Механізми захисту - специфічні засоби рішення універсальних проблем адаптації

Ранні між особистісні (внутрішньосімейні) взаємини суб’єкта мають вплив на його подальший психічний розвиток і соціальну адаптацію.

Є три підходи до вивчення даної проблеми

1) дослідження передумов, тобто ранніх дитячо-батьківських відносин, стереотипів батьківської поведінки;

2) дослідження інтрапсихічних утворень, що виступають як наслідки цих відносин;

3) дослідження і типологізація особливостей характеру і поведінки підлітків і дорослих.

Отже, актуальною залишається проблема розробки системної концепції психологічного захисту як засобу соціально-психічної адаптації.

Як саме може формуватися нормальна чи патологізована захисна поведінка можна розглянути через причинні і часові зв’язки між усіма елементами, включеними в генезу походження, розвиток, утворення і функціонування основних механізмів захисту:

- динамічні особливості психіки суб’єкта, як базис для утворення спеціальних механізмів захисту (активні / пасивні тенденції пристосування до середовища);

- універсальні проблеми адаптації;

- стадії розвитку „Я” як сензитивні періоди для утворення спеціальних механізмів захисту;

- складові „позитивного образу Я”, як об’єкт захисту;

- етапи генезу;

- стимул І, що вимагає спонтанної емоційної реакції;

- комплексний ланцюжок подій, включених в розвиток емоцій, реальну і потенційну дію;

- стимул ІІ, що вимагає стримання спонтанної емоційної реакції;

- утворення механізму захисту;

- функціонування;

- норма;

- акцентуація;

- можливі девіації;

- тип групової ролі;

- можливі психосоматичні захворювання

Селн Т „Після того, як жива істота з’явилася на світ, вона зразу ж опиняється у ворожому середовищі. З якими б труднощами не зустрівся організм, з ними можна справитися з допомогою 2 основних типів реакцій: активною чи боротьби і пасивною чи втечі від труднощів чи готовності терпіти їх”.

Динамічні особливості психіки суб’єкта багато в чому визначають його типовий спосіб реагування на вплив ззовні і у відповідних умовах виступають як основа утворення полярних механізмів захисту таких як проекція і заперечення чи регресія і інтелектуалізація.

Деякі з базисних механізмів захисту, наприклад заміщення чи компенсація мають як активні так і пасивні форми прояву в поведінці.

Універсальні проблеми адаптації: Р. Плутчик визначає 4: проблеми ієрархії, територіальності, ідентичності і часовості.

Проблема ієрархії відноситься до вертикального вимірюванні соціального життя. Прагнення до задоволення потреби в їжі, житлі, зручностям, проявляється у вікових взаємостосунках, у стосунках статей, в соціальних, економічних класах суспільства.

Одним з важливих аспектів проблеми є початковий зв’язок з певними базисними емоціями – гнівом і страхом. В людському суспільстві спонтанне вираження цих емоцій загрожує ускладненнями в рішенні всіх універсальних проблем адаптації.

Для стримування емоцій гніву і страху призначені захисні механізми заміщення і подавлення, що мають індивідуальні різниці в інтенсивності в залежності від темпераменту і блокуючого впливу середовища на ранніх етапах соціальної адаптації суб’єкту. Проблема ієрархії може вирішуватися у багатьох напрямках, прихованих проявах.

Інша загальна проблема адаптації стосується територіальності. Будь-який організм повинен знати, які аспекти оточуючого середовища йому „належать”.

З еволюційної точки зору території визначають площу чи простір потенційного рятування від голоду, або атаки агресора. Через запахи, сліди, пограничні лінії. Пізніше вони можуть визначатися як дистанція, на яку один організм допускає інший наблизитися до себе до початку агресії.

Кордони, границі утворюються при дослідженні середовища. Коли індивід взнає оточуюче середовище, він може розпочати якимось чином контролювати його.

Базисні емоції, що відносяться до територіальності – це передбаченні – здивування, базисні ефективні стани – контроль і втрата контролю.

Спонтанна активність може по-різному блокуватися на певних етапах онтогенезу.

Наприклад, ініціатива дитини, що прагне довести собі і оточуючим свою інформованість, компетентність, здібність контролювати ситуацію і здійснювати дію може не схвалюватися дорослими як небезпечна. Пізніше страх помилитися знову актуалізує захисні механізми групи інтелектуалізації, призначені для стримання емоції очікування чи контролю.

Протилежна емоція – здивування стримується завдяки захисній регресії, при цьому індивід ніби переміщається на більш ранні ступені онтогенезу, коли спонтанне вираження цієї емоції і відповідні дії зустрічали розуміння і допомогу ззовні.

Третя проблема – ідентичності. Вона виражається в двох питаннях – Хто Я є і до якої групи належу. Це фундаментальна проблема для всіх організмів, тому що ізольовані від товариства індивіди як правило не виживають і не розмножуються.

Групове об’єднання є базисом виживання. Ті, хто є частиною групи приймаються, ті, хто не належать до неї – відштовхуються і не приймаються. Базисні емоції – прийняття і відторгнення, які для людини на певних стадіях розвитку „Я” рівнозначні само прийняттю і само відторгненню. Ці емоції контролюються такими механізмами захисту як заперечення і проекція.

Четвертою універсальною проблемою всіх живих організмів є проблема тимчасовості.

Цей термін говорить про факт часової обмеженості індивідуального життя. Всі організми мають обмежений простір життя, частина їх приходиться на немовля чий вік, дитинство і юність, коли відчувається научіння фундаментальним навичкам соціального життя і способам взаємодії з середовищем. З еволюційної точки зору метою набуття навичок є забезпечення можливості індивіду дожити до віку здібною до репродукції члена групи.

Реальність смерті означає неминучість втрати і відділення від тих, хто живе. В людей проблема обмеженого простору вирішується через ритуали, пов’язані з трауром, народженням, смертю, приготуванням до загробного життя та аспекти релігії.

Емоція, пов’язана з проблемою втрати, це смуток чи дистрес. Функція цієї емоції заключається в прямому чи непрямому заклику на допомогу, для того, щоб добитися реінтеграції індивіда з тим, кого він втратив. Якщо ефектом є тільки часткова чи обмежена реінтеграція, це може призвести до стійкого, довготривалого сигналу дистресу, який ми називаємо депресією. Якщо сигнал працює добре і повністю досягає мети, виникає протилежна емоція – радість. Радість – це вираження возз’єднання, володіння чи задоволення і вона, відповідно, протилежна смутку.

Депресія і деструкція не є єдино можливим результатом фрустрації потреби володіння та реінтеграції. Коли сигнали дистресу не досягають мети, генетична програма виживання вимагає від індивіда пошуку об’єкта (суб’єкта, цінності), заміщення на реальному чи ідеальному рівні. Таким чином, розвиваються захисні механізми групи компенсації.

Схема, що визначає 4 універсальні проблеми адаптації передбачає загальний погляд на проблеми життя на всіх філогенетичних рівнях.

Чотири універсальні проблеми адаптації відповідають базисним психологічним потребам, особливо актуальним на відомих періодах онтогенезу. Про ці потреби писали в різні часи А. Адлер, К. Хорні, Е. Еріксон, Е. Фром, Е. Берн.

Це потреби:

- в безпеці;

- в свободі і автономії (ієрархія);

- в успіху і ефективності (територіальність);

- у визнанні і само визначеності (ідентичність)

Норма і патологія захисного функціонування індивіда залежать від того, чи зміг він на певних етапах онтогенезу реалізувати ці базисні психологічні потреби чи через вплив середовища вони були блоковані.

В останньому випадку одна чи більше з 4-х складових позитивного образу „Я” виявляються особливо вразливими, відповідні проблеми адаптації актуальними, специфічні механізми захисту будуть використовуватися неефективно, що може призвести до неефективної адаптації в новому соціальному оточенні.