ІІ. Генезис захисних механізмів

Проблеми адаптації відповідають базисним психологічним потребам, особливо актуальним на відомих періодах онтогенезу.

Це потреби:

в безпеці;

в свободі і автономії;

в успіху і ефективності; у визнанні і самовизначенні.

А. Фрейд приводить наступні етапи розвитку „захисту Его”

1. Перед стадія захисту – кінець 1-го року життя.

2. Механізм проекції і інтраекції – від 1 року до 2 річного віку.

3. Механізм витіснення і інтелектуалізації – від 2 до 3-річного віку.

4. Механізм реактивного утворення і сублімації – від 3 до 5 річного віку.

Проблема хронології захисних механізмів в онтогенезі залишається на сьогоднішній день порівняно нез’ясованою. Все ж існують закономірності в процесі утворення захистів.

А. Фрейд наводить етапи розвитку „захисту Его”

1. Передісторія захисту – кінець першого року життя;

2. Механізми проекції і інтроекції – від одного року до дворічного віку;

3. Механізми витіснення та інтелектуалізації – від дво до трирічного віку;

4. Механізми реактивного утворення і сублімації – від трьох до п’ятилітнього віку.

Механізми, які функціонують на першому році життя є попередниками наступних захисних механізмів. В число перших механізмів входять інтраекція (перенесення зовнішнього всередину суб’єкта – примітивне утотожнення), проекція, заперечення, фіксація і регресія.

Первинна ідентифікація пов’язана з первинним ставленням до об’єктів.

Проекція зароджується в якості способу позбавлення від болю через приписування неприємних стимулів зовнішньому світу.

Заперечення є досить примітивним механізмом, який рахується таким же давнім як і почуття болю. Як і проекція і заперечення представляє нормальну фазу в розвитку его малюка, але яскравий його прояв у більш пізньому віці вказує на прогресування психічного захворювання. Заперечення і реальність несумісні, тому коли покращуються сприйняття і пам’ять, заперечення ускладнюється.

Група захисту пов’язана з фрустрацією загальної потреби до симбіозу, який би давав безпеку індивіду.

Друга фаза пов’язується зі здібністю робити перші спроби виділення себе з оточуючого світу. Переживання неприємностей і небезпек долається через механізми проекції і інтраекції. З допомогою цих механізмів інфантильне „Я” скидає з себе і приписує оточуючому середовищу все що травмує чи є неприємним.

В ІІІ стадії (2-3 р.) остаточно встановлюється дистанція між „Я” і „Воно”, витіснення стає основним видом захисту, який повинен забезпечити тільки що сформований і дуже важливий розділ цих інстанцій. Індивід розуміє поняття забороненого і дозволеного, а отже себе „хорошого” і „поганого”. Тому витіснення грає суттєву роль, забезпечуючи стійке забування небажаної інформації чи досвіду.

Потім з’являється інтелектуалізація, пов’язана з розвитком мови і логічним мисленням. Індивід отримує можливість переоцінити небажану інформацію, як йому вигідно.

Для четвертої (3-5 р.) фази розвитку характерні реактивне утворення (формуєм „реакцію” проти імпульсу, який стримуємо) і сублімація.

Регресія, скоріше всього з’являється раніше, ніж інтелектуалізація, заміщення і подавлення, так як є скоріше умовнорефлекторною, ніж мислительною операцією.

Це вказує на співвіднесення генезис певних механізмів захисту не до конкретних, а більш загальних тенденцій розвитку індивіда такими як приєднання – відокремлення – приєднання. Це взаємодія індивіда з оточуючим світом.

Порядок утворення механізмів захисту в онтогенезі такий:

Чотири універсальні проблеми адаптації, що відповідають чотирьом групам базисних потреб онтогенезу, вирішують одну задачу – як індивіду з максимальною ефективністю взаємодіяти з середовищем при мінімальних втратах для себе на різних етапах життя. В разі негативного рішення будь-якої з проблем відбувається руйнування індивіда на біологічному рівні і руйнування психіки.

Механізми захисту вирішують конфлікт між будь-якою з основних емоцій, що вимагає спонтанного вираження, і емоцією страху, що виникає, коли досвід індивіда сигналізує про неминучі негативні наслідки такого вираження. Захисні механізми забезпечують стабільність образу „Я”, пропонуючи різні шляхи скривлення образу реальності і непрямого вираження початкової емоції. До певної міри це скривлення забезпечує соціальну, біологічну адаптацію індивіда.

Вільне, спонтанне вираження бажань немовляти, дитини, підлітка, дорослого їх прагнення до знань та істини, потреба в любові – все це обмежується.

Людині приходиться відмовлятися від багатьох своїх істинних сокровенних бажань.

Саме в ранньому дитинстві дорослі інтенсивно обмежують вираження бажань, думок і почуттів дитини. Тут має значення залежність дитини, нестійкість дитячої психіки, попадання під вплив.

Батьківські установки чи позиції є одним з найбільш вивчених аспектів ранніх інтерперсональних відношень індивіда.

Це сукупність емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками і відповідні стилі виховання.

Крайнім варіантом емоційного відторгнення дитини є материнська деривація.

Емоційне відторгнення, що не допускається до свідомості дорослого і проявляється як авторитаризм, над контроль, гіперопіка, гіперпроекція. Дорослий виражає свою агресію по відношенню до дитини, яка інтерпретується як підвищена турбота і увага.

Крім реактивного утворення цей виховний стиль може визначатися такими захисними механізмами як заміщення, проекція, компенсація. Дитина виступає як „зручний об’єкт заміщення агресії”.

Дитина повинна адаптуватися до впливу і будувати позитивний образ Я з допомогою утворення і інтенсивного використання механізмів захисту (зовнішньоспрямов.) – проекція, активні форми компенсації і реактивного утворення, (внутр. спр.) – заперечення, пасивні форми компенсації і реактивного утворення.

Заперечення – найбільш ранній онтогенетично і найбільш примітивний механізм захисту.

Особливості захисної поведінки в нормі – егоцентризм, навіюваність, товариськість, прагнення бути в центрі уваги, вміння впевнено поводитися, прагнення визнання, відсутність самокритичності.

Акцентуація – демонстративність. Можливі девіації поведінки: брехливість, схильність до симуляції, необдуманість вчинків, демонстративні спроби суїциду.

Проекція – рано розвивається в онтогенезі для стримування почуття неприйняття себе і оточуючих як результату емоційного відторгнення з їх боку.

Особливості захисної поведінки в нормі – гордість, самолюбство, егоїзм, злопам’ятність, мстивість, образливість, ревнивість, ворожість, впертість, загострене почуття несправедливості, вимогливість до себе та інших.

Акцентуація: застрягуваність.

Девіації – поведінка детермінована над цінними чи ідеями ревнощів, несправедливості, переслідування.

Регресія – розвиток в ранньому дитинстві для стримування почуттів невпевненості в собі і страху невдачі, пов’язаних з проявами ініціативи.

Захисна поведінка в нормі – слабохарактерність, відсутність глибоких інтересів, податливість впливу оточуючих, навіюваність, невміння доводити до кінця почату справу, легка зміна настрою, схильність до містики і забобонів, непереносимість самотності, потреба в стимуляції, підбадьорюванні, втісі, пошуку нових вражень, вміння легко встановлювати поверхові контакти, імпульсивність.

Акцентуація – нестійкість.

Девіації – інфантилізм, конформізм в асоціальних групах, вживання алкоголю та наркотичних засобів.

Заміщення – розвивається для стримування емоції гніву на більш сильного, старшого чи значимого суб’єкта, що виступає як фрустратор, щоб уникнути зворотної агресії чи відторгнення. Індивід знімає напругу, звертаючи гнів і агресію на слабкий живий чи неживий об’єкт чи на самого себе.

Імпульсивність, дратівливість, вимогливість до оточуючих, грубість.

Акцентуація – збудливість (епілептоїдність).

Девіації – агресивність, некерованість, жорстокість, аморальність, бродяжництво, проституція, хронічний алкоголізм, суїцид.

Подавлення – розвивається для стримування емоції страху, прояви якої неприйнятні для позитивного самосприйняття і загрожують потраплянням в пряму залежність від агресора. Страх блокується через забування реального стимулу об’єктів, асоціативно пов’язаних з ним.

Близькі механізми – ізоляція, інтраекція.

Поведінка – уникнення ситуацій, що можуть викликати страх, нездібність відстояти позицію в суперечці, погоджуваність, нерішучість, страх нових знайомств.

Акцентуація – тривожність (К. Леонгард), конформність (П.Б. Ганнушкін).

Проекція – факт спонтанний, автоматичний.

Механізм проекції неусвідомлений, ось чому усвідомлення факту пр. руйнує її.

Перенос. в прямому значенні є проекція, яка здійснюється між двома людьми; як правило носить емоційний характер.

Катарсис (від гр. очищення)

Початково емоційне потрясіння, стан внутрішнього очищення, у глядача античної трагедії в результаті особливого переживання за долю героя.

В психоаналізі

Спеціальний прийом терапевтичної дії, що полягає в розрядці, „відреаговуванні”, афекту, раніше витісненого у підсвідомість і що є причиною неврот. конфлікту.

Реактивне утворення – розвиток в его усвідомлення соціалізованих відносин, які прямо протилежні витісненим в несвідоме бажанням. Реактивне утворення відрізняється від витіснення тим, що передбачає остаточну зміну цілісності особистості.

ЗМІСТОВИЙ модуль ІІІ.