Раціоналізація чи захисна аргументація

Раціоналізація – це захист, пов’язаний з використанням у мисленні тільки тієї частини інформації, що сприймається, завдяки якій власна поведінка постає як добре контрольована і яка не суперечить об’єктивним обставинам. Сутність раціоналізації – у відшукуванні місця для бажання, що переживається чи здійсненого вчинку в існуючій в людини системи внутрішніх орієнтирів, цінностей, без руйнування цієї системи. Для цього неприйнятна частина ситуації із свідомості вилучається, особливим чином перетворюється і, після цього, усвідомлюється, але вже у зміненому вигляді. Цей вид захисту частіше використовується людьми із сильним самоконтролем. В них за рахунок раціоналізації відбувається часткове зняття виниклої напруги.

В психології поняття „раціоналізація” ввів відомий психоаналітик Е. Джонс в 1908 році.

Раціоналізація як захисний процес полягає в тому, що людина придумує вербалізовані на перший погляд логічні судження і для невірного пояснення, оправдання своїх фрустрацій у вигляді невдач, немічності, деривації. Вибір аргументів для раціоналізації – переважно невідомий процес. Реальні мотиви процесу самовиправдання чи захисної аргументації залишаються неусвідомленими, а замість них індивід, який здійснює психічний захист, видумує мотивування, прийнятні аргументи, призначені для виправлення своїх дії, психічних станів, фрустрацій. Від свідомого обману захисна аргументація відрізняється мимовільністю своєї мотивації і переконанням суб’єкта, що він говорить правду.

Раціоналізації є засобами збереження самоповаги особистості в такій ситуації, в якій цей важливий компонент її Я – концепції опинився під загрозою зниження.

Проекція

Сутність проекції в тому, що людина свої власні небажання риси приписує іншим людям і так захищає себе від усвідомлення цих же рис в собі. А ті негативні емоції, які спрямовувались би проти себе, тепер спрямовуються на інших і суб’єкту вдається так зберегти власний рівень самоповаги. Механізм проекції дозволяє особистості виправдати багато своїх вчинків, що неприйняті для свідомості, а також моральних принципів, рис, бажань установок, мотивів. Проекція тісно пов’язана з раціоналізацією і лежить в основі хоча і деяких форм механізму формування протилежної реакції.

На механізмі проекції побудоване важливе для розуміння міжособистісних стосунків явище : від іншого ми чекаємо такого ж ставлення, яке ми маємо по відношенню до нього. Проекція – спроба впоратися із незадоволенням собою шляхом приписування деяких якостей чи почуттів іншим людям. Така переорієнтація дозволяє захиститися від неприйняття себе оточуючими. Разом з цим позитивним ефектом виникає сприйняття оточуючого світу як загрозливого середовища. Коли серед інших механізмів захисту акцентується проекція, в характері можуть посилюватися: гордість, самозакоханість, злопам’ятність, образливість, честолюбство, ревнощі, нетерпимість до заперечень, тенденція до звинувачень оточуючих.

Проекція може мати патологізований характер. Психіатр Р.С. Саллівен вважав, що паранойя формується в результаті функціонування механізму проекції. Всі ті свої риси, які є неприйнятними для людини виділяються в систему не – Я. Ця система потім проектується на реальних людей. Рахує, що оточені ворогами. Оскільки комплекс неповноцінності і низька самооцінка є внутрішніми мотивами – фрустраторами, що приводять до активності механізм проекції то систематичне використання патологізованої проекції повинно привести до ряду інших глибоких змін особистості.

Ідентифікація

Визначається як емоційно – когнітивний процес „ототожнення суб’єктом себе з іншим суб’єктом, групою, зразком”. Ідентифікація є одним з головних механізмів соціалізації індивіда і перетворення його в особистість. На відміну від проекції, процес спрямований в іншу сторону. Не від себе, а до себе. За рахунок цих переміщень проекція та ідентифікація забезпечують взаємодію особистості з оточуючим соціальним середовищем, створюють незамінне для процесу соціалізації почуття ототожнення. Ідентифікація приводить до поведінкових наслідків – наслідуванню дії і переживань об’єкта. Об’єктами ідентифікації можуть бути батьки, інші близькі люди, значимі особи, не лише реальні, але й уявні і навіть тварини. Ідентифікація може бути повною і неповною, свідомою і неусвідомленою.

Необіхевіористи вважають, що научіння є основним механізмом соціалізації. Ідентифікацію також вважають процесом учіння, що здійснюється за допомогою винагород і покарань. Ідентифікація відрізняється від інших форм научіння через імітацію тим, що при Ідентифікації індивід не лише наслідує дії, але і стає схожим на цю людину.

Ідентифікація як психічний процес має дві протилежні тенденції. З одного боку схвалює існування іншої, переживає до неї любов, наслідує її, з іншого боку існує тенденція заміни власного особистістю людини, яка стала об’єктом Ідентифікації, захоплення, наслідування. Але тенденція замінити іншого в тій основній ролі, в аспекті якої мала місце Ідентифікація, є негативною, має явну чи приховану агресію (наприклад, стосунки між батьками і синами, матір’ю і дочкою).

Психозахисні функції ідентифікації. Позитивні психозахисні функції ідентифікації з ідеалом сприяють ефективному засвоєнню соціальних вмінь і навичок, необхідних для програвання ролей, і тим самим сприяють психічному росту і нормальній соціальній адаптації особистості. Але зустрічаються випадки захисної ідентифікації, що є механізмом подолання фруструючих ситуацій. Типовою є так звана „ідентифікація з агресором”, описана в книзі А. Фрейд. Втрата об’єкта любові завжди глибоко фруструє людину.

З. Фрейд вважав, що в процесі подолання Едипового комплексу має місце ідентифікація не лише з кимось з батьків одної з дитиною статі, але і протилежної статі, який у емоційному відношенні виступає в якості втраченого об’єкта. Така ідентифікація не лише дозволяє без патологічних порушень подавляти, долати комплекс Едипа, але одночасно інтерналізувати ідеали і установки батьків протилежної статі. Але проти цієї версії є деякі аргументи. Так як смерть близької людини, невдале кохання і очікування власної неминучої смерті є глибокими екзистенціальними фруструючими ситуаціями, то проти них можна ефективно захищатися лише з допомогою сильних захисних і змішаних адаптивних комплексів. Тому одна ідентифікація недостатня, тим більше та, що утворюється в процесі пригнічення Едипового комплексу. Постає завдання виявлення того, в які захисні і змішані комплекси як правило входить ідентифікація. Найчастіше не вдається організувати ефективний захист від таких фрустрацій, і вони набувають неврози і психози, тобто патологічні адаптивні комплекси.

Чому так відрізняється, що таке сила „Я”, як вона пов’язана з віком і розвитком адаптивних механізмів, з перспективами, домаганнями, можливістю іншими засобами осмислити своє життя? Цей комплекс запитань належить дослідженню засобами сучасної наукової психології, а не в межах психоаналізу, як це відповідно мало місце до останнього часу.

В. Столін відзначає „позитивні моменти” ідентифікації. Об’єктивно необхідна дитині для здобуття позитивних цінностей, установок, форм поведінки і психічних якостей, для нейтралізації асоціальних впливів. В таких ситуаціях психічний захист просто необхідний.

Існують 2 головних різновиди цього важливого психічного механізму росту і розвитку особистості, а саме:

А) позитивна ідентифікація, тобто така, яка має більш позитивну соціальну установку;

Б) позитивна ідентифікація з об’єктом негативної установки.

Існують амбівалентні ідентифікації, пoв’язані з амбівалентними соціальними установками.

Інтроекція

В роботах З.Фрейда інтроекція, як особливий механізм психічної активності людини розглядається в тісному зв’язку з ідентифікацією. Нерідко інтроспектується той об’єкт, який втрачений: ця втрата заміняється інтроекцією об’єкта в своє Я.

Відчуження

Це захист, що призводить до ізоляції, відособлення всередині свідомості особливих зон, пов’язаних з травмуючими факторами. Відчуження провокує розкладення звичайної свідомості: її єдність дробиться. Виникають ніби окремі уособлені свідомості, кожна з яких може володіти своїми власними сприйняттям, пам’яттю, установками. Внаслідок цього деякі події сприймаються окремо, а емоційні зв’язки між ними не актуалізуються і, тому, не аналізуються. Можна сказати, що відчуження здійснює захист особистості шляхом відсторонення „Я” від тої частини особистості, яка провокує нестерпні переживання.

Заміщення

Це захист від нестерпної ситуації, що тривожить з допомогою переносу реакції з „недоступного” об’єкту на інший об’єкт – доступний, чи заміни неприйнятної дії на прийнятну. За рахунок такого переносу відбувається розрядка напруги, створеної незадоволеною потребою. Цей механізм захисту пов’язаний з переадресуванням реакції. Коли бажаний шлях реагування для задоволення деякої потреби виявляється закритим, то дещо, пов’язане з виконанням цього бажання, шукає інший вихід. Суттєво, що найбільше задоволення від дії, що захищає бажане, виникає тоді, коли їх мотиви близькі, тобто вони розміщені на сусідніх чи близьких рівнях мотиваційної системи особистості. Заміщення дає можливість справитися з гнівом, який не може бути виражений прямо і безнаказано. Воно має дві різні форми: заміщення об’єкту і заміщення потреби. У першому випадку зняття напруги здійснюється шляхом переносу агресії з більш сильного чи значимого об’єкту (що є джерелом гніву) на більш слабкий і доступний об’єкт чи на самого себе.

Особливості захисної поведінки людей з акцентуацією захисту по типу заміщення – це імпульсивність, дратівливість, вимогливість до оточуючих, грубість,реакція протесту у відповідь на критику.

Снобачення

Вид заміщення, в якому відбувається переорієнтація, тобто перенос недоступної дії на інший план: з реального світу у світ снобачень. При цьому чим більше комплекс подавляється, тим більш ймовірно, що він буде акумулювати енергію у несвідомому і загрожувати свідомому світу своїм вторгненням. Таємне покаяння, таємні муки совісті призводять до прориву їх у снобаченні. В снобаченні конфлікт усувається не на основі його логічного вирішення і не на основі трансформації, що характерно для захисту по типу раціоналізації, а з допомогою мови образів. Виникає образ, що примирює антагоністичні установки і тим самим знижує напругу. Падіння напруги одночасно усуває необхідність у витісненні. Сни постійно щось компенсують і доповнюють. На відміну від реальності, сон проявляє тенденцію до розширення зони допустимих сприйняттів і уявлень.

Сублімація

Це заміщення інстинктивної дії реалізації мети та використання замість нього іншого, що не суперечить вищим соціальним цінностям. Така заміна вимагає прийняття чи, по крайній мірі, знайомства з цими цінностями, тобто з ідеальним стандартом, у відповідності з яким надлишкові сексуальність та агресія оголошуються антисоціальними. Сублімація сприяє соціалізації завдяки накопиченню соціально прийнятного досвіду. Тому цей механізм захисту розвивається в дітей достатньо пізно. Таким чином, сублімація здійснює захист шляхом переводу сексуальної чи агресивної енергії людини, надлишкової з точки зору особистісних і соціальних норм, в інше русло, в прийнятне і заохочувальне суспільством творчість. Сублімація – це спосіб ухилення на інший шлях розрядки напруги. Переорієнтація агресивного потенціалу людини, реалізація якого входить в конфлікт з особистісними і соціальними нормами.

В психології поняття сублімації вперше систематично почав використовувати З.Фрейд, який розумів її як процес перетворення лібідо у високе устремління і соціально – прийнятну діяльність. Він фактично був впевнений, що сублімації підлягає тільки сексуальне лібідо, особливо у випадку, коли воно має інцестуозну спрямованість.

Катарсис

Захист, пов’язаний з такою зміною цінностей, який приводить до ослаблення впливу травмуючого фактору. Для цього в якості посередника іноді залучається деяка зовнішня, глобальна система цінностей, у порівнянні з якою травмуюча людину ситуація втрачає в своїй значимості. Зміни в структурі цінностей можуть відбуватися тільки в процесі сильної емоційної напруги. Катарсис несе з собою очисний ефект.

Інтелектуалізація.

Коли виникає фруструюча ситуація, людина переживає страх і тривогу, але вона замість реальних дій по вирішенню ситуації починає будувати про неї абстрактне судження і уявлення. Цим шляхом вона прагне до звільнення від фрустрації. Сила фруструючого впливу залежить від того, як її оцінює особистість, як вона інтелектуалізує цю ситуацію коли спочатку здається, що ситуація сильно загрожує і викликає інтенсивні негативні емоції (страх, тривогу), то силу цих емоційних реакцій можна потім зменшити шляхом переоцінки ситуації.

Якщо інтелектуалізація інтелектуалізується настільки, що людина обмежується в повноцінному емоційному житті, толі вона набуває патологічних рис, стає дезадаптивною.

Утворення реакції як формування протилежної установки.

В багатьох випадках фруструється внаслідок того, що має соціально неприйнятні бажання і вони викликають в неї внутрішні конфлікти. Почуття вини.

Тому формуються такі усвідомлені установки і поведінка, які суперечать підсвідомо неприйнятним бажання і почуттям. Цей механізм відомий під назвою формування реакції:

- формування реакції є процес зміни установок;

- процес формування нової установки починається з витіснення чи пригнічення небажаних установок і почуттів, що входить в її структуру.

Тому в цьому процесі повинні брати участь певні під структури Я – концепції особистості, в першу чергу – її ідеальне Я.

- у складі новоутвореної соціальної установки, в її „когнітивному блоці” без сумніву є раціоналізації.

- Саме процес раціоналізації є одним з основних когнітивних процесів, що призводить до формування пізнавальних елементів нової установки.

Якщо реактивна установка виражена в міру, вона може грати позитивну роль для боротьби проти можливих власних небажаних прагнень і дій, в цих межах формування реакції є адаптивним механізмом. Якщо реактивна установка надміру сильна і активна, вона може призвести до скривлення реальності і не адаптивним діям девіантного – патологічного характеру.

Після формування Р.У. повний виникає між двома установками. Тому систематичне використання механізму формування реакції небезпечне для психіки.