Особливості психологічного захисту в дітей

Стверджуючи, що механізми психологічного захисту діють автоматично, не узгоджено з свідомістю, А.Фрейд відносила їх до особливого класу неусвідомлювальних явищ, які називають автоматизмами. Автоматизм – це дії і акти, які здійснюються самі собою, незалежно від свідомих бажань і намірів людини.

Становлення захисних автоматизмів більшість дослідників пов’язують із задоволенням чи незадоволенням базисних психологічних потреб дитини, самою ранньою з яких є потреба у безпеці. При цьому механізми захисту можна розглядати як ті первинні інтрапсихічні утворення, які є наслідком обмеження спонтанної експресії дитини.

Специфікою становлення дитячої системи захисту є те, що первинно вона проявляється за рахунок і на рівні рухових (поведінкових) реакцій при участі елементарних психічних функцій.. Це автоматичні зміни поведінки, що виникають у відповідь на травмуючі впливи, подразник, враження, забезпечують адаптованість дитини до нової життєвої ситуації. Поведінкові реакції експресивні, доступні зовнішньому спостереженню і реєстрації, тому не тільки дозволяють здійснювати певні зміни у зовнішньому середовищі, але й привертати до себе увагу оточуючих дорослих. Пізніше формуються захисні механізми, в реалізації яких беруть участь в першу чергу психічні функції: від сприйняття і емоцій до пам’яті і мислення. Такі захисні процеси дозволяють дитині адаптуватися в середовищі не за рахунок зміни зовнішнього світу, а за рахунок внутрішніх змін – трансформації внутрішньої картини світу і образу самого себе.

Регресія – це повернення до тієї стадії психічного розвитку особистості, в якій раніше переживалось почуття задоволення. І діти, і дорослі несвідомо вдаються до такого механізму захисту, якщо не витримують напруги, яку від них вимагає характер травмуючих вчинків і дій. Регресія часто проявляється у виді імітації (копіювання поведінки найбільш важливої особи) та пасивного протесту. Форми поведінкового захисту демонстративні, спрямовані на привернення уваги дорослих.

Захисні поведінкові реакції і захисні психологічні механізми по своїй суті є автоматизмами. Це означає, що вони включаються в ситуації конфлікту, фрустрації, психотравми, стесу без включення волі і свідомості людини.

До типових дитячих захисних реакцій відносять відмову (пасивний протест), опозицію (активний протест), імітацію, компенсацію та емансипацію.

Відмова – сама рання форма захисної поведінки. В її основі лежить неможливість задоволення базисних потреб в безпеці і захищеності. Проявляється у відході від спілкування навіть з близькими людьми, відмові від їжі, від ігор, у втечах з дому. Така реакція частіше всього виникає в дитини, якщо її несподівано відірвали від матері, сім’ї, звичної групи однолітків і помістили в лікарню, санаторій, яслі чи в чужу сім’ю. Достатньо часто пасивний протест проявляється в так званому синдромі госпіталізму. Його найбільш яскраві риси нерухомість, загальмованість. Дитина прагне по можливості ухилитися від будь-яких зовнішніх впливів, часами знаходиться в одній і тій же позі, не реагуючи на оточуючий світ.

Рідше реакція пасивного протесту розвивається вдома, коли у відносинах батьків дитина не відчуває проявів достатньої уважності, турботи, зацікавленості. При цьому дитина, потреби якої в ласках, емоційних контактах постійно не задовольняються, поступово стає неконтактним (аутичним)

Частими випадками реакції пасивного протесту є мутизм (відсутність мови) і порушення соматовегетативних функцій (нетримання сечі, калу, насильницький кашель.

Опозиція – активний протест дитини проти норм і вимог дорослих – спостерігається при втраті чи зниженні уваги з боку близьких. Розвитку особистості в максимальній мірі сприяє впевненість в тому, що ніщо не зможе порушити відносин любові і прив’язаності. Коли ця впевненість підривається – виникає опозиція. Як правило опозиція провокується образою, незадоволенням капризів, прохань і розвивається гостро і бурхливо. Дитина плаче, кричить, падає на підлогу, б’ється головою, стукає ногами, розмахує руками, прагне вдарити. (Ситуація народження другої дитини).

Якщо захисна реакція зберігається у підлітків, то вона може проявитися в незрозумілих крадіжках, підвищеному інтересі до алкоголю, наркотиків, в суїцидальних демонстраціях..

Якщо трактувати опозицію, поведінкову реакцію активного протесту, як елемент більш загальної захисної стратегії конфронтації, можна виділити і її основні підсвідомі грані – проекцію і заміщення.

Імітація – це незріла форма ідентифікації. Вона суттєво відрізняється від ідентифікації тим, що є цілісною Незрілість виявляється у вираженому прагненні наслідувати певну особу у всьому. Тому нерідко імітацію розглядають як процес емоційного та іншого самоототожнення людини з іншою людиною, групою, зразком. В немовляти, на вродженій основі, через присвоєння поведінки дорослого, дуже швидко виробляється міміка, посмішки, жести, вигуки.

Для дошкільників і молодших школярів характерне і глобальне прийняття кого-небудь (позитивна імітація, чи її глобальне заперечення (негативна імітація). Частіше всього вони імітують поведінку батьків, старших членів сім’ї чи підлітків з найближчого оточення, вихователів і вчителів. Для кожного періоду є свої значимі фігури. В якості моделі дитина вибирає того, хто, як їй здається, більш успішний в задоволенні своїх потреб, ніж вона.

Компенсація – це реакція, з допомогою якої дитина прагне пояснити собі і компенсувати слабкість в одній галузі – успіхами в іншій. Можна рахувати, що компенсація – це відволікання від основної проблеми з допомогою переключення на інші успіхи. Наприклад, поганий учень втішає себе тим, що він „проте” перемагає в бійках. В подальшому це типово для раціоналізації.

В дитини, що не відчуває себе в безпеці розвиваються різні компенсаторні стратегії для того, щоб справитися з почуттям ізоляції і безпомічності. Вона може стати ворожою, бажаючи розплатитися з тими, хто її відторгнув чи погано до неї ставився. Чи ж може стати надслухняною, щоб повернути любов, втрату якої вона почуває. Тоді в неї розвивається нереалістичний, ідеалізований образ самої себе, щоб саме так компенсувати почуття неповноцінності. Добиваючись любові, вона інколи прагне підкупити інших чи користується погрозами. Вона може жаліти себе, щоб завоювати співчуття. Ще одна стратегія такої дитини – пошук влади над іншими. З допомогою влади вона компенсує почуття безпомічності, знаходить вихід для ворожості і виявляється здібною експлуатувати людей.

Емансипація – це боротьба дітей за самоствердження, самостійність, свободу і навіть за майнові права. В загальному – це вивільнення з-під контролю і покровительства дорослих. Виробляючи прийоми емансипації, дитина з їх допомогою відпрацьовує перенесення на себе способів поведінки і рис характеру дорослих, переймаючи їх права і можливості. Емансипація інколи є наслідком грубості у відношенні дорослих.