Використання проективних методів у дослідженні самосвідомості

Проективні показники використовуються для аналізу трьох різних аспектів самоставлення:

· несвідомих компонентів самоставлення, які передбачають внутрішньоособистісні захисти, які не допускають це самоставлення до свідомості,

· „ непомітне, непередбачуване самоставлення”, яке людині складно вербалізувати,

· тої „небажаної” самооцінки, яка суперечить соціально-прийнятним образам особистості.

Найчастіше для аналізу самоставлення використовується експресивна проективна методика малювання людини, розроблена К.Маховер. Для аналізу „Я-концепції” використовують також Тематичний аперцептивний тест (Murray H., 1943) тест чорнильних плям Роршаха, тест незакінчених речень (Rubin I., 1967)

Опитувальник самоставлення

Опитувальник самоставлення представляє собою багатомірний психодіагностичний інструмент, оснований на принципі стандартизованого самозвіту Столін В.В., 1985)

Опитувальник містить 62 пункти у виді тверджень типу: „Іноді я сам себе погано розумію”, „Випадковому знайомому я, скоріше за все, здаватимусь людиною приємною”.

Глобальне самоставлення, виявлене по опитувальнику, значно позитивно пов’язане з мірою самоставлення, підрахованою як кореляція між рангуванням кольорів з восьмиколірного набору Люшера по ступеню, в якому колір характеризує випробовуваного, і рангування тих же кольорів по мірі привабливості, складеної на основі їх оцінки в балах.

Кольоровий тест ставлень

Кольоровий тест ставлень – це невербальний компактний діагностичний метод, який відображає як усвідомлювальний, так і частково неусвідомлювальний рівень відносин людини. Він базується на передбаченні про те, що суттєві характеристики невербальних компонентів ставлення до значимих інших і до самого себе відображаються в кольорових асоціаціях. Кольорова сенсорика досить тісно пов’язана з емоційним життям особистості. При розробці КТВ був використаний набір кольорів з восьмиколірного тесту М.Люшера.

Вимірювання змін в “Я”

Було проведено багато досліджень, які вивчають зміни в „Я-концепції” клієнта. Цей конструкт є центральним для теорії психотерапії і особистості. З цією метою використовується Q-методика, розроблена Стефансоном та адаптована для вивчення „Я”. Із записаних на плівку сеансів консультування було вибрано багато тверджень, які відносяться до уявлень про себе. З їх числа була зроблена відбірка, яка склала 100 тверджень, в подальшому відредактованих. Мета полягала в тому, щоб як можна повніше відобразити всі способи можливого сприйняття себе індивідом. Цей список включав такі твердження, як „Я часто почуваю себе ображеним”, „Я – сексуально приваблива, „Я відчуваю незручність, коли розмовляю з ким-небудь” „Я почуваю себе легко, і мене нічого не хвилює”.

В дослідженні Батлера і Хейга кожну людину просили розсортувати 100 карточок з записаними на них 100 твердженнями. Клієнту говорили: розсортуйте ці карточки так, щоб описати самого себе так, як ви бачите себе сьогодні. Карточки повинні були бути розкладені на 9 купок, починаючи з тих, які описували його як найбільш несхожого на себе, до тих, які описували його найбільш правильно. Кожну купку йому потрібно було пронумерувати (Номери в кожній кучці були 1, 4, 11, 21, 26, 21, 11, 4, 1). Після цього його просили розсортувати карточки ще раз, щоб описати людину, якою він сам дуже хотів би бути. Це значило, що кожне висловлювання буде виражати не тільки сприйняття себе цим індивідом, але також і цінність цього сприйняття для нього.

Так можна вичислити коефіцієнт кореляції між різними класифікаціями. Можна встановити кореляцію між „Я” перед психотерапією і даними про „Я” після психотерапії чи кореляцію між даними про „Я-реальне” і даними про „Я-ідеальне в іншого клієнта. Високий коефіцієнт кореляції свідчить про невеликі відмінності чи зміни, низькі кореляції – про протилежне. Вивчення певних кореляцій, які змінилися протягом психотерапії, дає нам якісну картину природи змін.

В дослідженні Батлера і Хейга були висунуті наступні гіпотези: 1) в результаті психотерапії, центрованій на клієнті, відбувається зменшення відмінностей між „Я-реальним” і „Я-ідеальним”; 2) це зменшення відмінностей буде більш вираженим в тих клієнтів, які за незалежними критеріями були віднесені до більш просунутим в процесі психотерапії.

Дослідження довело, що одне із змін, пов’язаних з психотерапією, центрованою на клієнті, полягає в тому, що „Я-концепція” змінюється в напрямку більш високої оцінки „Я”. Ця зміна не тимчасова, вона зберігається і після психотерапії. Зменшення внутрішньої напруги є високозначущим, але навіть в кінці психотерапії „Я” оцінюється менш високо, ніж у контрольній групі, яка не бере участі в психотерапії (Іншими словами, психотерапія не привела до „ідеального пристосування” чи до повної відсутності напруги.) Також зрозуміло, що зміни, про які йде мова, не виникли просто як результат часу і не в результаті появи рішучості шукати допомоги. Вони однозначно пов’язані з психотерапією.

Це дослідження є однією з багатьох робіт, які висвітлили проблему відношення психотерапії і сприйняття себе. З інших досліджень ми знаємо, що при психотерапії головним чином змінюється „Я-реальне”, а не „Я-ідеальне”. Останнє має тенденцію змінюватися, але не у великій мірі, і ця зміна полягає в тому, що у „Я-ідеального” зменшуються домагання, воно стає більш досяжним. Ми знаємо, що образ себе, який з’являється в кінці психотерапії, оцінюється клініцистами як більш пристосований. Це нове уявлення про себе володіє великим внутрішнім спокоєм, саморозумінням і самоприйняттям, більшою відповідальністю за свої вчинки. Це внутрішнє „Я”, яке проявляється після психотерапії, знаходить більше задоволення і пдтримку у стосунках з іншими.