Епігенетичний принцип Е. Еріксона

Розглядаючи „Я-концепцію”, слід враховувати стадії життєвого циклу людини. Адже саме їх перебіг впливає на формування „Я-концепції”. Характеристику цих стадій життєвого циклу особистості ми можемо знайти в Еріксона, в його епігенетичній концепції розвитку. Слід відмітити, що вчений керується вихідним положенням – людина протягом життя проходить через декілька універсальних для всього людства стадій. Кожна з цих стадій починається у визначений час, який ще називають критичним періодом. Особистість не може повноцінно формуватися, якщо послідовно не пройде такий шлях, тобто усі стадії розвитку. Еріксон виділяє 8 стадій психосоціального розвитку Его людини.

Стадії та позитивно-негативні виходи з кожної стадії можна подати наступним чином:

Еріксон увів поняття „групова ідентичність”, яка формується з перших днів життя; дитина орієнтована на включення у певну соціальну групу, починає розуміти світ, як ця група. Але поступово в дитини формується „егоідентичність”, почуття сталості та безперервності свого „Я”, незважаючи на те, що відбув. Формування егоідентичності – тривалий процес; він містить ряд стадій розвитку особистості. Кожна стадія характеризується завданнями цього віку, а завдання висуваються суспільством. Але вирішення завдань визначається вже досягнутим рівнем психомоторного розвитку людини і духовної атмосфери суспільства, в якому людина живе.

Перша стадія є однією з найважливіших, оскільки тут задаються основи особистісного розвитку людини. На цій стадії дитина має проникнутися почуттям довіри до навколишнього світу, що є основою формування в неї позитивного самовідчуття. Базова довіра виявляється в легкості годування, гарному сні дитини, нормальній роботі кишечника, умінні дитини спокійно чекати матір. Динаміка розвитку довіри залежить від матері. Тут важлива не кількість їжі, а якість догляду за дитиною, важлива впевненість матері у своїх діях. Якщо мати тривожна, невротична, якщо обстановка в сім’ї напружена, якщо дитині приділяють мало уваги, то формується базова недовіра до світу, стійкий песимізм. Сильно виражений дефіцит емоційного спілкування з немовлям призводить до різкого уповільнення психічного розвитку дитини.

Почуття довіри до оточуючого світу служить для дитини опорою для набуття нового досвіду, є гарантією переходу до наступної стадії розвитку. Дитина має постійно відчувати, що її люблять, готові допомогти. На цьому будується основа для майбутньої взаємодії дитини з іншими людьми і для формування її позитивного ставлення до себе.

Під час другої стадії розвитку дитина усвідомлює свою індивідуальність і саму себе як активно діючу істоту. Але життєва активність дитини не завжди є позитивною, і це стає причиноюзасудження її поведінки дорослими. Головний позитивний результат на цій стадії – досягнення почуття незалежності. Дитина стає відносно самостійною, поступово звільняючись від постійної опіки дорослого. Вона починає усвідомлювати себе автономною істотою, здатною здійснювати певні дії. Прагнення до автономності виражається в експериментуванні та самоствердженні, що часто призводить до суперечок з батьками. Такі конфлікти можуть сприяти появі почуття невпевненості як у своїх силах, так і в своїй автономії.

Для третьої стадії характерно те, що в дитини з’являються перші уявлення про те, якою вона може стати людиною. Одночасно вона визначає для себе межі дозволеного. Активно розвивається пізнавальна діяльність дитини, головною рушійною силою якої є її допитливість. Дитина почуває себе більш впевненою, самостійною, вона добре володіє мовленням, збільшується її соціальне оточення. Головною небезпекою цього періоду Еріксон вважає можливість появи у дитини почуття провини за свою допитливість та активність, яке моде придушувати її ініціативність.

Четверта стадія охоплює молодший шкільний вік. Цей вік пубертатний, передує статевому дозріванню дитини. Вона активно включається у систематичну організовану діяльність, здійснюючи її самостійно або спільно з іншими людьми. Дитина намагається в цей період завоювати визнання і заслужити схвалення, виконуючи ту чи іншу роботу. Невміння виконати певні дії, знижують статус у стадіях спільної діяльності, провокують виникнення почуття власної некомпетентності. У школі розширюється коло контактів дитини з дорослими, завдяки чому вона переконується, що вони вміють і знають значно більше, ніж вона сама. Це відкриття неминуче провокує появу в дитини почуття неповноцінності, що є цілком закономірним явищем. В цей період в неї повинно з’явитися здатність сприймати себе і свою некомпетентність в нових ситуаціях як стимул до навчання чогось нового, а не яе дефект своєї особистості.

П’ятастадія важлива в психосоціальному розвитку людини. Вже не дитина, але ще й не дорослий, підліток зустрічається з різними соціальними вимогами і новими ролями, що є змістом завдань, що потрібно вирішити на цьому рівні. Еріксон підкреслює психо-соціальну сутність его-ідентичності, звертаючи увагу на конфлікт всередині самого Его – конфлікт ідентичності і рольового зміщення. Основні елементи ідентичності:

• Молоді люди повинні постійно себе сприймати внутрішньо тотожними самим собі;
• Інші люди теж повинні бачити тотожність і цінність в індивіді;
• Молоді люди повинні досягти узгодженості між першим і другим.

Криза ідентичності (рольове зміщення) проявляється у нездатності робити кар’єру чи продовжувати освіту, у душевному розладі, безцільності, відчуждженні.

Вірність пов’язана з успішністю вирішення кризи. Еріксон використовує цей термін в значенні „здатність підлітка бути вірним своїм обіцянкам і прив’язаностям, не дивлячись на перешкоди, які виникають в системі цінностей”.

Шоста стадія – це період зустрічей, одруження і початку сімейного життя. Протягом цого часу молоді люди орієнтуються на отримання професії і „Влаштування” усвоєму житті. Еріксон розглядає поняття „Інтимності”, як почуття, яке ми проявляємопо відношенню до друзів, родини, тобто це здібність „з’єднати в одне ціле вашу ідентичність з ідентичністю іншої людини без страху, що ви втрачаєте дещо в собі. Саме цей аспект – умова міцного шлюбу”. Ізоляція ж проявляється, коли люди відгороджують себе від будь-якого прояву включення у відносини. Так як зростають вимоги і ризик, пов’язаний з інтимністю, представляють для них загрозу. Позитивною стороною виходу з цієї кризи є любов.-„здатність довіритися іншій людині і залишатися вірним цим відносинам.”

На сьомійстадії дорослий повинен або прийняти, або відмовитися від думки про свою відповідальність за вдосконалення і покращення всього, що могло б сприяти збереженню нашої культури. Турбота – це розширення взятих на себе обов’язків турботипро людей, наслідки та ідеї, до яких людина проявляє інтерес. Вона є сильною стороною виходу з кризи.

Під час восьмої стадії відбувається утворення завершеної форми егоідентичності на основі всього шляху розвитку особистості. Людина переосмислює усе життя, усвідомлює своє „Я” у духовних роздумах про прожиті роки. Людина повинна зрозуміти, що її життя – це неповторна доля, яку не треба переробляти, людина „приймає” себе і своє життя, усвідомлює необхідність у логічному завершенні життя, проявляється мудрість, відсторонений інтерес до життя перед обличчям смерті. Якщо „прийняття себе і життя” не відбулося, то людина відчуває розчарування, втрачає смак до життя, виникає думка, що життя пройшло неправильно, марно.

ЗМІСТОВИЙ модуль ІІ.