Предмет порівняльного літературознавства

У традиційному уявленні порівняльне літературознавство – це галузь науки про красне письменство, яка займається зіставленням еволюційних тенденцій національних літератур, вивченням безпосередніх та опосередкованих взаємин між ними, їхніх подібностей і відмінностей. Згідно з визначенням польського дослідника Генрика Маркевича, порівняльне літературознавство має справу з різноманітними літературними явищами: як окремими творами, їхніми фрагментами чи певними аспектами, так і сукупними комплексами мистецьких творів, як-от творчість письменника, літературний жанр, стильовий напрям тощо; однак, на відміну від історіографічного дослідження, яке має монографічний характер, об’єкт порівняльного дослідження є, як мінімум, бінарним, тобто складається з двох співвідносних складових, що можуть бути не лише рівновеликими («Нова Елоїза» Руссо і «Страждання молодого Вертера» Ґете), а й неоднаковими за обсягом (наприклад, «Пісні Оссіана» Макферсона і французький романтизм), проте мають належати до різномовних літератур чи одномовних, але різнонаціональних.

Вже у 1961 р. відомий американський германіст і компаративіст Генрі Ремак запропонував розширене визначення: «Порівняльне літературознавство – це дослідження літератури, що виходить поза межі окремої країни, а також вивчення зв’язків між літературою, з одного боку, й іншими царинами знання і свідомості, такими, як мистецтво (наприклад, малярство, скульптура, архітектура, музика), філософія, історія, гуманітарні дисципліни (наприклад, політика, економіка, соціологія), наука, релігія тощо – з другого боку. Тобто це порівняння однієї літератури з іншою або іншими і зіставлення літератури з іншими сферами людського вираження».

Як наукова галузь порівняльне літературознавство виникло з потреби досліджувати національне письменство в поза(між)національному просторі – спершу в культурних контекстах, близьких мовно або географічно, а відтак – у світовому масштабі. Таке порушення кордонів зробило компаративістику, за образним висловом французького вченого Симона Жена, митником, який стежить за переходом книг через «державний кордон» і тримає в полі зору безпосередні та опосередковані взаємини між літературами.

Традиційна проблематика компаративістики зосереджена передовсім у царині міжлітературних зв’язків і взаємодії. Ці зв’язки починаються переважно від безпосереднього впливу одного письменника на іншого.

Зазвичай порівняльне літературознавство дефініціюють як вивчення літератури з інтернаціональної перспективи. З методологічного погляду, це зобов’язує залучати до компаративних студій тексти, написані різними (двома і більше) мовами. Однак це не означає, що поза увагою залишаються взаємини внутрішньолітєратурного характеру, позаяк без порівняльного висвітлення процесів і явищ національної літератури неможливе дослідження її історії. Адже розвиток будь-якого письменства позначений конфліктною зміною літературних епох, коли кожне молоде покоління критично ставиться до спадщини попередників, висуває нові гасла і виробляє власний стиль.

2. Структура, завдання і статус компаративістики.

Як наукова дисципліна компаративістика складається з багатьох компонентів, причому різні вчені класифікують їх неоднаково. Дмитро Наливайко виокремив кілька класифікацій, але всі вони так чи інакше охоплюють такі проблеми: літературні зв’язки та впливи, аналогії і розбіжності в галузі тематики і проблематики; типологія літературних напрямів і жанрів; національне й інтернаціональне. Крім того, останнім часом набувають актуальності порівняно нові компаративістичні галузі: імагологія, постколоніальні студії тощо.

Отож можна виокремити такі основні розділи (дослідні напрями чи галузі) сучасної літературної компаративістики:

· порівняльно-історичне літературознавство (вивчення генетичних і контактних зв’язків);

· рецептивна естетика, зокрема критична рецепція і перекладознавство;

· типологічне дослідження літератури;

· інтертекстуальні студії;

· інтермедіальні студії (міжмистецьке порівняння – висвітлення зв’язків літератури з іншими видами мистецтва);

· інтеркультуральні студії, зокрема постколоніальні студії, а також імагологія (розділ компаративістики, що вивчає образи народів у літературній рецепції інших етносів та регіонів).

Компаративістика ставить собі за мету вивчення літературних явищ (твору чи літературної спадщини письменника, жанру і стилю) через вихід за межі окремого національного письменства. Зіставляючи таким чином національні літератури, компаративістика прагне глибше пізнати як їхні спільні і самобутні риси, так і закономірності світового літературного процесу, проектуючи їх відтак на широкі мистецькі, культурні, історичні, ідеологічні, етнічні контексти минувшини і сучасності.

Статус літературної компаративістики, тобто її місце серед інших гуманітарних дисциплін, – питання дискусійне. Традиційний погляд трактує компаративістику як галузь, яка зі своєю методикою і методологією є розділом літературознавства. Жан-Марі Kappe, Франк Вольман, Діониз Дюришин розглядали компаративістику ще вужче – як частину історії літератури. Рене Веллек та Остін Воррен вважали її методологією, тоді як Віктор Жирмунський відносив її до методики, а не до методології – це, мовляв, методичний засіб історичного дослідження, який може бути застосований з різною метою в рамках різних методів.

Через те, що в останні десятиліття посилилися тенденції розширення методологічних обріїв і дослідних царин, літературну компаративістику часто розглядають не в контексті літературознавчих дисциплін, а ширше – як частину порівняльних культурних студій (Ст. Тотосі де Зепетнек та ін.). Скажімо, Петер Зіма, також трактуючи компаративістику як метатеорію, виходить із міжкультурного та міждисциплінарного характеру цієї галузі, яка активно взаємодіє з різними царинами наукового досліду .

3. Взаємини компаративістики із суміжними галузями.

Порівняльне літературознавство, за загальним визнанням, стає сьогодні, у час зближення культур, однією з найперспективніших галузей науки про літературу. Безперечно, компаративістика тісно пов’язана з історією національного письменства та світової літератури і теорією літератури, займаючи проміжне, опосередковане місце між цими спорідненими галузями.

Обопільним є, наприклад, зв’язок компаративістики з історією й теорією літератури, адже дослідження внутрішньо- і міжлітературних закономірностей дає матеріал для теоретичних узагальнень, а теоретико-літературні категорії служать аналітичним інструментарієм для компаративних студій. У цьому плані порівняльне літературознавство найближче підходить до завдань, які стоять перед теорією літератури: не раз важливі теоретичні поняття й концепції народжуються і відточуються в царині компаративістики (як-от поняття стилю, інтертекстуальності тощо).

Важливими є стосунки компаративістики з історією світової літератури. Обидві дисципліни між собою тісно пов’язані, та все ж кожна має власне окреслення. Поняття світова література утвердилося в XIX ст. Ужив його вперше Йоганн-Вольфґанґ Ґете, задекларувавши у 1827 р.

Поява категорії світової літератури започаткувала новий етап у розвитку письменства в тому сенсі, що це поняття констатувало певну універсалізацію мистецького мислення. Відтоді кожну національну літературу критики почали розглядати не лише у власних рамках, а й у більш чи менш широкому міжлітературному контексті: дослідження літературних напрямів, жанрів, образів, сюжетів переступило національні кордони, поширювалося в літературному просторі й часі і, мандруючи від одного літературного контексту до іншого, збагачувало уявлення про рідне письменство.

між обома спорідненими галузями – історією світового письменства і літературною компаративістикою – спостерігаємо певні відмінності, а саме:

Історія світової літератури

· розглядає типологічні збіги як вияв подібності (магічний реалізм і сміхова культура);

· трактує національну своєрідність як один із аспектів універсальності (романтизм у німецькій, французькій, англійській, іспанській, польській, українській літературах);

· вивчає вершинні, класичні твори переважно тих літератур, які здобули статус «світових»;

· досліджує літературні явища в межах красного письменства.