Витрати на підготовку кадрів для Збройних Сил України

Військові кадри -. це кістяк, основа Збройних Сил. Вони цементують, об'єднують навколо себе воїнів строкової служби, забезпечують разом з ними високу боєготовність військ. Командири всіх ступенів навчають і виховують своїх підлеглих, готують до вмілого, самовідданого захисту Батьківщини. 3 цією метою вони організовують їх навчально-бойову діяльність, дбають про стан їхнього здоров'я, створення нормальних умов служби.

Військові Інженери різних спеціальностей забезпечують утримання у високій бойовій готовності військової техніки і зброї, апаратури, приладів, стежать за їх якісним обслуговуванням та правильною експлуатацією, відповідають за навчання молодших військових спеціалістів, воїнів. У Збройних Силах є спеціалісти й інших профілів: тилової, інтендантської, медичної, топографічної, метрологічної, метеорологічної та інших служб.

У Збройних Силах України організовано управління виховної роботи. До цієї служби входять військові політологи,соціологи, психологи,юристи та ін. Вони займаються гуманітарною підготовкою, вихованням особового складу, налагоджують відпочинок і дозвілля військовослужбовців, надають їм психологічну та юридичну допомогу, консультації тощо.

Відданість Україні, високі професійні, організаторські здібності військових кадрів армії та флоту - основа міцності національних Збройних Сил. Могутність армії та флоту забезпечується також спадкоємністю національних бойових традицій, поповненням військ випускниками військових навчальних закладів.

З утворенням Україною власних Збройних Сил розпочався процес реорганізації старих і створення нових вищих військових навчальних закладів. Система військової освіти в Україні розрахована на випуск усіх спеціалістів для армії та флоту. Для цього вищі військові навчальні заклади мають професорсько-викладацький склад з високою теоретичною і практичною підготовкою та сучасну навчально-матеріальну базу, техніку, обладнання.

Вищі військові навчальні заклади відповідно до завдань, що стоять перед ними, випускають спеціалістів з різним рівнем освіти і кваліфікації. Система війсь­кової освіти має специфічні компоненти, формує особи­стість військового фахівця, який повинен і здатен за­йматися військовою діяльністю за призначенням.

Складність сучасних систем зброї, ріст їхніх вража­ючих властивостей формулюють непорушну задачу - новим засобам боротьби повинні відповідати і рівень підготовки військовослужбовців, причому по дуже ши­рокому напрямку, навіть при експлуатації однієї і тієї ж системи зброї.

Витрати на підготовку одного фахівця є важливим по­казником роботи будь-якого вузу, основою для порівнян­ня економічності навчання в них. Для обрахунку такого показника необхідно мати узагальнюючий вартісний облік усього наявного майна вузів, усіх видів витрат за єдиним планом рахунків. Але й за нинішньої системи обліку навчальних фондів і всіх витрат на навчання мож­на визначати основну частину витрат і вартість навчання одного курсанта. Для цього всі витрати потрібно поділи­ти на чотири групи:

- витрати на задоволення індивідуальних потреб осо­бового складу (грошове забезпечення, заробітна плата робітників та службовців, усі види дорожніх коштів, кошти на військові перевезення, нагороди, вартість харчування і речового забезпечення);

- навчальні витрати (на бойову підготовку, культурно-побутове обслуговування, а також витрати навчальні, квартирно-експлуатаційні, загальногосподарські, медич­ної служби, на вантажні військові перевезення, винахід­ництво, експлуатацію і ремонт військової техніки, експлу­атаційні витрати аеродромів, автодромів, полігонів, тан­кодромів);

- вартість витрачених матеріалів і майна, заготовле­них забезпечуючими органами (пального й мастильних матеріалів, боєприпасів, хімічного, інженерного й іншого майна);

- амортизація будинків, споруд, військової техніки, майна.

102.Проблеми мобілізаційної підготовки економіки України. Мобілізаційна підготовка в Україні – це комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових і спеціальних заходів, які здійснюються у мирний час з метою підготовки органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, органів і сил Цивільної оборони України, галузей національної економіки, підприємств, установ і організацій для своєчасного і організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави в особливий період.

Зміст мобілізаційної підготовки становить: нормативно-правове регулювання у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації; наукове і методичне забезпечення мобілізаційної підготовки та мобілізації; визначення умов діяльності та підготовка до роботи в умовах особливого періоду; розроблення мобілізаційних планів, а також довготермінових та річних програм (планів) мобілізаційної підготовки; підготовка Збройних Сил України, інших військових формувань до проведення мобілізації; підготовка галузей національної економіки до переведення і функціонування в умовах особливого періоду та ін..

. Мобілізаційна підготовка економіки проводиться в мирний час і пов’язана з визначенням початку мобілізації, з координацією в часі реконверсії виробництва і відмобілізування збройних сил, з максимальним скороченням термінів переведення народного господарства з мирних на воєнні рейки.

Керівництво мобілізаційною підготовкою та мобілізацією держави, безпосередньо Збройних Сил України, інших військових формувань покладається на Президента України, органів державної влади, інших державних органів, галузей національної економіки – на Кабінет Міністрів України, в Автономній Республіці Крим – на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, у галузях національної економіки і регіонах України – на відповідні центральні й місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях – на їх керівників.

Фінансування мобілізаційної підготовки здійснюється відповідно за рахунок коштів державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ і організацій. З державного бюджету відповідно до закону фінансуються заходи та роботи з мобілізаційної підготовки, які мають загальнодержавне значення. З місцевих бюджетів фінансуються заходи та роботи з мобілізаційної підготовки місцевого значення. За рахунок коштів підприємств, установ і організацій фінансуються заходи та роботи з мобілізаційної підготовки, що проводяться за ініціативою самих підприємств, установ і організацій згідно з мобілізаційними планами.

Сьогодні стан справ з забезпеченням мобілізаційної готовності і переводу економіки в режим особливого періоду характеризується низкою негативних факторів. Серед них: відсутність достатньої правової основи проведення заходів з мобілізаційної підготовки економіки країни, взаємодії органів державного управління, Міністерства оборони і цивільних відомств в мирний час і в надзвичайних ситуаціях; ліквідація (або істотне перетворення) органів управління мобілізаційною підготовкою економіки на всіх рівнях; розрив господарських зв’язків між окремими регіонами України і державами СНД.

Реальний стан мобілізаційної підготовки промисловості в умовах загальної економічної кризи і дезінтеграції виробництва, порушення коопераційних зв’язків, ліквідація системи фондового розподілу і забезпечення ресурсами, різноманітність форм власності створили нову ситуацію, коли підтримання мобілізаційної готовності підприємств оборонного комплексу в межах традиційних підходів стає складною задачею. Але єдиний підхід до вирішення проблеми розвитку мобілізаційних потужностей відсутній.

Одні вважають, що підвищення рівня мобілізаційної підготовки промисловості шляхом збільшення мобілізаційних потужностей неприпустимо. Консервація потужностей оборонного комплексу ніби-то веде до великих втрат у вигляді високих воєнних технологій, які випадають із системи народногосподарських зв’язків, а також прямих витрат на консервацію обладнання, яка невиправдана в умовах швидкого морального старіння ОВТ.

Суть мобілізаційного потенціалу, відповідно до цієї позиції, полягає в можливості цивільної економіки у випадку необхідності розгорнути на базі високих (подвійних) технологій масове виробництво різних видів нової воєнної техніки, які не стоять в даний період на озброєнні і невідомі противнику.

Великі труднощі для економічного забезпечення будівництва ЗС і мобілізаційної готовності народного господарства створює розвал організаційної структури мобілізаційної роботи, недостатня увага суспільства і його інститутів до неї як до задачі першорозрядного стратегічного значення. Мобілізаційний потенціал України знаходиться під загрозою розвалу. Щоб його зберегти в обсязі, який потрібен для будівництва ЗС і ведення збройної боротьби, необхідно вирішити низку проблем.

Економічна і політична обстановка, яка склалася в перехідний період вимагає сконцентрувати сили на вирішення такого мінімального кола задач: збереження матеріально-технічного постачання ЗС на рівні, що не підриває їх дієздатності в найбільш можливих варіантах бойових дій; неприпустиме руйнування найбільш цінних елементів виробничого потенціалу, які тимчасово не використовуються (кваліфіковані кадри, виробничі потужності та ін.); підтримка процесу розробки нових зразків ОВТ як основи модернізації ЗС; створення й удосконалення системи мобілізаційної підготовки економіки.

Вирішення вказаних задач пов’язано з подоланням цілої низки проблем, серед яких найбільш актуальними є: вірне визначення потреб ЗС і методів їх задоволення; зміна порядку фінансування оборонного замовлення; приведення системи планування воєнного виробництва і мобілізаційної підготовки економіки у відповідність з воєнно-політичною реальністю; створення нормативно-правової бази мобілізаційної роботи.

Вірне визначення потреб ЗС в ОВТ та інших матеріальних засобах є обов’язковою умовою реальності стратегічних планів і запорукою успішного ведення збройної боротьби. Розраховуючи матеріальні потреби ЗС, стратегія тим самим визначає вихідні дані для виробництва ОВТ та інших матеріальних засобів – ступінь мобілізаційної напруги економіки.