СРС № 3 Соціальне страхування від нещасного випадку та професійно захворювання на виробництві

Законодавство про страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, Кодексу законів про працю України, Закону України “Про охорону праці” та інших нормативно-правових актів. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві. Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності. Дія Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі — підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самос-тійно, та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності. Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов’язаних з виконанням ними трудових обов’язків, мають право на забезпечення із Фонду соціального страхування від нещасного випадку. Завданнями страхування від нещасного випадку є: - проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаним умовами праці; - відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань; - відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. Держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Основними принципами страхування від нещасного випадку є: - паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку; - своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком; - обов’язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності; - надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав; - обов’язковість сплати страхувальником страхових внесків; - формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі; - диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві; - економічна заінтересованість суб’єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці; - цільове використання коштів страхування від нещасного випадку. У результаті запровадження соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, з 2001 року потерпілі на виробництві після тривалої затримки почали отримувати регресні виплати, практично немає заборгованості з виплат поточних платежів. Було не тільки зупинено зростання заборгованості з виплат відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, а й суттєво зменшено заборгованість з цих виплат. Якщо на початок 2001 року заборгованість за регресними виплатами складала 614,5 млн грн, то на кінець року вона становила 483,3 млн грн, або зменшилась на 21,3 %. У сфері соціального страхування у 2002 році вперше вдалося забезпечити стовідсоткове фінансування виплат потерпілим на виробництві і на 43 % зменшити заборгованість із регресних виплат [13, с. 45]. Кількість страхувальників Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання на 01.01.2003 р. становила 625 026 осіб, що на 18,9 % більше, ніж на цю дату 2002 року

СРС № 4 Всесвітня організація охорони здоровя (ВООЗ)

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) – спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй. У 1945 році на Конференції у м. Сан-Франциско було ухвалено рішення щодо створення міжнародної організації з питань охорони здоров’я. У 1946 році Міжнародна конференція охорони здоров’я, яка проходила у Нью-Йорку, схвалила Статут Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). День набуття чинності Статуту ВООЗ – 7 квітня 1948 р. - вважається Днем заснування цієї організації і щорічно відзначається як Всесвітній день здоров’я.

Членами ВООЗ є 194 країни. Штаб-квартира розташована у Женеві.

Головні структури ВООЗ - Всесвітня асамблея охорони здоров’я, Виконавчий комітет та Секретаріат.

Всесвітня асамблея охорони здоров'я - вищий керівний орган ВООЗ.

Її щорічні сесії, у роботі яких беруть участь делегації з усіх 194 держав-членів ВООЗ, проходять зазвичай у травні в Женеві. Головною функцією Асамблеї охорони здоров'я є визначення загальних політичних напрямків діяльності Організації. Всесвітня Асамблея охорони здоров’я призначає Генерального директора Організації, контролює фінансову політику ВООЗ, а також розглядає доповіді Виконавчого комітету.

Виконавчий комітет - виконавчий орган - складається з 34 членів, технічно кваліфікованих в галузі охорони здоров’я. Члени Комітету обираються терміном на три роки. Основна сесія Комітету, на якій узгоджується порядок денний майбутньої сесії ВАОЗ та приймаються резолюції для представлення ВАОЗ, проводиться у січні, а інша, менш тривала сесія, - у травні, відразу ж після Асамблеї охорони здоров'я, для розгляду адміністративних питань. Основними функціями Виконавчого комітету є проведення в життя рішень і політики Асамблеї охорони здоров'я, надання їй консультативної допомоги та загальне сприяння її роботі.

До складу Секретаріату ВООЗ входить близько 8000 фахівців в області охорони здоров'я та інших областях, а також інших співробітників, що працюють за строковими контрактами в штаб-квартирі Організації, шести регіональних бюро та в країнах.

Організацію очолює Генеральний директор, який призначається Асамблеєю охорони здоров'я за поданням Виконавчого комітету.

Генеральний директор ВООЗ – Др. Маргарет Чен (КНР). У травні 2012 у ході 65-ї сесії Всесвітньої Асамблеї охорони здоров’я її було переобрано на цю посаду на другий п’ятирічний термін.

Головною метою ВООЗ є сприяння забезпеченню охорони здоров’я населення усіх країн світу. Текст Уставу ВООЗ можна коротко сформулювати як «Право на здоров’я». ВООЗ координує міжнародне співробітництво з метою розвитку й удосконалення систем охорони здоров’я, викорінення інфекційних захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, координації фармацевтичної діяльності країн-членів тощо. Протягом останніх років завдяки зусиллям ВООЗ питання охорони здоров’я стали пріоритетом у політичному порядку денному світу. Їх почали обговорювати на найважливіших політичних форумах, до цієї галузі залучаються нові фінансові ресурси.

Функції ВООЗ поділяються на дві категорії: нормативна діяльність (здійснюється переважно штаб-квартирою) та технічне співробітництво (здійснюється регіональними та країновими бюро).

З метою більш повного врахування регіональних пріоритетів у галузі охорони здоров’я та забезпечення більш тісного зв’язку з потребами національних систем охорони здоров’я головна діяльність ВООЗ здійснюється через її шість регіональних бюро та через представництва ВООЗ у країнах.

Бюро Європейського регіону ВООЗ, до складу якого входить 52 країни, у т.ч. Україна, розташоване у Копенгагені (Данія) і очолюється Регіональним директором. 1 лютого 2010 р. розпочався п’ятирічний термін повноважень Жужанни Якаб (Угорщина) на посаді Директора ЄРБ ВООЗ.

Україна – член ВООЗ з 1948 р. (3 квітня 1948 р. приєдналась до Статуту ВООЗ). З 1950 по 1991 р. – період неактивного членства України у цій організації. Поновила своє членство у 1992 р. У Києві функціонує Представництво ВООЗ в Україні.

Співробітництво України з ВООЗ - одна з важливих складових її міжнародного співробітництва з метою забезпечення конституційного права кожного громадянина України на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (стаття 49 Конституції України). Особливого значення таке співробітництво набуває в умовах глобалізації.

Підходи ВООЗ, згідно з якими здоров’я розглядається водночас як ресурс і мета розвитку та ключ до процвітання, відповідає принципам державної політики України у соціально-економічній галузі. Основні завдання ВООЗ та стратегічні напрямки їх реалізації відповідають інтересам України.

Україна зацікавлена у використанні потенціалу та накопиченого ВООЗ міжнародного досвіду.

Співробітництво України з ВООЗ здійснюється переважно через Європейське регіональне бюро згідно з рамковими дворічними угодами, що укладаються між Україною та ЄРБ. В угодах визначаються пріоритетні напрямки співробітництва, на які скеровуються кошти, що виділяються з основного бюджету ВООЗ на підтримку заходів на рівні країни.