ДЕРЖАВНЕ ОБОВ'ЯЗКОВЕ СТРАХУВАННЯ 3 часть

ВАУЧЕР(англ. УоисЬег — розписка) — 1) привати­заційний папір, який засвідчує право його власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки май­на державних підприємств. В. як вид державного цінного паперу, може бути лише іменним, призначається для оп­лати об'єктів державної і комунальної власності. Право на одержання В. мали усі громадяни України, що постійно проживали на території України на момент прийняття Закону України "Про приватизаційні папери, та громадя­ни, які в силу службових обов'язків працювали за кордо­ном. Строк дії В. встановлено урядом. В. є засобом пла­тежу в разі придбання частки державної та комунальної власності. В Україні В. належать за законодавством до цінних паперів; 2) письмове свідоцтво, гарантія або реко­мендація.

ВБИВСТВО— умисне чи з необережності позбавлен­ня людини життя; найтяжчий злочин проти особи, який посягає на найвищу соціальну цінність — право на жит­тя. Українське законодавство розрізняє: т. з. просте В., тобто В., вчинене як без обтяжливих, так і без пом'якшу­вальних обставин; умисне В. за обтяжливих обставин (напр.: В. з хуліганських мотивів; В. двох або більше осіб; В., вчинене з метою приховати інший злочин; В. на замовлення тощо); В. за пом'якшувальних обставин

2 5-558 - 33 ^^^^

ВЕКСЕЛЬ

ВИБОРНІ ПОСАДИ

(В., вчинене у стані сильного душевного хвилювання; В. матір'ю своєї новонародженої дитини; В. при переви­щенні меж необхідної оборони); В. з необережності.

ВЕКСЕЛЬ(нім. \¥ес1і8е1 — обмін) — цінний папір, який засвідчує грошове зобов'язання сплатити за пред'явленням або в установлений строк конкретну суму певній особі або особі, яка вказується цією особою, або пред'явнику векселя. В. може бути простим або переказ-ним. Простий В. — це нічим не обумовлений обов'язок векселедавця сплатити певну суму грошей кредиторові. Переказний В. (тратта) — це письмовий наказ креди­тора боржнику (трасату) про сплату в зазначений термін певної суми грошей іншій особі (ремітенту). Переказний В. виписується і підписується кредитором (трасантом). Трасат стає боржником за векселем лише після того, як акцептує вексель, тобто дає згоду на його оплату, поста­вивши на ньому свій підпис. Вексельний обіг в Україні запроваджений постановою Верховної Ради України від 17.06.1992 р. "Про застосування векселів у господарсько­му обороті України".

ВЕНЕРИЧНІ ХВОРОБИ— небезпечні інфекційні за­хворювання, які передаються головним чином статевим шляхом: сифіліс, гонорея, м'який шанкр, паховий лімфо­гранулематоз та трихомоніаз. Позастатеве зараження В. х. спостерігається рідко і, як правило, зумовлюється пору­шенням гігієнічних правил у побуті. У кримінальному за­конодавстві України передбачено відповідальність за за­раження іншої особи В. х. особою, яка знала про на­явність у неї цієї хвороби; за такі ж дії, вчинені раніше судимою за зараження В. х. особою; за зараження двох чи більше осіб або неповнолітнього; та за будь-які з назва­них дій, якщо вони спричинили тяжкі наслідки.-

ВЕРСІЯ(лат. уєгзіо — видозміна, поворот) — в судо­чинстві припущення слідчого або суду про наявність або відсутність подій чи фактів, особливості суб'єктів і мо­тивів, що грунтуються на доказах та інших фактичних ма­теріалах кримінальної справи і будуються з урахуванням досвіду розслідування аналогічних справ.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ— єдиний орган законо­давчої влади України, Парламент України. Складається з

=— 34 —

народних депутатів України, які обираються на ос-

І загального, рівного і прямого виборчого права при

■томуголосуванні строком на 4 роки і здійснюють

-50Ї повноваження на постійній основі. Структура,

::<ції і повноваження В. Р. У. та її органів передбачені

закріплені Конституцією та окремими законами

України.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ- найвищий судовий тгін у системі загальних судів України. Він здійснює ::-:троль за судовою діяльністю судів України, дає рвв'яснення з питань судової практики. Розглядає справи •:лсаційному порядку та у порядку виключного провад­ження.

ВЕТО(лат. уєіо — забороняю) — в сучасних державах кт, що зупиняє чи не допускає набрання законної сили гіїленням будь-якого органу. Особливо важливе значення .-є надане главі держави право накладати В. на закони, ■а приймає парламент. Розрізняють абсолютне В. (ко-и глава держави має право остаточного відхилення зако--:;■". прийнятого парламентом) і відносне В. (коли відхи­лений закон парламент має право прийняти іншим голо­суванням), а також загальне В. (акт відхиляється в ■лому) і часткове (відхиляється окрема частина чи стаття).

ВЗЯТТЯ ПІД ВАРТУ— запобіжний захід, який засто­совується до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного в справахпро злочини, за які може бути призначене пока­рання у вигляді позбавлення волі на строк більш як три роки, та до засудженого, вирок щодо якого ще не набрав законної сили. Метою В. п. в. є запобігання можливому ухиленню від слідства й суду, перешкоджанню встанов­лення істини, у справі, продовженню злочинної діяль­ності, перешкоджанню виконання вироку. Підставою для З п. в. є постанова судді.

ВИБОРНІ ПОСАДИ— посади в державному апараті, органах місцевого самоврядування та об'єднаннях грома­дян, заміщення яких відбувається шляхом виборів. У дер­жавному апараті та органах місцевого самоврядування В. п. заміщуються в порядку, встановленому законодавст­вом; в об'єднаннях громадян — у порядку, встановлено-

ВИБОРЧА КАМПАНІЯ

ВЙБОРЧІ ДІЛЬНИЦІ

му статутами цих об'єднань. Особам, звільненим від ро­боти внаслідок обрання їх на виборні посади, по закінченні їхніх повноважень за виборною посадою на­дається попередня робота (посада) або за її відсутності — інша рівноцінна робота (посада) на тому ж підприємстві, у закладі, установі, організації або за їх згодою на іншо­му. Час роботи на В. п. зараховується до безперервного трудового стажу.

ВИБОРЧА КАМПАНІЯ— сукупність агітаційних та організаційних заходів, які проводять політичні партії, їх виборчі блоки та окремі кандидати на виборні посади з метою забезпечити собі максимальну кількість голосів виборців на виборах.

ВИБОРЧА КВОТА— кількість голосів виборців, не­обхідних для отримання одного депутатського мандата при встановленні результатів виборів, що проводяться за пропорційною виборчою системою. При розподілі депу­татських мандатів за підсумками голосування в багато­мандатному загальнодержавному виборчому окрузі по ви­борах народних депутатів України В. к. обчислюється шляхом ділення сумарної кількості голосів виборців, по­даних за кандидатів у народні депутати України, внесених до виборчих списків політичних партій, виборчих блоків політичних партій, що отримали чотири і більше відсотків голосів виборців, на число депутатських ман­датів. Кандидати у народні депутати України, внесені до виборчих списків політичних партій, виборчих блоків політичних партій, що отримали менше чотирьох відсотків голосів виборців (так званий виборчий поріг, або загороджувальний бар'єр), не беруть участі в роз­поділі депутатських мандатів.

ВИБОРЧА СИСТЕМА— сукупність установлених за­конодавством принципів і правил, за допомогою яких розподіляються депутатські мандати між кандидатами на ці посади залежно від результатів голосування. Розрізня­ють кілька видів В. с: мажоритарну (виборці голосу­ють за конкретних кандидатів у депутати, а обраним вва­жається той, хто одержав установлену законом більшість голосів виборців), пропорційну (виборці голосують за підготовлені політичними партіями або виборчими об'єднаннями списки кандидатів у депутати, а депу-

г-ські мандати розподіляються між цими партіями або сЧднаннями пропорційно кількості голосів виборців, всианих за кожний список), змішану (одна частина депу-иськихмандатів розподіляється за мажоритарною сис--^ою, а інша — за пропорційною).

ВИБОРЧЕ ПРАВО— 1) система правових норм, які гулюють відносини, що виникають у процесі ор-нїзації,проведення та визначення результатів виборів. І. п. охоплює положення Конституції, законів і підзакон-■:\ актів, що регламентують вибори парламенту, прези­дента, органів місцевого самоврядування; 2) право, грома--■-: обирати (активне В. п.) та бути обраними (па­сивне В. п.) на виборні посади в державному апараті та сргзнах місцевого самоврядування. В Україні активне 3. п. мають усі громадяни, яким на день виборів випов--илося 18 років, крім громадян, визнаних судом -:гдієздатними. Пасивне В. п. щодо обрання народним де­путатом мають громадяни України, які мають право го­лосу, на день виборів досягли 21 року і проживають в Ук-гіїні протягом останніх 5 років. Депутатом представниць­кого органу місцевого самоврядування може бути обра­ний громадянин, який має право голосу і на день виборів досяг18 років.

ВИБОРЧИЙ БЛОКполітичних партій — добровільне об"єднання декількох політичних партій у порядку і строки, передбачені Законом України "Про вибори на­родних депутатів України", для спільної участі у виборчій кампанії.

ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС— передбачені виборчим зако­нодавством дії (виборчі процедури), в результаті послідо­вного виконання яких відбувається формування складу виборних органів або заміщення виборних посад. В. п. має такі етапи: складання списків виборців; утворення вибор­чих округів; утворення виборчих комісій; висування та реєстрація кандидатів до складу виборних органів або на виборні посади; проведення передвиборної агітації; голо­сування; підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування й визначення результатів виборів.

ВИБОРЧІ ДІЛЬНИЦІ— територіальні одиниці, утво­рені шляхом поділу виборчих округів для проведення голо-

ВИБОРЧІ КОМІСІЇ

ВИДАЧА ЗЛОЧИНЦІВ

сування й підрахунку голосів на виборах. Створюють В. д. окружні виборчі комісії за поданням Київської, Сева­стопольської міських рад, районних рад, міських рад у межах території одномандатних виборчих округів, а в разі відсутності таких подань — на підставі пропозицій відповідних міських голів або голів рад не пізніше як за 60 днів до дня виборів з кількістю від 20 до 3000 виборців, а у виняткових випадках — з меншою або більшою кількістю виборців.

ВИБОРЧІ КОМІСІЇ — комісії, які організовують і проводять вибори та забезпечують реалізацію й захист ви­борчих прав громадян. В Україні діє така система В. к.: Центральна виборча комісія (складається з 15 членів комісії, які зі свого складу обирають голову, заступника голови та секретаря комісії) — здійснює на всій території України контроль за виконанням виборчого законодавст­ва і забезпечує його однакове застосування, очолює сис­тему В. к., встановлює форми виборчих бюлетенів, зраз­ки виборчих скриньок і печаток, реєструє обраних депу­татів; окружні виборчі комісії (юридичні особи, що утво­рюються рішеннями Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських рад не пізніше як за 90 днів до дня виборів у складі голови, заступника голови, секретаря і членів комісії за поданням відповідно голів цих рад або міських голів) — реєструють кандидатів у депутати, встановлюють результати виборів по виборчому округу, приймають рішення про обрання депутата, видають їм відповідні тимчасові посвідчення; дільничні виборчі комісії — ор­ганізовують голосування на виборчій дільниці, проводять підрахунок голосів виборців, поданих за кожного з кан­дидатів у депутати, та ін. В. к. утворюються і діють відповідно до Конституції України, закону "Про вибори народних депутатів України" та інших законів України. Ніхто не може втручатися у вирішення питань, що нале­жать до компетенції В. к., крім випадків, передбачених законами України.

ВИБОРЧІ ОКРУГИ — виборчі територіальні одиниці, утворені для проведення виборів депутатів у порядку, пе­редбаченому законом. В. о: можуть бути одномандатні та багатомандатні. Одномандатні В. о. утворюються

;:-:тральною виборчою комісією з приблизно рівною

ількістю виборців у кожному В. о. на всій території Ук-

-:.'. за пропозиціями відповідно Верховної Ради Авто-

:чної Республіки Крим, обласних, Київської і Севасто-~:.~ьської міських рад з урахуванням адміністративно-те-: тторіального устрою України та компактності прожи-иння національних меншин. Територією багатоман­датного загальнодержавного В. о. є вся територія Ук-і:ни,а його центром — місто Київ. Виборцями цього :-;ругу є всі громадяни України, які мають виборче право.

ВИДАВНИЧИЙ ДОГОВІР — цивільно-правовий до-^: зір, в силу якого одна сторона (видавець) зо-

Е'язується видати або перевидати твір, створений дру­гою стороною (автором) у встановлений сторонами строк. Автор передає видавцеві свій твір і право викори­стання (видання) і (або) розповсюдження його за вста­новлену договором винагороду.

ВИДАЧА ЗЛОЧИНЦІВ (екстрадиція) — видача однією ггржавою іншій свого громадянина, іноземного громадя­нка або особи без громадянства. Законодавство більшості країн забороняє видачу своїх громадян іноземній державі. Конституція України (ст. 25) та Закон "Про громадянст­во України" передбачають, що громадянин України не може бути виданий іншій державі. Видача іноземних гро­мадян або осіб без громадянства, які перебувають на те­риторії однієї держави, іншій державі відбувається за пра­вилами, що встановлюються міжнародними договорами. Дія України найбільше значення мають: Конвенція про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах між державами-членами СНД від 22 січня 1993 р., Європейська Конвенція про передачу криміналь­них справ від 15 травня 1972 р., Конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р., Конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. Міжна­родними договорами встановлюються деякі застереження та обмеження щодо В. з. Так, у В. з. може бути відмовле­но: якщо є підстави вважати, що видана особа буде стра­чена чи піддана катуванню; якщо особа переслідується за вчинення політичного або пов'язаного з оподаткуванням злочину; якщо дії особи не вважаються злочинними у за­питуваній державі.

ВИЗНАННЯ ГРОМАДЯНИНА БЕЗВІСНО ВІДСУТНІМ______

ВИЗНАННЯ ГРОМАДЯНИНА БЕЗВІСНО ВІДСУТ­НІМ^— ситуація, за якої протягом року за місцем прожи­вання громадянина немає відомостей про місце його пере­бування. Визнати його безвісно відсутнім може суд за за­явою заінтересованих осіб. Якщо немає можливостей встановити день одержання останніх відомостей про відсутнього, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одер­жані відомості про нього, а в разі неможливості встано­вити цей місяць — перше січня наступного року. Поря­док визнання громадянина безвісно відсутнім визна­чається ЦПК України.

ВИЗНАННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ- офіцій­ний, дипломатичний акт, яким існуючі держави роблять заяву про визнання нових держав чи урядів, інших ор­ганів. Різновидами визнання є: визнання держав, визнан­ня урядів, визнання органів опору, визнання національ­но-визвольного руху, визнання статусу воюючої сторони тощо. Традиційними формами визнання є визнання де-юре і визнання де-факто. Визнання де-юре— повне і остаточне, що тягне за собою, напр., встановлення дип­ломатичних та інших відносин, укладання міжнародних договорів, створення міжнародних організацій та ін. Визнання де-факто має тимчасовий, умовний ха­рактер і може у будь-який час витребуване назад.

ВИЇМКА— процесуальна дія, що полягає у вилученні предметів і документів, які мають значення для справи, коли слідчому точно відомо, у якої особи чи в якому місці вони знаходяться. В. здійснюється за постановою слідчо­го. Особливим видом В. є накладення арешту на корес­понденцію і виїмка її в установах зв'язку. В. кореспон­денції може проводитись тільки за рішенням суду. Із санкції прокурора і в порядку, погодженому з керівником відповідної установи, проводиться В. документів, що ста­новлять державну таємницю.

ВИКЛИЧНЕ ПРОВАДЖЕННЯ(назва походить від необхідної у цих справах публікації про виклик держате­ля цінних паперів) — судовий порядок поновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника. В. п. — один із видів окремого провадження в цивільному процесі. Особа, яка втратила документ на пред'явника, у випадках, вказа-

ВИКОНАННЯ ВИРОКУ

законі, може просити суд про визнання втраченого -угнта недійсним і про відновлення її прав на нього,

ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ- сукупність проце-ільких дій державних виконавців та всіх осіб, що бе-участь у виконанні, спрямованих як на примусову, на добровільну реалізацію суб'єктивних прав та за-шх інтересів, які підтверджуються відповідними по­зовами судових та інших юрисдикційних органів.

ВИКОНАВЧИЙ НАПИС- передбачена законом фор-

надання документам, які встановлюють заборго-

:-::сть, виконавчої сили, що дає змогу використовувати

. як виконавчі документи. В. н. вчиняється відповідно до

ашгЗакону України "Про нотаріат" державними і при-

Ьями нотаріусами та консульськими установами на

гїгіналі наданого документа, який має належати до пе-

гдіку,встановленого Кабінетом Міністрів України, за

мови, що з дня виникнення права вимоги минуло не

-~ьше трьох років і надані документи підтверджують

-•;:спірність заборгованості або іншої відповідальності

>:?жника перед стягувачем.

ВИКОНАВЧІ ДОКУМЕНТИ- письмові документи встановленої форми і змісту, що є підставою для пору­шення виконавчого провадження і діяльності державних : тьюнавців, перелік яких визначається Законом України Про виконавче провадження" та міжнародними угода­ми. До В. д. належать виконавчі листи, виконавчі написи -:таріусів, накази господарських судів, рішення Міжна-голного комерційного арбітражного суду та Морської =гбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті Ук-гдїни, посвідчення комісій з трудових спорів підприємств

ІН.

ВИКОНАННЯ ВИРОКУ- в Україні діяльність суду та :нших правозастосовчих органів, яка полягає у прак­тичній реалізації приписів вироку, що .набрав законної си­ли; стадія українського кримінального процесу, яка розпо­чинається з моменту набрання вироком законної сили і в якій втілюються в життя судові рішення, зафіксовані цим «роком. На стадії В. в. суд звертає вирок до виконання, тобто повідомляє органи, уповноважені виконувати ви­рок, про необхідність виконання вироку, після чого ці

ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

ВИНА

органи приводять вирок до виконання. Умовою В. в. є набрання вироком законної сили, хоча за певних умов суд першої інстанції може виконати вирок безпосередньо після його проголошення у частині звільнення підсудно­го з-під варти. Див. також Вирок, Відстрочка виконання вироку.

ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ - це здійснення кре­дитором і боржником дій по вчиненню прав та обов'язків, що випливають із зобов'язання. Дії, які мають бути вчи­нені одним учасником зобов'язання на користь іншого, називаються предметом виконання. Законодавством забо­роняється одностороння відмова від виконання зо­бов'язання або його одностороння зміна, за винятком ви­падків, передбачених угодою сторін або вказаних безпо­середньо в законі.

ВИМАГАТЕЛЬСТВО — за кримінальним законодавст­вом України — злочин проти власності. В. посягає також на особу. В. полягає у вимозі передати майно чи майнові права або вчинення дій майнового характеру з погрозою скоєння насильницьких дій щодо особи, у віданні, під охороною або у власності якої це майно знаходиться, а також щодо близьких їй осіб; розголошення відомостей, які потерпілий або його близькі бажають зберегти в таємниці; пошкодження або знищення їхнього майна або майна, яке знаходиться в їхньому віданні або під їхньою охороною.

ВИМОРОЧНЕ МАЙНО — майно померлого, на яке ніхто не претендує чи не може претендувати ні за за­повітом, ні за правом спадкоємства за законом. Якщо в разі відсутності спадкоємців за законом заповідана части­на майна, то В. м. визнається незаповідана частина май­на. За системи виморочності майно померлого перехо­дить до держави, на території якої воно знаходиться, не­залежно від того, чи був померлий громадянином цієї дер­жави. Згідно з ЦК України В. м. переходить до держави за правом спадкування.

ВИМУШЕНИЙ ПРОГУЛ - у трудовому праві час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Працівникові, незаконно звільненому з роботи

-:езаконно переведеному на іншу роботу, за рішенням • виплачують середній заробіток за час В. п., але не _е як за рік. Суд виносить рішення про виплату се-иьогозаробітку за увесь час В. п., якщо: заява про по-ненняна роботі розглядалася понад один рік не з ви-"гзиівника; В. п. стався через незаконну відмову в інятті на роботу або несвоєчасне укладення трудово-оговору з працівником, у трудовій книжці якого не­сильно сформульовані причини звільнення, що пере-• гукали працевлаштуванню його на іншу роботу; був г затримки видачі трудової книжки; власником або нноваженим ним органом затримувалось виконання _ення органу, який розглядав трудовий спір про ло­влення на роботі незаконно звільненого або незаконно "ггеведеного на іншу роботу працівника.

ВИНА — психічне ставлення особи до свого проти-

гвного діяння та його суспільно небезпечних наслідків.

;^<раїнському кримінальному праві В. є головною озна-

з суб'єктивної сторони складу злочину та однією з

ідстав кримінальної відповідальності. В. виступає у формі

числу чи необережності.

"Чгасна форма В. — це така форма В., коли злочин вва-иєгьсяскоєним умисно, тобто особа, яка його вчинила, риомлювала суспільно небезпечний характер свого яння (дії чи бездіяльності), передбачала його шкідливі пслідкиі хотіла їх настання або свідомо це допускала. Ншсел характеризується двома моментами: інтелектуаль­нім (усвідомлення суб'єктом суспільно небезпечного ха-икгеру свого діяння та передбачення його шкідливих -:глідків) та вольовим (прагнення настання шкідливих —слідків свого діяння чи свідоме їх допущення). Залеж-

0 від змісту цих моментів умисна В. поділяється на ви-

1 прямий та непрямий (евентуальний) умисел. За пря-ого умислу особа: усвідомлює суспільно небезпечний

ізрактер свого діяння; передбачає настання суспільно не-сжзпечних наслідків свого діяння; хоче їх настання. За :-прямого умислу особа: усвідомлює суспільно небез-"гчний характер свого діяння; передбачає настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння; не хоче, _:е свідомо допускає настання таких наслідків. Необережна форма В. — у теорії українського криміналь­ного права поділяється на два види: злочинна само-

зе=== 43 =====

ВИНАГОРОДА

ВИПРАВДАННЯ

впевненість та злочинна недбалість. Інтелектуальний мо­мент злочинної самовпевненості полягає в тому, що суб'єкт передбачає настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, а вольовий момент характери­зується тим, що особа легковажно розраховує на відвер­нення цих наслідків. Психологічним підґрунтям вольово­го моменту злочинної самовпевненості є невиправдане перебільшення власних здібностей, навичок, фізичної си­ли тощо й неадекватна оцінка обставин, за яких особа приймає рішення та діє. При злочинній недбалості особа: не передбачає можливості настання суспільно не­безпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності; може їх пе­редбачити (поле цього передбачення окреслюється пси­хофізіологічними даними особи); повинна була передба­чити такі наслідки (що визначається наявністю спеціаль­них правил поведінки, зафіксованих у актах законодав­ства, спеціальних нормах тощо). В разі відсутності у діях особи В. йдеться про казус (випадок), що виключає при­тягнення до кримінальної відповідальності. В українському цивільному праві В. визнається умовою відповідальності за порушення зобов'язань. За загальним правилом особа, яка не виконала зобов'язання або вико­нала його неналежним чином, несе відповідальність ли­ше за наявності В. у формі умислу чи необережності. Ви­нятки з цього правила встановлюються законом чи дого­вором. Відсутність В. доводиться особою, яка порушила зобов'язання.

У міжнародному публічному праві В. тлумачиться як факт учинення суб'єктом міжнародного права протиправ­ного діяння, яке тягне міжнародно-правову відповідальність.

ВИНАГОРОДА— грошова сума, що виплачується у випадках, передбачених законодавством або договорами, за надання різного роду послуг авторам відкриттів, вина­ходів, раціоналізаторських пропозицій; робітникам і службовцям з фондів матеріального заохочення за підсумками роботи за рік; за роботу на підприємствах, в установах та організаціях, сільськогосподарських ор­ганізаціях. Грошова сума, що виплачується, визначається у формі обумовленого нормативним актом або договором відсотка, твердої суми, або в формі додаткової винагоро­ди з чистого прибутку.

ВИНАХІД — технічне рішення в будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, яке відповідає умовам па­тентоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для промислового використання. Пра­во на В. охороняється державою і засвідчується патен­том. Суб'єкт права на В. набуває особистих майнових прав.

ВИНЯТКОВА МІРА ПОКАРАННЯ- в Україні трива­лий час існувала за кримінальним законодавством смерт­на кара у формі розстрілу як В. м. п., що застосовувалась за особливо небезпечні злочини у випадках, спеціально передбачених Особливою частиною Кримінального ко­дексу України. її вилучено з системи покарань Законом України від 22 лютого 2000 р., що знайшло відображення в Кримінальному кодексі України 2001 р. Застосування смертної кари є порушенням фундаментального права людини на життя, зафіксованого у ст. З Загальної декла­рації прав людини. Відповідно до Протоколу № 6 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основ­них свобод, що стосується смертної кари, смертна кара скасовується як вид покарання у державах-членах Ради Європи, які приєдналися до цього Протоколу, і жодна людина не може бути засуджена до такого покарання або страчена. Згідно з цим Протоколом у національних зако­нодавствах держав-членів Ради Європи може передбача­тись смертна кара лише за діяння, вчинені під час війни або неминучої загрози війни, і застосовуватись лише у випадках, передбачених законом. При цьому про поло­ження такого закону відповідна держава має повідомити Генерального секретаря Ради Європи.

ВИПАДОК— юридичний факт, за якого особа може бути звільнена від майнової відповід&іьності, оскільки відсутня її вина.

ВИПРАВДАННЯ— постановлення судом виправду­вального вироку. Підсудного виправдовують, якщо: не встановлено подію злочину, тобто коли в судовому засіданні було доведено, що діяння, у скоєнні якого зви­нувачувався підсудний, взагалі не виявлено або між цим діянням і настанням суспільно небезпечних наслідків не існувало причинного зв'язку; у діянні підсудного немає складу злочину; участь підсудного у вчиненні злочину в

ВИПРАВНІ РОБОТИ

ВИСЛУГА РОКІВ

судовому засіданні не доведено. У разі коли В. особи відбувається за недоведеністю її участі у скоєнні злочину і особа, яка вчинила цей злочин, залишається не виявле­ною, суд після набрання виправдувальним вироком за­конної сили виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, вин­ної у вчиненні цього злочину. Особа, яку виправдано, має право на оскарження виправдувального вироку в ча­стині мотивів і підстав В., а також на відшкодування шкоди, завданої їй незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, затриманням, застосуван­ням запобіжного заходу.