Регулювання зовнішньої заборгованості країн: діяльність Паризького та Лондонського клубів

Паризький клуб — неформальне об’єднання урядів країн-кредиторів, якими є Австралія, Австрія, Бельгія, Норвегія, Велика Британія, Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Нор­вегія, Португалія, США, Швейцарія, Швеція, Франція, Фінляндія та Японія. Це об’єднання було створено в 1956 р. з метою реструктури­зації заборгованості країн, що розвиваються. Паризький клуб — це неформальне об’єднання, яке не має штаб-квартири, секретаріату, а головне — статуту, іншими словами, цей клуб не має юридичного ста­тусу. Участь у Паризькому клубі означає постійний обмін інформаці­єю між кредиторами про заборгованість та хід її погашення. Усі угоди країн-боржників з Паризьким клубом мають статтю, що регламентує їхній обов’язок не надавати третім країнам більш вигідних умов пога­шення боргу перед ними, ніж умови, що були надані членам клубу. Найбіднішим країнам йдуть на поступки та можуть списати до 80 % їхнього зовнішнього боргу офіційним кредиторам. Практика, що при­йнята Клубом, обмежує також суму поступки країною-кредитором ак­тивів на вторинному ринку боргових зобов’язань до 20 млн дол., або 10 % загальної суми вимог до даної країни-кредитора.

Паризький клуб функціонує в тісному співробітництві з МВФ. Як­що будь-яка держава, що є боржником, потерпає від економічних тру­днощів, починає оздоровчу програму щодо санації економічної ситуа­ції під егідою МВФ, то Паризький клуб пропонує угоду щодо реструктуризації її зовнішнього боргу уряду країни. Результатом цього процесу, як правило, стає змога зменшити пасивне сальдо платіжного балансу без скорочення об’єму імпорту товарів та капіталів.

У переговорах у рамках Паризького клубу може брати участь будь-яка країна-кредитор, яка є тримачем зобов’язань за боргами, за якими може вимагатися перегляд умов погашення.

Найбільшу частку позик та кредитів у сучасних умовах міжнарод­ної економіки країни, що розвиваються, а також країни Східної та Центральної Європи отримали від країн-учасниць Організації еконо­мічного співробітництва та розвитку, тому ці країни майже постійно є учасниками переговорного процесу. Серед інших традиційних учасни­ків переговорів у Паризькому клубі слід назвати МВФ, Всесвітній банк, Конференцію ООН з торгівлі та розвитку, а також, звісно, країн-боржників, що звертаються з проханням щодо перегляду заборговано­сті.

Лондонський клуб— це форум з перегляду строків пога­шення кредитів, що надані комерційними банками без гарантій з боку урядів країн-кредиторів. Оскільки такі переговори між боржниками та комерційними кредиторами найчастіше проходять саме в Лондоні, то цей клуб отримав назву Лондонського. Це неофіційна організація, до складу якої входять комерційні банки, перед якими мають заборгова­ність країни третього світу.

Основна мета Лондонського клубу — полегшити для країн, що розвиваються, умови обслуговування боргу.

В організаційній структурі Лондонського клубу інтереси банків-кредиторів представляє консультаційний комітет, до складу якого вхо­дять банки, на які припадає максимальна частка боргу країни. Однак при цьому організація не має постійного голови або секретаріату, тому її процедури мають досить вільний характер, що дозволяє застосувати гнучкий підхід при розгляді питання реструктуризації боргу для кож­ної конкретної країни. Лондонський клуб не має формальних процедур перегляду строків погашення боргу, комерційні банки, які є головними кредиторами країни, яка бажає реструктуризації своєї заборгованості, складають Банківський консультативний комітет (БКК) для захисту інтересів комерційних банків-кредиторів. До складу БКК зазвичай входить не більше 15 банків.

Реструктуризація боргу в Лондонському клубі проводиться в сім етапів: спочатку боржник заявляє про мораторій на платежі, створює групу щодо врегулювання боргу та складає Інформаційний меморан­дум. Паралельно з цим формується БКК, після чого сторони склика­ють раду з вивчення ситуації та узгоджують основні умови. Якщо між країною-боржником та комітетом було досягнуто згоди щодо реструк­туризації, то вона повинна отримати підтримку всіх банків, що мають 90—95 % неоплачених зобов’язань боржника. Після цього угода може бути офіційно підписана та оформлена.

Як правило, Лондонський клуб не переглядає розміру відсоткових ставок за кредитами. Зазвичай комерційні банки просто надають країнам- боржникам нову позику як заходи щодо реструктуризації.