ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Усі соціальні системи мають певну структуру, тобто набір елементів, які відповідним чином оформлені і взаємопов'язані між собою.

Організаційна структура включає в себе сукуп­ність структурних підрозділів, об'єднаних в орган, зв'язки підпорядкованості між ними, а також форми розподілу функцій.

В усіх органах внутрішніх справ, залежно від хара­ктеру виконуваних функцій, існує три види структурних підрозділів:

1) галузеві (підрозділи міліції, слідчі апарати, ви­правно-трудові установи, пожежна охорона), які реалізують основні функції органів внутрішніх справ;

2) функціональні (кадрові, фінансово-економічні, господарчі, медичні), які виконують функції забезпечення;

' Див.: Голос України. 1992. 20 жовтня. " Див.: Збірник нормативних актів України з питань пра­вопорядку. К.. 1993. С.438-464.

³ Див.: Там же. С.464-474.

<<>>
3) загального керівництва (штаби, чергові частини, інформаційно-аналітичні центри), які виконують функції загального керівництва.

Орган внутрішніх справ також складається з цілого ряду структурних підрозділів (управлінь, відділів, відді­лень, груп, стройових підрозділів), які й утворюють необ­хідний комплекс елементів системи та взаємодіють між со­бою в певному порядку. Своєрідним елементом системи виступають також окремі працівники органу внутрішніх справ. Сукупність органів внутрішніх справ різного рівня і окремих територій, на транспорті, самостійних підрозділів і служб міліції, слідчих апаратів, пожежної охорони, міліції державної служби охорони, установ виконання покарань. внутрішніх військ, учбових закладів МВС, інших установ, організацій та підприємств, підпорядкованих МВС, та їх особовий склад утворюють єдину систему органів внутрі­шніх справ України.

У свою чергу система органів внутрішніх справ входить до системи органів державного управління. Ком­петенція органів внутрішніх справ визначається законами України й характеризується сукупністю покладених на них завдань і функцій управління, а також конкретними повно­важеннями того чи іншого органу внутрішніх справ. Таким чином, система органів внутрішніх справ функціонує одно­часно як суб'єкт управління і як об'єкт управління. Усі під­розділи органів внутрішніх справ, як елементи системи управління, одночасно виступають у ролі керівних і керо­ваних. Між ними існують постійні прямі й зворотні зв'язки. Прямі зв'язки (згори вниз) виходять від суб'єкта управлін­ня у формі наказів, розпоряджень, інструкцій. Зворотній зв'язок (знизу вгору) від об'єкта управління здійснюється у вигляді донесень, звітів, інформації про виконання управ­лінських рішень. Прикладом може бути зв'язок між Голов­ним управлінням карного розшуку МВС України, Управ­лінням карного розшуку УМВС в області, відділом карного розшуку в УМВС міста і аналогічні зв'язки між підрозді­лами інших служб Міністерства внутрішніх справ. Район­ний відділ внутрішніх справ відносно УМВС в області чи місті є об'єктом управління, але він одночасно виступає як суб'єкт управління стосовно окремих служб міліції (карний розшук, підрозділи державної служби боротьби з економі-

чною злочинністю, державної служби охорони, дорожньої міліції і державтоінспекції та інших), селищних відділів (відділень) міліції. Зв'язки між елементами системи органів внутрішніх справ суворо регламентовані за підлеглістю, координацією та субординацією, за термінами й обов'язковістю виконання управлінських рішень, за обся­гом інформації, персональною відповідальністю.

Компетенція, завдання й функції органів внутріш­ніх справ, взаємовідносини між ними та окремими служба­ми надають системі органів внутрішніх справ від низового підрозділу до апарату МВС необхідної цілісності, чіткого підпорядкування й самостійності окремих елементів, що дає можливість ефективно діяти на основі єдиних правових норм. Кожний орган внутрішніх справ має свою територію обслуговування: підприємство, установа, селище, мікрора­йон, район у місті, місто, область, Автономна Республіка Крим. Центральним органом управління в системі органів внутрішніх справ є Міністерство внутрішніх справ Укрїни, компетенція якого поширюється на всю територію держа­ви. МВС України очолює усю систему органів внутрішніх справ і здійснює керівництво у сфері внутрішніх справ, як правило, через головні управління та управління галузевих служб, управління МВС в областях і містах Києві та Севас­тополі, Автономній Республіці Крим та керує органами, установами й організаціями, безпосередньо підпорядкова­ними міністерству.

Відповідно до завдань, які належить виконувати Міністерству внутрішніх справ, його структура складається з керівництва, головних управлінь, управлінь, які об'єднані в блоки за напрямками діяльності, та служб, що функціо­нують при міністерстві.

До керівництва Міністерства внутрішніх справ, яке призначається указами Президента України, входять:

- міністр;

- перший заступник міністра;

- перший заступник міністра - начальник .міліції по боротьбі з організованою злочинністю;

- заступник міністра - начальник кримінальної міщії:

- заступник міністра - начальник міліції громадської

безпеки;

<<>>
- заступник міністра - начальник Головного слідчого управління;

- заступник міністра;

- заступник міністра - начальник Головного управ­ління МВС в М.Києві;

- заступник міністра - начальник Головного управ­ління МВС України в Криму;

- заступник міністра з надзвичайних ситуаг^ій (Дніпропетровська, Донецька, Луганська області. Придні­провська, Донецька залізниці).

При міністрові внутрішніх справ діють апарат мі­ністра, Колегія, скликаються оперативні наради і створю­ються комісії. З метою забезпечення належного рівня упра­вління галузевими службами МВС України, органами та підрозділами внутрішніх справ між керівництвом МВС пе­редбачено розподіл основних обов'язків для координації роботи, взаємодії і співробітництва, виділено головні упра­вління, управління і служби МВС.

У складі Міністерства внутрішніх справ діють:

І. Штаб (на правах головного управління). II.Кримінальна міліція, до якої входять:

- Головне управління карного розшуку;

- Головне управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю;

- Управління по боротьбі з незаконним обігом нар­котиків;

Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр;

- Управління внутрішніх справ на транспорті;

- Управління кримінального пошуку, яке діє при МВС, не входячи в його апарат.

Ш. Міліція громадської безпеки, яка включає в себе:

- Головне управління адміністративної служби мі­ліції;

- Управління Державтоінспекції;

- Управління Державної служби охорони, яке також діє при МВС.

IV.Міліція по боротьбі з організованою злочинні­стю, для ефективної роботи якої було створено:

- Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю;

- Відділ по організації роботи органів внутрішніх справ на закритих об'єктах.

Організаційна структура служби по боротьбі з ор­ганізованою злочинністю має свою специфіку. Через особ­ливу значимість виконуваних завдань начальники обласних управлінь по боротьбі з організованою злочинністю є од­ночасно першими заступниками начальників УМВС в об­ластях, в містах Києві, Севастополі та Автономній Респуб­ліці Крим.

У структурі апарату Міністерства внутрішніх справ також функціонують як самостійні служби:

- Українське Національне бюро «Інтерполу» (на правах головного управління);

- Головне слідче управління;

- Відділ організації роботи дізнання в органах вну­трішніх справ;

- Головне управління кадрів;

- Відділ міжнародних зв 'язків;

- Управління Державної пожежної охорони;

- Головне управління внутрішніх військ:

- Відділ військово-мобілізаційної роботи і цивільної оборони;

- Фінансово-економічне управління;

- Головне управління військового та матеріально-технічного забезпечення;

- Господарче управління;

- Управління капітального будівництва;

- Управління справами та деякі інші управління з допоміжними і обслуговуючими функціями.

У структуру апарату Міністерства внутрішніх справ не входять, але діють при ньому і йому безпосередньо під­порядковані, крім Управління Державної служби охорони і Управління кримінального пошуку, про які згадувалось ра­ніше, також:

- Управління оперативної інформації;

- Оперативно-технічне управління;

- Редакційно-видавничий відділ;

- Центральний вузол оперативного зв 'язку;

- Центр технічного захисту інформації;

- ряд інших підрозділів, які займаються інформа­ційним, побутовим і технічним забезпеченням центрально­го апарату Міністерства.

Відповідно до адміністративно-територіального устро-ю держави, соціально-економічних й політичних обставин, криміногенної ситуації в окремих регіонах, в Україні склалась така територіальна структура органів внутрішніх справ:

- Головні управління МВС України (ГУМВС), ГУМВС у М.Києві, Київській області та Автономній Респу­бліці Крим;

- Управління МВС (УМВС) в інших областях України;

- Управління МВС в обласних центрах і великих промислових містах (Кривий Ріг, Маріуполь, Дніпродзер-жинськ, Макіївка, Горлівка, Краматорськ, Кременчуг і де­яких інших);

- Управління МВС у міських районах;

- Відділи УМВС в інших містах і районах.

Головні управління МВС у місті Києві, Київській області та Автономній Республіці Крим, обласні УМВС і УМВС М.Севастополя підпорядковано безпосередньо міні­стру внутрішніх справ, усі інші міські й районні відділи внутрішніх справ підпорядковано, зі збереженням принци­пу територіальності, обласним органам внутрішніх справ.

Внутрішню структуру Головних управлінь МВС України в м. Києві й Київській області, в Автономній Рес­публіці Крим, управлінь МВС в інших областях і містах побудовано згідно з лінійно-галузевим і функціональним принципами, вона в основному відповідає структурі апара­ту МВС України. При визначенні структури УМВС врахо­вуються особливості області, міста, число адміністратив­них районів, кількість населення і його демографічний склад, криміногенна обстановка, кількість органів внутрі­шніх справ і установ та інші фактори.

УМВС очолює начальник, який призначається міні­стром внутрішніх справ за погодженням з Адміністрацією Президента. Для колегіального обговорення і прийняття найбільш важливих управлінських рішень з питань діяль­ності органів внутрішніх справ в областях, в містах Києві і Севастополі, в Автономній Республіці Крим створюються колегії.

<<>>
УМВС в областях і містах з районним поділом свою діяльність здійснюють у двох основних формах: вони ке­рують районними, міськими органами внутрішніх справ, відділами і відділеннями міліції, підрозділами пожежної охорони, державної служби охорони, установами виконан­ня покарань, іншими підрозділами свого підпорядкування на території області; в той же час власними силами і засо­бами беруть участь в охороні громадського порядку, попе­редженні, розкритті й розслідуванні злочинів, виконують інші завдання безпосередньо на рівні УМВС без участі під­розділів низової ланки. Начальник УМВС в області (місті) керівництво підлеглими службами і органами внутрішніх справ здійснює особисто і через своїх заступників, серед яких розподіляє обов'язки по управлінській діяльності і за­кріплює за ними окремі галузеві служби. Наприклад, стру­ктура УМВС в області може бути такою, як показано на схемі.

Кожна галузева служба УМВС області має свою внутрішню досить розгалужену і складну структуру, яка формується відповідно до виконуваних апаратом служби завдань і функцій. На практиці склалась і затверджена МВС України така внутрішня структура основних служб УМВС.

Управління карного розшуку (УКР):

- Відділ оперативної роботи;

- Відділ боротьби з груповими та організованими злочинними проявами;

- Відділ боротьби зі злочинністю проти особи та розшуку злочинців і осіб, які зникли без вісти;

- Відділ боротьби з майновими злочинами;

- Відділ боротьби з проституцією, розповсюдженням СНІДу та правопорушеннями, пов'язаними з іноземними гро­мадянами;

- Відділ по організації боротьби із злочинністю се­ред неповнолітніх.

Управління державної служби по боротьбі з еко­номічною злочинністю (УДСБЕЗ):

- Відділ зонального контролю, організаційної робо­ти, аналізу, прогнозування та інформації;

<<>>
- Відділ боротьби зі злочинністю в паливно-енергетичному комплексі, інших базових галузях економі­ки та держбюджетних установах;

- Відділ боротьби зі злочинністю на споживчому ринку та в аграрному секторі економіки;

- Відділ боротьби зі злочинністю в процесі привати­зації, економічної реформи та оподаткування.

Управління по боротьбі з організованою злочинніс­тю (УБОЗ):

- Відділ узагальнення оперативної інформації, ана­лізу і прогнозування криміногенних процесів та зонального контролю;

- Чергова частина;

- Відділ обробки інформації АІПС «Скорпіон»;

- Відділ оперативно-технічного забезпечення і про­ведення спеціальних заходів;

- Відділ кримінальної розвідки;

- Відділ тактичної розвідки і оперативних розробок у сфері кредитно-фінансової і банківської системи;

- Відділ тактичної розвідки і оперативних розробок у комерційних структурах та сфері зовнішньо-економічної діяльності;

- Відділ тактичної розвідки і оперативних розробок щодо кваліфікованих видів вимагань, бандитизму та неза­конного обігу зброї;

- Відділ тактичної розвідки і оперативних розробок у боротьбі з міжнародною злочинністю;

- Відділення тактичної розвідки і оперативних роз­робок в установах виконання покарань, ВТУ та СІЗО;

- Фінансова група;

- Адміністративно-господарча група;

- Канцелярія;

- Управління кадрів;

- Слідче управління;

- Відділ швидкого реагування «Сокіл». Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр:

- Відділ криміналістичних експертиз та обліку;

- Відділ спеціальних досліджень та техніко-кримі-налістичного розкриття злочинів;

- Фотолабораторія;

- Криміналістичний полігон;

- Спеціальна лабораторія ядерно-фізичних досліджень. Управління державної служби охорони (ДСО):

- Відділ організаційної роботи;

- Відділ служби охорони;

- Відділ технічної служби;

- Відділ фінансово-економічний;

- Відділ матеріально-технічного забезпечення;

- Відділ кадрів.

Управління державної автоінспекції (УДАІ):

- Відділення організації дорожнього руху та нагля­ду за станом автомобільних шляхів та вулиць;

- Відділ організації профілактичної роботи серед населення і взаємодії із засобами масової інформації;

- Відділ дорожньо-патрульної служби;

- Відділ технічного нагляду та контролю за роботою реєстраційно-іспитових підрозділів;

- Відділ кадрів;

- Відділ керівництва дорожньою міліцією;

- Відділення технічного забезпечення;

- Управління дорожньої міліції. Управління пожежної охорони (У ПО):

- Відділ державного пожежного нагляду;

- Організаційно-стройовий відділ;

- Відділ пожежної техніки;

- Відділ служби, підготовки і пожежогасіння;

- Відділення військово-мобілізаційної роботи і ци­вільної оборони. Штаб:

- Відділ аналізу, інформації, планування, контролю та правового забезпечення;

- Інспекція службової діяльності;

- Оперативний відділ;

- Відділ організації та контролю за роботою черго­вих частин, обліково-реєстраційною дисципліною. Управління оперативної інформації (У 01):

- Відділ статистики;

- Оперативно-довідковий відділ;

- Відділ оперативно-розшукової роботи;

- Відділ обробки інформації;

- Відділ технічного обслуговування;

<<>>
- Відділ прийому, підготовки і випуску інформації;

- Група спецфондів;

- Архів.

Система органів внутрішніх справ на транспорті побудована з урахуванням специфіки забезпечення охоро­ни громадського порядку і боротьби зі злочинністю на залі­зничному, повітряному, морському і річковому транспорті. На Північно-Західній, Південній. Придністровській, Одесь­кій, Донецькій і Львівській залізницях діють Управління МВС центрального підпорядкування, на великих залізнич­них станціях - лінійні відділи УМВС, на інших - відділен­ня і пункти міліції. У великих аеропортах, морських і річ­кових портах функціонують відділи внутрішніх справ, які підпорядковано територіальним УМВС областей, міст. Си­стема органів внутрішніх справ на залізничному транспорті очолюється Управлінням внутрішніх справ на транспорті МВС України (УВСТ МВС України).

До транспортних органів внутрішніх справ входять всі основні служби, за винятком державтоінспекції, пас­портної, пожежної, деяких інших підрозділів,

У селищах міського типу, в мікрорайонах і віддале­них населених пунктах можуть створюватись відділи (на правах райвідділів) і відділення міліції, які входять до складу територіальних органів внутрішніх справ.

На окремих промислових підприємствах, в устано­вах і організаціях, діяльність котрих пов'язана з особливим режимом роботи (оборонний характер, особливо висока технічна небезпека виробництва і ряд інших) створюються відділи внутрішніх справ для роботи на закритих об'єктах.

«Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногоспо­дарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи. Міністерством вну­трішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів Украї­ни можуть створюватись спеціальні підрозділи міліції».

У великих, за чисельністю особового складу, орга­нах внутрішніх справ можуть створюватись функціональні відділи карного розшуку, дільничних інспекторів, слідчої

Закон України «Про міліцію» (Із змінами та доповнен­нями). // Відомості Верховної Ради України. 1991. №4. Ст.20.

роботи, інші відділи при чисельності працівників не менше п'ятдесяти. Стройові підрозділи (натрульно-постової, до­рожньо-патрульної служби, комендантської служби) орга­нізуються у відділення, взводи, роти, батальони. полки. При міськрайорганах можуть функціонувати відділи (відді­лення) державної служби охорони, воєнізовані пожежні ча­стини (ВПЧ), місцевим органам внутрішніх справ можуть придаватись тимчасово підрозділи підпорядкування УМВС, наприклад, дорожньої міліції, загонів спеціального призначення.

Система органів внутрішніх справ побудована так, що всі органи внутрішніх справ, їх структурні підрозділи підпорядковані по вертикалі. Всі призначення на посади начальницького складу в органах внутрішніх справ здійс­нюються через УМВС області, міста. Сучасна система ор­ганів внутрішніх справ відзначається поки що надмірною централізацією управління, переобтяженістю структурними елементами, паралелізмом у розподілі функцій між окре­мими службами, що видно з наведених вище схем.

Виведення органів внутрішніх справ із подвійного підпорядкування (із підпорядкування місцевим органам влади) поставило їх поза демократичним контролем насе­лення через свої представницькі органи, позбавило додат­кових джерел фінансування та матеріально-технічного за­безпечення з боку органів місцевого самоврядування і по­рушило взаємодію органів внутрішніх справ з місцевими державними органами, трудовими колективами, населенням.

Розростання чисельності управлінського апарату МВС та УМВС і пов'язане з цим порушення кількісного співвідношення між керівним старшим начальницьким складом і низовими ланками оперативно-розшукових апа­ратів та інших підрозділів позбавляє органи внутрішніх справ можливості оперативного ефективного управління. Безсумнівно, сама система органів внутрішніх справ, а та­кож завдання, що ставляться перед нею, потребують доко­рінного реформування.

<<>>
3.4. МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Метод управління - це сукупність прийомів, опера­цій і процедур підготовки та прийняття, організації та кон­тролю виконання управлінських рішень, що приймаються учасниками управлінського процесу. Інакше кажучи, ме­тод управління - це засіб практичного здійснення цілей, завдань і функцій управління. Методи управління тісно пов'язані з цілями, метою управління, які визначають спе­цифіку використання методів, їх вибір. Через методи упра­вління здійснюється зв'язок суб'єкта управління і об'єкта управління, тобто взаємодії в процесі управління однієї людини з іншою, людини з колективом, колективу людей з людиною або колективу з іншим колективом. Методи управління є найбільш активним, і дійовим рухомим еле­ментом у системі управління. Вони можуть використовува­тись комплексно, альтернативне, доповнювати один одно­го, або чергуватись в їх застосуванні.

В управлінні в органах внутрішніх справ викорис­товуються загальні методи соціального управління з ура­хуванням специфіки їх діяльності. Вони можуть бути'*най-різноманітнішими і розрізняються залежно від способу ре­алізації цілей управління. Різноманітність методів управ­ління обумовлюється складністю процесів управління. Ор­гани внутрішніх справ становлять собою багатопрофільну, багатоступеневу соціальну систему. Призначення всякого методу управління - впливати на поведінку конкретного працівника, на виконання ним своїх функціональних обов'язків, участь у спільній службовій діяльності. Загаль­ними універсальними методами впливу на людину є пере­конання і примус. Переконання направлене на те, щоб об'єкт управління виконав розпорядження, наказ суб'єкта управління добровільно. При добровільному виконанні об'єктом управління волі суб'єкта управління досягається єдність їх діяльності, взаєморозуміння і свідоме ставлення до управлінських рішень. Переконання досягається шляхом ознайомлення, обговорення, агітації, демонстрування пере­дового досвіду, попередження, заохочення та інших при­йомів впливу на волю об'єкта управління з метою його стимулювання до добровільного і якісного виконання

управлінських рішень. В органах внутрішніх справ широко застосовується заохочення морального, матеріального і ма-теріапьно-морального характеру. Як правило, практикую­ться такі заохочення: оголошення подяки, вручення грошо­вої премії, нагородження цінним подарунком, занесення до книги пошани, на Дошку пошани, нагородження Почесною грамотою, нагородження особистою фотокарткою праців­ника, сфотографованого біля прапору підрозділу чи органу внутрішніх справ, нагородження нагрудним знаком, дост­рокове присвоєння спеціального звання, присвоєння звання на ступінь вище встановленого штатним розписом.

Міністерство внутрішніх справ України до тради­ційних заходів заохочення долучило останнім часом такі престижні заохочення, як нагородження «Хрестом слави», «Почесним знаком працівника органів внутрішніх справ». присвоєння звання лауреата «Лицарь звитяі и» з врученням премії.

За клопотанням МВС України працівники органів внутрішніх справ нагороджується відзнаками Президента України, їм присвоюються почесні звання, зокрема «За­служений юрист України», «Заслужений працівник освіти» та інші. Під заохоченням розуміється публічне визнання за­слуг нагороджуваного, висловлення громадської поваги працівнику органів внутрішніх справ у зв'язку з його успі­хами в службі чи при виконанні громадського обов'язку. Заохочення сприяють створенню в колективі морально здорового клімату, самовідданій праці. Без сумніву, біль­шість працівників органів внутрішніх справ виконують свої обов'язки добровільно, свідомо і відповідально, тому метод переконання в управлінні в органах внутрішніх справ є ос­новним.

Але поряд з цим не можна недооцінювати і значен­ня методу примусу. Примус полягає в формуванні поведін­ки об'єкта управління проти його волі. При невиконанні управлінських рішень суб'єкт управління може впливати примусово на моральну, матеріальну, організаційну, фізич­ну, психологічну сферу об'єкта управління з метою його упорядкування. Якщо переконання може застосуватись усіма суб'єктами управління, то примус застосовується спеціально уповноваженими суб'єктами управління в ме­жах їх правової компетенції. До заходів примусу відносять-

<<>>
ся моральні і матеріальні стягнення, обмеження компетен­ції. дисциплінарні, адміністративні та кримінальні пока­рання. Примус в управлінні виражається в застосуванні державних і громадських заходів впливу. Невиконання норм права тягне за собою юридичну відповідальність, а невиконання вимог норм громадських організацій може мати наслідком лише заходи громадського впливу. Дисци­плінарний примус реалізується в формі дисциплінарної відповідальності, яка наступає за скоєння дисциплінарного проступку, тобто за невиконання, або за неналежне вико­нання з вини працівника органів внутрішніх справ покла­дених на нього службових обов'язків. Згідно з Дисципліна­рним статутом за порушення службової дисципліни на пра­цівника може бути накладено такі стягнення: зауваження. догана, сувора догана, попередження про неповну сл\ жбо-ву відповідність, пониження в посаді, пониження в спеці­альному званні на один ступінь, позбавлення нагрудного знака, звільнення із органів внутрішніх справ.

Адміністративний примус не залежить від службо­вих відносин, він здійснюється уповноваженими на те ор­ганами й посадовими особами і може застосовуватись не­залежно від службової підпорядкованості.

Адміністративний примус може здійснюватись че­рез заходи адміністративного попередження, заходи адмі­ністративного пониження, заходи адміністративно-проце­суального забезпечення і адміністративні стягнення. Адмі­ністративний примус служить загальним цілям забезпечен­ня державної дисципліни, законності і правопорядку.

Методи переконання і примусу є загальними уні­версальними методами управління, вони можуть конкрети­зуватись в інших методах, зокрема в адміністративних, економічних, соціально-психологічних методах управління.

Адміністративні методи як методи впливу суб'єкта управління характеризуються проявом влади, коли суб'єкт управління дає обов'язкові для виконання об'єктом управління розпорядження, накази, директиви, інші управ­лінські рішення, в яких містяться приписи на те, які дії, ко­му і в які терміни, яким способом належить виконати, або від яких дій належить утриматись. Адміністративні методи виправдовують себе тоді, коли необхідно вжити рішучих

дій, коли ситуація не терпить зволікання, коли суб'єкту не­обхідно негайно втручатись в діяльність об'єкта управління.

Застосування адміністративних методів управління дає найбільш позитивний результат в тих випадках, коли рішення суб'єкта управління відповідають матеріальним і духовним запитам об'єкта управління, і він здатний і бажає їх виконати. Адміністративні методи можуть бути: а) за формою вирішення - адміністративно-правовими і адмініс­тративно-організаційними; б) за юридичними ознаками -нормативними і індивідуальними; в) за способом впливу на об'єкт управління - зобов'язуючими виконати певні дії;

уповноважуючими виконати зазначені дії, заохочуючими до виконання соціально-корисних дій, заборонюючими (обмежуючими) виконання тих чи інших дій; г) за формою припису - категоричні (імперативні), делегуючі, рекомен­даційні і диспозитивні.

Адміністративно-правові методи характеризуються тим, що вони мають державно-владний характер. Вказівки, розпорядження суб'єкта управління, подані в правовій формі, мають обов'язковий характер для тих, кому вони адресовані, і їх виконання гарантується примусовою силою держави. Адміністративно-організаційні методи управління здійснюються через взаємодію суб'єкта управління з об'єктом управління шляхом узгодження, координації, контролю і перевірки виконання, допомоги при необхідно­сті, інспектування, інструктажу та корегування діяльності об'єкта управління.

Нормативні адміністративні методи управління за­стосовуються, як правило, до всіх підпорядкованих об'єктів управління, якщо в самому нормативному акті не вказаний виняток, ті, на кого не поширюється дана правова норма.

До нормативних адміністративних методів нале­жить статути, інструкції, правила, положення, затверджені МВС України, які регламентують діяльність всього особо­вого складу органів внутрішніх справ чи окремих служб. Індивідуальні адміністративні методи управління адресо­вані конкретним виконавцям у вигляді окремих розпоря­джень, резолюцій, наказів, які є обов'язковими для вико­нання тими, кому вони направлені.

<<>>
Зобов'язуючі методи приписують об'єкту управлін­ня виконувати ті чи інші дії, зазначені у приписі чи іншому розпорядженні. Уповноважуючі методи надають можли­вість, дозволяють, уповноважують об'єкт управління на виконання тих чи інших дій.

Заохочуючі методи впливають на об'єкт управління засобами морального і матеріального заохочення, стиму­люють до сумлінної праці, безумовного виконання службо­вих і громадських обов'язків.

Забороняючі (обмежуючі) методи встановлюють заборону або обмеження на виконання тих чи інших дій. Вони не сприяють таким діям, які перешкоджають досяг­ненню цілей і завдань управління. Категоричні імперативні методи вимагають однозначного виконання тих правил, обов'язків, які покладені на суб'єкт управління, всякі від­хилення від них є недопустимими. Об'єкту управління не дано право вибору, він має діяти в суворій відповідності до встановлених правил поведінки. Так, всяке затримання громадянина органом внутрішніх справ повинно бути заре­єстроване і оформлене відповідним протоколом.

Делегуючі методи полягають у передачі, делегуван­ні об'єктові управління виконання тих функцій, які не вхо­дять до його компетенції. Наприклад, начальнику органу внутрішніх справ надані повноваження старшого операти­вного начальника по керівництву слідчо-оперативною гру­пою, створеною для розкриття злочинів міжрайонного ха­рактеру.

Рекомендаційні адміністративні методи застосову­ються об'єктом управління через наради, консультації, збо­ри, на яких розробляються рекомендації щодо виконання тих чи інших дій, доцільних при досягненні мети управлін­ня. Рекомендаційні методи можуть бути подані в оглядах трудового досвіду, аналітичних довідках, узагальненнях досягнень науки і техніки. Рекомендаційні методи дають право об'єкту управління самостійно визначити шляхи реа­лізації рекомендацій з урахуванням можливостей, фактич­них обставин і специфіки діяльності.

Диспозитивні методи управління встановлюють компетенцію різних суб'єктів управління при виконанні спільного для них управлінського рішення. Так, УМВС в області може визначити порядок взаємодії кількох органів

внутрішніх справ при виконанні спільних оперативно-розшукових заходів, при наданні допомоги один одному. Диспозитивний метод управління може мати місце і тоді, коли об'єкта управління надається право самим встановити порядок взаємодії при виконанні розпоряджень суб'єкта

управління.

Різновидом адміністративних методів управління є така матеріальна відповідальність працівників органів внутрішніх справ, яка наступає відповідно до норм права при завданні шкоди неправомірними діями працівника.

Рішення про матеріальну відповідальність може бу­ти прийнято начальником органу внутрішніх справ за мате­ріалами службової перевірки, ревізії, інвентаризації і оформлене наказом, висновком, актом, резолюцією.

В умовах демократизації суспільства, побудови правової держави, гуманізації органів внутрішніх справ особливого значення набувають соціально-психологічні методи управління. Соціально-психологічні методи впливу на трудові колективи і окремих працівників направлені на створення сприятливого і стабишого морально-психоло­гічного клімату для найбільш успішного виконання поста­влених завдань. Соціально-психологічні методи грунтую­ться на досягненнях соціології і психології, вони врахову­ють колективну психологію, потреби колективу, формальні і неформальні відносини, громадську думку, психологічні особливості різних соціальних груп і окремих індивідуумів. Соціально-психологічні методи управління спрямовані на забезпечення соціального захисту працівників органів вну­трішніх справ, підвищення ефективності їх діяльності, по­кращення умов праці, втілення здорового способу життя, зміцнення здоров'я, розвитку особистої культури і профе­сійного зростання.

Соціологічно-психологічні методи управління най­більш ефективні тоді, коли їх застосовує досвідчений кері­вник, який добре знає проблеми колективу, інтереси і праг­нення працівників, причини і мотиви тої чи іншої поведін­ки, позитивні і негативні явища в розвитку колективу. Та­кий керівник постійно вивчає колектив і окремих праців­ників, він проводить соціологічні дослідження, застосовує різні технічні засоби і прийоми для отримання й обробки інформації, зокрема, анкетування, хронометрії робочого

<<>>
часу, інтерв'ювання, вивчення документів (планів роботи, особових справ, листів і пропозицій громадян, повідомлень засобів масової інформації і інше) спостереження, само­спостереження, експерименти і т.ін.

На підставі інформації керівник розробляє заходи соціального регулювання, нормування і морального стиму­лювання. До них можна віднести методи підвищення служ­бової активності (вивчення і запровадження передового до­свіду, критика і самокритика, агітація, пропаганда, почин для досягнення певних цілей); методи соціальної спадкоє­мності (урочисті збори, вечори відпочинку, вшанування ве­теранів, наради передових працівників за професіями, засі­дання жіночої ради та інше). Методи соціального регулю­вання і нормування покликані встановити, закріпити і роз­винути в колективі відносини, відповідні системі управлін­ня, встановити моральні норми поведінки, створити базу для подальшого соціального розвитку органу внутрішніх справ,

У теорії управління соціально-психологічні методи розглядаються єдиною групою, адже вони тісно пов'язані між собою, але їх можна розділити на дві підгрупи: соціо­логічні і психологічні методи управління. До соціологічних методів управління належать: методи управління колекти­вами, структурними підрозділами, групами, внутрішньог-руповими процесами і явищами, методи управління кадра­ми, їх підготовки, розміщення і закріплення, формування оптимальної системи управління, організація виховної ро­боти з особовим складом.

До психологічних методів управління належать ме­тоди психологічної мотивації, методи гуманізації праці, методи професійного відбору і навчання, методи контакту­вання малих груп у колективі. Психологічні методи впли­вають на взаємовідносини між працівниками шляхом орга­нізацій працездатного колективу з оптимальним психологі­чним кліматом.

Всі розглянуті вище методи управління тією чи ін­шою мірою використовуються в діяльності всіх органів, га­лузевих служб і підрозділів органів внутрішніх справ. Се­ред них неможливо виділити головні чи другорядні, всі во­ни важливі, мають використовуватись комплексом і один одного доповнювати.

В системі органів внутрішніх справ застосовуються і економічні методи управління. Це всі ті методи, з допо­могою яких здійснюється матеріальне стимулювання як ор­ганів внутрішніх справ, їх підрозділів, так і окремих пра­цівників. Економічні методи прямо не впливають на управ­лінську діяльність, але вони сприяють високим результатам праці, створюють сприятливі умови для підвищення твор­чої активності і разом з застосуванням інших методів віді­грають роль в управлінні. До економічних методів нале­жать рівень заробітної плати, премії, прибуток, кредит, ці­на, податки і інше.

В органах внутрішніх справ широке застосування знайшли також такі економічні методи, як матеріальне за­охочення працівників за досягнення значних успіхів у слу­жбовій діяльності шляхом виплати грошових премій, наго­родження цінними подарунками, підвищення посадових окладів. Застосування принципу оплати праці за кількістю й якістю, правильна оцінка результатів праці, зв'язок заро­бітної плати з результатом діяльності всього колективу за­безпечують ефективність матеріального стимулювання. Матеріальна зацікавленість має дві складові: матеріальне заохочення і матеріальну відповідальність. Заходи матері­ального заохочення передбачають збільшення матеріаль­них благ, отриманих працівником як винагороду за високо­якісну роботу. Заходи матеріальної відповідальності пере­дбачають скорочення матеріальних благ в тому випадку, якщо діями працівника завдано матеріальної чи моральної шкоди органам внутрішніх справ, сторонній організації чи громадянину.

Методи управління в органах внутрішніх справ ре­алізуються через управлінські рішення, що зовнішньо вті­люються у різні правові форми: закони, постанови, укази і декрети, положення, статути, правила, інструкції, рішення, розпорядження, накази, резолюції і службові записки.

Зміст і призначення правових форм управлінських рішень буде розглянуто у наступному розділі.

<<>>
3.5. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

В Україні проходять історичні процеси державот­ворення, відбуваються глибокі соціально-економічні й по­літичні реформи.

Яке місце і роль у житті оновленої України відво­диться органам внутрішніх справ, які завдання і функції вони повинні виконувати, хто в майбутньому буде працю­вати в органах внутрішніх справ? Від вирішення цих пи­тань багато в чому залежить і майбутнє самої України. Мі­ністерство внутрішніх справ розглядає пропозиції щодо реформування системи органів внутрішніх справ, удоско­налення їх діяльності. Внесено також пропозиції до Верхо­вної Ради України і Кабінету Міністрів України про при­йняття змін і доповнень до чинного законодавства і при­йняття нових законодавчих актів, які мають створити дода­ткову правову базу для діяльності органів внутрішніх справ, зокрема розроблені і прийняті Верховною Радою України до розгляду законопроекти «Про соціальну профі­лактику злочинів», «Про органи внутрішніх справ», «Про участь громадськості в охороні громадського порядку, «Про зброю», «Про недержавну охоронну діяльність» і де­які інші нормативні акти, в тому числі про організацію мі­ліції місцевого самоврядування (муніципальної поліції"), Проблеми охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю були, є і будуть кардинальними для цивілізо­ваного людського суспільства, для демократичної правової держави, якою повинна бути Україна. Побудувати правову державу - це значить змоделювати і втілити в життя такий державний устрій, при якому всі відносини здійснюються на основі правових норм, у межах закону. Відповідно до таких цілей має проходити також реформування системи органів внутрішніх справ.

Розробці концепції реформи повинні передувати ретельний аналіз політичних, соціально-економічних, де­мографічних, технологічних та інших факторів життя на­шого суспільства і підготовка прогнозу його розвитку на найближчі 10-15 років. Але вже зараз з формулюванням стратегічних напрямків перетворень можна висловити ряд пропозицій, здійснення яких дозволить, з одного боку. по-86

ліпшити організацію та діяльність міліції і органів внутрі­шніх справ у цілому, а з іншого - буде служити першими, попередніми кроками на шляху реформи.

Вартим уваги слід визнати питання про переймену­вання міліції в поліцію. Слово «міліція» (від лат. тіїШа -воїнство) в усьому світі вживається для позначення добро­вільних озброєних формувань. Ця назва ввійшла у вжиток під час революційних змагань у Російській імперії, в про­цесі пошуку альтернативи царській поліції. При створенні радянської міліції більшовики були впевнені в тому, що в майбутньому для підтримки громадського порядку можна буде обійтися напівгромадськими озброєними формуван­нями. Ці сподівання не виправдалися, а назва залишилася. Майже в усіх державах сучасного світу для позначення ор­ганів охорони громадського порядку і боротьби зі злочин­ністю, які діють на професійній основі, вживається термін «поліція», під цією назвою здійснюється міжнародне спів­робітництво у боротьбі зі злочинністю.

При визначенні основних рис нової поліції треба перш за все виходити з її соціального призначення. Це по­винна бути не карально-охоронна сила, яка піклується го­ловним чином про інтереси держави та намагається схопи­ти злочинця, а демократичний інститут, невід'ємна частина суспільства, покликана перш за все захищати законні права та інтереси конкретної особи, гарантувати людині безпечні умови життя. (У програмному документі реформи поліції Канади добре сказано: «Поліція не може більш розглядати­ся як командос, які закинуті в суспільство, щоб визволити його від зла. Поліція ~ це суспільство, суспільство - це по­ліція»).

Необхідно розпочати процес децентралізації мілі­ції, з тим щоб врешті-решт було створено сильну муніци­пальну міліцію (поліцію), яка б забезпечувала громадську безпеку і боротьбу з більшістю видів злочинів. У такому випадку за МВС залишилися б питання визначення загаль­них напрямків правоохоронної політики, основних засад кадрової роботи, координації діяльності місцевих органів внутрішніх справ, боротьби з організованою злочинністю міжрегіонального характеру тощо. Все це дозволило б встановити партнерські стосунки між органами внутрішніх справ (поліцією) і суспільством, поставити їх під дійовий

<<>>
демократичний контроль, використати можливості місце­вих органів влади і самоврядування для поліпшення мате­ріально-технічного забезпечення органів поліції, соціаль­ного становища її службовців. Зрозуміло, що для прове­дення такої серйозної реорганізації треба внести відповідні зміни до чинного законодавства, про що вже йшлося раніше.

Треба рішуче скоротити управлінський апарат, змі­нити співвідношення начальницького і рядового складу на користь останнього. Ніяк не можна примиритися з тим, що зараз безпосередньо охороною громадського порядку і бо­ротьбою зі злочинністю фактично займається тільки кож­ний четвертий.

З метою підвищення ефективності діяльності в 1998 р. скорочено на 12,5% загальний склад органів внутрішніх справ, передусім, атестований. Але в Україні залишається загальнодержавна, суворо централізована, майже не конт­рольована, бюрократизована, з непомірне роздутим управ­лінським апаратом, малоефективна система органів внут­рішніх справ, яка, фактично, за змістом переважної біль­шості виконуваних функцій, більше протистоїть населен­ню, ніж допомагає йому і, відповідно, не користується його підтримкою й довірою. Фактично наша держава досі збері­гає в майже недоторканому вигляді організаційну структу­ру тоталітарної доби, оскільки основи нині діючої системи органів внутрішніх справ були закладені в 30-ті роки при створенні системи НКВС СРСР, а потім відтворені в 1964 р. при організації МВС СРСР. Українська держава, яка будує­ться на основі Конституції України, має створити нову сис­тему правоохоронних органів і, зокрема органів внутрішніх справ.

При цьому слід керуватися науково обгрунтовани­ми нормативами і методиками розрахунку чисельності осо­бового складу залежно від кількості населення, рівня зло­чинності, інших факторів. Велику кількість посад у міліції можуть займати особи вільнонайманого складу (це стосує­ться перш за все паспортної служби, ДАІ, Державної служ­би охорони тощо). Кошти, які вивільняться при цьому, мо­жна направити на докорінне поліпшення матеріального за­безпечення співробітників (дешева міліція, взагалі, дорого обходиться народу), удосконалення технічного озброєння органів внутрішніх справ.

Одним із стратегічних завдань реформи має стати створення простої, розумної системи управління органами внутрішніх справ, продуманої структури центральних і мі­сцевих установ. Це питання може бути вирішене в повному обсязі лише комплексно, в загальному контексті реформи. Але вже зараз є можливість зробити дійові кроки щодо по­ліпшення системи управління.

Необхідно покласти край існуючій нині розпоро­шеності наявних сил, подолати паралелізм у роботі різних служб у центрі й на місцях, укрупнити (за змістом роботи, при скороченні штатів) галузеві управлінські структури. Наприклад, на рівні МВС доцільно було б об'єднати Голо­вне управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю і підрозділи по боротьбі з економічними зло­чинами в службі боротьби з організованою злочинністю, які працюють в одній сфері,в Управління економічної без­пеки (відповідну реорганізацію треба провести і в місцевих ланках системи органів МВС).

Паралелізм у роботі, переплетення функцій і, від­повідно, приниження відповідальності можна помітити і на інших прикладах.

Питаннями боротьби з незаконним обігом наркоти­ків займаються, крім спеціальних підрозділів відповідного Управління МВС, карний розшук, служба боротьби з еко­номічною злочинністю, підрозділи по боротьбі з організо­ваною злочинністю, служба дільничних інспекторів, підро­зділи державної інспекції, слідчі підрозділи, підрозділи ін­ших служб.

Слід було б реорганізувати підрозділи і служби ОВС, які обслуговують транспорт і дороги. Існуючі нині Управління МВС на транспорті - це спадщина загальносо­юзної системи з її величезними, нерідко міжреспублікансь­кими залізницями, які були «державами в державі». Для су­веренної України збереження Управлінь МВС на залізни­цях не має ніякого сенсу. Більш того, накопичений досвід свідчить про те, що ефективна робота з охорони громадсь­кого порядку і боротьби зі злочинністю на об'єктах заліз­ничного транспорту не може здійснюватись без найтісні­шого, організаційного зв'язку підрозділів МВС на транс­порті з територіальними органами внутрішніх справ. Отже, Управління МВС на залізницях в теперішньому вигляді -

<<>>
архаїзм. Ці управління доцільно було б скасувати, а лінійні відділи і відділення внутрішніх справ на залізницях в ме­жах кожної області, разом з відділами на метрополітенах, в аеропортах, річкових і морських портах підпорядкувати спеціальній посадовій особі - заступнику начальника Управління МВС в області по транспортних органах.

Одна з найбільш болючих проблем сьогодення -боротьба з організованою злочинністю. Здається, що час емоційних закликів одразу, рішучим ударом подолати ор­ганізовану злочинність уже минув. До того ж, у цих закли­ках було більше політичного запалу, ніж тверезого розра­хунку. Цілком очевидно, що подолання організованої зло­чинності - довгострокове завдання, вирішення якого вима­гає комплексного підходу і перш за все залежить від оздо­ровлення економічного життя країни. Разом з тим не ви­кликає сумніву, що органи внутрішніх справ повинні й мо­жуть зробити свій вагомий внесок у вирішення цього за­вдання.

Сьогодні в державі ніхто не задоволений діяльністю підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю і всі розуміють необхідність їх реформування. Але це повинне бути виважене рішення, якому має передувати науковий аналіз організованої злочинності як об'єкта діяльності цієї служби. В будь-якому випадку, вона повинна перебувати в межах блоку кримінальної міліції, тісно взаємодіяти з під­розділами карного розшуку і Державної служби боротьби з економічною злочинністю. Першочерговим заходом щодо поліпшення роботи служби боротьби з організованою зло­чинністю слід вважати чітке визначення предмету її діяль­ності, компетенції по конкретних видах злочинів.

За сучасних умов неможливо організувати високо­ефективне управління низовою ланкою системи органів МВС у містах - райвідділами. Перш за все, сама існуюча нині система розподілу міст на райони є науково не об­грунтованою, без оптимальних параметрів, а часто і випад­ковою, коли районні структури «прив'язувалися» до під­приємств-гігантів тощо. Окремі райвідділи мають у своїх штатах 500-700 працівників, з них 50-60 слідчих, стільки ж працівників карного розшуку, 70-80 дільничних інспекто­рів. По-друге, організація охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю в міських районах, в яких, як пра-

вило, проживають 100-200 тис., а інколи й 300-400 тис. ме­шканців, не відповідає сучасним вимогам. Треба вивчити питання про реорганізацію райвідділів у їх теперішньому вигляді й створення в містах мережі більш дрібних органів міліції (на зразок міських та селищних відділень), які були б максимально наближеними до населення, доступними, мобільними в прийнятті рішень і при оперативному реагу­ванні. У МВС міст з районним поділом за своїм статусом фактично становлять собою посередницьку ланку між рай­відділами і УМВС області, їх компетенція є обмеженою, особливо в обласних центрах, де поряд, а не раз і в одному приміщенні знаходяться і УМВС області, і УМВС обласно­го центру.

Доцільно було б залишити УМВС у містах з насе­ленням понад півмільйона чоловік, а в інших їх скоротити, вивільнений особовий склад передати в низові підрозділи, а міські районні відділи внутрішніх справ підпорядкувати безпосередньо УМВС областей. Зовсім невиправданим є те, що в більшості обласних центрів та інших міст на 2-3 неве­ликих райвідділи створюються УМВС міста.

Підпорядковані нині суто по вертикалі управління й відділи внутрішньої безпеки, які на практиці часто не при­діляють належної уваги виконанню своїх функцій щодо га­рантування безпеки співробітників ОВС. було б доречно включити до складу управлінь (відділів) кадрів УМВС в областях з одночасною реорганізацією інспекцій з особово­го складу, об'єднавши їх в одну службу за умови розмежу­вання функцій співробітників згідно з їх спеціалізацією. Аналогічні функції може виконувати і відповідний підроз­діл при Головному управлінні кадрів МВС. У разі необхід­ності цей підрозділ може відрядити своїх співробітників до обласних управлінь для координації діяльності служб і безпосередньої участі в здійснюваних конкретних заходах.

Зважаючи на складну криміногенну ситуацію в країні в цілому, а особливо на її серйозне загострення в де­яких місцях (досить нагадати про трагічні події в Автоном­ній Республіці Крим, виникнення небезпечних ситуацій у місті Києві, Донецькій області та в інших місцях) необхід­но терміново створити при МВС України оперативний під­розділ спеціального призначення чисельністю до 300 чол..

<<>>
добре технічно оснащений, з високою мобільністю, гото­вий діяти в будь-якому регіоні в екстремальних умовах.

Враховуючи якісні зміни в характері сучасної зло­чинності і беручи до уваги зарубіжний досвід, доцільно створити за рахунок діючих штатів при обласних управлін­нях внутрішніх справ спеціальні підрозділи для виявлення і розкриття злочинів, пов'язаних з використанням комп'ю­терних систем у злочинних цілях, які останнім часом набу­вають в Україні широкого розмаху.

Маючи на меті докорінну соціальну переорієнтацію міліції, вже зараз можна вжити перші дійові заходи в цьому напрямку. Слід поновити службу профілактики злочинів, націлити міліцію на налагодження тісної взаємодії з насе­ленням, відтворити на нових засадах громадські формуван­ня. Відповідні суттєві зміни треба внести в програми про­фесійної підготовки працівників міліції, виховної роботи серед них. Міліціонер (поліцейський) повинен бути поміч­ником, довіреною особою громадянина, своєрідним пред­ставником «швидкої допомоги».

Однією з найважливіших проблем, необхідною умовою створення в Україні дійсно сучасної, ефективної системи органів внутрішніх справ (поліції) є належне ін­формаційне забезпечення. Впровадження сучасної комп'ютерної техніки і нових інформаційних технологій, створення єдиного банку даних дадуть можливість значно підвищити продуктивність діяльності органів внутрішніх справ (слід сказати, що слідчий поліції М.Монреаля в Кана­ді за рік у середньому розслідує 275 кримінальних справ), вивільнити завдяки цьому велику кількість співробітників, забезпечити надійний захист службової інформації.

Гуманізація діяльності органів внутрішніх справ, посилення соціальної спрямованості в їх роботі викливає необхідність розширювати представництво в міліції жінок. Цілком справедливим є один із принципів комплектування американської та інших систем поліції: «На будь-якому мі­сці, де не потрібно застосування великої фізичної сили, жінка може працювати не гірше чоловіка».

' Уже зараз у поліції західних країн жінки складають 25-40% особового складу. Зрозуміло, що процес «фемінізації» нашої міліції повинен бути поступовим, виваженим, але цю роботу тре-

Ніяка реформа органів внутрішніх справ не досягне мети без якісного комплектування особового складу орга­нів внутрішніх справ, перш за все міліції, з точки зору за­безпечення відповідного професійно-освітнього рівня пра­цівників. Необхідно розробити професіограми основних посад, визначитися в тому, які кадри потрібні, і вже залеж­но від реальної потреби в кадрах відповідної кваліфікації будувати роботу щодо розвитку відомчої системи освіти. професійної підготовки і перепідготовки кадрів, здатних працювати в нових умовах.

Слід приділити першорядну увагу проблемам соці­альної захищеності працівників органів внутрішніх справ. Наріжним каменем їх соціального статусу є гідна заробітна плата.

Необхідно чітко, з урахуванням посадової сітки, стажу служби, освітнього рівня, умов роботи, в законодав­чому порядку встановити мінімальні розміри (у відносних величинах, з урахуванням інфляції) посадових окладів, ін­ших форм матеріального утримання працівників органів внутрішніх справ. Місцеві органи державної влади та само­врядування могли б при цьому, виходячи із своїх можливо­стей, встановлювати різні форми доплати для працівників муніципальної міліції (поліції). До речі, гідний рівень оплати праці поліцейських у більшості цивілізованих країн світу дозволяє їм обходитися без такого недемократичного інституту, як різноманітні пільги та привілеї.

Наведені вище міркування й пропозиції охоплюють лише деякі аспекти реформування організації й діяльності міліції України в сучасних умовах. Зарубіжний досвід свід­чить про те, що серйозні перетворення вимагають і серйоз­ної підготовчої роботи. У цій роботі вже беруть участь вче­ні Університету внутрішніх справ, які мають певні наукові здобутки з порушених проблем. Підготовлена в результаті копіткої аналітичної роботи концепція реформ має стати предметом широкого обговорення в трудових колективах

ба розпочинати. Обмеження прав жінок при вступі на службу до міліції суперечить положенням прийнятої 18 грудня 1979 року Генеральною Асамблеєю 00Н Конвенції «Про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок» (Україна як член 00Н ратифі­кувала цю Конвенцію однією з перших - 24 грудня 1980 р.).

<<>>
органів внутрішніх справ, інших правоохоронних відомст­вах, в засобах масової інформації. При цьому повинні бути враховані думки народних депутатів різного рівня, пред­ставників органів виконавчої влади, керівників органів державної влади та місцевого самоврядування.

Вітчизняна історія неодноразово давала нам при­клади широкомасштабних соціальних перетворень, що час­то мали трагічні наслідки для народу. Суспільство - най­складніший організм, в якому живуть живі люди. Тому за­пропоновану реформу міліції слід проводити обережно, поступово, не відкидаючи можливості здійснення деяких заходів (наприклад, щодо створення муніципальної поліції) у формі обмеженого експерименту (в 1-2 містах). Відповід­ні пропозиції вже реалізуються як експеримент в УМВС у Харківській області і Г'У МВС М.Києва і знаходять підтри­мку в місцевих органах влади.

РОЗДІЛ IV