Опанування у стресових ситуаціях

Існує кілька способів пережити серйозні життєві колізії:

постарайтеся дивитися в майбутнє з позитивної точки зору. Хоча б ненадовго згадуйте, як ви відчували себе, коли все було добре. Під час війни багато тих, хто пережив голод, розповідають, що спогади про те смачне, що вони їли до війни, дозволяло пережити муки голоду й вижити;

учіться прийомам фізичного розслаблення, відмовтеся від напружених поз, що викликають стресовий стан;

живіть сьогоднішнім днем: установіть цілі на сьогодні, не вимагайте занадто багато від себе;

за необхідності вирішувати велику та складну задачу, від однієї думки про яку опускаються руки, розбийте її на невеликі частини й почніть їх поступово вирішувати;

не дозволяйте потонути в жалості до себе й до свого життя, не відмовляйтеся від допомоги близьких вам людей;

пам’ятайте, що ви не самотні. Те, що ви переживаєте зараз, інші, можливо, пережили й вижили. Так буде і у вас.

5. Не допускайте суперечок у родині.

Опір стресові здійснюйте вдома:

знаходьте можливість обговорити вдома проблеми, що виникли; намагайтеся розділити тривоги іншої сторони;

не «розряджайтеся» на домашніх;

учіться приймати проблеми близьких із позитивним настроєм, а не як додаткове навантаження: «Ну, що там у тебе знову відбулося?»;

будьте завжди разом, нехай проблема об’єднує вас, а не приносить додаткові проблеми.

Дайте характеристику індивідуально-психічним відмінностям особистості та їх урахування в практичній діяльності психолога юридичної сфери.

Термін «особистість» спочатку означав маску, яку надягав актор театру. Тому використання терміна «особистість» щодо окремого ін­дивідуума підкреслює його роль у суспільному житті, суспільстві. Особистість — це насамперед суб'єкт певних соціальних відносин і свідомої діяльності, людина, яка має соціальні і психологічні осо­бливості. У психологічній літературі є різні визначення поняття «осо­бистість». Деякі з них: особистість — суб' єкт суспільної поведінки і комунікацій (Б. Г. Ананьєв); особистість — це індивід, який визначає свою активну позицію щодо всього оточуючого: до праці, соціального ладу, боротьби мас, задач колективу, долі іншої людини (Є. П. Кряжев); поняття особистості позначає людського індивіда як члена суспільства, узагальнює інтегровані в ньому соціально значущі риси (І. С. Кон); особистість — людина як суспільний індивідуум, суб' єкт пізнання та об' єктивного перетворення світу, розумна істота, яка володіє мовою і виявляє здатність до трудової діяльності (А. В. Петровський); осо­бистість — людина як носій свідомості (К. К. Платонов).

Особистість — це біосоціальна істота, що має дві сторони: біоло­гічну (живий організм) і соціальну (член суспільства). Не можна ігно­рувати біологічні основи в особистості і обмежуватися лише соціальни­ми особливостями. Людина — жива істота, якій притаманні природні закономірності (ембріональний розвиток, стать, зміна життєвих про­цесів в організмі та ін.). Тому необґрунтована соціологізація людини (як homo sapiens) неприпустима. З іншого боку, особистість не може роз­глядатися як замкнена в собі біологічна індивідуальність (З. Фрейд).

Особистість досліджується багатьма науками. Психологія вивчає особистість як свідому істоту, духовну сутність. Об'єктом її вивчення є насамперед психічні процеси, стани і властивості в їхньому взаємозв' язку та залежностях.

Кожна людина є індивідуальною і неповторною. Особистість ви­різняється індивідуальністю, має індивідуальні властивості. Водночас можна говорити про психологічну структуру особистості, яка охоплює: 1) темперамент (психологічні властивості, що визначають динаміку її проявів у діяльності; система природних властивостей); 2) характер (психологічні властивості особистості, що визначають ставлення до со­ціального середовища; сукупність відносин і особливостей соціально набутої поведінки); 3) спрямованість (психологічні властивості особис­тості, що визначають активний характер відносин і дій людини; система потреб, інтересів та ідеалів); 4) здібності (психологічні властивості осо­бистості, що є потенційними можливостями людини у виконанні діяль­ності; ступінь пристосованості до вимог певної діяльності).

Визначте предмет та завдання кримінальної психології.