Економічні інтереси , їх сутність та проблеми узгодження

Зародження і розвиток політичної економії. Основні напрямки, школи і течії в політичній економії.

Ще в Античному Світі економічна думка досягла значного розвит­ку. Еконо­мічна теорія як самостійна наука виникла відносно недавно. Поштовхом цьому було зародження й розвиток капіталізму. Тоді ж з'явилася й назва цієї науки - політекономія. Вперше назва "політекономія" була вжита французом Антуаном Монкретьєном у "Трактаті політичної економії", який побачив світ у 1615 р. Він вперше виділив особливий предмет дослідження, відмінний від предмета інших суспіль­них наук. Саме з цього моменту в загальному понятті "економіка" починають виділяти два аспекти: економіку як систему господар­ської діяльності та економіку як систему наукових знань про господарську діяльність. А в самій економічній науці почався процес диференціації знань: формуються теоретичні економічні науки, з іншого - прикладні. Тепер економічна наука -це система дисциплін про економіку, провідною з яких є полі­тична економія.

Основні Етапи розвитку.

І – Меркантилізм – ХV-XVII ст.

1)вважали, що багатством є лише те, що може бути реалізоване в грошах, золоті; 2)виробництво розглядали лише як передумову для створення багатства; 3)безпосереднім джерелом багатства вважали обіг (торгівлю). Англій­ські економісти Уїльям Стаффорд і Томас Мен, італієць Г.Скаруффі , француз Антуан Монкретьєн та росіянин Іван Посошков .

ІІ – Класична політекономія XVII-XIX ст.

Джерело багатства вбачали у виробництві. Промисловість вони вважали непродукти­вною галуззю господарства. У Франції : Франсуа Кене , Анн Робер Жак Тюрго , Віктор Мірабо, у англії: Уїльям Петті , Адам Сміт.(1772-1823 рр.). Гол. наукові досягнення - це прагнення виявити глибинні закономірності в суспільному житті; постановка в центр теоретичної системи процесу виробництва.

III – Прагматична і марксистська політекономія XIX-XX ст.

Для одержання прибутку, економічного зростання в інтересах підприємців, вважали основним своїм завданням прямий захист, всіляке прикрашання буржуазного ладу. Англ. економісти Томас Роберт Мальтус , Джеймс Мілль і француз Жан Батист Сей . Як противага прагматичній політекономії в середині 19 ст. ви­никає пролетарська політекономія. Основи її заклали ідеологи робітничого класу Карл Маркс (1818-1883 рр.) і Фрідріх Енгельс (1820-1895 рр.) - капіталізм так само закономірно, як він прийшов на зміну феодалізму, повинен поступитися місцем ново­му, більш прогресивному суспільному ладові - соціалізму. Розвиток марксистська політекономія отримала в працях В.І.Леніна (1870-1924 рр.), а практичне втілення її ідеї знайшли в побудові першої в світі соціалістичної держави - Радянського Союзу (1922 р.).

IV – Сучасна політекономія, остання чверть ХХ ст. Межею, що поділяє названі напрями в політекономії, є відношення до власності на засоби виробництва. Це, зокрема, є проблемою номер один для сучасної України, економіка якої є перехідною.

3 . Методи економічних досліджень. Загальні методи наукового пізнання та їх використання.

Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальнонаукові та спеціальні для економічної теорії методи.

Фундаментальним принципом пізнання соціально-економічних явищ і процесів є пояснення їх через внутрішні суперечності. Політекономічний аспект відкриває в пізнаваній суперечності такі властивості, як тотожність, відмінність, власне суперечність і кон­флікт.

Загальнонаукови методи:

структурно-функціональний - передбачає розгляд будь-якого економічного явища як системного з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів. Так, за цим методом можна визначити склад сучасних продуктивних сил України або інших країн, простежити зміни, які в них відбуваються, визначити місце і роль кожного елемента цих продуктивних сил. Останні є системним об'єктом зі зв'язка­ми відповідних рівнів: а) координаційними, що визначають узгодженість взаємодіючих структурних елементів системи і місце елемента в рамках системи; б) субординаційними, які вказують на супідрядний зв'язок елементів у системному об'єкті; в) гене­тичними, які показують зв'язок елемента з історією розвитку сис­теми.

Отже, структурно-функціональний підхід визначає системні оз­наки, що зберігаються за об'єктами дослідження незалежно від характеру їхньої трансформації.

Одним із засобів пізнання соціально-економічних процесів є поєднання якісного та кількісного аналізу і визначення на цій ос­нові математичних методів в економічних дослідженнях. Ними користуються різні економічні школи (неокейнсіанська, монетаристська, неоліберальна та ін.).

Учені-економісти завжди обґрунтовували свої висновки за до­помогою точного кількісного аналізу. Сьогодні швидко роз­виваються і вдосконалюються технічні засоби здійснення найсклад­ніших математичних розрахунків, збирання та обробки величез­них потоків інформації на ЕОМ. Комп'ютерна грамотність стає еле­ментарною потребою. Це створює сприятливі умови для широкого впровадження математичних методів як у практичне управління економічними процесами, так і в теоретичне осмислення їх.

4. Функції політекономії. Політ.економія і обгрунтування економічної політики.

Зміст науки проявляється в тих функціях, які вона виконує:

Пізнавальна - політекономія покликана ви­вчати та пояснювати процеси та явища економічного життя суспільства, досліджувати умови та характер функціонування суспільного вир-ва та його вплив на соціальні процеси.

Теоретична - політекономія повинна проникати в саму його суть і розкривати закони, що управляють господарськими процесами, обґрунтовувати механізм їх дії.

Практична - політек-я пови­нна виробляти рекомендації, концепції, програми практичної реалізації суспільством (фірмами) вимог економічних законів.

Ідеологічна - політек-я формує в людей сучасне економічне мислення, яке дає можливість правильно зрозуміти й пояснити економічні процеси.

Методологічна - політек-я виступає як теоретичний фун­дамент комплексу економічних наук (галузевих, функціональних, стикових).

Основою життя людського суспільст­ва, є виробництво матеріальних благ. Виробництво - це складна соціально-економічна й організаційна система. Ефективне функціонування такої системи неможливе без певної координації, регулювання, нарешті, управління.

Управління - це цілеспрямований вплив на людей, який передба­чає організацію та координацію їхніх дій з метою підвищення ефективності виробництва. Мета й методи управління визначаються економічною політикою (держави, фірми, підприємця).

Економічна політика - це сукупність науково сформульованих ідей і положень, довгострокових і найближчих завдань, цілеспря­мованих дій, з допомогою яких здійснюється керівництво економі­кою (підприємством). Тобто - це розробка й проведення в життя системи господарських заходів, скерованих на розвиток і підвищення ефективності виробництва.

Економічна політика, щоб бути дійовою, не повинна бути ре­зультатом вольових, випадкових рішень окремих осіб, тих чи інших владних структур. Її зміст визначається вимогами об'єктивних економічних законів . Тому ефективність, дійовість економічної політики, а в остаточному підсумку ефективність системи управління, залежить від того, наскільки повно й чітко економічна політика відображає ці вимоги.

Економічні закони, характер і механізм їх дії, вимоги вивчає політекономія. Щоб бути ефективною, економічна політика повинна спиратися на концепції, рекомендації, які розробляються політекономією.

5 Закони, принципи і категорії політ.ек. Система економічних законів.

Категорія політекономії – це найбільш загальне логічне поняття, що відображає суть реально існуючого економічного явища, яке проявляється в певному виробничому відношенні.

Категорії суті відображають зміст економічних законів. Для закону економії часу - це економія часу. Для закону вартості -вартість. Ці категоріїменш рухомі, бо виражають зв'язки гли­бинні, стійкі, такі, що постійно повторюються.

Категорії явища - це конкретні форми прояву суті економіч­них законів. Вони, на відміну від категорій суті, доситьрухомі й мінливі, бо залежать від конкретних соціально економічних умов їх застосування.

Категорія-це нижчий ступінь пізнання економічних явищ. Вищим, який дозволяє повною мірою розкрити суть явища, є економічний закон.

Економічні закони виражають внутрішні, типові, тривалі, необхідні зв‘язки й залежності, які характеризують головний магістральний напрям розвитку тієї чи іншої сфери економіки. Вони виражають реальний зв‘язок економічних явищ і процесів, які відбуваються незалежно від волі й свідомості людеї. Можуть проявлятися лише через господарську діяльність людей.

Система ек. законів: Три основні групи з-в.

1. загальні – з-ни, які діють у всіх без винятку способах виробництва. Вони відображають: а)загальну спрямованість поступального розвитку сусп-го вироб-ва; б)об'єктивні основи зростання його ефективності; в)розвиток організаційно-економічних відносин; г)діалектику взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин.

- закон зростанняпродуктивності праці або, закон економії часу,

- законвідповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил,

- закон усуспільнення виробництва й праці, закон зростаючих потреб.

2. специфічні-це з-ни, що діють лише в межах одного способу виробництва - основний економічний закон формації. Специфічні з-ни відрізняють один соціальний ступінь розвитку суспільства від іншого.

3. особливі - виража­ють такі особливості виробничих відносин, які властиві декільком способам виробництва, і тому діють лише в їхніх межах: закони товарного виробництва: закон вартості, закон попиту й пропозиції, закон грошового обігу.

Способи прояву ек-х з-в- стихійний, свідомий.

Спонукальним мотивом господарської діяльнос­ті людей виступають їхніекономічні ітереси. Саме вони націлюють на діяльність людей у напрямах, які диктуються об'єктивними законами. Стихійний- коли люди в своїй господарській діяльності ігнорують їхні вимоги..Свідомий- коли люди вивча­ють вимоги економічних законів і відповідно до них, свідомо використовуючи механізм дії економічних законів через економічну політику, будують свою господарську діяльність.

Форми прояву ек. законів.

Конкретні господарські форми, в яких проявляються економічні закони, дуже багаточисельні й рухомі. Тобто один і той же закон може проявитися в найрізноманітніших формах. Так, закон вартості проявляється через ціни на товари, заробітну плату, майнову диференціацію товаровиробників тощо. Одна й та ж сут­ність (закон) проявляє себе в реальному життінеоднозначна. А це означає, що немає й не може бути єдиної, придатної на всі випадки життя, раз і назавжди даної системи форм прояву економічних законів.

Суспільне виробництво

Людська діяльність, спрямована на створення матеріаль­них благ (засобів існування) - це є виробництво.

Фактори : робоча сила, предмет праці, засоби праці.

Робоча сила - це здатність людини до праці. Предмет праці - те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє необхідні матеріальні блага. Засоби праці - це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці (наприклад, сировину), виробляючи з нього необхідні засоби існування. Предмети праці в сукупності з засобами праці склада­ютьзасоби виробництва.

Економічні інтереси , їх сутність та проблеми узгодження.

Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідом­люється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнен­ня товару, користування або володіння певним товаром тощо). Отже, економічні інтереси — це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у від­борі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реаліза­ції їх.

Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволен­ню: 1) економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Пот­реби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. 2) економічний інтерес завжди ви­ражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб.

У кожному економічному відношенні — між підприємцями і ви­робниками, між виробниками і споживачами, державою і недер­жавним сектором економіки (бізнесом), партнерами, у відносинах між індивідами — мають місце елементи боротьби і співробітни­цтва. Взаємодія інтересів виступає рушійною пружиною соціально-економічного розвитку.

Інтересам властиві суперечності. Існує суперечності між ек.потребами і можливостями виробництва, між власником в працюючим персоналом…