Концепції управління навчанням

Багато спеціалістів в галузі педагогічної психології зауважують, що процес навчання є недостатньо керований. Це – справедливе зауваження. Керованим можна вважати таке навчання, при якому контролюється кожний крок кожного учня, коли вчитель неперервно одержує інформацію, як кожен учень на кожному етапі уроку засвоює знання або оволодіває вміннями і навичками. По суті вчитель, як правило, має тільки саме загальне уявлення про те, як засвоюється матеріал, у викладанні він орієнтується в основному на міфічного середнього учня, а не на індивідуальні можливості кожного.

Управління процесом, де наявний контроль не тільки за кінцевим результатом, але й за процесом виконання роботи, здійснюється за такою загальною схемою:

1. Вказується мета управління.
2. Встановлюється початковий (вихідний) рівень процесу управління.
3. Визначається програма впливів.
4. Забезпечується одержання інформації про стан управління в кожний його момент (наявність зворотного зв’язку).
5. Проходить переробка інформації, яку одержують по системі зворотного зв’язку, намічаються і реалізуються корегуючі впливи.
Як же зробити процес навчання, враховуючи загальну схему управління, керованим? Один із можливих шляхів – спеціальна організація процесу засвоєння знань як процесу заданого.
В свій час Л.С. Виготський показав, що основний недолік існуючих тоді теорій – відрив психіки від поведінки: суб’єктивна психологія вивчала психіку без поведінки, а біхевіоризм – поведінку без психіки. Л.С. Виготський заклав основи принципу єдності психіки і діяльності і соціально-історичного підходу до психіки людини.
О.М. Леонтьєв розумів психіку людини як форму діяльності.
Роботи Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна і їх послідовників дали змогу сформулювати відомі принципи вітчизняної психології (розуміння психіки як діяльності, визнання єдності її (психіки) з зовнішньою практичною діяльністю, розуміння соціальної природи психічної діяльності людини).
П.Я. Гальперін на основі цих принципів і великого експериментального матеріалу на початку 50-х років ХХ ст.. запропонував теорію поетапного формування розумових дій. (ТПФРД).Одиниця аналізу в цій теорії – дія як елемент діяльності.
Всяка людська дія може розглядатись як мікросхема процесу управління («управляючий орган» – орієнтовна частина дії, «робочий орган» – виконавча частина дії, «слідкуючий і порівнюючий механізм» – контролююча частина дії).
ТПФРД П.Я. Гальперіна включає в себе 6 етапів, на яких відбуваються багатопланові зміни, пов’язані із утворенням у людини нових дій, понять, образів.
Перший етап – формування мотиваційної основи дії (тобто ставлення суб’єкта до цілей і задач майбутньої дії і до змісту матеріалу, який планується засвоїти).
Другий етап – накреслюється схема орієнтовної основи дії (ООД), виділяється система орієнтирів і вказівок, врахування яких необхідно для виконання дії.
Виділяють 3 типи орієнтовної основи дії:
1. На неповній орієнтовній основі, учень рухається шляхом спроб і помилок – це самий малоефективний спосіб навчання.
2. На повній орієнтовній основі – всі орієнтири даються до конкретних умов.
3. На повній орієнтовній основі, коли орієнтовна основа дії будується самостійно, має узагальнений характер, може бути перенесена в інші ситуації.
Третій етап – формування дії в матеріальній (матеріалізованій) формі – учень має справу з предметами або моделями, схемами, кресленнями предметів, коли здійснюється співставлення, зміна, порівняння.
Четвертий етап – голосне соціалізоване мовлення (без предметів). Мовна дія будується як відображення матеріальної дії.
П’ятий етап – формування дії у зовнішньому мовленні «про себе», відбувається поступове зникнення зовнішньої звукової сторони мовлення.
Шостий етап – процес мовлення зникає із свідомості, залишаючи в ній лише кінцевий результат – предметний зміст дії (інтеріоризація).
На кожному етапі дія виконується спочатку розгорнуто, а потім поступово згортається.

Емпірично формування нової дії (або поняття) може йти з пропуском ряду етапів, але пояснення механізмів її формування можливе лише при знанні всієї системи.
П.Я. Гальперін і його співробітники вважали, що оскільки цей процес детермінований, то це означає управління ним.
При всіх позитивних моментах теорії поетапного формування розумових дій, в ній можна знайти і ряд недоліків: учень розглядається лише як об’єкт управління, хоча навчання в школі пов’язане ще й з формуванням його як особистості, концепція управління є єдиною для всіх учнів без врахування їх вікових та індивідуальних особливостей тощо.
Інший підхід до проблеми управління навчальним процесом – програмоване навчання (див. відповідні підручники і посібники).