Проста і розвинена форми товарного виробництва

Проста і розвинене форми товарного виробництва. Спільні риси та відмінності.

Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існу­ванням різних його типів. Товарне виробництво поділя­ється на просте і розвинуте.

Просте товарне виробництво грунтується на особистій праці влас­ників засобів виробництва і є вихідною формою товарного вироб­ництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпо­середнім і добровільним поєднанням виробника з засобами вироб­ництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та го­това продукція.

Розвинуте тов-не вир-во – базується на крупному виробництві у формі великих підприємств і використанні сукупної праці у вигляді найманної праці.

Просте й розвинете товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності.

Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, рин­кової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо.

Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці — це одна особа, тоді як при розвиненому виробництві виробник відокремлений від засобів ви­робництва і продуктів праці. В умовах простого товарного вироб­ництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб вироб­ника та членів його сім'ї. Розвинене виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника гос­подарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а розвинене — на великій машинній інду­стрії, автоматизованих системах тощо.

Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий ха­рактер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства реміс­ників. .

22. Умови та причини виникнення товарного виробництва.

Товарна форма орг-ції вир-ва виникла 7тис. років тому, і на сьогоднішній день вона є пануючою формою організації госп-ва в усіх країнах світу. Товарне вир-во – це така система госп-ва за якої усі виробничі ланки виробляють продукцію не для себе, а для обміну на інші товари або на гроші. Сфера обміну в даному випадку виступає ринок.

Причини:

1-суспільний поділ праці, в результаті якого появляється об'єктивна необхідність обмінювати продукти, виготовлені в різних видах виробництва, тому що на цій основі відбувається процес відокремлення різних видів праці, утворюються умови для розширення сфери товарних відносин і розвитку їх якісного рівня.

2-економічна відособленість виробників, тобто кожна госп-ка одиниця є незалежною від інших госп-х одиниць, вільно розпоряжається своїми ресурсами і вільно вступає у зв‘язки з іншими суб‘єктами еконміки.

Ознаки:

-госп-кі одиніці стають відкритими, а не замкнутими;

-формуються зв‘язки і відносини між усіма господарствами сусп-го вир-ва;

-формується 180 нових економічних відносин, які не знає нат. господарство, які базуються на товарно-грош-х відносинах, суспільному поділу праці, спеціалізації виробництва.

Мета - більш повне задоволення потреб (нажива).

Товар і його властивості.

Товар – це продукт, вироблений для його обміну на ринку за гроші. Властивості: 1) корисність – товар своєю натуральною формою маж задовольняти ту чи іншу потребу людини. 2) рідкість, обмеженість – будь-яке благо може бути товаром тільки тоді, коли воно обмежене, коли воно недоступне всім бажаючим його споживати. 3) вартість – проявляється у формі минової вартості: Х товаруА=Yтов.В. Минова вартість – це пропорція, в якій товари одного роду обмінюються на т-ри іншого роду. 3 основних теорії: 1-а теорія вартості ( Адам Смітт, Давід Рікардо, Карл Маркс) – згідно цієї теорії вартість – це загальна людська трата втілена в товари. Величина вартості визначається суспільгно-необхідними затратами праці. 2-га теорія вартості – суб‘єктивно-психологічна(Менгер, Візер, Бем-Баверк) – базується на концепції граничної корисності, яку вони досконально розробляли. Згідно цієї концепції вартість т-ру визначається граничною корисністю останнього блага. 3-я концепція вартості – (Альфред Маршал) – у формі вартості виступає ціна, яка діє в умовах ринкової рівноваги.

Суб‘єкти тов-ного вир-ва – виробничі ланки, домогосподарства, продавці і покупці товарів. Об‘єкти – предмети особистого споживання, засоби виробництва, земля та інши природні ресурси, фінансові ресурси, науково-технічні розробки.

Властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається споживною вартістю. За способом споживання або використання людьми споживні вартості поділяються на три основних види: предмети споживання, засобивиробництва й послуги. Предмети споживання - це речі, які задовольняють потреби людей безпосередньо як життєві матеріальні та духовні блага (продукти харчування, взуття, одяг, книги і т.д.). Засоби виробництва - це речі, які задовольняють потреби людей опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або послуг (виробничі будівлі та споруди, машини та обладнання, сировина, матеріали, паливо і т. д.).Послуги - це своєрідна споживна властивість. Але в товарі споживна вартість набуває суспільного характеру. Це означає, що вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її купує.

24.Закон вартості та його функції.

У товарному виробництві діє закон вартості. Його сутність полягає у тому, що обмін товарів і послуг між виробниками та їх купівля на ринку здійснюються відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення. Це є процесом-наслідком закону вартості. Мірилом ринкової (суспільної) праці є не індивідуальний робочий час, а суспільно необхідний.
В умовах розвиненого товарного виробництва закон вартості діє як закон цін. Це зумовлено тим, що здійснювати безпосередній облік кожного товару в робочих годинах неможливо. Для цього застосовують опосередкований вимірювач, яким є загальний еквівалент у вигляді грошей.
Через механізм цін закон вартості виконує функції регулятора товарного виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації товаровиробників.
Функція закону вартості як стихійного регулятора виробництва полягає в тому, що через механізм цін він сприяє поділу праці за різними галузями відповідно до суспільних потреб. Якщо, наприклад, певного блага виробляється менше, ніж існує суспільна потреба в ньому, то попит на нього зростатиме, і відповідно ціна буде вищою, ніж вартість. Той, хто виробляє такі товари, отримуватиме більші прибутки, що сприятиме припливу в цю галузь капіталу. Виробництво товарів розширюватиметься. Проте, як тільки випуск цієї продукції перевищить платоспроможний попит, ціна стане нижчою за суспільну вартість. Тоді розпочнеться зворотний процес: згортатиметься виробництво і відбуватиметься переливання капіталу, всіх елементів виробництва у галузі, де виробляється благо, суспільна потреба в якому не задовольняється.
Функція закону вартості як рушійної сили зумовлена тим, що обмін товарів за суспільною вартістю стимулює товаровиробників постійно зменшувати індивідуальні випрати виробництва. Кому це вдається, той отримує найбільші вигоди і додатковий прибуток. Для того щоб не програти у конкурентній боротьбі або утримати свої позиції на ринку, товаровиробник мас постійно вдосконалювати виробництво, запроваджувати нову техніку і технологію, поліпшувати якість продукції, що сприяє розвитку продуктивних сил, зростанню суспільної продуктивності праці.
Закон вартості активно впливає на суспільну диференціацію товаровиробників, перетворюючи певну частину з них на тих, хто збільшує масштаби виробництва, і на тих, хто розорюється і виштовхується з ринку.