Нагромадження і його норма. Роль інвестицій в економічному зростанні

Визначальну роль в обумовленості (детермінації) як типів, так і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу, у ході якого відбуваються суттєві зміни в структурі капіталу, пов’язані з науково-технічним прогресом. З упровадженням у виробництво досконаліших машин, обладнання та технологій у ньому збільшується кількість матеріально-речових засобів з розрахунку на одного працюючого, тобто зростає технічна будова капіталу. Це вимагає відповідного підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму. При цьому зростають продуктивність праці та ефективність виробництва. Нагромадження не є сталим, безперервним процесом. Воно обумовлено технічними новинками.
Норма нагромадження (виражена у процентах) характеризує відношення частки чистого доходу (прибутку), яку господарюючий суб’єкт (підприємець, фермер, держава) спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу). На макроекономічному рівні норма нагромадження — це відношення фонду чистого нагромадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення виробництва) до загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період.
Марксистська політекономія розглядає нагромадження як перетворення частки додаткової вартості в капітал, тобто як процес капіталізації додаткової вартості. За К. Марксом, норма нагромадження — це відношення фонду нагромадження до національного доходу, яке виражається в процентах.

Інвестиції та їх ефективність. Процес нагромадження капіталу органічно пов’язаний із процесами заощадження та інвестування. Останні здійснюються як юридичними, так і фізичними особами з різних причин, незалежних одна від одної.

Фіскальна політика.

Державний бюджет — це річний план державних витрат і дже­рел їхнього фінансового забезпечення.

Доходна частина бюджету складається в основному з бюджет­них надходжень. Менша її частина — це неподаткові надходження. В Україні головну роль відіграють податок на прибуток та податок на додану вартість.

Виконання державного бюджету в ідеалі — це повне покриття видатків доходами. Перевищення видатків над доходами призво­дить до утворення бюджетного дефіциту, який покривається дер­жавними позиками — внутрішніми і зовнішніми.

Дефіцит бюджету часто покривають також додатковою емісією грошей.

Бюджетна політика.

Впливати на економічні процеси можна не лише за допомогою регулювання податкових ставок, пільг тощо, але й за допомогою зміни сукупної величини витрат державного бюджету та їхньої структури.

Найбільший регулюючий вплив на економіку можуть справляти обсяги державних витрат на кредити та субсидії приватним і дер­жавним підприємствам, сільському господарству, на створення і вдосконалення об'єктів інфраструктури. Якщо ці кредити та суб­сидії мають інвестиційний характер, вони стимулюють економіч­ний розвиток. Якщо вони спрямовані на підтримку збиткових під­приємств, то ніякого позитивного впливу на економічні процеси не чинять, а лише підсилюють інфляцію, оскільки фінансуються, як правило, за рахунок кредитної чи грошової емісії.

Особливою статтею витрат державного бюджету є витрати на здійснення платежів по державному боргу. Якщо платежі по вну­трішньому боргу підвищують сукупний попит в країні, отже, позитивно впливають на її економіку, то платежі по зовнішньому бор­гу — це кошти, які вивозяться з країни.

Метою бюджетної політики є забезпечення балансу між до­ходами та витратами державного бюджету. Однак таке балансу­вання здійснюється не щороку. Дефіцит державного бюджету України — це наслідок не стимулюючої бюджетної політики, а непродуктивного використан­ня державних коштів на підтримку переформованого державного сектора, що переважає в нашій економіці, насамперед запобігання масовим банкрутствам державних підприємств, а також зубожін­ню населення і соціальному вибуху.

Особливо негативний вплив на економіку країни справляє зовнішній борг, який може накопичуватися і пе­ретворити країну на безнадійного боржника. Для того щоб цього не сталося, запроваджуються певні заходи.Традиційний шлях — сплата боргів за рахунок золотовалют­них резервів.