Психологічні умови формування вміння вчитися самостійно

Головним завданням школи на сьогоднішньому етапі розвитку суспільства є забезпечення учневі таких умов, завдяки яким він міг би активно, свідомо, міцно і систематично оволодівати новими знаннями та формуватися як високоорганізована, всебічно розвинута особистість у цілому. Засвоєння знань залежить, здебільшого, від трьох чинників:

- від того, чого навчають (матеріалу, змісту, систематизації);

- від того, хто і як навчає (досвіду вчителя, його особистості, його здібностей; подачі матеріалу, конкретної методики, засобів, способів);

- від того, кого навчають (індивідуальних здібностей учня, його нахилів, цілей, інтересів, мотивації, цінностей).

До психологічних компонентів засвоєння знань М.Д.Левітов відносить:

1) позитивне ставлення учнів до навчання;

2) процеси безпосереднього ознайомлення з матеріалом;

3) процес мислення (розумові дії), який сприяє активному перетворенню здобутих нових знань;

4) процес запам'ятовування і зберігання отриманої інформації.

Ставлення до навчання. На позитивне ставлення учня до навчання впливають такі чинники:

- ідейна і наукова спрямованість навчального матеріалу;

- його зв'язок з реальними життєвими фактами;

- проблемний і емоційний підхід до його викладу;

- асертивна поведінка вчителя стосовно учнів, тобто вміння домагатися свого не принижуючи честі і гідності учня;

- актуальність проблем та активізація й залучення учнів до їх вирішення;

- індивідуальні психічні особливості учня (вольова регуляція, зосередженість і переключення уваги тощо).

Головною умовою в процесі засвоєння учнем знань є увага.

Неуважність у сприйманні учнями матеріалу інколи полягає в тому, що новий матеріал є нецікавим, сухо і незрозуміло переказується або учні перевтомлені.

Засоби формування уваги:

- динамічний, поступовий виклад матеріалу;

- застосування різноманітних прийомів;

- активне залучення учнів до обговорення;

- чергування різних видів навчальної діяльності;

- вилучення подразників.

Позитивне ставлення багато в чому залежить від інтересу, який виявляють учні до навчання.

Інтерес, у свою чергу, виявляється учнями тоді, коли вони розуміють де і як можна застосувати запропоновані знання, тобто учень повинен усвідомити необхідність їх засвоєння.

Усвідомлення навчального матеріалу, його розуміння, як певної системи, встановлення локальних, внутріпредметних і міжпредметних зв'язків (за Ю.А.Самаріним) є ще одним важливим компонентом засвоєння учнем знань. Цей компонент безпосередньо зв'язаний з розвитком у школяра мислення:

- конкретного (предметно-наочного чи наочно-образного);

- абстрактного (узагальнене мислення в поняттях, словесно-логічне).

Вищим ступенем розвитку мислення в шкільному віці є теоретичне мислення, яке дає дитині можливість пізнавати і пояснювати явища, закономірності та передбачати їх.

Засвоєння навчального матеріалу також залежить від запам'ятовування і зберігання набутих і осмислених учнем знань.

За О.О.Смирновим і П.І.Зінченко найефективніше запам'ятовується навчальний матеріал під час активної діяльності. У цьому процесі вчителю відводиться роль формування в учнів установок на тривалість запам'ятовування:

- запам'ятати назавжди;

- достатньо тільки розуміти;

- запам'ятати дослівно;

- так запам'ятати, щоб передати зміст своїми словами тощо.

Дослідження О.О.Смирнова підтверджують, що на тривалість і міцність запам'ятовування суттєво впливає складання учнем плану під час вивчення навчального матеріалу. Роль учителя в цьому процесі полягає в тому, щоб навчити учнів умінню організовувати свою діяльність по запам'ятовуванню із залученням спеціальних прийомів і засобів (групування тексту, встановлення смислових зв'язків, складання плану, раціональне повторення, яке чергується з відтворенням тощо). Водночас учитель повинен пояснити учням, у яких випадках можна користуватися механічним, а в яких логічним запам'ятовуванням.

Велика роль під час засвоєння учнем знань відводиться наочності.

Розрізняють:

- предметну наочність (предмети, явища, екскурсії, досліди);

- образотворчу наочність (малюнки, картини, кінокартини, діапозитиви, схеми, таблиці, діаграми тощо);

- словесну наочність (чітка, виразна, жива мова вчителя, спрямована на досягнення конкретної поетапної мети).