Особливості та проблеми ринкової трансформації економіки України

Економічна трансформація - це безперервний процес видозмін, серед яких розрізняють разові, дискретні та систематичні. Трансформація у вузькому сенсі (разові та дискретні зміни) - перехідний період (перехідна економіка, трансформаційна економіка «у вузькому розумінні») - обмежений в часі процес, який визначається поворотними подіями в суспільстві, полягає в переході від одного рівноважного стану до іншого. Тоді як трансформація в широкому сенсі (систематичні зміни) - це не обмежений в часі постійний процес перетворень системи, її елементів, зв'язків і відносин між ними[2].

Найкраще визначати стан економіки на основі певних економічних моделей. Моделювання - це спосіб теоретичних чи практичних дій спрямованих на створення моделі. Модель - образ реального об’єкта у матеріальній чи ідеальній формах, який відображає суттєві властивості модельованого об’єкту, процесу чи явища і заміщує його у ході дослідження чи управління.

Перехідному стану в економіці приділяють найбільшу увагу економісти-теоретики протягом останніх десятиліть. Загальним проблемам перехідних процесів у економіках різних країн, а також проблемі трансформаційної економіки як поняттю присвячені роботи таких українських вчених, як М. Долішній, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Грищенко, М. Гуревичов, І. Лукшин, А. Покритан, В. Тарасович та ін., а також зарубіжних вчених А. Бузгалін, А. Іларіонов, Я. Корнаї, В. Мау, Р. Нурєєв. В Україні відбувся перехід до ринкової економіки, до її певної моделі. Визначальним аспектом при характеристиці типу економічної системи є власність на засоби виробництва. Для ринкової економіки та ринкової економічної системи основним, домінуючим типом власності є приватна. Проведення приватизації в Україні - не мета, а засіб підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва [1].

Головною метою ринкової трансформації економіки України є:

– Створення надійного фундаменту зростання добробуту населення;

– Стимулювання швидкого економічного зростання;

– Підвищення продуктивності праці;

– Досягнення світового рівня ефективності використання матеріальних ресурсів через запровадження новітніх технологій;

– Вироблення достатніх обсягів продукції, яка користується попитом;

– Забезпечення високої якості товарів та послуг;

– Створення умов для зростання реальних доходів населення.

Аналізуючи стан й перспективи розвитку економічної системи України, слід відзначити, що за роки незалежності не вдалося створити економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни; процес суверенізації було обмежено здобуттям зовнішніх політичних атрибутів (40% покриття дефіциту державного бюджету припадає на зовнішні джерела); серйозну загрозу для безпеки держави становлять «тінізація» та криміналізація економіки (тіньовий сектор становить до 50% економіки).

Серед причин економічної кризи в Україні є відсутність або нерозвиненість багатьох необхідних інститутів (інститут - це порядок, закріплений у формі закону або установи, це створені людьми норми, правила поведінки, які структурують політичні, економічні і соціальні взаємодії), які опосередковують зв’язки між ринком, державою і суспільством. В Україні не сформовано ефективних механізмів взаємодії держави і ринку. Держава неохоче підтримає бізнес, а бізнес здебільшого обходить інтереси держави. Відбувається боротьба груп інтересів. Ці групи отримують можливість прямо впливати на розробку законотворчих і урядових документів. Нині бізнесмени іронізують, що найбільш доходними із існуючих цінних паперів є постанови уряду. Інвестиції в лобізм є високопродуктивними і підтверджують тезу інституціоналізму про наявність “ренто орієнтованої поведінки” [2].

На думку деяких дослідників, найістотнішою перешкодою на шляху перехідного періоду є відсутність справжньої системи чітко визначених прав на власність, яка є одним із фундаментальних компонентів організаційної інфраструктури ринкової економіки і водночас життєво необхідною умовою виникнення і розвитку нового стабілізуючого сектора класу малого та середнього підприємництва. Для швидкої й ефективної передачі державного майна у приватні руки розроблено нові методи та схеми приватизації. Одним із таких методів у країнах Центральної та Східної Європи, що передбачав передачу державного майна приватному сектору, став метод малої приватизації. [3].

Висновки: Економічна трансформація - це безперервний процес видозмін, серед яких розрізняють. Трансформація в широкому сенсі (систематичні зміни) - це не обмежений в часі постійний процес перетворень системи, її елементів, зв'язків і відносин між ними В процесі економічної трансформації в Україні відбувся перехід до ринкової економіки, до її певної моделі. Аналізуючи стан й перспективи розвитку економічної системи України, слід відзначити, що за роки незалежності не вдалося створити економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни. До негативних чинників розвитку економіки можна віднести тінізація та криміналізація економіки, відсутність або нерозвиненість багатьох необхідних інститутів, які опосередковують зв’язки між ринком, державою і суспільством, відсутність справжньої системи чітко визначених прав на власність.

Моделі ринкової економіки

Типи і моделі ринкової економіки:

Типи: моделі:

- саморегульована : -вільний ринок

- регульована: -економічний лібералізм

-державний дирижизм

-соціально-ринкове господарство

-корпоративний патерналізм

-планово-ринкове госп-во

Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціа­льними та іншими ознаками. Американська "ринкова економіка" тяжіє до класичної моделі підприємництва, французька-до державного дирижизму , західнонімецька – до соціального ринкового господарства, а японська - до корпоративного патерналізму.

17. Типи і еволюція економічних систем. Формаційний і загальноцивілізаційний підходи до типізації суспільства.

Типи ек. систем:

Ринкова

Адміністративно-командна система

Змішана економічна система..

Перехідна економічна система

Формаційний підхід:

Ідеологи марксизму К.Маркс і Ф.Енгельс у 40-х роках 19 ст. виступили з теорією макроісторичного розвитку людства. Згідно з цією теорією, розвиток людського суспільства - процес поступального переходу від однієї соціально-економічної формації до іншої. Причому кожна чергова формація - це новий ступінь розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а також соціальних, політичних, юридичних та інших форм існу­вання суспільства. Вирішальну роль у розвитку формації мають продуктивні сили та виробничі відносини, які утворюють спосіб виробництва або матеріальний базис суспільства. Над ними підні­мається надбудова (комплекс економічних, політичних, правових, культурних, релігійних та інших форм людського спілкування). Такий підхід до історії розвитку людського суспільства в економі­чній літературі отримав назву формаційного.

Класична формаційна модель:

формації:

- первісно-общинна;

- рабовласницька;

- феодальна;

- капіталістична;

- комуністична.

Цивілізаційний підхід:

Цивілізаційний підхід передбачає:

1. Що у своєму розвитку суспільство йде не від формації до фо­рмації, а від цивілізації до цивілізації.

2. Що перехід від однієї цивілізації до іншої зумовлюється змі­нами в усьому комплексі економічних, політичних, правових, культурних, релігійних та інших форм людських відносин, яким надається рівноправне значення.

Діапазон існуючих уявлень про цивілізаційний підхід ви­ключно широкий,але найчастіше цивілізацію пов'язують із загальнолюд­ськими цінностями. Цивілізоване суспільство - це таке суспільство, в якому захищені права людини, де існують широкі можливості для всебічного її розвитку і т.д.

Зміни відносин ( економічних, політичних, правових, релігійних, культурних, національних) приводять до зміни цивілізацій.

Багатокритеріальним є поділ економічних систем на ринкові та адміністративно-командні. Основними характерними рисами ринкової економіки є такі: різноманітність форм власності , панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, , вільне ціноутворення.

Адміністративно-командна система заснована на пануванні дер­жавної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв'язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу.

Змішана економічна система: ха­рактеризуються різноманітністю форм власності та господарюван­ня, кон­курентному механізмі, значною економічною роллю держави.

Перехідна економічна система: характерна для країн, які звіль­няються від недоліків адміністративно-командної системи. .

Відносини власності

Власність - це сукупність виробничих відносини між людь­ми з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та резуль­татами їх функціонування

Влас­ність, особливо на засоби виробництва, є основоположною економіч­ною категорією. Саме вона визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне й політичне становище класів, соціальних груп людей і взаємовідносини між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин суспільства та визначає їхню суть.

Історичні типи:

Власність : племінна, потім общинна. Общинна : державна і приватна. Державна – обмежено-суспільна, потім переважно-суспільна; Приватна – індивідуальна ( сімейна), потім приватна капіталістична, потім групова капіталістична.

Типи: приватна, суспільна

Види:трудова, нетрудова, вл-сть народу, в. колективу

Форми: одноосібне господарство, ремісніче госп-во, дрібнотоварне фермерське госп-во; рабовласницьке госп-во, феодальне госп-во, приватно-капіталістичне г-во; загальнонародна власність, державна вл-сть; акціонерна, кооперативна, господарських товариств, громадських організацій.

В процесі свого історичного роз­витку суспільство використовує два основних типи власності - суспільний і приватний. Суспільна власність характеризується спільним привласнен­ням засобів виробництва й виробленого продукту: а)власність народу в цілому, зокрема в Україні такою власністю поки що залишається земля; б)власність окремих колективів. Реальнимиформами суспільної власності є загальнонародна, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій тощо.

Приватна власність характеризується тим, що засоби вироб­ництва, а отже, й вироблений продукт, належать приватним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняютьдва види приватної власності - трудову й нетрудову.Трудова приватна власність основана на власній праці власни­ка або членів його сім'ї.Основною формою такого виду власнос­ті є дрібнотоварне фермерське, ремісниче, одноосібне господарст­во, де власник і робітник виступають в одній особі. Йому ж належить і вироблений продукт. Нетрудова приватна власність основана на використанні най­маної (чужої) праці.

Реалізація власності

Змістом поняття «реалізація власності» є економічний процес видобування корисних властивостей та доходів з об'єктів власності в процесі діяльних (реальних) відносин володіння, розпоряджання та використання цих об'єктів.
Аналіз сутності власності дає змогу зробити такі висновки:
Привласнення здійснюється через виробництво у процесі виробництва, в якому праця є діяльною власністю. Тому якщо юридичний зміст поняття «власність» утворює сукупність правових, ідеальних за своєю субстанцією відносин належності, володіння, розпоряджання та користування умовами і результатами виробництва, то зміст поняття «привласнення» утворює сукупність реальних відносин володіння, розпоряджання і користування ними, тобто відносин виробництва, розподілу, обміну та споживання умов і результатів виробництва. Уся сукупність відносин привласнення має дві особливі складові, які утворюють два способи привласнення — первинне, або суто привласнення, і вторинне привласнення — присвоєння.
Власність і привласнення співвідносяться як дві протилежності, що переходять одна в одну — власність переходить у привласнення, а привласнення — у власність, внаслідок чого власність і привласнення є розрізненою тотожністю.
Соціально-економічним механізмом реалізації власності є перехід ідеальних за своєю субстанцією правових відносин власності у реальні виробничі відносини, які в певних формах своєї організації є конкретними економічними формами, що в єдності утворює поняття «механізм господарювання».
Механізм реалізації власності — послідовний процес переходу юридичного змісту власності в її економічний зміст — виробничі відносини — з їх наступним формоутворенням, тобто переходом виробничих відносин у конкретні економічні форми, з подальшим переходом конкретних економічних форм та методів господарювання в господарський механізм суспільства.
Господарський механізм, який інтегрує конкретні економічні форми виробничих відносин та методи господарювання, є цілісним механізмом економічної реалізації всіх об'єктів власності всіма суб'єктами власності певного суспільства.

Форми власності

Форми: одноосібне господарство, ремісніче госп-во, дрібнотоварне фермерське госп-во; рабовласницьке госп-во, феодальне госп-во, приватно-капіталістичне г-во; загальнонародна власність, державна вл-сть; акціонерна, кооперативна, господарських товариств, громадських організацій.

В процесі свого історичного роз­витку суспільство використовує два основних типи власності - суспільний і приватний. Суспільна власність характеризується спільним привласнен­ням засобів виробництва й виробленого продукту: а)власність народу в цілому, зокрема в Україні такою власністю поки що залишається земля; б)власність окремих колективів. Реальнимиформами суспільної власності є загальнонародна, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій тощо.

Приватна власність характеризується тим, що засоби вироб­ництва, а отже, й вироблений продукт, належать приватним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняютьдва види приватної власності - трудову й нетрудову.Трудова приватна власність основана на власній праці власни­ка або членів його сім'ї.Основною формою такого виду власнос­ті є дрібнотоварне фермерське, ремісниче, одноосібне господарст­во, де власник і робітник виступають в одній особі. Йому ж належить і вироблений продукт. Нетрудова приватна власність основана на використанні най­маної (чужої) праці.