Енеїда» - перший твір нової української літератури

1798 рік – знаменний в українській культурі. Тоді в далекому Санкт-Петербурзі була надрукована “Енеїда” Івана Петровича Котляревського (три перші частини), від якої починається нова доба в історії української літератури і літературної мови. “1798 рік, рік появи “Енеїди”, став поворотною історичною датою в розвої української літературної мови, став бо її наріжним каменем” (І.Огієнко).

Жанр: бурлескно-травестійна поема.

Травестійна тому, що автор переодяг античних героїв Вергілієвої «Енеїди» в український одяг, переніс їх в історичні умови українського життя XVIII століття, зокрема побуту козаків-запорожців, українського панства, життя чиновників і простого люду.

Бурлескна — бо люди і події змальовуються переважно у знижувальному, жартівливому тоні.

Тема: глузливе зображення панівного класу України XVIII ст. з його паразитизмом, жорстокістю, хабарництвом, пияцтвом, соціальною й моральною нікчемністю.

Головна ідея: утвердження безсмертності українського народу, його ментальності, культури, мови, волелюбного духу; засудження жорстокості панів, морального звиродніння, хабарництва чиновників.

Тема і фабула поеми І. Котляревського були запозичені у античного поета Вергілія — мандри Енея після зруйнування Трої до далекої Латинської землі. Однак, зберігши класичний «маршрут», І. Котляревський вкладає в поему свої власні думки, переінакшує ідею, зміщує акценти.

Ідея поеми Вергілія — героїчне освячення імперії, феодальної монархії, ситуації у нього ідеалізовані, герої подані в патетичному плані. У І. Котляревського ж свій задум, своя ідея — утвердження українського народу, його багатовікових традицій, його волелюбних прагнень, духу свободи і побратимства, а тому і стиль, і прийоми зображення було вибрано інші.

Сміх, іронія, комічне зображення ситуацій і образів (і богів, і троянців), поєднання дійсності й вигадки, серйозного і нісенітниці обумовили ту неповторну атмосферу, що приваблює своїм життєствердним настроєм і сьогодні.

Запозичена у Вергілія «висока» тема у І. Котляревського мала буденно-побутове трактування і оповідалася підкреслено низьким, бурлескним стилем. Представники Олімпу не тільки спущені І. Котляревським на українську вулицю, а й наділені далеко не «божественними» вчинками: «Зевес тоді кружав сивуху і оселедцем заїдав», «Нептун іздавна був драпічка» і тому подібне.

“Енеїда” І. Котляревського суто народний твір. Головним героєм твору є наші люди. “Троянське військо, на чолі якого стоїть “Еней”, – це представники українського народу. Це люди виняткового здоров’я, могутньої плоті, здатні винести на своїх плечах гори. Коли вони починають воювати, а вступають вони в бій охоче, тільки й чути хрумтіння вибиваних зубів, крики й лайку – цілі каскади лайок у всіляких словесних комбінаціях. Але ці “пройдисвіти”, “харцизяки”, “розбишаки”, “п’яниці” – у той самий час лицарі і герої. Всією своєю поемою Котляревський продемонстрував незвичайну силу і волю народу до життя. І це не було його романтичним уявленням про рідний народ – він бачив цю силу по селах і містах, на полі битви, в образах, створених народним генієм. Українські люди в поемі виступають під античними псевдонімами. Але досить придивитися до кожного такого героя з давньоримським ім’ям, і перед нами, “як буряк, червоний, горлань, верлань, кулачник страшний і щирий кундель-степовик” – запорожець, один з тих, кого Котляревський знав не тільки з фольклору, а й особисто. Незважаючи на бурлескність зображення, поема стала не так “героїко-комічною”, як героїчною” (О.Білецький).

В образах троянців Іван Котляревський змальовує могутність українського народу, сміливих запорозьких козаків, які своїм героїзмом дивували світ. Це ті самі люди, підкреслював О.Білецький, сильні, відважні, невтомні в походах, яким не треба багатства, але потрібна передусім свобода, без якої і життя для них немає.

Це люди, здатні голими руками взяти розпечене ядро, які зневажають фізичний біль (“ось казали, що болить, коли з живого шкіру здирали, а воно наче комарі кусають”). Вони помруть, але не стануть рабами. У поемі письменник-гуманіст засудив кріпацтво як велике зло, а панів та інших народних кривдників помістив у пеклі.

“Енеїда” – це справжня енциклопедія життя українського народу.

Перехід від «природних» традицій народної самосвідомості, життєвим проявом яких була сфера патріархального народного побуту і звичаїв, що дістала художнє відображення у фольклорі (зокрема, у народній сміховій культурі), до суспільної свідомості нового часу з його відокремленням соціального життя від «природи» і «природного» життя людини яскраво виявився в «Енеїді» Котляревського у прагненні не тільки наблизити суспільні порядки до розумного («природного») начала, а й якось поєднати інтереси українського народу з ідеєю загальноімперського «общого добра».