Ідейно-політичне спрямування поеми Т.Г.Шевченка «Кавказ»

Творчість Т.Г.Шевченка, у тому числі 1843 – 45 років, завжди була об’єктом уваги літературознавчої науки. Кількість літературознавчих праць, за приблизними оцінками, перевищує тисячу одиниць. Однак обмежимося аналізом тільки головних здобутків.

Твори 1843-45 років досліджували І.Франко, Л.Стеценко, П.Приходько, І.Пільгук, Ю.Івакін (якому належить найґрунтовніша шевченкознавча праця радянського часу "Коментар до "Кобзаря" Шевченка"), Є.Кирилюк, В.Смілянська, М.Рильський, М.Рябчук, С.Шаховський, М.Коцюбинська, В.Скуратовський, Г.Грабович, О.Забужко, П.Іванишин, В.Пахаренко.

Сутність поглядів традиційного літературознавства на проблему можна звести до тези: твори "трьох літ" – це звернення поета до сучасності під впливом поїздки на Україну у 1843 році, де він побачив реальний стан країни. Романтичне бачення зі спогадів дитинства та з книжок часів життя в Петербурзі змінилося реалістичним. Відбулося й певне розчарування у "першому поколінні" власних читачів з числа дворянської інтелігенції. Усе це знайшло вираження у поезії "Три літа". Головним художнім засобом зображення дійсності цього періоду стає їдка сатира, що поєднується з сарказмом та гротеском.

"Кавказ" - відгук на кавказькі війни Російської імперії і конкретно на загибель свого друга Якова де Бальмена. Шевченко засуджує всяке насильство імперії над націями і в жорстко-сатиричному стилі викриває імперський міф про "християнських просвітителів", що несуть на Кавказ диким народам освіту, мир, багатство, свободу. Об’єктом сатири є і влада, її лицемірство, і церква, що освячувала ці походи, ламаючи християнські заповіді. Поет піднімає питання відповідності церкви, релігії і віри.

"Кавказ": "революційний бойовий памфлет проти царизму". Також якнайширше акцентувалося антицерковне, а тому антирелігійне ("атеїзм" Шевченка – тема окремої розмови) спрямування поеми. "Виправлення" позиції поета займало чи не половину відведеного на вивчення твору часу.

Вивчення "Кавказу" позбавлене імперських міфів. У короткому вступному слові об’єктивно розповідається про визвольну боротьбу горців та Шаміля. Після пояснення незрозумілих слів поема читається вся без купюр, (методист радить робити це під акомпанемент однойменної кантати-симфонії С.Людкевича, виходячи з почуттів і думок, вкладених поетом в окремі частини). Наскрізний мотив твору – саркастичний гнів до пригноблювачів та піднесена хвала борцям за свободу.

Б.Степанишин добивається єдності раціонального та емоційного на уроці через виразне читання твору, після чого йде аналіз методом евристичної бесіди за дібраними запитаннями (подібно до розбору поеми "Сон"). Учні складають цитатний план поеми.
При вивченні "Єретика" визначення смислових акцентів твору звичайне для радянської доби, проте піднімається питання національної гідності чеського народу, за яку і ведуть боротьбу як П.Шафарик, так і Ян Гус.

У періодиці систематично з’являються нові розробки уроків з вивчення творчості Т.Г.Шевченка, проте мало з них присвячені творам 1843-45 років. Цікавими, на нашу думку, є спроби аналізу поем періоду "трьох літ", запропонована М.Рябчуком і подачі "Великого льоху", розроблена О.Вовк.

М.Рябчук розглядає поеми "Кавказ" та "Сон", базуючись на концепції В.Скуратівського, де "...унікальність Шевченка досліджувалася під одним-єдиним, але вельми важливим кутом зору – демократизації світової культури, нелегкого освоєння нею всіх аспектів простонародного життя, відбиття цього життя не лише у бурлескно-шаржованих чи сентиментально-пейзанських образах (у тому розумінні, що, мовляв, і селянки любити вміють!), а в усьому розмаїтті його душевних актів, усій його гуманістичній повноті і трагізмі".

Дослідник доводить цю тезу порівнянням поезій Шевченка з творами російських авторів, зокрема О.С.Пушкіна, які за політичними поглядами перебували в межах імперського мислення та імперського літературного канону. Його виявами є традиційне зображення царя, столиці, колоніальна романтика (оспівування політики "розширення держави", тобто загарбницьких воєн). Наведемо деякі найяскравіші рядки О.Пушкіна, цікаві для зіставлення з поемами "Сон", "Єретик" та "Кавказ" (йдеться не про спробу "принизити" російського поета, а про порівняння двох типів мислення, двох соціально-культурних шарів).

Нет, я не льстец, когда царю
Хвалу свободную слагаю:
Я смело чувства выражаю,
Языком сердца говорю.
Его я просто полюбил:
Он бодро, честно правит нами;
Россию вдруг он оживил
Войной, надеждами, трудами.
О нет, хоть юность в нем кипит,
Но не жесток в нем дух державный:
Тому, кого карает явно,
Он втайне милости творит
Текла в изгнанье жизнь моя,
Влачил я с милыми разлуку,
Но он мне царственную руку
Простер — и с вами снова я.
Во мне почтил он вдохновенье,
Освободил он мысль мою,
И я ль, в сердечном умиленьи,
Ему хвалы не воспою…
(про Миколу І)

Люблю тебя, Петра творенье,
Люблю твой строгий, стройный вид,
Невы державное теченье,
Береговой ее гранит...

На берегу пустынных волн
Стоял он, дум великих полн,
Й вдаль глядел (...)
Й думал он:
Отсель грозить мы будем шведу.
Здесь будет город заложен
Назло надменному соседу,
Природой здесь нам суждено
В Европу прорубить окно.
Ногою твердой стать при море.
Сюда по новым по волнам
Все флаги в гости будут к нам.
Й запируем на просторе.
(про Петербург)

И воспою тот славный час,
Когда, почуя бой кровавый,
На негодующий Кавказ
Поднялся наш орел двуглавый ( ..)
Тебя я воспою, герой,
О Котляревский, бич Кавказа!
Куда ни мчался ты грозой —
Твой ход, как черная зараза,
Губил, ничтожил племена.
Подобно племени Батыя,
изменит прадедам Кавказ...
(про кавказькі війни)

Самодержавною рукою
он смело сеял просвещенье...
(про Петра І)

"Такого погляду на світ тогочасна аристократична культура (не лише російська, а й європейська) не могла дати жодному своєму поетові: за всієї зворушливості Пушкінської "Капітанської дочки", "луддитських" поезій Байрона й екскурсії у робітничі підвали Віктора Гюго, це був погляд ззовні, а не зсередини; це був більш-менш об'єк­тивний і більш-менш зацікавлений погляд на проблему, але не її "самовияв", "самовираження" у найширшому діапазоні людських почуттів і думок" (Микола Рябчук).

Цей хід аналізу та подачі може бути плідно використаний під час вивчення всіх творів Т.Г.Шевченка періоду "трьох літ". У ньому, на нашу думку, і розкривається сутність Шевченкового демократизму та революційності. Антиімперська направленість включає і соціальне, і національне начало, вона як насильство над нацією є проекцією насильства над людиною і сама ж таке насильство породжує.