Лірика Шевченка останніх років життя

Твори нижнєновгородського циклу ( «Неофіти», «Юродивий», «Доля», «Муза», «Слава») розпочинають останній, найвищий і завершальний етап в творчості Шевченка.

«Неофіти» - присвятив М. Щепкіну (колишьому кріпаку, викупленому з неволі), який морально підтримував поета й одним з перших зустрічав в Нижньому Новгороді. Твір складається з епізодів, пов’язаних темою великої правди, що повинна переродити світ, а також ліричних відступів і коментарів автора. 14 розділів сконцентровано навколо конфлікту між деспотом Нероном (у його образі Микола І (він називав його так ще в «Хол. яр») ) і носіями правди – неофітами – так називали перших християн. Подієвою основою поеми є мучинецька смерть Алкіда разом з іншими неофітами (борцями за свободу). Алкідова мати, витримавши випробування, пішла слідами апостольської місії сина.

«Юродивий» - тема викриття самодержавств продовжує Шевченко в незавершеній поемі. Це гостра політична сатира і на царизм, і на Миколу І, і на рабопільство, і лицемірство лібералів, і релігію і на пасивність народу. Поет з гнівом і презирством характеризує українських лібералів: «німії, подлії раби», «підніжки царськії»…За пасивність і покірливість поет докоряє і народним масам, які «оголосили юродивим святого лицаря». Юродивий – один з найкращих зразків політичної сатири Шевченка.

«Доля», «Муза», «Слава» - триптих - на противагу раннім творам, у яких поет часто докоряв своїй долі, пізній Шевченко усвідомлено приймає шлях, накреслений найвищою силою і вважає його правильним та достойним:

ержавши офіційний дозвіл на виїзд у столицю, Шевченко покинув Нижній Новгород, на третій день приїхав до москви, де через хворобу зтримався на два тижні. З Москви поет нарешті дістався до столиці. Зразу за поетом було встановлено міліцейський нагляд, йому це відкрито повідомив шеф жандармів.

Свій намір Шевченко здійснює приїхавши до Петербурга і ставши співробітником Академії мистецтв.

Після тривалих клопотань Шевченко все ж дістав дозвіл поїхати на Україну. 1859 рік. Ще до поїздки чимало зусиль доклав, щоб домогтися цензурного дозволу на видання своїх творів. Доки клопотання поета ходило по різних інстанціях, кілька його революційних творів, серед них «Заповіт», «Кавказ», «І мертвим і живим…» були опубліковані в лейпцігському закордонному виданні. Видання це було в Росії заборонено і поширювалось нелегально. Нарешті цензура дозволила із значними купюрами видати лише ті твори, які були опубліковані до його арешту. Так 1860 року з’явився «Кобзар». Його вихід захоплено віталався прогресивна критика.

В кінці 1860 року Шевченко тяжко захворів, Та й тяжко хворий він продовжував працювати наполегливо, малював, писав вірші.

В Петербурзі поет особисто знайомиться з письменницею, присвячує їй вірш «Марку Вовчку».
«Сон» («На панщині пшеницю жала…») – у поезії створено уявою поета ідилічну картину майбутнього, коли народ буде господарем своєї долі на своїй землі.
«Ісая. Глава35.» («Подражаніє») – жанр переспіву з Біблії. Подражаніє – один з улюблених жанрів поета. «Давидові псалми» були першим Шевченковим переспівом біблійних текстів.

Це гімн вільній людині на вільній землі, поезія повністю присвячена темі щастя народу, що дочекався волі.

Шевченко використав у своїй поезії майже всі опорні образні моменти біблійного тексту:

- «розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим»;

- «буде скакати кривий, мов олень»;

- «води в пустині заб’ють джерелом, і потоки в степу! І місце сухе стане ставом, а спрагненний край – збірником вод джерельних».
В останні роки широко використовує в поезії біблійну тематику, перетворюючи їх у власних віршах. «Марія» - поема, у якій осмислено найактуальніші проблеми людського буття.

Поема стала заключним акордом наскрізної для творчості поета теми материнства, особливо материнства зганьбленого, зневаженого, тобто теми матері-покритки, яку поет зобразив у різних ситуаціях, пережитих різним жіночими образами. Втіленням жертовного материнства й високої духовності є Марія. Роль матері в суспільстві – головна вихователька навчителька добра й любові. Марію зображено такою ідеальною матір’ю. У зображенні постатей і буднів святої родини загальнолюдський ідеал за традицією світового мистецтва набув суто національної форми. Поема «Марія» говорить про Шевченка як про «філософа, носія остаточної правди, відважного експериментатора з мовою, поетичними образами, стилем.»

10 березня 1861 року Шевченко помер, спочатку був похований на Смоленському кладовищі в Петербурзі, а у травні 1861 року домовину з прахом поета перевезено на Україну і поховано на горі поблизу Канева.