Особливості жанру посвят і послань у ранній творчості Шевченка

а) посвяти

Визначне місце у творчій спадщині Т.Г.Шевченка займають поетичні твори – усього більше 200 поезій. 30 із них Шевченко присвятив двадцяти двом своїм друзям і знайомим.

У 1840 р. у Петербурзі вийшла збірка поезії Тараса Шевченка під назвою “Кобзар”. Один із найближчих друзів Т.Г.Шевченка Вільгельм Штернберґ (1818 – 1845 рр.) прикрасив “Кобзар” ілюстрацією із зображенням лірника з лірою, хлопцем-поводирем і собакою.

В.Штернбергу Тарас Шевченко присвятив поему “Іван Підкова” (1839 р.), в якій звеличив походи проти татар і турків у 70-х рр. 16 ст. козацького отамана Івана Підкови.

У першому виданні “Кобзаря” було тільки 8 поезій: “Думи мої, думи мої”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка” (“Нащо мені чорні брови”), “До Основ’яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”.

Поема “Катерина” (1838 р.), одна із восьми поезій першого видання “Кобзаря”, присвячена відомому російському поету і перекладачу Василю Жуковському, який разом із художником Карлом Брюлловим та ін. допомагав викупити Т.Г.Шевченка із кріпацтва 22 квітня (4 травня) 1838 р.

Під враженням від нарису українського письменника Григорія Квітки-Основ’яненка “Головатий. Материалы для истории Малороссии” про кошового отамана Чорноморського козацького війська Антона Головатого, Тарас Шевченко 1839 році написав поезію “До Основ’яненка”. На її зв’язок із нарисом Г.Квітки-Основ’яненка вказували рядки у першому виданні “Кобзаря”:

Наш завзятий Головатий

Не вмре, не загине…

У перше видання “Кобзаря” не увійшла поезія “На вічну пам’ять Котляревському”, яку Шевченко написав у 1838 р. після смерті видатного українського письменника. Віддаючи шану видатному сину України, Шевченко писав:Недавно, недавно у нас в Україні /Старий Котляревський отак щебетав/Замовк неборака, сиротами кинув/І горе, і море, де перше витав…/Все сумує, - тільки слава/Сонцем засіяла./Не вмре кобзар, бо на віки/Його привітала.У 1840 році з нагоди від’їзду В.Штернберга до Італії Тарас Шевченко написав вірш “На незабудь Штернбергові”. На це вказує Л.Ф.Кодацька у примітках до першого тому творів Т.Г.Шевченка: “Вірш написаний на примірнику “Кобзаря” 1840 р., подарованого В.Штернбергові з нагоди його від’їду до Італії”.У першій половині 40-х років 19 ст., до арешту і заслання, Тарас Шевченко присвятив 7 поезій своїм друзям.

У 1840 р. він присвятив відомому українському історику Миколі Маркевичу поезію “Н.Маркевичу”, у якій висловлює ставлення до Миколи Маркевича вже в перших рядках:

Бандуристе, орле сизий!

Добре тобі, брате:

Маєш крила, маєш силу,

Є коли літати.

Тепер летиш в Україну –

Тебе виглядають

У 1841 р. Тарас Шевченко написав свою відому поему “Гайдамаки”, яку присвятив конфенц-секретарю Академії художеств Російської імперії Василю Григоровичу, що брав участь у викупі Тараса Шевченка з кріпацтва.

У 1841 році Тарас Шевченко написав поему “Мар’яна-черниця”, яку присвятив подрузі дитячих літ Оксані Коваленко. Зокрема, Л.Ф.Кодацька зазначає, що про Оксану поет згадує в поезіях “Три літа”, “N.N.” (“Мені тринадцятий минало”, “Ми вкупощі колись росли…”, “Не молилися за мене”).

Серед поезій названа “N.N.”, що була написана Тарасом Шевченком у 1847 р. в Орській фортеці. Отже, можна припустити, що й інші поезії з назвою “N.N.” присвячені Оксані Коваленко: “О думи мої! о славо злая!” (1847 – 1858; “Сонце заходить, гори чорніють” (1847 р.); “Така, як ти, колись лілея” (1859 р.).

У 1843 р. Шевченко, перебуваючи в Яготині, в маєтку князя М.Г.Репніна (Волконського), брата декабриста Сергія Волконського, написав поему “Тризна” (або “Безталанний”), яку присвятив дочці князя Варварі Миколаївні Репніній (1803 – 1891 рр.). Ця жінка кохала Тараса Шевченка, шанувала його як людину і як поета. В одному із листів до свого приятеля Айнарда у Швейцарії вона писала: “Тепер мушу панові сказати, що Капніст переконаний, що я в Шевченка закохалася і втратила через нього свій глузд. Не перечу, що відчуваю до нього глибоку симпатію, і коли б я знала про такі ж почуття із його боку, то, можливо, відповіла б великою любов’ю” .

У 1844 р. Шевченко присвятив М.Гоголю поезію“За думою дума роєм вилітає”.

Відомому чеському вченому, автору добре відомої у 19 ст. книги “Слов’янські старожитності” Павлу Шафарику Шевченко присвятив поему “Єретик” (1845 р.)

У 1845 р. повернувся своєї подорожі на Кавказ друг Шевченка укр. поет Олександр Афанасьєв-Чужбинський, який приніс Шевченкові вістку про смерть спільного приятеля – Якова де Бальмана, що загинув у бою з черкесами. Під враженням цієї трагічної звістки Тарас Шевченко написав у 1845 році поему “Кавказ”, присвятивши її художнику Якову де Бальману. Шевченко писав:

І тебе загнали, мій друже єдиний,

Мій Якове добрий! Не за Україну,

А за її ката довелось пролить

Кров добру, не чорну. Довелось запить

З московської чаші московську отруту

У 1847 р., перебуваючи після арешту в казематі, Шевченко написав вірш “Веселе сонечко ховалось”, яке присвятив українському історику Миколі Костомарову.

У цьому ж році, вже на засланні, Шевченко присвятив ще 5 поезій своїм друзям і знайомим, у тому числі 3 поезії, присвячені “N.N.”: “Мені тринадцятий минало”, “Сонце заходить, гори чорніють”, “О думи мої! о славо злая!”.

Лікарю Андрію Козачковському Шевченко присвятив поезію “А.О.Козачковському”.

Генералу чорноморських козаків, українському письменнику і етнографу, автору п’єси “Чорноморський побит” та етнографічних нарисів, Якову Кухаренку Шевченко присвятив поему “Москалева криниця”.

У 1848 році Тарас Шевченко присвятив поезію нащадку гетьмана Івана Скоропадського Петру Скоропадському і Ганні Закревській. У поезії “П.С.” Тарас Шевченко суворо картав Петра Скоропадського за його провини проти моралі і гуманності:

Оце ледащо. Щирий пан,

Потомок гетьмана дурного,

І предвзятий патріот;

Та й християнин ще до того

У Київ їздить всякий год,

У свиті ходить між панами,

І п’є горілку з мужиками.

І вольнодумствує в шинку.

Отут він ввесь, хоч надрукуй.

Та ще в селі своїм дівчаток

Перебирає. Та з проста

Таки своїх байстрят з десяток

Год подержить до хреста.

Та й тілько ж то. Кругом паскуда!

Другу поезію “Г.З.” Шевченко присвятив Ганні Закревській, яку змальовує іншими фарбами, іншими епітетами:

А ти, мій покою!

Моє свято чорнобриве,

І досі меж ними

Тихо, пишно походжаєш?

І тими очима,

Аж чорнили – голубими,

І досі чаруєш

Людські душі? Чи ще й досі

Дивуються всує

На стан гнучкий? Свято моє!

Єдинеє свято!

Останньою поезією на засланні був другий варіант поеми “Москалева криниця” (1857 р.), присвячений Якову Кухаренку.

У грудні 1857 р. в Нижньому Новгороді Ш. написав свій перший твір після заслання – поему “Неофіти”, яку присвятив відомому акторові Михайлу Щепкіну. Щепкін якраз тоді перебував на гастролях у Нижньому Новгороді і мав нагоду першим ознайомитися зі змістом твору. Після прочитання поеми Щепкін заявив: “Ти зовсім не змінився, Тарасе” .

У січні 1859 р. Тарас Шевченко познайомився з відомою українською письменницею Марком Вовчком і присвятив їй на згадку поезію “Марку Вовчку”

У цьому ж році (1859) вийшла поезія “Федору Івановичу Черненку” (“Ой на горі роман цвіте”), яку він присвятив другу, художнику архітектури Ф. Черненку

Влітку 1859 р. Шевченко перебував в Україні і під свіжим враженням від зустрічі з сестрою Яриною Шевченко-Бойко Тарас Шевченко присвятив їй поезію “Сестрі” (“Минаючи убогі села”).

У 1860 році Тарас Шевченко мав намір одружитися з Ликерою Полусмаковою, яка була служницею у сестри петербурзького знайомого Шевченка. До Лікери Полусмакової Шевченко звертається у поезії “Ликері” (серпень 1860 р.) зі словами: “Моя ти любо! Мій ти друже”. Але шлюб не вдався і під враженням розриву з Ликерою через декілька днів Шевченко присвятив їй поезію “Л.” (“Поставлю хату і кімнату”), в якій, зокрема, писав:

Давнє – колишній та ясний

Присниться сон мені!.. і ти!..

Ні, я не буду спочивати,

Бо й ти приснишся. І в малих

Райочок мій спідтиха-тиха

Підкрадешся наробиш лиха…

Запалиш рай мій самотній

Одна із останніх поезій Шевченка “Н.Т.” (грудень 1860) (“Великомучениця кумо!”) присвячена знайомій - Надії Тарновській.

б) послання + можна скористатися й 60-м питанням

Найдавнішим жанром монологічної поезії є послання. Послання – публіцистичний вірш в формі листа-звернення до певної особи (чи багатьох осіб). Зачинателем цього жанру вважають рим­ського поета І ст. до н. е. Горація, який у «Пос­ланні до Пізонів» виклав свої погляди на поетичну твор­чість і правила мистецтва. Трапляється цей жанр також у творчості Овідія.

Як ліричний жанр послання набули свого розквіту у 18 і першій пол. 19 ст. в творчості російських поетів В. Жуковського, К. Батюшкова, і у багатьох творах Тараса Шевченка.

Характерним для Шевченка є об’єднання в одному творі різних жанрових форм, мотивів різної “тональності”, тому важко визначити в ліриці поета жанр послання у “чистому вигляді”. Більшість поезій цього жанру об’єднані в одне ціле іменем адресата, але певною змістовою завершеністю вони можуть існувати як самостійні поезії.

Так вже ранні твори (“На вічну пам’ять Котляревському”, “До Основ’яненка”) виходять за межі якогось одного жанру.

Поезія “На вічну пам’ять Котляревському” (1838р.) містить в собі епітафію. Цей змістовний елемент, де висловлюється провідний настрій твору і визначається місце померлого в житті наступних поколінь. У вірші, епітафії передують довгий ліро-епічний опис і роздуми про значення соловейкової пісні в житті людей. Тут маємо елемент розгорнутого порівняння, за допомогою якого оцінюється художнє слово Котляревського. Ця частина поезії змістом і стилем нагадує думку. А після епітафії – суб’єктивно-експресивний вилив ностальгії автора, який шукає розради в творах земляка, підтримки своїм патріотичним почуттям. Але усі три частини твору композиційно об’єднані в єдине ціле ім’ям Котляревського.

Не дотримується Шевченко “чистоти” літературного жанру і в посланні “До Основ’яненка” (1839 р.). Твір засвідчує велику повагу автора до Основ’яненка, до його внеску в розвиток української культури. Вірш належить до поетичного послання, однак має більш широкий зміст. Це, передусім, роздуми про історичну долю України, роздуми над колишньою славою запорозького козацтва, пісня-плач за знищеним козацтвом. Значна частина вірша, аж до звернення “Чи так, батьку отамане” – це логічно завершене коло авторських роздумів про минуле та сучасне України, його біль за долю батьківщини. Тут маємо перший зразок специфічно шевченківської форми ліричного вірша – медитації на історичну тему.

Друга частина твору є власне посланням, в ньому з’ясовується, що автор, вважаючи Основ’яненка однодумцем у поглядах на історію, просить оспівувати героїчне минуле, висловлює сумніви щодо своїх можливостей співака, говорить про особисті страждання людини, відірваної від рідного краю.

В наступному ж році Шевченко написав твір “Н. Маркевичу”, який можна назвати типовим посланням. Тут маємо однотемність, адресат сприймається як реальна людина, і є те, що літературознавці називають характерною рисою послання - погляд поета на предмети переважає над відчуттям. У зверненні до Маркевича, на відміну від громадянських за своїм звучанням попередніх послань, переважають інтимні мотиви. Поет, виливаючи тугу за батьківщиною, малює в своїй уяві її образ. Картина рідного краю дуже загальна (степи широкі, буйнесенький вітер, синє море, могили). Це послаблює враження безпосередності ліричного переживання.

Таким чином, бачимо, що в ліриці Шевченка раннього періоду медитація (роздуми) виступає як складова частина складних жанрових структур. Шевченко-лірик вже в цей період підноситься над своїми сучасниками-поетами, бо в творах Шевченка жива людина страждає від згадок про героїчне минуле і пекучих роздумів над становищем закріпаченої України.

В поезії “Чигрине, Чигрине” особливість Шевченкової лірики виявляється досить відчутно. Розмова автора з Чигирином, уособленням ідеї визвольної боротьби, стала тут вдалою формою глибокого розкриття ліричного характеру. З цього діалогу постає гнівна постать революціонера, в якого героїчне минуле народу викликає непереборне прагнення порушити стан спокою на Україні, що “заснула”.

В інших поезіях, форма звернення служить засобом самоаналізу і соціально-політичного аналізу. Яскравим зразком цьому є послання “Гоголю”. Вірш був написаний 30 грудня 1844 року. Твір - специфічна для Шевченкової поезії модифікація послання, що поєднує в собі ознаки цього жанру (образ адресата, настанова на спілкування з ним автора, композиційно-стильові форми “зверненого слова”) з типовою для елегії рефлексивно-медитативною основою.

Розглядаючи жанрову специфіку поезії Шевченка можна зазначити по суті наскрізну присутність у ній жанрової форми послання і відзначити, що протягом усього творчого шляху поета форма послання зазнала видових модифікацій. Класичним видом послання у творчості Шевченка вважається «І мертив, і живим». Окремими видами послання можна вважати ліричні послання реальним адресатам (І. Котляревському, Г. Квітці-Основ’яненко М. Маркевичу, В. Штернбергові, М. Щепкіну, М. Гоголю, невідомій нам маленькій Мар’яні, М. Костомарову, Марку Вовчку, сестрі Ярині, Надії Тарновській, Ликері Полусмак), а також посвяти в ліричних та ліро-епічних поезіях (В. Жуковському, Я. Кухаренку, М. Вовчку, Ф. Черненку) та віршовані звертання-посвяти, що передують або завершують тексти поем (Оксані Коваленко, Шафарикові, Якову де Бальмену, Ганні Закревській, М. Щепкіну). Ці реальні особи виступають або внутрішнім зображеним адресатом, або зовнішнім, якому присвячено твір.

---

⇐ Предыдущая17181920212223242526272829303132Следующая ⇒

---

Просмотров 3303

Эта страница нарушает авторские права

---