Книга буття українського народу» Костомарова

«Книга буття українського народу» («Закон Божий») — ідеологічна програма Кирило-Мефодіївського братства, написана у формі біблійного оповідання. Більшість дослідників вважає її автором М. І. Костомарова.

Складається зі 109 параграфів, у яких всесвітню та українську історію викладено у розрізі історії християнства. Соціальна нерівність у творі пояснюється лицемірством панівного класу, який прийняв християнство, але продовжував гнобити народ. Підкреслюється зв'язок між минулим та майбутнім України, волелюбність українського народу визначається як його невід'ємна риса. Твір містить ряд положень щодо скасування кріпацтва, національної та соціальної нерівності, а також ідею об'єднання слов'ян, народів у федеративну республіку з наданням кожному народові авт. прав. Автор постулює ідею непорушності національних прав українців. Україну він вважає центром об'єднання усіх слов'ян, народів, вбачаючи в цьому її роль в історії людства.

В «Книзі буття українського народу» є ряд прогресивних положень, зокрема про необхідність ліквідації кріпосницького права і національної нерівності, знищення дворянських привілеїв і станів, об'єднання слов'янських народів у федеративну республіку з парламентським ладом і з наданням кожному народові рівних прав і автономії. Разом з тим автори її виходили з того, що українська нація являє собою нібито особливу єдність, пройняту духом рівності і братерства, замовчували класовий антагонізм, який існував всередині українського народу, і вважали, що йому нібито судилося повести за собою слов'ян до об'єднання.

«Книгу буття українського народу» знайдено під час обшуку в М. І. Костомарова у 1847. Відтоді твір знаходився в архівах Третього відділення у Санкт-Петербурзі, пізніше — у рукописному відділі Санкт-Петербурзької Академії Наук, де був виявлений у 1917 році. Вперше опублікований 1921 року у журналі «Наше минуле».

Найважливішим документом Кирило-Мефодіївського братства, в якому викладені програмні настанови, полі­тична платформа організації були «Книги буття україн­ського народу» — визначний твір суспільної думки на Україні, публіцистичний трактат, в якому зманіфестовані політичні погляди українських романтиків. Провідна роль у створенні цих «Книг», безперечно, належала М. Костомарову, хоч сучасні вчені і заперечу­ють одноособове авторство М. Костомарова, вважаючи «Книги буття...» твором колективним.

Уже перші рядки «Книг буття» втримані в каноні біблійних книг: «Бог создав світ; небо і землю. І населив уся­кими тварями, і поставив над усією твар’ю чоло­віка, і казав йому плодитися і множитися, і по­становив, щоб род чоловічеський поділився на коліна і племена, а кожному колінові і племеиу даровав край жити, щоб кожне коліно і кожне племено шукало Бога, котрий од чоловіка недале­ко. І поклонялись би Йому всі люди, і віровали в Нього, і любили б Його, і були б усі щасливі».

Історія показана в «Книгах буття» розвивається за рит­мом, який виникає з боротьби віри з ідолопоклон­ством та волі з деспотизмом. Відхід від віри в єдиного Бога був причиною повільного занепаду людства. Наступні історичні епохи — це процес все посиленішої боротьби Бога з дияволом, віри з безвір’ям, волі з неволею.

У такому кон­тексті легко зрозуміти запропонований автором зразок — Козаччину, «козацьке братство», де всі були рівні й вільні, де все було спільне і де з пошаною ставилися до релігії батьків і християнських прин­ципів життя.

Москаль-чарівник» І. Котляревського - перший

Український водевіль

Водевіль - характерний жанр для української літератури ХІХ століття, що поєднував здебільшого комічні зіткнення та інтриги з піснями й танцями.

Найбільшого розвитку український водевіль набув у XIX ст. А сама історія українського водевіля започаткована «Москалем-чарівником» (1819) І. Котляревського. В основу сюжету покладено побутову ситуацію анекдотичного характеру (під час відсутності Михайла Чупруна до його дружини залицяється писар Финтик), незначну кількість персонажів, діалоги яких пересипані пісенними куплетами, дотепами, каламбурами.

Провідною ідеєю у водевілі „Москаль-чарівник“, є утвердження позастанової цінності людської особистості, високої моральності представників простого народу, протиставлення її пансько-чиновницькій етиці.

Учені М. Возняк, О. Дашкевич, М. Зеров, О. Перетц, П. Рулін, І. Франко та ін. досліджували походження "Москаля-чарівника".

Важливим джерелом для написання п'єси І. Котляревського "Москаль-чарівник" стала фольклорна основа.

«Москаль-чарівник» є самобутнім, оригінальним твором. Автор виводить переконливі постаті, породжені українською дійсністю ХІХ ст. (чумак Михайло Чупрун та його жінка Тетяна, винахідливий солдат, зарозумілий писар).

У водевілі письменник вживає багато фразеологізмів, які увиразнюють і збагачують мову персонажів: «баляси точити», «викинути з голови», «сгореть со стыда», «до розуму довести», «той, що живе в болоті» ,«той, що не при хаті згадуючи» ,«і на умі не було» , «підняти на зуби» , «той, що греблі рве» , «піднімати на глуз», «обходити за тридевять земель», «дати березової припарки». Багато в творі використано і приказок, примовок, прислів'їв: «Язиком що хочеш, роби, а рукам волі не давай»; «Далеко куцому до зайця»; «Под чужой монастырь со своим уставом не суйся»; «Для одної душі небагато треба»; «Злого ласкою більше улагодиш, як сваром»; «З москалем знайся , а камінь за пазухою держи»; «У каждова есть свои блохи»; Також водевіль багатий на пісні: «Тобою восхищенный», «Ой, не відтіль вітер віє», «Меня зовут Лихой», «Ой служивий, ой служивий, не тобі питати», «Ой, був та нема, та поїхав до млина», «Больно сердцу мила друга не иметь «Треба дружно з людьми жити».

Незважаючи на сміхову природу твору тут знайдемо виразні думки автора про українську національність - у формі змагання між українцем і великоросом. Чиста народна українська мова Тетяни й Михайла дала змогу Котляревському відтворити національні характери українського народу, з його мораллю, побутом, розумінням своєї гідності. Національним і соціальним відщепенцем є Финтик, який говорить мішаною, суржиковою мовою. Комічна мова солдата Лихого.

В центрі уваги високохудожнього водевілю - питання моралі, етики і побуту. Тетяна відчуває свою правоту - тож їй не потрібно ховатись, Финтик жонглює словами, бо не має рації. Тетяна усвідомлює закони моралі й етики не як насильство над собою, а як правило, що йому вона осмислено, свідомо підкоряється.

Финтик звично силкується приховати власні вади за словесними прикрасами, творячи мораль лише для себе. Він сприймає тільки зовнішні й, по суті, другорядні риси людини. Його почування - поверхові, не зігріті родинним теплом, тут немає внутрішнього зв'язку, що існує між рідними. І річ зовсім не в самодостатності Финтика, а у відсутності діапазону почуття любові. Так автор дає читачеві й глядачеві серйозний сигнал до прочитання цього образу під знаком застереження.

В основі твору лежить випробування шлюбних взаємин у родині. Водевіль “Москаль-чарівник” - твір, що ґрунтується на естетичних засадах класицизму, кі переплітаються з іншими стильовими принципами. Розв'язка п'єси морально-дидактична, витримана в дусі настанов просвітительства. Водночас тут ми знаходимо і риси сентименталізму, що виявляється в ідеалізації селян, їхнього селянського життя і побуту, наголошенні на їхній природності на противагу чиновництву. За словами Є. Нахліка, у водевілі І. Котляревського «сентиментальні та реалістичні риси переплетені між собою, а часом і злиті воєдино», оскільки п'єса створена «в силовому полі просвітительської естетики».