ПОЛОЖЕНИЯ О ПРОДВИНУТОМ СОТРУДНИЧЕСТВЕ 6 часть

Європейське право процесуально розмежовує повноваження різних судів ЄС. У разі, якщо заява або інший процедурний документ, який адресовано до Суду першої інстанції, помилково отримано Секретарем Суду Справедливості, він повинен бути негайно пересланий Секретарем до Секретаря Суду першої інстанції; так само, якщо заява або інший процедурний документ, який адресовано до Суду Справедливості, помилково отримано Секретарем Суду першої інстанції, він повинен бути негайно пересланий цим Секретарем до Секретаря Суду Справедливості. У разі, якщо Суд першої інстанції виявить, що він не має юрисдикції для розгляду та вирішення справи, на яку поширюється юрисдикція Суду Справедливості, він передає цю справу на розгляд цього Суду, так само, у разі, якщо Суд Справедливості виявить, що справа підпадає під юрисдикцію Суду першої інстанції, він передає справу на розгляд Суду першої інстанції, внаслідок чого цей Суд вже не може відмовитися на підставах юрисдикції.

У випадках, якщо Європейський Суд Справедливості та Суд першої інстанції розглядають справи, в яких очікується прийняття подібних (однакових) рішень, порушуються подібні (однакові) питання щодо тлумачення або виноситься на розгляд питання щодо законності подібних (однакових) актів, суд першої інстанції після того, як заслухав сторони, відкладає слухання до того часу, поки Суд ЄС не винесе своє рішення. У разі, якщо у обидва суди подаються заяви щодо визнання того ж самого акта недійсним, Суд першої інстанції також може відмовитися на підставах юрисдикції для того, щоб Суд Справедливості виносив рішення щодо цих заяв, Суд Справедливості при цьому також може відкласти слухання, але в такому разі Суд першої інстанції повинен продовжити розгляд таких справ[10].

Судові розгляди в Суді першої інстанції включають письмову і усну складові. Справа розпочинається з отримання Секретарем Суду позову (заяви), складеного зацікавленою особою. Секретар відправляє позов (заяву) іншій стороні справи, яка потім має час для підготовки захисту. Будь-яка особа, яка може довести свій інтерес до результату розгляду справи може вступити у розгляд справи, як третя сторона. Протягом усного розгляду справи вона відбувається у режимі відкритого слухання, судді можуть ставити питання до представників сторін. Суддя-доповідач по справі надає власний висновок, у якому зазначаються факти справи і пояснення кожної зі сторін, цей документ оприлюднюється на мові оригіналу. Судді не зобов’язані дотримуватися викладеної у висновку думки судді-доповідача, їх рішення ґрунтується на відомостях, отриманих при відкритому слуханні справи.

Звернення до Суду першої інстанції не потребує від сторін судових витрат, крім витрат на адвоката. У той же час, позивачу, який не може оплатити роботу адвоката, може надаватися безплатна юридична допомога. Позов до Суду першої інстанції не зупиняє дію акту, що оскаржується, але Суд може на власний розсуд призупинити його дію до винесення рішення або вжити інші запобіжні заходи (заборона відчуження, вилучення документації тощо). Вжиття таких заходів можливо за таких умов:

– позиція сторони у справі, на чию користь вживаються заходи, має ґрунтуватися на істотних обставинах;

– сторона має довести, що невжиття термінових заходів може нанести їй серйозну і непоправну шкоду;

– тимчасові заходи повинні прийматися з урахуванням балансу інтересів сторін і суспільного інтересу.

Вжиття тимчасових заходів не обумовлює наступне рішення Суду першої інстанції по справі, крім того, таке вжиття може бути оскаржене сторонами Голові Суду.

У випадках, коли позивач або відповідач надають відповідні клопотання, або якщо Суд має намір швидко вирішувати спор у справах, що мають особливо терміновий характер, він вдається до прискореної процедури розгляду справ. У певних випадках, зазначених у Правилах процедури, Суд першої інстанції ЄС в окремих випадках може проводити засідання у повному складі або бути представленим одним суддею. Мова провадження у Суді першої інстанції ЄС має бути однією з 23 державних мов ЄЄ та встановлюється ad hoc, без упередженості і з урахуванням специфічних умов справи. Судовий процес в усній фазі провадження має перекладатися, в міру необхідності, на інші державні мови ЄС. Судді мають спілкуватися між собою без перекладачів на спільній мові, якою традиційно є французька.

Секретар Суду першої інстанції зобов’язаний повідомляти всім сторонам процесу, а також державам-членам ЄС та органам ЄС про остаточні рішення Суду першої інстанції ЄС, про рішення Суду, які лише частково розв’язують справу по суті або вирішують процедурне питання щодо позову з причин браку компетенції або неприпустимих дій, навіть якщо зазначені суб’єкти не брали участь у процесі.

Після оголошення рішення по справі Суду першої інстанції зацікавлена сторона може звернутися до Європейського Суду Справедливості. Апеляція на рішення Суду першої інстанції може бути подана до Суду Справедливості протягом двох місяців з дати офіційного повідомлення про рішення, стосовно якого вона подається. Апеляція може подаватися на будь-яке оприлюднене рішення Суду першої інстанції (зокрема, процедурне). Така апеляція може подаватися будь-якою зі сторін, яка була не задоволена рішенням суду, але сторони, які не є державами-членами ЄС та органами ЄС, можуть подавати апеляцію тільки тоді, якщо рішення Суду першої інстанції стосується їх безпосередньо. Апеляція на рішення Суду першої інстанції у такому ж порядку може також подаватися державами-членами ЄС та установами ЄС, які не брали участі в слуханнях по справі, за виключенням справ, пов’язаних зі спорами між органами ЄС та їх службовцями. Особа, чий позов (заява) було відхилено Судом першої інстанції, може подати апеляцію до Суду Справедливості протягом двох тижнів з дати повідомлення рішення про відхилення позову (заяви).

Рішення Суду першої інстанції ЄС можуть бути оскаржені в Європейському Суді Справедливості лише з позиції законності, апеляція обмежується питаннями права. Вона має подаватися, якщо Суд першої інстанції не мав компетенції на ухвалення відповідного рішення, якщо було порушено процедуру судового провадження, що негативно вплинуло на інтереси позивача, а також за умови порушення Судом першої інстанції права ЄС. Апеляція не може ґрунтуватися тільки на підставах кількості судових видатків.

Процедури слухання апеляції на рішення Суду першої інстанції в Суді Справедливості складаються з письмової та усної частин, але Суд, вислухавши Генерального адвоката та сторони справи, може власним рішенням впровадити усну процедуру. Якщо апеляція є належним чином обґрунтованою, Суд Справедливості може скасувати рішення Суду першої інстанції, при цьому він може прийняти остаточне рішення з цього питання, якщо це дозволяють умови засідань, або повернути справу на розгляд до Суду першої інстанції. У разі, якщо справу повернуто до Суду першої інстанції, він має виконувати відповідне рішення Суду Справедливості у питаннях права.

Генеральний адвокат Європейського Суду Справедливості може з власної ініціативи запропонувати Суду переглянути рішення Суду першої інстанції, якщо він вважає, що воно створює серйозну загрозу цілісності та узгодженості права ЄС. Таку пропозицію він має зробити протягом одного місяця з моменту, коли Суд першої інстанції прийняв рішення. Протягом одного місяця від дати отримання пропозиції генерального адвоката Суд Справедливості має вирішити, буде він переглядати рішення, чи ні.

53. Система контрольних органів Європейського Союзу, її розвиток на сучасному етапі. Європейська рахункова палата - інститут фінансового контролю ЄС.

Статья 285

Счетная палата обеспечивает проверку счетов Союза.

В ее состав входят по одному гражданину от каждого государства-члена. Ее члены осуществляют свои функции полностью независимо, в общих интересах Союза.

Статья 286

1. Члены Счетной палаты отбираются из числа лиц, принадлежащих или принадлежавших в своем соответствующем государстве к институтам внешнего контроля либо обладающих особой квалификацией для этой должности. Они должны обеспечивать любые гарантии своей независимости.

2. Члены Счетной палаты назначаются на шесть лет. Совет после консультации с Европейским парламентом утверждает список членов, составляемый в соответствии с предложениями от каждого государства-члена. Полномочия членов Счетной палаты могут возобновляться.

Члены Счетной палаты избирают из своего состава Председателя Счетной палаты сроком на три года. Его полномочия могут возобновляться.

3. При выполнении своих обязанностей члены Счетной палаты не запрашивают и не принимают инструкции ни от какого правительства или учреждения. Они воздерживаются от любых действий, не совместимых с характером их функций.

4. На протяжении срока осуществления своих функций члены Счетной палаты не могут заниматься никакой иной профессиональной деятельностью, оплачиваемой или нет. При вступлении в должность они берут на себя торжественное обязательство на протяжении срока осуществления своих функций и после прекращения таковых соблюдать обязанности, вытекающие из их поста, в частности, обязанность проявлять порядочность и осторожность в том, что касается принятия некоторых должностей или выгод после прекращения своих функций.

5. Кроме периодического обновления и смерти функции членов Счетной палаты прекращаются в индивидуальном порядке путем добровольной или принудительной отставки, о которой объявляет Суд в соответствии с положениями параграфа 6.

Соответствующий член заменяется на оставшийся срок полномочий.

Исключая случай принудительной отставки, члены Счетной палаты остаются на своей должности, пока не будет произведена их замена.

6. Члены Счетной палаты могут быть освобождены от своих функций, а также лишены своего права на пенсию или других заменяющих ее льгот лишь в том случае, если Суд по ходатайству Счетной палаты констатирует, что они перестали отвечать требуемым условиям или соответствовать обязанностям, вытекающим из их поста.

7. Совет устанавливает условия труда и, в частности, оклады, надбавки и пенсии Председателя и членов Счетной палаты. Он также устанавливает любые пособия, выплачиваемые этим лицам вместо заработной платы.

8. Положения Протокола о привилегиях и иммунитетах Европейского Союза, которые подлежат применению к судьям Суда Европейского Союза, также применяются к членам Счетной палаты.

Статья 287

1. Счетная палата проверяет счета в отношении всей совокупности доходов и расходов Союза. Она также проверяет счета в отношении всей совокупности доходов и расходов любого органа или учреждения, созданного Союзом, если только акт о создании подобного органа или учреждения не исключает такой проверки.

Счетная палата предоставляет Европейскому парламенту и Совету заверительную декларацию относительно надежности счетов, а также относительно законности и правильности лежащих в их основе операций, которая публикуется в Официальном журнале Европейского Союза. Эта декларация может дополняться специальными оценками для каждой основной сферы деятельности Союза.

2. Счетная палата проверяет законность и правильность доходов и расходов и удостоверяется в существовании надлежащего финансового управления. В ходе этой деятельности она сообщает, в частности, о любом нарушении.

Контроль доходов производится исходя из констатаций причитающихся доходов и их фактического перечисления Союзу.

Контроль расходов производится исходя из существующих обязательств и осуществленных платежей.

Данные виды контроля могут производиться до закрытия счетов соответствующего финансового года.

3. Контроль осуществляется на основе документов и, при необходимости, по месту расположения других институтов Союза, в помещениях любого органа или учреждения, управляющего доходами или расходами от имени Союза, а также в государствах-членах, в том числе в помещениях любого физического или юридического лица, в пользу которого перечисляются средства из бюджета. Контроль в государствах-членах производится во взаимодействии с национальными контрольными институтами либо – если последние не располагают необходимыми полномочиями – во взаимодействии с компетентными национальными службами. Счетная палата и национальные контрольные институты государств-членов развивают сотрудничество в духе взаимного доверия, которое уважает их независимость. Данные институты или службы ставят в известность Счетную палату о том, намереваются ли они участвовать в контроле.

Любые документы или информация, необходимые для выполнения задачи Счетной палаты, направляются последней по ее запросу другими институтами Союза, органами или учреждениями, управляющими доходами или расходами от имени Союза, физическими или юридическими лицами, в пользу которых перечисляются средства из бюджета, и национальными контрольными институтами либо – если последние не располагают необходимыми полномочиями – компетентными национальными службами.

В отношении деятельности по управлению доходами и расходами Союза, которую осуществляет Европейский инвестиционный банк, право доступа Счетной палаты к имеющейся у него информации регулируется соглашением, заключаемым между Счетной палатой, Банком и Комиссией. При отсутствии соглашения Счетная палата, тем не менее, обладает доступом к информации, необходимой для осуществления контроля доходов и расходов Союза, которыми управляет Банк.

4. Счетная палата составляет ежегодный доклад после завершения каждого финансового года. Этот доклад направляется другим институтам Союза и публикуется в Официальном журнале Европейского Союза вместе с ответами данных институтов на замечания Счетной палаты.

Кроме того, Счетная палата может в любое время представлять свои замечания по отдельным вопросам, в частности, в форме специальных докладов, и выносить заключения по просьбе какого-либо из других институтов Союза.

Она утверждает свои ежегодные доклады, специальные доклады или заключения большинством членов, входящих в ее состав. В то же время, на условиях, предусмотренных своим внутренним регламентом, она может создавать в своей структуре внутренние палаты с целью утверждения некоторых категорий докладов или заключений.

Она содействует Европейскому парламенту и Совету в осуществлении их функции по контролю за исполнением бюджета.

Счетная палата устанавливает свой внутренний регламент. Он подлежит одобрению Совета.

54. Система фінансових установ Європейського Союзу, її основні елементи. Європейський центральний банк (ЄЦБ): місце в організаційному механізмі ЄС, правовий статус.

Статья 282

1. Европейский центральный банк и национальные центральные банки образуют Европейскую систему центральных банков (ЕСЦБ). Европейский центральный банк и национальные центральные банки государств-членов, денежной единицей которых является евро, образуют Евросистему и проводят денежную политику Союза.

2. Управление ЕСЦБ осуществляют руководящие органы Европейского центрального банка. Главной целью ЕСЦБ является поддержание стабильности цен. Без ущерба этой цели она предоставляет свою поддержку общей экономической политике в Союзе, чтобы способствовать достижению целей последнего.

3. Европейский центральный обладает правосубъектностью. Только он уполномочен санкционировать эмиссию евро. Он независим при осуществлении своих полномочий и при управлении своими финансами. Институты, органы и учреждения Союза, а также правительства государств-членов соблюдают эту независимость.

4. Европейский центральный банк принимает меры, необходимые для выполнения своих задач, в соответствии со статьями 127 – 133, 138 и условиями, предусмотренными Уставом ЕСЦБ и ЕЦБ. В соответствии с упомянутыми статьями государства-члены, денежной единицей которых не является евро, и их центральные банки сохраняют свою компетенцию в денежной сфере.

5. В сферах, подведомственных Европейскому центральному банку, с ним проводятся консультации по любым проектам актов Союза, а также по любым проектам регулирования на национальном уровне, и он может представлять заключения.

Статья 283

1. Совет управляющих Европейского центрального банка состоит из членов Дирекции Европейского центрального банка и из управляющих национальными центральными банками государств-членов, денежной единицей которых является евро.

2. Дирекция состоит из Председателя, Вице-председателя и четырех других членов.

Председателя, Вице-председателя и других членов Дирекции назначает Европейский совет, постановляя квалифицированным большинством по рекомендации Совета и после консультации с Европейским парламентом и Советом управляющих Европейского центрального банка, из числа лиц, которые обладают признанным авторитетом и профессиональным опытом в денежной или банковской сфере.

Срок их полномочий составляет восемь лет и не подлежит возобновлению.

Членами Дирекции могут быть только граждане государств-членов.

Статья 284

1. Председатель Совета и член Комиссии могут участвовать без права голоса в заседаниях Совета управляющих Европейского центрального банка.

Председатель Совета может вносить предложения на рассмотрение Совета управляющих Европейского центрального банка.

2. Председатель Европейского центрального банка приглашается участвовать в заседаниях Совета, когда последний обсуждает вопросы, относящиеся к целям и задачам ЕСЦБ.

3. Европейский центральный банк направляет Европейскому парламенту, Совету и Комиссии, а также Европейскому совету ежегодный доклад о деятельности ЕСЦБ и о денежной политике в предшествующем и текущем годах. Председатель Европейского центрального банка представляет указанный доклад Совету и Европейскому парламенту, который может провести на этой основе общие дебаты.

Председатель Европейского центрального банка и другие члены Дирекции по запросу Европейского парламента или по своей собственной инициативе могут заслушиваться компетентными комиссиями Европейского парламента.

55. Особливості статусу установ Європейського Союзу. Правовий статус Європейського поліцейського відомства (Європол).

Однією з перших ознак розбудови нової європейської системи внутрішньої безпеки стало заснування регіональної міжурядової організації Європейського поліцейського відомства – Європолу. Європейське поліцейське управління (Європол, англ. European Police Office, Europol) є установою правопорядку Європейського Союзу, уповноважену збирати інформацію щодо кримінальних злочинів. Завданням Європолу є підтримка й зміцнення діяльності поліцейських органів та інших правоохоронних служб держав-членів, їхню взаємної співпраці щодо запобігання серйозній злочинності, яка впливає на дві чи кілька держав-членів, тероризму та формам злочинів, що впливають на спільні інтереси, охоплені політикою ЄС, та щодо боротьби проти них.

Європейські закони визначають структуру Європолу, порядок його роботи, сферу діяльності та його завдання:

a) збирати, зберігати, опрацьовувати, аналізувати інформацію, яку органи держав-членів чи треті держави чи органи, та обмінюватися нею;

b) координувати, організовувати та виконувати слідчі та оперативні дії, проваджувані разом із компетентними органами держав-членів чи у складі спільних слідчих команд, а коли є така потреба – підтримуючи зв'язок із Євроюстом[11].

Створення Європолу стало можливим завдяки активному лобіюванню цієї ідеї урядовими колами Федеративної Республіки Німеччини характерно що в Німеччині досить давно дискутувалося питання щодо можливостей створення наднаціональної поліцейської служби на зразок європейського ФБР. Пропозиція тодішнього федерального канцлера ФРН Г.Коля підтримана президентом Франції Ф. Міттераном щодо побудови спільної європейської служби кримінальної поліції для боротьби з незаконним поширенням наркотиків та іншими тяжкими формами організованої злочинності була схвалена на засіданні Ради Європи у Люксембурзі в липні 1991 р. У Маастрихтській угоді про утворення Європейського Союзу від 7 лютого 1992 р. був підтверджений намір заснувати європейську поліцейську службу для покращення співробітництва між країнами членами ЄС у боротьбі з торгівлею наркотичними речовинами тероризмом та іншими тяжкими формами міжнародної організованої злочинності. Для розробки концепції перспективної діяльності служби вже 2 червня 1992 р. у Страсбурзі було створено інтернаціональний штаб у складі близько 20 представників національних служб кримінальної поліції Франції, Італії, Бельгії, Великобританії, Федеративної Республіки Німеччини та Нідерландів.

Проблема утворення Європолу полягала в тому, що навіть для такого успішного утворення як ЄС, характерним є покроковий, поетапний розвиток ідеї і реалізації співробітництва правоохоронних органів. Кожна держава ЄС має власну унікальну правову систему і відмовлятися від неї не збирається.

Європолу на початковому етапі становлення до підписання відповідної Конвенції відводилася роль спеціалізованої координаційної установи по протидії наркоторгівлі про що було заявлено 2 червня 1993 р. на нараді міністрів внутрішніх справ і юстиції країн членів ЄС. Саме такий статус він мав 3 січня 1994 р. коли при штаб-квартирі ЄС у Гаазі було відкрито представництво Європолу як координаційної інстанції по боротьбі з наркобізнесом. З березня 1995 р. компетенція Європолу була поширена також на злочини пов’язані з викраденням автомобільного транспорту, незаконною торгівлею радіоактивними речовинами організацією і здійсненням нелегальної імміграції, торгівлею людьми, фальшивомонетництвом і підробкою інших засобів платежу; тероризмом; відмиванням грошей.

Відповідно до рішення Ради Європейського Союзу від 6 грудня 2001 р. у компетенцію Європейського поліцейського відомства додатково були передані багато інших видів міжнародної злочинності, у тому числі: злочини проти життя, волі й особистої недоторканності (вбивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень і ін.); проти власності, суспільних благ і в сфері фінансової діяльності (розкрадання, зроблене організованою групою, вимагання й ін.); деякі злочини в області незаконної комерційної діяльності і проти навколишнього середовища.

Розуміючи необхідність чіткого визначення правового статусу Європолу і розширення в умовах бурхливого зростання злочинності, особливо транснаціональної, його компетенції представниками європейських держав невдовзі було розроблено Конвенцію на підставі статті К. 3 Угоди про заснування Європейського Союзу про створення Європейського поліцейського відомства. Конвенція про створення Європолу що була підписана представниками країн-членів ЄС 26 липня 1995 р. Ратифікація конвенції тривала досить довго, так, наприклад, німецький бундестаг ратифікував її тільки в грудні 1997 р. що для країни-ініціатора було дещо пізно. У червні 1998 р. останні три країни – Бельгія Греція і Люксембург передали для зберігання ратифікаційні документи. Конвенція про створення Європолу набула чинності 1 жовтня 1998 р., внаслідок чого він набув офіційного статусу міжурядової правоохоронної організації. Зауважимо, що прибічники якнайшвидшої легітимізації Європолу заявляли про існування об’єктивних передумов для підписання і ратифікації конвенції ще у 1994 р. але на заваді стали правові колізії та сумніви керівництва Великобританії, бюрократичні перепони та технічні складнощі. Фактично Європол розпочав повноцінну діяльність з 1 липня 1999 р., оскільки для створення відповідних умов роботи виникла потреба в доповнення до Конвенції розробити і затвердити ряд правових актів.

Органами Європолу є Правління, Директор, Контролер фінансів та Фінансовий комітет. Правління складається з одного представника від кожної держави ЄС, кожен член Правління має один голос. Директор очолює Європол, він призначається Радою ЄС одностайно, після ознайомлення з думкою Правління Європолу, на чотирирічний термін, що може бути повторений ще один раз. Директор має кількох заступників, вибраних і призначених Радою на чотирирічний термін, із правом переобрання, їx компетенцію визначає Директор. Штат центрального представництва Європолу включає близько 220 співробітників. Бюджет організації формується за рахунок внесків країн-членів. У 2000 р. він складав 27,5 мільйони євро.

Головним завданням Європолу в сучасних умовах є підтримка органів кримінального переслідування країн-членів ЄС у боротьбі з транснаціональною злочинністю за умови визнання і поваги державного суверенітету кожної держави. Підтримка здійснюється в таких формах:

– обмін поліцейською інформацією такою, що містить або не містить відомості про осіб між відрядженими національними поліцейськими службами до штаб-квартири Європолу офіцерами зв’язку;

– оцінка та аналіз криміногенної ситуації на континенті з метою виявлення нових злочинних явищ і тенденцій підготовка на підставі наявної інформації стратегічних доповідей і аналітичних матеріалів;

– підтримка національних органів кримінального переслідування: надання технічної підтримки, експертне сприяння[12].

Компетенція Європолу щодо форм злочинів чи специфічних злочинних проявів поширюватиметься також на:

незаконну діяльність по відмиванню грошей одержаних злочинним шляхом у зв’язку з цими формами злочину чи їх специфічними проявами;

пов’язані з цим кримінальні злочини.

Крім того, Європол протидіє злочинам, вчиненим для отримання засобів, з метою підготовки чи здійснення дії для вчинення злочинних дій у межах компетенції Європолу або з метою створення можливостей безкарності відповідних дій. Будь-які оперативні дії Європолу належить здійснювати у зв’язку та згоді з органами держав-членів, території яких вони стосуються. Застосування примусових заходів є виключним обов’язком компетентних національних органів.

Мандат Європолу поширюється на: боротьбу з нелегальною торгівлею наркотичними речовинами, нелегальною торгівлею радіоактивними і ядерними субстанціями, організацією і здійсненням нелегальної імміграції на територію ЄС викраденням автомобільного транспорту торгівлею людьми, включаючи й поширення дитячої порнографії, тероризмом, фальшивомонетництвом, включаючи й підробку банківських карток, як засобів платежу, відмиванням грошей і кримінальними структурами у зв’язку з вищезазначеними видами злочинів. Зауважимо, що згідно з положеннями Конвенції про створення Європолу у майбутньому за умови одноголосного схвалення відповідного рішення країнами-членами ЄС його мандат може бути поширений також на інші тяжкі форми міжнародної організованої злочинності[13].

Використання можливостей Європолу припустиме за умови, коли діяльністю організованих злочинних угруповань завдано шкоди інтересам мінімум двох країн-членів ЄС та існує нагальна необхідність координації дій національних органів кримінального переслідування. Останнім часом керівництво Європолу активно лобіює ідею розширення повноважень організації. Зокрема, для поглиблення поліцейського співробітництва пропонується створити при Європолі спільні міжнародні слідчі групи. Передбачається, що в перспективі до складу таких груп можуть залучатися й представники органів юстиції. Прибічники такого підходу наполягають на здійсненні таких кроків:

– залучати представників Європолу до участі в підготовці, координації та проведенні специфічних слідчих заходів національними компетентними правоохоронними органами, включаючи й оперативні заходи;

– вимагати від компетентних органів країн-членів Європолу запрошувати його представників для проведення і координації розслідування злочинів, що мають значний резонанс;

– розвивати специфічні галузі знань, які можуть полегшити розслідування злочинів з ознаками організації;

– сприяти спрощенню контактів між службовцями, які спеціалізуються по боротьбі з організованою злочинністю

– створити спеціальну комп’ютерну мережу для документації та статистики стосовно транснаціональної злочинності.

Для поліпшення співробітництва та ефективності дій компетентних органів у державах-членах ЄС через національні відділи Європол також виконує додаткові завдання:

– вдосконалює знання фахівців компетентних органів у державах ЄС з процедур розслідування та надавати поради з розслідування;

– забезпечує стратегічними напрацюваннями з метою допомоги й сприяння належному та ефективному використанню ресурсів, наявних на національному рівні, для оперативної діяльності;

– готує доповіді про загальну ситуацію[14].

Європол може, на додаток, згідно з його штатом та бюджетними ресурсами, що є в його розпорядженні, допомагати державам-членам ЄС шляхом надання порад та проведення досліджень у таких сферах:

– підготовка членів їх компетентних органів;

– організація та оснащення їх органів;

– методика запобігання злочинам;

– технічні та правові методи поліції та процедури розслідування.

Європол останнім часом також ініціював масштабну кампанію щодо активізації досліджень з проблем протидії організованій злочинності та уніфікації в країнах-членах Європейського Союзу норм кримінального та кримінально-процесуального права. Отже Європолу відведена роль інформаційно-довідкового центру координації боротьби з транснаціональною злочинністю на регіональному рівні і забезпечення внутрішньої безпеки країн-членів ЄС в умовах форсованої економічної та політичної інтеграції Він сприймається виключно як поліцейська інформаційна установа уповноважена надавати правоохоронним органам оперативну технічну чи іншу поліцейську інформацію.