Стандарти Венеційської комісії щодо фінансування політичних партій

А. Стосовно джерел фінансування

i. Держави мають заохочувати участь громадян у діяльності політичних партій, включаючи фінансову підтримку ними партій. Має бути визнаним, що членські внески, традиційні та безспірні джерела фінансування, не є достатніми з огляду на постійно зростаючі витрати на політичну боротьбу.

ii. Політичні партії мають отримувати фінансування з державного бюджету для запобігання встановленню залежності від приватних донорів та гарантування рівності можливостей для усіх політичних партій. Державне фінансування повинно, з одного боку, визначатися пропорційно до політичної підтримки, яку має партія, з урахуванням таких об’єктивних критеріїв як кількість поданих голосів або здобутих місць у парламенті, а, з іншого боку, надавати новим партіям можливість з’являтися на політичній арені та на чесних умовах конкурувати з більш стійкими партіями.

iii. Державне фінансування не повинно перевищувати рівня, необхідного для досягнення вище зазначених цілей, оскільки надмірна залежність від державного фінансування може призвести до послаблення зв’язків між партіями та їхнім електоратом.

iv. Крім фінансової допомоги, держава може здійснювати непряму фінансову підтримку політичних партій на підставі закону, наприклад, шляхом покриття поштових витрат та оренди приміщень для зустрічей, підтримки партійних засобів масової інформації, молодіжних організацій та дослідницьких інститутів, а також, надаючи податкові пільги.

v. Поряд із державним фінансуванням, приватне фінансування є важливим джерелом фінансування політичних партій. Оскільки приватне фінансування, зокрема пожертви, створює можливості для впливу та корупції, повинні застосовуватися наступні правила:

а. заборона пожертв від державних підприємств, підприємств, що знаходяться під державним контролем, фірм, що виробляють товари чи надають послуги для публічного адміністративного сектору;

б. заборона пожертв від компаній, розташованих в офшорних зонах;

в. суворі обмеження на пожертви від юридичних осіб;

г. законодавча межа максимальної суми пожертв;

ґ. заборона пожертв від релігійних інституцій.

Б. Щодо витрат під час виборчих кампаній

Держави повинні встановити верхні межі дозволених витрат під час виборчих кампаній, оскільки за відсутності верхнього порогу витрат відсутні обмеження на зростання цін, що стимулює партії інтенсифікувати пошук нових коштів.

В. Щодо прозорості

Фінансування політичних партій має бути цілком прозорим, що вимагає від політичних партій, зокрема:

і. вести сувору звітність усіх надходжень та видатків, що мають подаватися принаймні раз на рік для перевірки незалежним ревізійним органом та оприлюднюватися;

іі. розкривати особу донорів, що надали підтримку вище певної межі.

Г. Стосовно контролю

Держави мають створити незалежні ревізійні органи, наділені достатніми повноваженнями нагляду за звітністю політичних партій та витратами, пов’язаними з виборчими кампаніями.

Ґ. Стосовно санкцій

У випадку порушення законодавства, політичні партії мають піддаватися зрозумілим санкціям, включаючи часткову або повну втрату чи примусове відшкодування державних внесків, а також накладення штрафів. Коли встановлена індивідуальна відповідальність, санкції мають передбачати анулювання мандату або тимчасове позбавлення права займати певну посаду.

Д. Стосовно «третіх осіб»

Законодавство щодо фінансування політичних партій та виборчих кампаній має також поширюватися на юридичних осіб, пов’язаних з політичними партіями, таких як політичні фундації.

8. Таким чином, Асамблея рекомендує Комітету міністрів:

і. прийняти «спільні правила проти корупції у фінансуванні політичних партій та виборчих кампаній», враховуючи роботу Багатопрофільної групи з питань корупції відповідно до пропозицій її Робочої Групи з питань фінансування політичних партій, вище сформульовані принципи та Правила, прийняті Венеціанською комісією у березні 2001 року.

іі. запропонувати державам-членам прийняти законодавство з фінансування політичних партій та виборчих кампаній, засноване на вище сформульованих принципах, відображених у правилах Ради Європи.