Правовий захист інформаційних технологій

Проблема “комп'ютерного права” виникла в середині XX століття, як наслідок виникнення і використання в різних сферах суспільного і приватного життя засобів обчислювальної техніки і пов'язаних із ними технічних засобів. Відносини, що формувалися в процесі створення й використання нових інформаційних технологій потребували адекватного правового регулювання.

Відповідне законодавство розвинених країн за останні десятиліття формувалося і вдосконалювалося досить швидко, що обумовлено динамікою розвитку технічних засобів, і як наслідок, стрімким розширенням сфери їх застосування. Це дозволило говорити про виникнення нового соціального феномена - суспільства, яке глобально залежить від електронних інформаційних систем. Слід зазначити, що “комп'ютерне” законодавство деякою мірою “запізнюється”, і це пояснюється, з одного боку, революційними темпами розвитку інформаційних технологій, з іншого боку - природним консерватизмом законодавців, їх прагненням створювати нові правові механізми лише після нагромадження деякого мінімального обсягу правовідносин, що потребують врегулювання.

Новизна і динамізм суспільних відносин, породжених науково-технічною революцією у сфері інформаційних технологій, ускладнює теоретичне осмислення відповідних правових аспектів. Розвиток правових інститутів комп'ютерного права — результат дискусій і компромісів між вченими й практиками, прихильниками різних точок зору на дану проблему. Одним із основних аспектів дискусії є питання правової природи комп'ютерних програм і баз даних, як об'єктів права. У літературі з даної проблематики можуть бути виділені три основні погляди на можливості правового захисту програмних засобів, як специфічного об'єкта інтелектуальної власності:

· використання правових інститутів авторського права;

· патентний захист;

· створення спеціальних правових інститутів захисту.

Законодавство України слідом за законодавством більшості розвинених країн передбачає використання як основного правового інституту захисту комп'ютерних програм і баз даних, правові інститути авторського права.

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» до виробів, що охороняються авторським правом, відносять комп'ютерні програми, бази даних, аудіовізуальні вироби і т.п.

Інтелектуальна власність - це матеріально виражений результат розумової (інтелектуальної) діяльності, яка дає його творцю (автору) виключне право на нього, що захищається або відповідними офіційно виданими документами - патентами чи свідоцтвами (промислова власність), або законодавчо встановленими нормами авторського права.

Форми охорони інтелектуальної власності можуть бути різними: патенти виключного права (на винаходи, корисні моделі, промислові зразки) посвідчення (на товарні знаки), реєстрації (програми для ЕОМ, бази даних) і навіть сам факт випуску у світ. В усіх випадках винахідник об'єкта інтелектуальної власності, захист якого оформлений належним чином (охоронним документом, що вступив в силу, реєстрацією, випуском у світ і т. д.), набуває тим самим виключних прав на його використання, реалізацію в будь-якій формі, передачу за договором (наприклад, за ліцензією) і т. д.

Аналіз законодавчої бази у сфері захисту інформаційних технологій України та європейський держав свідчить, що законодавство України у сфері інформаційних відносин має ряд недоліків: по-перше, різні закони та підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об’єктом яких є інформація, приймались у різні часи без належного узгодження понятійного апарату. Вони мають ряд термінів, що є недостатньо коректними, не викликають однозначної суспільної інформаційної рефлексії, або взагалі не мають чіткого визначення свого змісту. Термінологічні неточності та різне тлумачення близьких за формою і змістом понять та категорій призводить до їх неоднозначного розуміння і застосування на практиці, що викликає соціальну ентропію (невизначеність). Це, в свою чергу, породжує соціальні конфлікти в інформаційних правовідносинах та правовий хаос. У сфері боротьби зі злочинністю створено умови для можливого маніпулювання при визначенні ознак злочину, а це, в свою чергу, дає змогу уникати правопорушникам відповідальності. По-друге, велика кількість законів та підзаконних нормативних актів у сфері інформаційних відносин ускладнює їх пошук, аналіз та узгодження для практичного застосування, в першу чергу працівниками правоохоронних органів у боротьбі з комп’ютерною злочинністю, а особливо такою, що має ознаки організованої. Це призводить до зниження рівня виявлення, розкриття та доведення до суду кримінальних справ про такі злочини в Україні. У той же час, як свідчать дослідження, рівень виявлення та розкриття таких злочинів правоохоронними органами за кордоном постійно зростає.

Що стосується правового захисту сучасних інформаційних технологій і програм, то в Україні дане питання формується досить болісно. Так, українське право відстоює авторські права будь-якого продукту, в тому числі і інформаційних технологій, однак чіткої законодавчої бази на сьогодні ще практично не існує. Захист прав інтелектуальної власності залишається проблемою в Україні – і вона найбільше потерпає від наслідків цієї проблеми. В України великий потенціал у галузі високих технологій. Але деякі компанії просто не хочуть інвестувати у розвиток даної сфери діяльності, оскільки вони небезпідставно вважають, що їхні авторські права будуть порушені, а інтелектуальна власність вкрадена.

Досвід багатьох країн доводить, що швидше розвиваються ті країни, які прийняли ефективні закони щодо інтелектуальної власності та готові боротися з неліцензійною продукцією. В Україні захист інтелектуальної власності слабкий. Маленька група, що виробляє піратську продукцію, отримує величезні прибутки, в той час як музиканти, винахідники, розробники програмного забезпечення потерпають від цього. І населення країни в цілому позбавлене переваг легітимного економічного зростання та позитивного інвестиційного клімату.

Державна політика України у сфері захисту інформаціївизначаєтьсяпріоритетністю національних інтересів, має на меті унеможливлення реалізації загроз для інформації та здійснюється шляхом виконання положень, зазначених у законодавстві. Відомо, що будь-яке законодавство є віддзеркаленням сучасних технологій, економічних та суспільно-політичних процесів у державі. В Україні механізм правового захисту програмного забезпечення (далі – ПЗ) інформаційних технологій належним чином не врегульований. Він має «репресивно-консервативні» ознаки, тобто передбачає покарання, але не створює правового стимулювання для розвитку індустрії інформаційних технологій. Тобто Україна йде шляхом не «розробника», а «кінцевого користувача програмного забезпечення», хоча в епоху інформаційних технологій доходи ІТ індустрії в світі є одними з найвищих.

У багатьох країнах застосовується системний підхід щодо охорони комп'ютерних програм, який включає, окрім норм авторського права, ще й норми патентного права, договірне право. Наприклад, в Японії розроблений проект спеціальних засобів охорони програмного забезпечення. У Франції запропоновано своєрідну, стосовно авторсько-правової системи, охорону комп'ютерних програм, яка поєднує норми авторського і патентного права з перевагою останнього.

Чітко помітна різниця між ПЗ для загальної аудиторії користувачів та спеціальним, професійно-ораєнтованим ПЗ. Аудиторії користувачів загального ПЗ включає в себе також людей, які використовують спеціалізоване ПЗ. Для використання спеціалізованого ПЗ дуже часто потрібна підтримка виробника, настройка, постійне оновлення. Розробники спеціального ПЗ повинні мати дуже серйозні знання не тільки в програмуванні, але й в тій галузі для якої розробляється спеціальне ПЗ. Таке ПЗ та відповідні інформаційні системи з’являються в результаті співпраці компаній розробників та наукових установ, які займаються даною галуззю.

Для реформування системи правового захисту ПЗ та інформаційних технологій необхідна не стільки зовнішня рушійна сила, скільки внутрішня. Такою силою може стати розвиток національної IT-індустрії. Саме взаємовідносини з виробництва, розповсюдження та використання будуть, з одного боку, мати спонукальний характер у створенні ефективної системи правового захисту ПЗ, а з, іншого — шліфуватимуть цю систему. Створення контрольованого ринку та забезпечення високого рівня якості професійних послуг у сфері захисту інформації можливе лише за умови гнучкості державного регулювання та контролю діяльності, моніторингу стану справ у цій сфері та своєчасного прийняття відповідних заходів.