Світоглядні та естетичні засади модерністського мистецтва

Модерністи шукали нові форми, засоби художнього відображення дійсності. У цьому плані модернізм є справжньою революцією. Модернізм є і соціальним бу­нтарством у сфері художньої форми, бо спонукав до виступу проти жорстокостей соціальної дійсності та абсурдності світу проти гноблення людини, відстоюючи її право на волю особистості.

Модернізм дуже багатий на різні художні явища. Уже наприкінці XIX ст. ви­никли експресіонізм, імпресіонізм, символізм та естетизм. У XX ст. до них дода­лися футуризм, кубізм, дадаїзм, школа «потоку свідомості», література, що вклю­чила в себе антироман «театр абсурду». До цього переліку можна було б додати ще імажинізм, унанімізм та інші модерністські та реалістичні явища в літератур­ному процесі.

В історії людської цивілізації закарбувалися насамперед події, що владно втру­чалися у врівноважений плин часу, порушуючи спокій і час. Тому й історичними віхами у розвитку літератури також стали саме ті події, які найбільше вплинули на долю людини і світу. Література XX ст. — не виняток із загальної тенденції.

Перший період літературного розвитку XX ст. — це 1871—1914 роки: від Пари­зької комуни до Першої світової війни. Другий період— 1914—1945 роки, коли, обпалена двома світовими війнами, сформувалася література, яка визначила шляхи творчих шукань подальших мистецьких поколінь. Третій період— 1945—1985 ро­ки: література не лише жила тривогами і сподіваннями часів «холодної війни», а й передусім намагалася осягнути і відтворити складність реального життя.

З кінця вісімдесятих років настав «новий рубіж віків», почалася нова епоха. XX століття, з його протиборством різних політичних систем, із гонкою озброєнь залишилося у минулому. І хто знає, чи не будуть проблеми, породжені цим перехід­ним часом, ще довго визначати шляхи історичного розвитку людства, а отже, й роз­витку літератури?

Якщо у виборі тем, сюжетів, образів письменники завжди так чи інакше прикуті до свого часу, бо не митець вибирає час, а час — митця, то форми художнього зо­браження розвиваються не за законами історії, а за законами мистецтва.

«Письменник створює власний, неповторний художній світ, будує для людства величезний храм високої духовності. Та щоб його збудувати, митець сам має зна­йти дорогу, що вестиме туди, де будуватиметься той храм».

Упродовж віків письменники шукали нових шляхів відтворення подій, сучасних чи історичних. Одні прагнули зображувати життя у впізнаваних формах, без при­крас, інші в метафоричних шукали і знаходили можливості для творення алегорич­них картин буття.

2. Марсель Пруст — представник французької модерністської прози (1871—1922)

Пруст з повагою ставився до традицій національної культури. Наслідуючи майстрів французького реалі­зму XIX ст., він на сторінках роману «У пошуках утраченого часу, починаючи з першого тому, кри­тично зображував побут буржуазно-дворянського середовища, моральну розпущеність, взаємовідно­сини, які ґрунтувались на корисливому розрахунку і обмані.

Мета творчості:показати, як реальні факти і події відбиваються в сучасному сприйнятті окремої людини.

Автора цікавить не дійсність, а індивідуальна сві­домість, яка по-різному реагувала на неї. Роман свід­чить про майстерність і новаторство Пруста в галузі художнього аналізу психічного стану людини.

Він був одним із перших письменників у світовій літературі, які звернули увагу на асоціативний характер людського мислення, якому властиві мінливі переходи, містки від спостережень до спогадів про пережите.