Г. Белль — «совість німецької нації». Тема Другої світової війни у творчості Г. Белля

Це історія про молодого солдата Андреаса, на якого чекає повернення на фронт і неминуча смерть. Сама назва твору глибоко символічна. Поїзд символізує невпин­ний рух історії, війни. Тому зійти з нього для героя і його друзів просто неможливо.

Ешелон випускників іде на фронт, назустріч смерті, усі вони приречені. Андреас не хоче помирати, як і всі присутні у цьому поїзді. Вони не тільки ошукані, а й че­рез нездатність протистояти чужій волі причетні до фашизму. Андреас відкриваєть­ся повії Оліні, яка теж підкоряється волі обставин і не здатна їм протистояти. Дів­чина хоче врятувати Андреаса від смерті, але вони гинуть разом. Хоча їх смерть «звичайна», бо причиною була автомобільна катастрофа, але «кожна смерть — це вбивство», — стверджує Г. Белль.

Авторська манера Белля, який писав просто і ясно, була зорієнтована на відро­дження німецької мови після пишномовного стилю нацистського режиму.

У 1951 році читачі і критики із захопленням зустріли роман «Де ти був, Ада-ме?». Це був для автора серйозний успіх і визнання, Белля запросили на наступні читання «Групи 47» (об'єднання повоєнних німецьких письменників, що утворило­ся у 1947 році), і йому надали премію цієї групи. Генріх Белль став визнаним ліде­ром післявоєнного покоління західнонімецьких письменників.

«Де ти був, Адаме?» (1951)

Незвичайною, на перший погляд, є сама назва твору. З ім'ям Адам пов'язана людяність. Автор вкладає наступний смисл: де була людяність, коли по країні йшов фашизм. Головний герой — лейтенант Файн Хайльц. Герой пройшов усю війну і знав її страхіття, був поранений, втратив свою кохану (вона була єврейка), саме то­му він не сприймає фашизму і війни.

До війни він був архітектором, будував школи, заводи, казарми, тоді він не нехтував нацистами. Саме тому він має відповідати за їх злочини. Повернув­шись додому, герой гине на порозі рідного дому. Автор показує полковника, який посилає солдатів на смерть, а сам у цей час, прикинувшись психічно хво­рим, рятує своє життя.

Війна — це зло, тому їй не має місця на землі.

Романи, що вийшли у 50-ті роки XX століття, ще більше закріпили літературну репутацію письменника.

У романі «І не сказав жодного слова» (1953)письменник наголошує на згуб­ному впливі війни на подальше життя людини. Герой твору — Фред — через сти­хійний протест дезертує з фронту. Він любить дружину і дітей, але війна і бідність зробили з нього неврастеніка. Фред опускається все нижче і нижче, шукає самотно­сті і залишає сім'ю.

Автор змушений повірити, що він повернеться, пов'язує подолання Фредом ду­ховної прострації з благодійним впливом католицької церкви.

Поворотне значення у творчій долі письменника відіграв роман «Дімбез госпо­даря» (1954),перш за все тому, що у ньому вперше пролунав мотив живучості фа­шизму у повоєнній Німеччині. Крім того, твір в основі якого лежить антитеза (за­можні— незаможні, духовність— бездуховність), відзначається глибокою художньою витонченістю. У романі письменник зображує долю двох родин, году­вальники яких загинули на війні. Соціальне становище родин різне: одна — замож­на, а друга — бідна. Проте є одна особливість, яка єднає протилежні родини: обидві

вони залишилися без господарів, а діти — Генріх Брілах і Мартін Бах, що народи­лися в роки війни, залишилися без батьків. Генріх пізнає приниження бідністю на власному досвіді, убогість і голод змусили його матір шукати допомоги у предста­вників сильної статі. Син страждає від того, що його матір вважають аморальною. Мартін Бах хоч і живе у достатку, проте теж без батька і теж не знає, що таке спра­вжнє людське щастя.

У 60-ті роки твори Белля стають композиційно ще більше ускладненими.

«Очима клоуна»

Дія у творі відбувається протягом одного дня. У центрі твору — молода людина, клоун Ганс Шніп. Герой воліє грати роль блазня, якби тільки не підкоритися лице­мірству повоєнного суспільства. Гансу було 11 років, коли закінчилася війна, але він не може до цього часу забути про неї. Відбулася найбільша втрата — загинула сестра. Він самотній, живе на власні гроші, оскільки батько, будучи заможною лю­диною, не допомагає синові. Батько не схвалює вибору сина щодо професії клоуна.

Світ жорстокий до людини, яка не грає за його правилами. Ганс одягає маску клоуна, йде вулицями, розважає народ і таким чином намагається привернути до себе увагу.

Більш місткий і набагато складніший, порівняно з попередніми творами, роман «Груповий портрет з дамою» (1971), написаний у формі репортажу. Генріх Белль— лауреат Нобелівської премії 1972 року. Присуджена вона йому за твор­чість, «у якій поєднується широке охоплення дійсності з мистецтвом творення ха­рактерів і яка стала значним внеском у відродження німецької культури». «Це від­родження, — сказав у своєму слові представник Шведської академії Карл Рагнар Гіров, — можна порівняти з відродженням культури, що постала з попелу, куль­тури, яка, здавалося б, була приречена на цілковиту загибель, проте, на нашу ра­дість і користь, дала нові пагони».

Під час вручення премії, письменник виголосив такі слова: «Із внутрішнім трепе­том згадую я тут моїх німецьких попередників, які через... прокляті уявлення не мали б більше називатися німцями. Сам я — просто німець, єдине особисте посвідчення, котре мені ніхто не має права виписувати і продовжувати — це мова, якою я пишу. Будучи таким, я радію з великої честі. Я вдячний за честь, виявлену, гадаю, не тільки мені, але й мові, якою я висловлюю свої думки, і країні, громадянином якої я є».

На той час, як Белль одержав Нобелівську премію, його книги уже були відомі не лише в Західній, але й в Східній Німеччині та навіть у Радянському Союзі, де було продано кілька мільйонів примірників його творів.

Белль ніколи не належав до жодної партії, не підтримував повністю жодної про­грами. «Моя біографія мене політизувала», — говорив письменник. І дійсно він став політично активним, можливо, одним із найактивніших письменників у Євро­пі. За суспільну активність, яка приносить йому всенародне визнання, Белля нази­вають «совістю німецької нації».

Він брав участь у демонстраціях протесту проти розгортання американських ра­кет на військовій базі в США в Мутлангені. Відіграв помітну роль у діяльності ПЕН-клубу, міжнародної письменницької організації, за допомогою якої він під­тримував письменників, які були піддані утискам у країнах комуністичного режи­му. Після того як О. Солженіцина у 1974 році вислали з Радянського Союзу, він до від'їзду в Париж жив у Белля. Вершиною популярності і визнання Белля у світі стало обрання його у 1971 році президентом міжнародного ПЕН-клубу і вшануван­ня у 1972 році Нобелівською премією за літературну діяльність.

У тому ж році, коли Белль допоміг Солженіцину, він написав публіцистичну по­вість «Втрачена честь Катаріни Блум», де виступив із різкою критикою продажної журналістики. Це розповідь про несправедливо звинувачену жінку, яка зрештою вбиває репортера, котрий її оббрехав. 1972 року, коли преса була переповнена ма­теріалами про терористичну групу Баадера-Мейнхофа, Белль пише роман «Під конвоєм турботи» (1979), де описує руйнівні соціальні наслідки, які виникають че­рез необхідність посилювати заходи безпеки під час масового насильства.

Г.Белль разом із своєю дружиною переклав німецькою мовою таких американ­ських письменників, як Бернанд Малмуд та Селінджер.

Помер письменник у 1985 році. Похований на кладовищі у невеличкому селищі Мерте, на могилі стоїть простий дерев'яний хрест, на якому є напис: «Генріх Белль. 1917—1985». Того ж року побачив світ роман письменника «Солдатська спадщи­на», який розповідає про криваві події, що відбувалися під час війни в районі Атла­нтики та Східного фронту.

У своїх романах, оповіданнях, п'єсах та есе, що склали майже сорок томів, Белль зобразив — часом у сатиричній формі — Німеччину під час Другої світової війни і в повоєнний період. Як писав англійський критик та літературознавець У. Е. Йуілл, «Белль завжди був письменником великого масштабу, стурбований до­лею як усього покоління німців, так і окремої особи, змушеної жити в колосальних сучасних міських мурашниках».

Щоправда, не всі критики високо оцінювали талант Белля. «Найчастіше дово­диться чути звинувачення в тому, що в його творах превалюють сентименталізм та ідеалізм...», — писав американський літературознавець Роберт К. Конрад. На­водки Белля на практицизм сучасного суспільства видаються американському кри­тикові Пітеру Демцу досить наївними. На думку американського вченого Теодора Ціолковського, «Белль є одним із небагатьох повоєнних німецьких письменників, які створили те, що точніше можна назвати... уніфікованим, вигаданим світом, кот­рий підтримується постійною моральною проповіддю». Водночас Ціолковський також підкреслив: «Белль не лише зазначив на літературній карті Німеччини ще один регіон, який слід визнати саме його власністю, а й створив собі репутацію провідного побутописця Німеччини середини нашого століття».

На формування світогляду майбутнього письменника вплинули такі фактори:

— сімейне оточення (батьки католики, релігія була духовною опорою проти па­
нуючої ідеології, вона ввібрала в себе етичне начало, вороже фашизму, расизму,
культу насилля);

— художня література (читав Ремарка, Барбюса); нам не зробив жодного пост­
рілу).

— власний життєвий досвід (пройшов війну, полон, був поранений).

Ці фактори сприяли тому, що письменник став гуманістом, демократом, пацифі­стом. Г. Белль підключився до руху за мир, став підтримувати партію «зелених», що виступала за роззброєння і захист природного середовища. Підтримував євро­пейських письменників, що виступали проти нейтронної вибухівки.

---

⇐ Предыдущая12131415161718192021222324252627Следующая ⇒

---

Просмотров 1308

Я.Мессенджер ВКонтакте Одноклассники Telegram Twitter Viber Мой Мир LinkedIn LiveJournal Скопировать ссылку

Эта страница нарушает авторские права

---