Р.-М. Рільке — видатний австрійський поет

Райнер Марія Рільке став відомим вже за життя. Йо­го визнали, ним захоплювалися всі європейські по­ети XX століття, включаючи і російських поетів «срібного століття». Він був, за висловом М. Цвєта-євої, «самою поезією у плоті», Поль Валері назвав Рільке «людиною-духом», який одночасно жив у двох світах — земному і небесному.

Райнер Марія Рільке народився 4 грудня 1875 р. у Празі в родині дрібного чиновника Иозефа Рільке та доньки імператорського ратника Софії. Батько був вихідцем із селян, працював на залізниці, а мати була більш знатного походження (до того ж із склад­ним характером), тому цей шлюб був нерівним. Мати була примхливою і свої амбіції задовольнила лише тоді, коли її син став відомим поетом.

При народженні хлопця охрестили і він одержав доволі довге ім'я — Рене Карл Вільгельм Йоганн Йозеф Марія. Про роки дитинства збереглося багато свідчень, в основному автобіографічного характеру. Однак жоден поетичний чи епістолярний спогад не можна вважати об'єктивним. Майже кожен текст є пев­ною поетичною версією, інтерпретацією теми дитинства. Проте з упевненістю можна сказати, що Рене в сім'ї любили, мати до 6-річного віку балувала сина, одягала як дівчинку (можливо у пам'ять про доньку, яка померла в ранньому дитинстві). Коли Рене виповнилося 9 років, шлюб батьків розпався. Напевне, розрив спричинили матеріальні нестатки, невміння батька забезпечити сім'ю, а також незадоволення матері своїм шлюбом, від якого вона чекала аж ніяк не ти­хого буденного життя. Сімейні негаразди надзвичайно вплинули на душу юного Рільке. Він нерідко сумував, усамітнювався, відчував себе зайвим у родині. Психологічну драму поглиблювало і слабке здоров'я майбутнього поета, яке не дозволяло йому брати участі в активних іграх своїх однолітків. Рільке ріс тихим, спокійним хлопчиком, надзвичайно скромним і сором'язливим. Цю скромність він зберіг до кінця життя.

Після декількох років навчальної підготовки в одному із найкращих аристокра­тичних закладів Праги маленького Рене у вересні 1886 р. відправили у військову реальну школу в Сант-Пельтен. Батько хотів, щоб його син був військовим, однак ця кар'єра не приваблювала юнака, а роки навчання для нього були «букварем жа­ху». Після 5 років перебування у кадетському корпусі Рільке пізніше назве найгір-

шими роками у своєму житті. Через слабке здоров'я про військову кар'єру для сина батькові довелося забути.

Рільке відправили в Лінц для навчання в торговій академії. Саме тоді у долю Рі-льке втрутився вельми впливовий дядько, який домігся призначення для свого пле­мінника стипендії у розмірі 200 гульденів. Це давало можливість брати приватні уроки і готуватися до нових іспитів. Рільке починає вивчати право і згодом успішно вступає до Празького університету імені Карла-Фердінанда. Спочатку він вибрав філософський факультет, а згодом перейшов на юридичний. Проте це не зупинило студента, який, зрештою, в 1896 р. покинув Прагу, виїхав до Мюнхена, щоб серйо­зно займатися літературою.

На час появи його в Мюнхені, у Рільке вже був невеликий поетичний досвід, він складав навіть прозаїчні етюди, оповідання, драматичні нариси. Перші вірші Рільке були опубліковані у 1891 р. У середині 90-х років вийшло друком кілька його збі­рок: «Життя і пісні» (1894), «Цикорій» (1895—1896), «Вінчаний снами» (1896). Цей період прийнято вважати раннім в еволюції Рільке-художника. Його цікавила тема природи, кохання і особистого життя. Перша збірка була присвячена племінниці чеського поета Ю. Цойєра Валерії. З цією мрійливою дівчиною молодого поета зв'язувала не просто закоханість, а й глибока дружба, і прихильність, і духовна спі­льність. Усе це знайшло відображення у віршах Рільке. Збірка вийшла друком за­вдяки фінансовій підтримці самої Валерії.

Мюнхенський період творчості став підготовчим етапом для подальшої творчо­сті. У життя поета входять і нові друзі. У середині травня 1897 р. до Мюнхена при­їздить донька російського генерала, дружина професора-мовника Врідріха Карла Андреаса, 36-річна Лу Андреас Саломе. До знайомства з Рене ця аристократка була подругою Фрідріха Ніцше і написала про нього книгу. Крім того, Лу писала і худо­жню прозу, досить популярну в кінці 90-х років. У свій час Ніцше запропонував Лу одружитися, але вона відмовила. Захопившись психоаналізом Лу знайомиться і за­водить дружбу з 3. Фрейдом.

Саме така жінка захопила серце поета Рільке. Зустріч поклала початок романтич­ним стосункам, які через кілька тижнів перейшли у пристрасть. Закрой мне слух — тебя усльішу я, Затми мне зренье — всеравно замечу, Без язика я буду звать тебя И побреду без ног тебе навстречу. Мне руки вирви — сердцем обниму...

Спілкування з Лу протягом трьох років повністю захопило Рільке. Він осели­вся неподалік будинку, де мешкало подружжя. У цей час були написані вірші для збірки любовної лірики, присвяченої Лу Саломе. Збірка мала називатися «Тобі на свято», проте видана вона була набагато пізніше зі зміненою назвою «Мені на свято».

Разом з подружжям, а через рік вже з самою Лу Рільке здійснив поїздку до Росії, де зустрівся і гостював у будинку Льва Толстого. Рільке починає наполегливо ви­вчати російську мову, працює в бібліотеках, спілкується з людьми мистецтва. У цей час він багато перекладає і навіть складає вірші російською мово. Рільке полюбив Росію. Навіть коли він оселиться у Франції, в думках буде часто повертатися до ро­сійських мотивів.

Коли Рільке прибув до Франції, він зустрів там дівчину Клару Вестгоф і незаба­ром молоді люди прийняли рішення одружитися. 28 квітня 1901 р. відбулося весіл­ля, а наприкінці року у подружжя народилася донька Рут. Невдовзі після наро-

дження доньки, через матеріальні нестатки подружжя розлучилося. «Бідність — це мій важкий хрест», — зазначав Рільке, бо зрозумів, що літературою родину не про­годуєш. З дружиною Рільке підтримував листування, яке не переривалося ні на рік.

У цей час Рільке захопився мистецтвом Огюста Родена. Він пише листа відомо­му скульптору з проханням допомогти йому написати монографію про нього. Ві­домий скульптор погодився прийняти Рільке у себе. Звернення творчості Рільке до цього митця дало новий імпульс для власної творчості. У його естетиці формується поняття «річ», як одне з ключових у художньому світі поета. До світу речей він відносить не лише матеріальні предмети, а й вияви природного життя, витвори ми­стецтва, а також реалії внутрішнього життя. Новий етап творчості Рільке засвідчила поява збірки «нові поезії» (1907), у якій він намагався створити світ речей.

Із серпня 1903 р. почалися подорожі Рільке містами Європи. Він був у Італії, Швеції, Бельгії, Австрії, Єгипті, Іспанії, Венеції. До початку Першої світової війни він об'їхав близько 50 різноманітних міст. Одна за іншою виходили його збірки по­етичних доробок, а в Берліні поставлена п'єса «Буденне життя». З усіх місць, де до­велося бувати поетові, особливо відомим став замок Дуїно на узбережжі Адріатич-ного моря, маєток княгині Марії. Саме тут Рільке розпочав свої «Дуїнянські елегії», над якими працював майже 10 років (вони були завершені в 1922 році).

Рільке тяжко переживав трагедію Першої світової війни, безглузду загибель мі­льйонів людей. В останній період його творчості посилюються трагічні мотиви від­чуття хаосу світу і порушення гармонії.

З 1919 р. і до самої смерті поет жив у Швейцарії, де друзі придбали для нього старовинний будинок— замок «Мюзо». Тут він пережив останній творчий злет, подарувавши світові свої «Дуїнянські елегії» і «Сонети до Орфея». Однак жити йо­му залишалося недовго, він захворів на лейкемію і 29 грудня 1926 р. помер у сана­торії Валь-Монт.

Рільке і Україна

У квітні-травні 1899 р., побувавши в Петербурзі, Рільке познайомився з історією та фольклором Росії і України. Поета надзвичайно вабив Київ, українська культура і природа.

Під час другої подорожі в Росію він відвідав Л. Толстого у Ясній Поляні, а звід­ти їде в Україну і на початку червня 1900 р. прибув до Києва, де прожив майже два тижні. Київ вразив поета найбільше своїми старовинними пам'ятками, церквами й монастирями. У лаврських печерах Рільке бував декілька разів.

Після Києва Рільке майже два місяці подорожував Україною та Росією. Спусти­вшись Дніпром до Кременчука, поет відвідує могилу Т. Шевченка в Каневі, а далі їде в Полтаву і навколишні села. Потім був у Харкові, а трохи згодом, у липні 1900 р., поет провів кілька днів у невеликому селі під Ярославлем, після чого поки­нув Росію і Україну.

Україна органічно увійшла у творчість поета. Відвідини Києва дали поштовх до створення збірки «Книги годин» («Часослов»). Великий вплив на Рільке справила поезія Т. Шевченка. Під час подорожі він придбав «Кобзаря» в російському пере­кладі. Ця книга зберігалася у його власній домашній бібліотеці протягом усього життя. Великий інтерес у поета викликала творчість М. Гоголя, особливо його українські повісті.

Саме в Україні поет знайшов зразок жаданого єднання людей і природи, зем­лі і Бога. Рільке перекладає «Слово о полку Ігоревім», пише притчі і вірші.

Україна змальована ним як чудовий край безмежних просторів, край із героїч­ним минулим, багатою історією.

Земля без меж, вітри, рівнини, Лісів там тіні старовинні Й незмірна неба височінь, Пливуть тобі назустріч села І знов зникають вдалині, Немов прожиті щойно дні Чи пісня дзвонів...

У світосприйнятті та естетиці зрілого Рільке особливе місце відведено речам: вони були для нього не власністю, а утилітарними цінностями, в його поетичній фі­лософії речі — згустки «живого космосу», які живуть одним буттям з людиною, виступаючи її своєрідним продовженням, матеріалізованим вираженням її сутності.

«Згаси мій зір...».Поезія належить до циклу «Книга прощі» зі збірки «Книги годин», над якою поет працював з 1899 по 1903 рр. Цикл було створено у 1901 р. У його основі враження від мандрів Україною та Росією 1900 р., зокрема перебування Рільке у Києві.

Провідним у поезії є мотив органічного злиття поета з «живим космосом», сти­хіями природи, що творять життя. Поезію написано у формі звертання. Автор натя­кає на тому, що коли в людини забрати слух і зір, відчуття й почуття, переживання й думки, а зрештою, і саму плоть, то те, що залишиться, буде Бог, Єдине. «Бог « Рі­льке — це життя, що пульсує в речах та істотах, найрізноманітніші прояви стихій­ної життєвої сили.

«Осінній день».Поезія входить зо збірки «Книга картин» (1902). Так звані «осін­ні поезії» писали П. Верлен, О. Пушкін, Ліна Костенко та ін. Автор проводить у по­езії паралель між ягодами, котрим на схилі літа ще потрібно трохи часу, щоб визріти, перетворити сік у вино і самітником, котрий не може знайти дороги додому. Поет стверджує, що той, «хто був бездомним, той не знайде дому, не збудеться самітник самоти...». Ліричний герой і самітник мислиться як один і той же персонаж.

«Орфей, Еврідіка, Гермес».Твір увійшов до збірки «Нові поезії», що з'являлася двома частинами (1907, 1908). Другу частину присвячено О. Родену, ко­трий мав значний вплив на становлення «об'єктивного», пластично-живописного стилю Рільке, спрямованого на розкриття краси предметно-чуттєвого світу. У вірші використано міф про Орфея і Еврідіка, осягнувши образ легендарного співця, який став для поета згодом символом поезії та її високої місії.

У «Сонетах до Орфея» Рільке підходить до цієї теми з принципово іншої пози­ції: він утверджує нове, що настає владно і непереборно. Його прихід (нового) тре­ба відчувати душею. У творах з'являється мотив Всесвіту, який дуже мінливий як і сам поет.