Загальна характеристика творчості письменника

Брехт зажив популярності спочатку як поет. У 1918 році написав «Баладу про мертвого солдата», яку особисто виконував у політичних кабаре, акомпонуючи собі на гітарі. Брехт наприкінці війни почув похмурий жарт: «Тепер вже для вій­ськової служби мерців викопують». Цей гіркий дотеп перетворив Брехт у сюжет балади, в якій йшлося про те, як комісія лікарів визнала придатним до служби по­кійника, якому не страшно буде померти вдруге. Під грім труб і литавр солдат знову йшов у бій.

Баладу було спалено, а автора позбавлено німецького громадянства. Саме в емі­грації були написані найкращі твори драматурга, хоча довгий час у Німеччині тво­ри не дозволяли ставити на сцені.

Був у Москві, звідки емігрує до Америки. В НДР повернувся в 1946 році і разом з дружиною заснував театр «Берлінський ансамбль». Були у творчому доробку письменника і поетичні твори. Першу поетичну збірку він назвав «Домашній псал-тир»(«Домашня збірка»). Назву автор запозичив у самого Мартіна Лютера. Підняв­ся до неосяжних віршів любовної лірики.

Слабкість

Ти не мав жодної.

Я мав одну:

Я любив.

«Матінка Кураж та її діти. Хроніка з часів ЗО-літньої війни» (1939).

Історія написання: П'єса написана напередодні II Світової війни. Письменник бачив, відчував, як невпинно та невблаганно насувається катастрофа. Окремі сюже­тні мотиви драматург запозичив із повісті німецького письменника XVII століття

Г. Я. К. Гріммельсгаузена «Детальний і дивовижний життєпис неприторенної дури­світки та волоцюги Кураж».

«Його п 'єса, — пише Фрадкін, — була словом перестороги, закликом до німець­кого народу не спокушатися обіцянкам, не розраховувати на вигоди, не зв 'язувати себе з фашизмом зв 'язками спільних злочинів та спільної відповідальності і роз­плати».

Сам Бертольд Брехт зазначав, що коли працював над нею, уявляв, як зі сцен кі­лькох великих міст пролунає попередження про те, що принесе з собою війна, за­гроза якої ставала дедалі реальнішою: «Вистави, про які я мріяв, не відбулися. Письменники не можуть писати з такою швидкістю, з якою уряди розв 'язують війни: адже для того щоб творити, потрібно думати. Театри надто швидко по­трапили під владу великих розбійників. «Матінка Кураж...»— спізнилася». Автор не показав війну як конкретно історичне тло, а лиш як привід. Оскільки напередо­дні війни чи не найнаочніше можна було застерегти людей через аналогію з якоюсь давноминулою несамовитою війною. Цим самим він підкреслив, що мав на увазі сучасність, навіть майбутнє. Війна постала як наслідок, вияв одвічних звірячих ін­стинктів людини.

Зовні драма наче не пов'язана з історичними та політичними реаліями кінця 30-х років XX століття. Дія відбувається у Німеччині XVII століття, охопленій полум'ям 30-літньої війни. Тут скрізь згарища й пустелі, на які перетворилися колись квітучі міста й села, їздить фургоном зі своїми трьома дітьми, нажитими від різних чолові­ків, енергійна маркітанка Анна Фірлінг, на прізвисько Кураж. Але драматург, пи­шучи твір про Громадянську війну в Іспанії (1936—1939), передбачав утвердження гітлерівської диктатури, початок Другої світової війни.

Брехта цікавив механізм суспільно-економічних взаємин, що породжував і під­тримував війну. Письменник мав на меті розвінчати не стільки несправедливу за­гарбницьку війну, скільки, зв'язок з нею простої «маленької» людини. Пильно при­дивляючись до дійсності, Брехт розумів, що німецький обиватель піде на майбутню війну, сподіваючись на власний, дрібний, егоїстичний зиск. Саме тому головною героїнею твору стала дрібна комерсантка, що сподівалася здобути зиск із загально­го розорення. Брехт зосереджується не стільки на моральному боці «спекуляції на війні», скільки на мотивах, що спонукають «мирних людей» за своєю волею втягу­ватися у воєнний вихор: «На війні велику комерцію ведуть не маленькі люди. Вій­на, яка є тією ж комерцією, знищує людські чесноти навіть у добропорядних лю­дей».

Матінка Кураж — символ занапащеної Німеччини, хоч у творі і згадки немає про нацизм чи Гітлера. Мине шість років і Німеччина справді переживе крах, впаде до межі, що позначатиметься істориками як «Час 0». Це буде початок пів­столітнього існування у вигляді розколотої на дві частини держави, перегородженої Берлінською стіною.

Матінка Кураж— спритна, моторна, язиката, цинічна, але по-своєму людяна. Вона не має жодних ілюзій щодо ідейного підґрунтя війни і ставиться до неї суто прагматично — як до засобу збагачення. їй байдуже, під яким прапором іде торгів­ля у її дорожній крамниці, — головне, щоб вона йшла вдало. Суть філософії матін­ки Кураж — це келих пива та невелика компанія без високих прагнень, вона скеп­тично ставиться до високого. До комерційної справи вона долучає і своїх дітей, які зростали і дорослішали на тлі нескінченної війни. Як турботлива мати, вона піклу­ється про те, щоб війна їх не зачепила, щоб вони серед труднощів війни залишили­ся тільки крамарями.

Кожен із дітей, за задумом автора, £ алегорією певної чесноти.

Старший син Ейліф втілює в собі хоробрість, здійснивши на один подвиг біль­ше, ніж було потрібно, накликає на себе смертний вирок воєнного суду. Проте, ко­ли він забирає у селян худобу, йдеться про переродження хоробрості у відверту жорстокість. Страчений своїми ж, бо не тямив, що грабунок, який є «подвигом» у ході воєнних дій, стає злочином після примирення.

Молодший син Швейцеркас втілює чесність, потрапив у полон до католиків, іде на розстріл, аби не видати ворогові доручену йому полкову касу. Смерть обох синів Кураж — безглузда.

Донька Катрін — добра дівчина, яка пожертвувала собою заради того, щоб вря­тувати ціле місто, і зокрема — свою матір, яка перебувала там у комерційних спра­вах. Катрін почала бити у барабан, щоб попередити про небезпеку. Вона німа — це сприймається як алегорія безпорадної доброти. Картина розстрілу Катрін — одна із найсильніших у драмі.

Так драматург підштовхує замислитися над тим, що у сучасному світі, можливо, повинні змінитися і самі чесноти: правда — стати хитрішою, хоробрість — розсуд­ливішою та людянішою, доброта — здатною за себе постояти.

Втративши дітей, Кураж нічого не змінює у своєму житті. Завдання автора не у тому, щоб прозріла його героїня, а в тому, щоб прозріння прийшло до глядача (теорія «епічного театру»). Твір став своєрідним вироком світові насильства і корисливості. Суспільство переповнене злом і вадами, у ньому не залишилося місця для людяності. Лише підлість забезпечує успіх і процвітання, а чесноти ведуть до загибелі.

Драма «Життя Галілея»писалася впродовж 1938—1957 рр. і мала три редакції, кожна з яких суттєво змінювала її прочитання. Перша (1938—1939), створена напере­додні Другої світової війни, сприймалася як палкий заклик до антифашистської боро­тьби. Друга (1945—1946), наголошувала вже на проблемі впливу науки на долю людс­тва та моральної відповідальності кожного за все, що відбувається у світі (пов'язана з трагедією випробування атомної зброї). Третя, і остаточна редакція п'єси 1957 р., лише увиразнила її попередній варіант: було знято дві картини, змінено кілька сцен, що оста­точно позбавило образ Галілея ореолу високої самопожертви. Третя редакція була по­ставлена в «Берлінському ансамблі» у 1957 році вже після смерті Брехта.

Брехт почав працювати над твором, коли в газетах з'явилося повідомлення про розщеплення атома урану. В умовах існування фашистської диктатури наукове до­сягнення німецьких вчених стало страшною загрозою для людства.

До цього часу вчені сперечаються, як ставиться автор до свого героя — засуджує за слабкодухість чи розуміє трагедію вченого. Це зумовлено тим, що за жанром «Життя Галілея» — філософська драма,що може мати різні тлумачення і тим са­мим спонукати читача (глядача) до перегляду власної позиції та світогляду. В основу проблематики твору покладені науковий, соціальний та морально-філософський ас­пекти. Герой відкриває наукові закони, суспільні порядки та самого себе. Мета п'єси — нагадати про відповідальність вченого за наслідки зроблених ним відкриттів.

Реальний Галілей— перша людина, яка поглянула на небо у збільшувану оп­тичну трубу (1564—1642). Він жив у середньовічній Італії, де влада Римського Па­пи і святої інквізиції була необмежена, а будь-яке вільнодумство, сумніви у релі­гійних догмах жорстоко каралися. Він подарував людству немало відкриттів в астрономії і механіці. Побудувавши два перших в історії науки телескопи, вчений відкрив 4 спутники Юпітера, спостерігав гори і кратери на Місяці, фази Венери. У 1632 році церква заборонила Галілею друкувати свої твори. Він помер непроще-ним в'язнем інквізиції у 1642 році.

Дія твору відбувається впродовж 1609—1.642 рр. в Італії. Італія — колиска Від­родження, а Галілей — символ революційного перевороту як в науці, так і в людсь­кій свідомості.

Сюжет: Головний герой — Галілео Галілей — вчитель математики у Падуї, хоче довести правильність нового вчення Коперніка про будову світу. Але його вчення ні в кого не викликає підтримки. Один лише хлопчик Андре (син економки) слухає Галілея, але оскільки ще малий, то багатьох речей не розуміє. Вчений винаходить підзорну трубу і передає цей винахід Венеціанській республіці. Спочатку його сприймають схвально, але потім заперечують його вчення. 10 лютого 1610 року за допомогою своєї підзорної труби відкриває у небі явища, які підтверджують прави­льність системи Коперніка. Його товариш попереджає про небезпечність цих вина­ходів, але Галілео вірить у силу розуму.

Його відкриття наштовхуються на недовіру придворних вчених. У дослід­ницькому інституті Ватикану розглядають винаходи Галілея. Інквізиція накладає заборону на вчення Коперніка.

Покаяння у Ватикані. Папа Уран III приймає кардинала-інквізитора. Галілео за ви­могою інквізиції відрікається від свого вчення про рух Землі 22 червня 1633 року. Він живе у заміському домі поблизу Флоренції, до смерті залишившись в'язнем інквізиції.

Вчений Галілей бореться за істину, адже саме вона є «дитям часу, а не авторитету». Герой проходить складний шлях від романтичного оптимізму, через зраду самого себе і відчай до глибинного розуміння сутності всього, що сталося, й щирого покаяння.

Важливу роль у розкритті проблематики твору відіграє образ «світла знань», лише воно зможе подолати морок і змінити тим самим життя людей. Життя змушує Галі­лея переглянути свої погляди. Він визнає убозтво науки, коли збільшення кількості відомих фактів так і не дає змоги намалювати остаточну картину Істини. «Головна причина науки здебільшого криється в її уявному багатстві. Тепер мета науки не в тому, щоб відчинити двері нескінченному знанню. А в тому, щоб покласти край не­скінченній помилці». Найбільшим своїм злочином Галілей вважає те, що зрадив своєму покликанню. Вчений зобов'язаний робити відкриття навіть тоді, коли не знає, чи буде їх використано і коли це станеться. Сенс його буття, як він запізно зрозумів, був не так у винаходах, як у тій позиції, духовній, етичній, соціальній, яку він займав як вчений. Відрікшись від Істини, він з велета духу дорівнявся з тими карликами, про яких говорить. Своїм зреченням він, власне, сплодив це покоління науковців-служок, які в ім'я споконвічного винахідництва ідуть на безкінечні компроміси, прискорюю­чи падіння людства у прірву виродження та самознищення.

Герой картає себе, бо зрікся самої можливості внутрішньої свободи, відпо­відальності за власні вчинки, простору, які, власне, сам же і відкрив цілому світові.

Автор робить висновок, що справжня наука вимагає мужності, бо людям потрібні не герої, а реальне полегшення важкого існування. Твір актуальний нині, коли знизи­вся статус освіти, коли науковці вимушені боротися за виживання науки як такої.

Запитання для самоперевірки

1. Чи був актуальним у часи Б. Брехта твір «Матінка Кураж та її діти», у чому
полягає актуальність твору сьогодні?

2. Які питання порушує Б. Брехт у філософській драмі «Життя Галілея»?

3. У чому полягають особливості реформи театру Б. Брехта?

4. За який твір і коли Б. Брехта було позбавлено німецького громадянства?

ЛЕКЦІЯ 5