Життєвий і творчий шлях Ф. Кафки. Поєднання реальності й міфотворчості у прозі письменника

Франц Кафка (1883^1924)

Творчість Франца Кафки, яка була помічена за жит­тя визначними німецькими письменниками Т. Ман-ном та Б. Брехтом, відмічена у 1915 р. премією Фо­нтане, привернула увагу лише в 40 р., коли він був сприйнятий на Заході як метр модернізму. Кафка показував відчуження особистості, ізольованість людини в буржуазному суспільстві, її приреченість на страждання. «Тільки люди, яких уразила однакова недуга, розуміють одне одного» — такий запис він зробив, коли йому виповнилося 20 років. Що саме розумів Кафка під недугою? Самотність, невпевне­ність у собі, страх перед життям. Кожен письменник несе у своїй творчості відбиток своєї епохи, причо­му епохи, помноженої на авторську людську особи-

стість. Тільки тоді твір буде заслуговувати на увагу читачів і представить у повно­му обсязі час і проблеми людини свого часу.

Франц Кафка за національністю єврей, писав і вивчав німецьку мову. Продов­жив традиції Гофмана і поєднував у своїй творчості реальний та ірреальний світ, що ускладнює його читання. Це була особистість із надзвичайно тонкою психічною організацією, безмежно заглиблена в себе. 21 червня 1913 р. він записав у своєму щоденнику: «Який жахливий світ юрмиться у моїй голові! Але як мені звільнитися від нього і звільнити його, не розірвавши. Та все ж таки краще тисячу разів розі­рватися, аніж: ховати або поховати його у собі. Для цього я і живу на світі, це ме­ні цілком зрозуміло». Усе своє життя Кафка роздвоювався між своїм духовним жит­тям, яке він вважав фантастичним, бо воно було сповнене страхіттями та жахами, та життям реальним, ще страшнішим, оскільки воно суперечило людському єству. Світ для нього, таким чином, був розчахнутим на поетику сновидінь і брудну прозу життя.

Писав Кафка дуже багато, але за життя вийшло всього три збірки: «Спостере­ження», «Сільський лікар», «Художник голоду» («Голодомайстер»). Після смерті письменника з'явилися романи «Процес» (1925), «Замок» (1926), «Америка», Всі вони було незавершеними.

У книзі чеського музиканта і літератора Густава Яноуха «Розмови з Кафкою» знаходимо такі рядки: «Ви змальовуєте поета якимось надзвичайним велетнем: но­ги його на землі, а голова зникає десь у хмарах... Насправді ж поет набагато дріб­ніший і слабший за звичайну людину, тому що він значно гостріше та сильніше за інших відчуває тягар земного буття. Для нього спів — лише лемент. Творчість для художника — страждання, за посередництвом якого він звільняє себе для нового \ страждання. Він не велетень, а лише строкатий птах, зачинений у клітці власного ' існування».

Прізвище Кафки у перекладі з чеської означає «ґава», на що сам письменник за­уважив: «Це моїй родичці живеться краще, ніж: мені. Щоправда, у неї підрізані крила. Зі мною цього робити не треба, оскільки мої крила відмерли. І для мене не існують ані висоти, ані далечінь...».

Кафка дійсно є однією з найвидатніших постатей у європейській літературі XX століття. Уявити без його творчості цей період просто неможливо. Проте мало статися так, що ніхто і не дізнався б ні про письменника, ні, тим більше, про його твори. У своєму заповіті Кафка визначив долю усіх своїх творів, щоденників та ли­стів. За його вказівкою вони повинні були віддатися вогню. На щастя, товариш письменника Макс Брод насмілився не виконати цю умову заповіту. І таким чином до сучасного читача дійшло майже все, що було створене Кафкою.

Народився визначний австрійський письменник-модерніст 3 липня 1883 року у Празі, що була тоді містом Австро-Угорської імперії, в єврейській родині. Рік наро­дження письменника багато в чому був видатним: помер Ріхард Вагнер — відомий німецький композитор і диригент; пішов із життя французький живописець Едуард | Мане; в Чехії народився Ярослав Гашек, який прожив 40 років, як і Кафка; в Італії народився фашистський диктатор Беніто Муссоліні.

Франц був єдиним сином у сім'ї Германа та Юлії Кафки (два хлопчики, які на­родилися після нього, прожили недовго). Крім Франца, в сім'ї було три доньки: Ел­лі, Валлі, Оттла. Із наймолодшою сестрою у Кафки до кінця життя залишилася ніж­на, зворушлива дружба. Листи до неї складуть окрему книгу.

Батько письменника наполегливою працею зібрав невеликий капітал і став дріб­ним фабрикантом, власником галантерейної крамниці. У сім'ї це був деспотичний

тиран, який своєю дріб'язковою прискіпливістю та жорстокістю робив життя для усіх мешканців його дому нестерпним, а передусім для сина Франца. Сімейні сто­сунки з батьком були швидше сімейними путами: «...яз давніх пір ховався від Те­бе — у свою кімнату, в книги, в навіжені ідеї, в божевільних друзів; я ніколи не го­ворив з Тобою відверто... ніколи не виявляв родинних почуттів... Я був боязкою дитиною. По суті своїй Ти добра і м 'яка людина, але... Ти виховуєш дитину тільки відповідно із своїм особистим характером— силою, криком, запальністю... Ти прагнув виховати в мені сильного і сміливого юнака... Я згадую лише один випадок із дитинства. Якось вночі я увесь час скиглив, просив пити, а певно почасти, щоб позлити Тебе, а почасти, розважитися. Після того, як сильні погрози не допомог­ли, Ти вийняв мене з ліжка, виніс на балкон і залишив там на деякий час самого, пе­ред замкнутими дверима... Тоді я, зрозуміло, затих, але мені тоді була заподіяна глибока образа... Ось, виходить, якою нікчемою я був для тебе...». Батько приду­шував волю хлопця, позбавляв його віри у свої сили і викликав до себе у майбут­нього письменника почуття страху, ненависті та відрази.

Кафку постійно з самого дитинства переслідував страх: перед батьком, перед грубою нянькою-чешкою, перед сусідськими хлопцями, а незабаром до цього дода­вся страх перед школою та вчителями. Від цього він не міг позбутися протягом усього життя і це вплинуло на формування характеру його творчості.

У школі Франц навчався добре. Сім'я переїздить із місця на місце, зміню­ються школи, гімназії, а кожне нове оточення додає нової паніки і переживань. Хлопець захоплюється грою на скрипці, багато читає. На вимогу батька Кафка здобуває юридичну освіту у Празькому університеті, однак усе своє життя письменник прослужив дрібним клерком у страховому агентстві, спромігшись на категоричну відмову займатися справами батькової фабрики і віддаючи себе самого і весь свій вільний час ненависній Кафці-старшому літературі. Франц паралельно відвідував лекції на філософському, мистецькому факультеті, вияв­ляв зацікавлення до хімічних наук. У 1906 р. закінчує університет, працює як юрист в різних установах Праги, але повсякденна робота його не задовольняє, оскільки він захопився літературою. Працював у страховій компанії агентом, страхував працівників від нещасних випадків і контролював техніку безпеки. Однак страх перед життям не зникає. Можливо, щоб його подолати, Кафка бере уроки танців та верхової їзди.

На перший погляд, біографія Кафки небагата на події. До вже сказаного слід до­дати, що він почав друкуватися з 1908 р., а за життя надрукував дуже мало: лише шоста частина того, що було ним написано. Але це пояснюється не цензурними чи якимись іншими переслідуваннями, а виключно особливостями особистості пись­менника: він свідомо писав свої твори, так би мовити, «в шухляду», бо не любив друкуватися. Надруковані твори були прийняті читачами і критиками задовільно, Кафка отримав найпочеснішу премію Фонтане (вища нагорода з літератури у Німе­ччині). Для Кафки власна творчість, як і мистецтво в цілому, було більш реальні­шою категорією, ніж саме життя. Він швидко знайшов цікаву форму викладу — притчу, яка перетворилася в художню метафору.

Кафка не схожий ні на кого. Один із його німецьких біографів писав: «Як єврей він не був своїм серед християн. Як індиферентний єврей... він не був своїм серед євреїв. Як людина, що розмовляє німецькою, він не був своїм серед чехів. Як єврей, що розмовляв німецькою, він не був своїм серед німців. Він ніби голий серед одягне­них. Як службовець із страхування робітників він не цілком належав до буржуазії. Як бюргерський син — не зовсім до робітників. Проте і на службі він не був увесь,

адже відчував себе письменником. Але й письменником він не був, бо віддавав усі сили сім "і. Водночас він жив у своїй сім "і більш чужим, ніж будь-хто чужий».

Чужий серед людей, чужий у своїй сім'ї, самотній у товаристві друзів, він також не був одружений, а своїй нареченій відмовив двічі. Серед численних комплексів Кафки — комплекс перед жінками. Він мріяв створити сім'ю й виховати дітей. Проте так і не зміг зв'язати свою долю з жодною із жінок, які любили і жаліли йо­го: «Мені здається неймовірним, що я навчусь жити з кимсь. Мені необхідно бага­то бути одному. Все, що мною створено, — це плоди самотності. Усе, що не на­лежить до літератури, я просто ненавиджу, воно мені набридає». У 1912 р. до Франца прийшло перше серйозне захоплення: він познайомився з Феліцією Бауер, стенографісткою з магазину. Між ними виникло листування, а потім дружба, після чого Кафка насмілився попросити руки. Дівчина погодилася вийти за нього заміж, однак весілля не відбулося. В одному з листів Франц зізнався своїй подрузі: «Пе­решкодою мені став страх перед можливістю бути щасливим». Через декілька мі­сяців він знову запропонував Феліції вийти за нього заміж, проте вдруге не наважи­вся це зробити.

Все життя Кафка боявся стати порядним буржуа і остаточно пов'язати своє жит­тя шлюбом. Навіть тоді, коли він захопився чеською журналісткою Міленою Есен-ською, з якою познайомився у 1920 р. В одному з листів до Мілени було таке зі­знання: «Куди б я не озирався, звідусіль на мене надходить чорна хвиля. Я хворий душевно, легенева хвороба — лише привід розірвати стосунки. До всього ж я люб­лю не тебе, а моє, через тебе мені подароване буття». Згадана Кафкою легенева хвороба — туберкульоз, на що Кафка страждав з молодих років.

У вересні 1923 р. Кафка виїхав в Берлін до Дори Дімант, юної привабливої кра­суні, з якою він познайомився в пансіонаті відпочинку єврейського Дому. З Дорою, котра фактично стала його дружиною (громадянський шлюб), Кафка нарешті здо- 1 був бажаний душевний спокій і був щасливий останні місяці свого життя. Офіцій­ній реєстрації шлюбу завадив батько Дори, для якого Франц був не достатньо поря­дним євреєм.

Через шість місяців після приїзду Кафки в Берлін його здоров'я різко погірши­лося, і лікування, на жаль, не давало ніяких позитивних зрушень. Три місяці він пе­ребував в агонії: рушився не лише організм, а й свідомість. З червня 1924 р. Франц Кафка помер в санаторії «Кірлінг» в Австрії у присутності Дори Дімант та товари­ша Роберта Клопштока. Тіло письменника було перевезено в Прагу і заховане на єврейському Страшницькому кладовищі.

В літературному світі смерть Кафки пройшла майже непоміченою. Єдиним від­гуком був некролог, який опублікувала Мілена Есенська у празькій газеті «Народні листи»: «Він був сором 'язливим, ніжним і добрим, однак написані ним книги жорс- і токі та хворобливі. Він бачив світ, наповнений небаченими демонами, котрі зни- І щують безпорадну людину. Він був художником і людиною з цілком чутливою сові­стю, що чув навіть там, де глухі помилково відчували себе в небезпеці».

Про Франца Кафку після II Світової війни говорили, що він живе у трьох світах: світ, де він раб і підкоряється законам; світ його батька, який наказував і обурював- І ся з приводу невиконання наказів; світ, у якому жили вільні і щасливі люди.

Творчість Кафки належить до художньої системи модернізму, а точніше, до однієї з тих мистецьких течій, які й склали цю систему, — до експресіонізму. І До того ж, ця належність не була ні штучною, ані кон'юнктурною, ані навіть раціо- І нальною, хоч Кафка і залишив своє визнання експресіонізму як «всеохоплюючої І інтерпретації дійсності», — це була належність автентична, вистраждана і водночас І

породжена стражданнями, які випали на його долю. Твори Кафки сповнені ідеї аб­сурду, в них відчутна прихована єдність надлюдського і буденного, фантастичного і реального.

Франц Кафка писав романи, новели, притчі, афоризми. За життя було видано кі­лька невеликих за обсягом книжок. По смерті було надруковано понад ЗО новел і всі три романи: «Америка», «Процес» і «Замок». Нині спадщина письменника скла­дає десять томів, куди увійшли також «Щоденники» 1910—1923 рр., «Листи 1902— 1924», «Листи до Мілени», «Листи до Феліції», «Листи до Оттле та родини».

Можна виділити два чинники, які найбільше вплинули на появу інтересу знавців літератури до творчості Кафки за чверть століття по його смерті. По-перше, це єв­ропейська внутрішня ситуація 30—40-х рр., яка своєю моторошністю була дуже схожа на світ, змальований у творах Кафки. По-друге, існувала спорідненість між ідеями французького екзистенціалізму (Ж.-П. Сартр, А. Камю, Г. Марсель) та сві­том Кафки, що також сприяло популярності його творів.

Новели Кафки. Рання мала проза письменника, створена ним протягом 1904— 1910 рр., увійшла до збірки «Споглядання». Уже у перших творах письменника зву­чали типово «кафкіанські мотиви» — обездуховлене існування, обезцінене життя, негуманне ставлення до людини, її жахлива самотність та відчайдушні спроби бун­ту. Окремий, описаний у новелі чи притчі випадок підносився до типового, загаль­ного. Вже у ранніх творах письменник прагне надавати неправдоподібним ситуаці­ям зовнішньої правдоподібності, а парадоксальний зміст уміщувати у прозаїчну, буденну форму.

За одну ніч, з 22 на 23 вересня 1912 р., Кафка пише новелу «Вирок».Тоді він зробив запис у щоденнику: «Лише так можна писати, лише одним заходом, у стані отакої цілковитої оголеності тіла й душі». Героєм новели є Георг Бендеман, моло­дий комерсант. Він виділився з батькового бізнесу, успішно веде власну справу, однак забуває про свій обов'язок щодо батьків і друга. Це призводить до руйнації любові і віри. У творчості Кафки численні молоді комерсанти й чиновники праг­нуть створити собі забезпечене існування, але, віддаючи всі сили своїй професії, дегуманізують себе і завдають шкоди своїм родинним зв'язкам. Георг Бендеман гине, ставши, з одного боку, жертвою власного егоїзму. Замість того, щоб прийти на допомогу другові, що поїхав до Петербурга, захворів і зазнав там ділові невдачі, Георг пише йому пусті листи, не згадуючи в них навіть про свої успіхи й вигідний шлюб. Георгів батько недаремно кидає синові у вічі звинувачення, що ніякого дру­га у нього в Петербурзі немає, адже з друзями так не поводяться. Георг, захоплений справами і власним благополуччям, перестав турбуватися про батька, який без його уваги просто деградує, переживаючи духовну кризу, відчуваючи приховану нена­висть сина. Батько не просто обурений на сина, він чинить над ним розправу і тому уособлює караючу долю. У новелі зображене зіткнення людини з фатумом, у якому людина терпить неминучу і непоправну поразку. Георга не може звинувачувати жодна суспільна інстанція, але караючим судом стає його сім'я. Батько присуджує Георга до страти — «страти водою», і він, підхоплений невідомою силою, вибігає із дому. Герой кидається з моста в воду, встигнувши промовити: «Любі мої батьки, і все-таки я вас любив».

Ймовірно, що основа «Вироку» цілком життєподібна і типова для буржуазної родинної традиції та звичаїв: молодий спадкоємець безжально відтісняє від справ старого главу торговельної фірми. Кафка надає ситуації фантасмагоричного харак­теру, ніби спеціально «маскує» суть конфлікту сина і вдівця-батька. Конфлікт не прояснює також надзвичайна лаконічність і сконцентрованість дії новели.

Серед інших визначних зразків новелістики Кафки — «У виправній колонії», «Гігантський кріт», «Звіт для Академії», «Як будувалася китайська стіна», «Дослі­дження одного собаки» та ін.

Романи Кафки. У 1912 р. Кафка починає працювати над романом «Без вісті зниклий», який Макс надрукував у 1927 р. під назвою «Америка». Роман залиши­вся незавершеним: письменник написав 6 розділів, а 1913 р. опублікував окремо лише його перший розділ — «Кочегар». Головний герой твору — 16-річний Карл Россман. Батьки вислали його з Праги до Нью-Йорка через те, що він спокусив покоївку, яка чекала від нього дитину. В Америці скромний, наївний і чуйний юнак живе у свого заможного дядечка. Після конфлікту з дядьком Карл опиняєть­ся просто на вулиці, стає волоцюгою і потрапляє до лиходіїв. Душею Карл тяг­неться до людей, бажає їм допомагати, але через різних егоїстів і демонічних пройдисвітів, що використовували його довірливість, юнак раз у раз потрапляє на слизьке. Виявилося, що він уплутаний у неприємні й таємничі авантюри, його звинувачують у злочині.

Врешті-решт, незважаючи на всі негаразди, Карл знаходить собі роботу ліфтера в готелі, а згодом потрапляє до акторської трупи. Кафка чітко висловлює в романі свою життєву позицію: людина безмежно самотня, вона протистоїть цілому світові і є безсилою у цьому протистоянні. У своєму щоденнику письменник відмітив: «Карл знайде і роботу, і батьківщину, і навіть батьків. Але його, як і інших героїв Кафки, очікує передчасна смерть».

В «Америці» людину протиставлено чужому і ворожому світові (як і взагалі в усіх творах Кафки). В 1914—1915 рр. Кафка пише свій другий незавершений роман «Процес», який побачив світ у 1925 р. Упродовж 1921—1922 рр. письменник плід­но працював над своїм останнім, теж незавершеним романом «Замок». Усі його романи мають трагічний фінал (передбачений, хоча й не написаний, бо твори неза­вершені), і це не випадково. Адже конфлікт людини і суспільства, людини і життя, на думку письменника, неможливо розв'язати, так само, як і неможливо подолати людську відчуженість.

Притчі. Важливе місце у творчості Кафки нележать притчам. Притчевий харак­тер освоєння дійсності дослідники вважають чи не найголовнішою рисою худож­нього світу Кафки. Притча набуває у його творчості риси дійсності, так уміло поєд­нує письменник елементи реального і фантастичного.

Однією із найцікавіших у Кафки є невелика за обсягом притча «Правда про Са-нчо Пансу», відомою також є притча «Біля воріт Закону», а в 1922 р. письменник пише один із підсумкових своїх творів — притчу «Про притчі».

Ще одним визначальним для творчості Кафки жанром є афоризми, які були опубліковані лише після смерті письменника у 1931 р. Макс Брод об'єднав їх під І назвою «Роздуми про гріх, страждання, надію та істинний шлях», а другий цикл носить назву «Він. Нотатки 1920 року». Афоризми Франца Кафки присвячені релі­гійним, філософським, моральним проблемам. Серед них трапляються і суто опти- І містичні, або й цілком негативні, наприклад: «Ми були створені, щоб жити в раю, І рай був призначений служити нам. Наше призначення було змінене; чи сталося це й з призначенням раю, сказано не було», або «Існує мета, але немає шляху; те, що ми називаємо шляхом, — суцільні вагання». У своїх афоризмах письменник виклав вла­сну позицію щодо світу і життя. Саме в них у метафоричній формі він тлумачить свою екзистенційну ситуацію.

Творчість Франца Кафки вражає синтезом реального і фантастичного.Фанта- І етика і реальність у Кафки тісно взаємодіють і взаємодоповнюються. Найнеймовір- І

ніше та найабсурдніше відбувається у найбуденнішій обстановці. Вторгнення фан­тастичного у кафкіанський світ не супроводжується якимись романтичними казко­вими ефектами. Більше того, воно ні у кого не викликає подиву, сприймається, як щось природне. Затонський Д. зазначає, що диво зовсім і не вторгається у художній світ Кафки, «воно завжди знаходиться тут, складає одне з неодмінних ознак цього світу... Якщо уявно розчленувати романи і новели Кафки на їх первісні елементи, так би мовити «будівельні цеглини», то ми отримаємо переважно зримо реальні, нічим не прикметні речі, предмети, явища. Фантастика з 'являється лише тоді, коли Кафка починає ставити їх у певну залежність від елементів нереальних або навіть просто один від одного — вона полягає в ситуаціях, в розташуванні пред­метів, їх взаємному відштовхуванні чи притягуванні»

Говорячи про кафкіанський «фантастичний реалізм»,можна пригадати і ви­датних письменників минулого, які також намагалися стикати неправдоподібне з вірогідним (Ф. Рабле, Дж. Свіфт, Е. Т. А. Гофман, М. Гоголь тощо). А серед тих, хто йшов слідом за «магічним реалізмом» Ф. Кафки в літературі XX століття, — М. Булгаков і Набоков, Й. Йонеско і Ф. Дюрренматт та ін.