Особливості творчої манери Е. М. Рільке

— прагнення поета до цілісності: особистість поета, його світобачення, життя і
навіть смерть, його переконання, художня майстерність — усе це має бути нероз­
ривне, цілісно поєднане;

— джерела творчості — несподіване натхнення, ірраціональна вища сила, яка
немов диктує поетові, що він повинен робити;

— поет довго думає над віршем, який має свою модель, подібну до моделі ску­
льптора;

—людина в його творах — невимовно самотня істота, навіть в обіймах коханих
людей до неї додається острах перед майбутнім і власним безсиллям;

—важливе місце посідає тема Бога і релігійні пошуки, Бог Рільке — це життя,
що пульсує в речах;

—мотив самотності, відчуження людей, охоплених скорботою і ненавистю;

—сконцентрованість змісту, емоційна напруженість, динамізм, сувора гармо­
нійність та цілісність форми;

—відчуття — предмет поезії, творчість — процес поетичного пізнання світу,
поезія — дійсність, сприйнята та усвідомлена людиною;

—естетична мета — «прекрасне виростає з пилу».

Особливе місце серед творчого доробку Р. М. Рільке посідає оповідання «Пісня про Правду».

У творі автор піднімає проблему мистецтва і Бога. Справжнє мистецтво, виразником якого в даному випадку є сліпий кобзар, наділене такою силою, що здатне підняти народ на боротьбу. У часи, описані в притчі, господарювали польські пани і «молоді люди на­вколо Києва і вгору по Дніпрі серйозно задумались». Саме народна пісня допомагає їм зважитись на рішучі дії. А творець такої пісні, в уявленні Рільке, рівний Богові.

Близькими до Бога вважає письменник і інших персонажів: шевця Петра та його родину.

Образ Остапа навіяв Рільке реальний кобзар — Остап Микитович Вересай (1803— 1890) — уродженець Чернігівщини. Він осліп 4-річною дитиною, а у 15 років пішов у науку до кобзарів. У його репертуарі були думи, побутові жартівливі пісні. Улюбленим твором Вересая була пісня «Про правду і неправду», за виконання якої його не один раз заарештовували. Саме цю пісню використав Рільке у своїй притчі.

Сюжет. Твір розпочинається тим, що розмовляють два чоловіки. Один знахо­диться у лікарні і весь час дивиться у вікно. До нього приходить товариш і розпові­дає історію про Петра, який малював образи. У нього була дружина і багато дітей. Всі одружилися, а біля батьків залишилися лише дочка і син Олекса. Батько хотів навчити і його малювати образи, але в Олекси все не виходило.

Одного разу Петро дав синові намалювати матір Божу, але та була схожа на Мар'яну, дочку багатія, яку кохав Олекса. Хлопець сватався до неї, але дівчина не відповідала взаємністю. Після цього батько вже не змушував сина малювати. Тому Олекса цілими днями скитався по степу без діла. Одного разу до них завітав старий кобзар. Вони довго розмовляли, а потім кобзар заспівав пісню, яка закликала до бо­ротьби проти панів.

Нема в світі Правди, не знайти, немає,

Хто забуту Правду мені відшукає?

Нема в світі Правди, не знайти до скону,

Правда — під п 'ятою лютого закону,

Тепер свята Правда сидить у темниці,

А вельможна Кривда — з панами в світлиці.

Правдо, мати рідна, орлице крилата,

Де ж той син, що прийде тебе відшукати.

Стане Бог великий йому на підмогу,

І вкаже, єдиний, праведну дорогу

Після того, як кобзар пішов, всі чоловіки почали збиратися до Чернігова, де зна­ходився загін повстанців. Олекса також почав збиратися. На прощання його поці­лувала мати. Життя родини протікало, як завжди. Всі ніби не помічали, що немає Олекси. І лише батько ставив тоненьку свічечку перед образами.

2. П. Целан. Пошуки нової поетичної мови у творчості поета. «Фуга смерті»

Пауль ЦЕЛАН 1920—1970

Видатний поет другої половини XX століття, тво­рчість якого однаковою мірою належить кільком європейським. Поезії притаманна трагічна гіркота світосприйняття, глибина філософського осмис­лення складних колізій сучасності, густа метафо­ричність, постійний пошук адекватних засобів вираження невимовних емоційно-психологічних станів.

Чернівці: дитинство і юність.23 листопада 1920 в Чернівцях народився Пауль (Пессах) Анчель, який, починаючи з 1947 р., називатиме себе Паулем Целаном і якому судилося стати одним із найбіль­ших німецькомовних поетів XX сторіччя. Його ба­тько Лео Анчель-Тайтлер був небагатим єврейським комерсантом, а його рідна Буковина, яка з 1877 року

належала Австро-Угорській імперії, у 1918 році увійшла до складу Румунії.

Восени 1926 року малий Пауль вступив до початкової (народної) школи, потім упродовж 1930—35 рр. навчався в елітарному «Православному ліцеї» — румунсь­кій державній гімназії, а восени 1935 р. перейшов у «Ліцей великого воєводи Ми-хая» який традиційно славився ліберальним ставленням до єврейських школярів. У 1938 р. майбутній поет складає випускні іспити і вирушає до Франції навчатися медицини.

Війна. Окупація. Життя на межі смерті.Після початку Другої світової вій­ни Паулю довелося повернутися на Буковину і продовжити навчання на факуль­теті романістики Чернівецького університету. З 1940 року юнак почав вивчати російську мову, працював перекладачем. У 1941 р. Буковину окупувалии румун­ські війська, у Чернівцях почалися каральні акції проти єврейського населення. Фашисти депортували Целанових батьків до концтабору, у якому вони загину­ли. Сам Пауль також потрапив до румунського трудового табору, але йому по­щастило вижити. Події цих років трагічно позначилися на всій подальшій твор­чості поета, вони стали її сутністю, хоча й не завжди висловленою «відкритим текстом».

Бухарест. Відень. Пошуки самого себе.Після визволення Буковини Целан працював санітаром у шпиталі, потім продовжив навчання в університеті, і У 1945 р. поет перебрався до Бухареста, співпрацював з видавництвом «Росій­ська книга», перекладав румунською мовою твори російських письменників. 1947 року в бухарестському часописі «Агора» з'явилася його перша публіка­ція — три вірші, підписані псевдонімом, який згодом стане постійним («Це­лан» — анаграма справжнього прізвища поета). У тому ж році Целан поїхав до Відня. Проте фінансові нестатки (щоб видати першу книгу «Пісок із урн». (1948, 500 примірників, згодом увесь наклад був вилучений автором) поет мусив позичати гроші у друзів); брак особистих і творчих контактів завадили йому на­довго затриматися в австрійській столиці.

Париж. «Мак і пам'ять».У 1948 р. Целан переїхав до Парижа, де невдовзі заприятелював з франко-німецьким поетом Іваном Голлем. Після війни Голль писав лише французькою, а Целан перекладав його вірші німецькою мовою. У 1950 р. Голль помер від лейкемії, а через два роки побачила світ збірка Цела­на «Мак і пам'ять». Згодом у 1960 році, вдова Ґолля звинуватила Целана в пла­гіаті. У скандал, що вибухнув після цієї заяви, втрутилася Дармштадська акаде­мія, яка після ретельного аналізу довела цілковиту безпідставність таких звинувачень.

Книга «Мак і пам'ять» (1952) складається переважно з елегійних віршів, які утворюють своєрідний цикл; по суті, це єдина «суперелегія». Навіть за самою тема­тикою (оплакування загиблих, скорботна пам'ять про мертвих, протистояння пам'яті і забуття) ці вірші можна класифікувати як елегії. Для структури цього жа­нру вельми істотним є принцип антитези, але у Целана за принципом антитези по­будована ціла збірка. Найчастіше вживані слова символізують протилежні поняття: вода — вогонь, камінь — серце, забуття і т. д. Для Целана також характерне праг­нення до синтезу: приміром, у знаменитій «Фузі смерті», незважаючи на загальну елегійну домінанту, поєднано кілька ліричних жанрів. Крім того, для посилення емоційного враження, розширення «арсеналу» мови поет імітує тут форму фуги, узяту з іншого виду мистецтва.

Целан — поет апокаліптичного світобачення, і його образи впливають швидше на емоційному рівні, аніж спонукають до роздумів. Але з другого боку, целанівська лірика емоційна настільки, наскількеи може бути емоційним шок.

«Від порога до порога».У 1955 р. побачила світ збірка «Від порога до порога». Якщо антитеза у назві книги «Мак і пам'ять набула розвитку і в тематичному (бо­ротьба пам'яті та забуття), і в лексичному (використання антонімічних слів-понять) планах, то друга збірка протиставлення вже не містить— навпаки, тут обидва складники мають однакову вартість (поріг забуття і поріг пам'яті), між ними не іс­нує будь-якого протистояння. У своїй другій збірці, повертаючись до текстів, напи­саних раніше, Целан наче піддає ревізії колишні орієнтири, перевіряючи вірші ча­сом, намагаючись визначити, наскільки точними були давні метафори і що вийде, якщо впровадити їх у новий історичний контекст.

«Мовні ґрати».Принцип пошуку провідної метафори і створення навколо неї усього тексту зберігатиметься і в наступній збірці Целана — «Мовні ґрати» (1959). Метаморфози слова, його пригоди в епоху, що не надається до описан­ня, — одна з головних тем творчості Целана цього періоду. Поет дотримується тези: після Освенціма людство приречене жити у проміжку між останнім актом історії і віддаленим на невизначений термін Страшним Судом. Що ж до мови, то хоча вона пройшла через страшний час, але не породила слів для зображення то­го, що сталося. Поета жахає той факт, що мова не здійснює «акта правосуддя». Саме цим пояснюється відмова Целана від спроб «поетизувати світ»: він оперує словом, створеним «за образом і подобою мовчання», тяжіє до герметичності, розвінчує усталені літературні прийоми «шоком незрозумілості». На думку поета, мовчання, з одного боку, є перенасиченим розчином, у якому елементарні «ґратки мови», зрештою, формують кристали поезії, але, з другого боку, на певній стадії цей розчин перетворюється на кислоту, здатну взагалі розчинити ці «кристалічні ґратки». Інтенсифікація мовчання виявляється, приміром, у графічній організації тексту: рядок нерідко складається з одного слова або навіть складу. Відтак з пли­ном часу поетика Целана тяжітиме до дедалі більшої абстрагованості, зашифро-ваності, ускладненості мови.

Потойбіч людства.У збірках «Троянда нікому» (1963) і «Переведення подиху» Целан відмовляється від «гри з метафорами». Водночас у нього з'являються «нон-сенс-вірші», акцент переноситься на гру, іронію та сарказм.

У цих книгах, а також у збірці «Ниткуваті сонця» автор надає надто суттєвого значення проблематиці «сказаності» світу, темі складності у мовленні. Целан пи­ше навіть про можливість «пісень потойбіч людства» — тобто про певну утопіч­ність взагалі.

Упродовж багатьох років поет страждав від важкої депресії і, починаючи з трав­ня 1965 року, кілька разів лікувався у психіатричних клініках. А 20 квітня 1970 ро­ку Пауль Целан пішов з життя, стрибнувши у Сену з паризького моста Мірабо.

Вже після смерті поета побачили світ його книги «Диктат світу» (1970) та «Рештка снігу» (1971), а також вибрані «Вірші у двох томах (1975) та «Зібрання творів у п'яти томах» (1983).Крім того, Целана вважають одним із найкращих пе­рекладачів німецькою мовою, він був лауреатом премії міста Бремен (1958) та бюхнерівської премії (1960). Українською мовою поезію видатного уродженця Чернівців перекладали М. Бажан, В. Стус, Л. Череватенко, М. Фішбейн, М. Новіко-ва, М. Білорусець, П. Рихло. 1992 року на батьківщині поета встановлено його монументальне погруддя.

Про поетику Пауля Целана

Ім'я П. Целана оточене в історії літератури ореолом немеркнучої поетичної ле­генди. Він — «принц новітньої поезії», «князь метафор», «таємний король німець­кої лірики», як писала про нього критика.. Але до яких би епітетів чи характеристик вона не вдавалася, безперечно одне: Целан— явище поезії XX ст. неординарне. Його сміливо можна поставити в один ряд з найбільшими новаторами сучасної по­езії, такими як Г. Аполінер, Г-М. Рільке, Ф. Гарсіа Лорка, Т.-С. Еліот, Е. Паунд.

Целан дав голос повоєнній німецькій ліриці, яка після краху фашистського рейху, після всіх трагедій і катастроф втратила мову, заніміла. Своїми віршами він вивів її зі стану заціпеніння, вказав шлях, яким можна було рухатися вперед, вселив віру у майбутнє. І, можливо, цілком закономірно, що цю шляхетну місію здійснив чужинець, народжений не в Лейпцигу, Франкфурті чи Дюссельдорфі, а в далекому, незнаному для німців, таємничому буковинському місті, яке в їхній уяві поставало екзотичним, ілюзорним, майже міфічним. Але Пауль Целан при­йшов у німецьку поезію саме звідси, він прийшов, щоб врятувати її від страхітли­вого дракона минулого, подібно до лицаря Парціфаля, він зняв з неї чари магічно­го закляття, чари німоті.

Упродовж тривалого часу П. Целан був загадкою для своїх читачів і коментаторів, загадкою, яка, можливо, нерозгадана ще й сьогодні. Загадкою було його життя, в якому переплелося з півдюжини етнічних елементів — єврейський, німецький, авст­рійський, слов'янський, румунський, французький. Загадками були назви багатьох його поетичних книжок, які, за винятком хіба що перших трьох, можна перекласти лише приблизно, оскільки вони є або авторськими новотворами, або ж багатознач­ними поняттями, що не мають точних відповідників в інших мовах, отож їх адекват­не відтворення можливе лише тією чи іншою мірою наближення до оригіналу. Загад­ками були, зрештою, самі його вірші, такі не схожі на поезію його попередників.

Образний світ Целана вражає своєю розкутістю, несподіваністю асоціацій, смі­ливим візіонерством, алогічними фантасмагорії навальністю метафоричних рядів: «На пагорбах яру зірки полуденні рясніють»; «Нехай твоє око буде в комірці сві-

чею, а погляд твій — ґнотом. Дозволь мені бути настільки сліпим, щоб ґніт запали­ти»; «Ми грали в карти, я програв зіниці; позичила ти коси — теж програв... Ми бу­ли мертві, дихати могли»; «Голки води зшивають докупи розірвану тінь». У поезії Целана «копають могилу в повітрі» і «орють зубами поріг, тут Господь молиться до людей «, а мертві «брунькуються і розквітають».

Улюблені слова й поняття його лірики — камінь, попіл, сніг, око, волосся, серце, кров, троянда. Улюблені кольори — синій, (блакитний), сірий, бурий. Його вірші — це постійний діалог з уявним співбесідником, яким може бути кохана жінка, добрий това­риш, просто перехожий на вулиці, навіть сам Всевишній. Нерідко його поезії будують­ся за принципом асоціативного монтажу, на стиках якого завжди виникають сугестивні поля або й справжні «безодні» підтексту. Целан багато експериментував, він безперер­вно рухався вперед до тільки йому відомої мети. «Дійсності нема, дійсність потрібно віднайти і завоювати « — таким було його поетичне кредо.

Пам'ять і забуття... Ця тема стане осердям творчості П. Целана 3 особливою си­лою вона звучить у знаменитому вірші «Фуга смерті», який відображає трагедію і страждання єврейського народу під час Другої світової війни. Цей твір, що ввійшов у німецькомовних країнах навіть до шкільних хрестоматій, посідає в творчості Це­лана таке ж місце, як, скажімо, «Герніка» у творчості П. Пікассо. У «Фузі смерті» відбувається страшне протиборство двох непримиренних начал— жорстокості й гуманізму, варварства й милосердя, звіра і людини. Це протиборство нерівне, в своїй суті фатальне і від цього ще страшніше, бо ж німецькому комендантові конц­табору, патологічному садистові, схильному до сантиментів, протистоїть лише смиренна покора безправних і приречених в'язнів. Вірш ґрунтується на музичному принципі контрапункту, в ньому виділяються кілька лейтмотивів, які розвиваються, переплітаються в складних конфігураціях, зливаються воєдино. «Фуга смерті « — зразок сугестивної лірики з надзвичайно складною композиційною структурою. Вона насичена міфологічними й літературними ремінісценціями, глибоко зашиф­рованими алюзіями і вимагає від читача інтенсивної асоціативної співтворчості.