Основні поняття виробничої санітарії

Виробнича санітарія– це галузь санітарії, спрямована на впровадження комплексу санітарно-оздоровчих заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці.

Згідно ДСТУ 2293199 (п. 4.60) виробнича санітарія – це система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу на працівників шкідливих виробничих факторів. Вважається, що сфера дії виробничої санітарії – запобігання професійної небезпеки (шкідливості), яка може призвести до професійних або професійно обумовлених захворювань у тому числі і смертельних при дії в процесі роботи таких факторів як випромінювання електромагнітних полів, іонізуючого випромінювання, шумів, вібрацій, хімічних речовин, зниженої температури тощо.

Сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та інших факторів, які впливають на людину під час виконання нею трудових обов'язків, називають виробничим середовищем. Саме воно є тією площиною, яка підпорядковується виробничій санітарії. Але особлива увага тут саме до небезпечних факторів - будь-яких хімічних, фізичних, біологічних чинників, речовин, матеріалу або продукту, що впливає або за певних умов може негативно впливати на здоров'я людини.

Під атестацією робочих місць за умовами праці розуміють комплексну оцінку всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутних соціально-економічних факторів, які впливають на здоров’я і працездатність працівників у процесі трудової діяльності. Вона визначає, чи всі санітарно-гігієнічні вимоги є достатніми для нормальної працездатності, проводиться не рідше 1 разу на 5 років.

Одним із найважливіших понять виробничої санітарії є мікроклімат. Мікрокліматом, абометеорологічними умовами називають стан повітря у виробничому приміщенні. Він визначаються такими параметрами: температурою повітря в приміщенні, °С; відносною вологістю повітря, %; рухливістю повітря, м/с; тепловим випромінюванням, Вт/м². Якщо робота виконується на відкритих майданчиках, то метеорологічні умови визначаються кліматичним поясом і сезоном року. Проте і в цьому випадку в робочій зоні створюється мікроклімат. Для унормування умов мікроклімату треба врахувати такі параметри: пору року, категорії робіт (легкі фізичні роботи, фізичні роботи середньої тяжкості, важкі фізичні роботи), а також оптимальні мікрокліматичні умови, допустимі мікрокліматичні умови, оптимальні метеоумови, допустимі метеоумови.

Вентиляція –це організований, тобто такий, що розраховується і регулюється, повітряний обмін у приміщеннях. Від цього процессу, власне і залежить, стан повітря у приміщенні. Відповідно до СНиП 2.04.05-91 у всіх виробничих приміщеннях має бути передбачена система вентиляції. Для того, щоб вентиляційні системи працювали варто дотримуватись певних вимог:

1) монтаж вентиляційних систем має виконуватись відповідно до проекту вентиляції;

2) до експлуатації допускаються вентиляційні системи, що пройшли передпускові випробування та мають інструкції, технічний паспорт, журнал ремонту та експлуатації;

3) загальнообмінна вентиляція, а також місцева передбачається окремо для кожного приміщення;

4) системи аварійної витяжної вентиляції обладнуються вентиляторами з електродвигунами у вибухобезпечному виконанні;

5) повітря, у якому є вибухонебезпечний пил проходить очищення до того, як воно надійде у вентилятори.

Освітлення. Раціональне виробниче освітлення має попереджати розвиток зорового і загального стомлення, забезпечувати психологічний комфорт при виконанні тих чи інших видів зорових робіт, сприяти збереженню працездатності, підвищенню якості продукції, що випускається, зниженню виробничого травматизму, а також підвищенню безпеки праці. Освітлення буває двох видів: природне таштучне. Перше – це освітлення приміщень світлом неба (прямим чи відбитим), що проникає крізь світлові прорізи у зовнішніх захисних конструкціях. Таке освітлення забезпечується прямими сонячними променями (80%) і дифузійним світлом (сонячні промені, що розсіяні атмосферою). Цей вид освітлення біологічно є найбільш цінним, до якого максимально пристосоване людське око. Воно здійснюється боковим світлом, верхнім світлом, комбінованим світлом. Але досить часто для промислових будівель одного такого освітлення є мало, тому використовують ще і штучне освітлення і називають їх сполученим.

Віброакустичні коливання.Під шумом розуміють безладне сполучення неприємних людині звуків. Звук же є коливальним рухом часток пружного середовища, що поширюється хвилеподібно. Зона простору, у якій поширюються звукові хвилі, зветься звуковим полем. За характеристиками спектру шум поділяють наширокосмуговийз безперервним спектром шириною більше однієї октави і тональний,в спектрі якого є виражені дискретні тони. За часовими характеристиками виділяють постійний шум,рівень звуку якого за 8-годинний робочий день змінюється в часі не більше ніж на 5,0 дБА при вимірах на часовій характеристиці "повільного" шумоміра; непостійний шум,рівень звуку якого за 8-годинний робочий день змінюється в часі більше ніж на 5,0 дБА при вимірах на часовій характеристиці "повільного" шумоміра.

Нормування шуму здійснюється за ГОСТом 12.1.003-83*ССБТ. При нормуванні використовують два методи:

1) нормування за граничним спектром шуму;

2) нормування рівня звуку у дБА.

За першим методом нормування шуму визначається у діапазоні від 22,5 до 11520 Гц. Звуки, що виходять за ці межі, спроможні чути менше 1% людей. Весь зазначений діапазон ділиться на 9 октав. Щодо другого методу, то запроваджено гранично допустимий рівень звуку – 80 дБА, який забезпечує відсутність ризику втрати слуху і практично не впливає на працездатність та стан здоров'я. Також виділяють ряд засобів коллективного захисту від шуму: архітектурно-планувальні, акустичні (звукопоглинання, звукоізоляція, глушники) та організаційно-технічні. Інфразвук при однакових звукових потужностях відрізняється від акустичних та ультразвукових коливань значно більшими амплітудами коливань. Інфразвукові коливання несприятливо впливають на функціональний стан організму людини.Ультразвук передбачає довжину хвилі меншу, ніж у звичайного звука. Вплив ультразвуку на організм спричинює головний біль, утому, підвищену збудливість, закладеність у вухах.

Дотичним до поняття шуму є вібрація – це рух точки або механічної системи, при якій відбувається почергове зростання та спадання в часі значень щонайменше однієї координати. Виділяють загальну (передається на тіло людини, що стоїть або сидить, через опорні поверхні (сидіння, підлога)) і локальну (передається на руки робітника при контакті з вібруючим інструментом). Вібрація може викликати навіть вібраційну хворобу.

Випромінювання.Є кілька видів випромінювання. Досить часто джерелом випромінювання є потужні телевізори, радіомовні станції, персональні комп’ютери тощо. Такий вид випромінювання називають електромагнітним. Так, унаслідок довгого перебування в зоні дії радіохвиль настає передчасна втомлюваність, сонливість або порушення сну, головні болі, розлад нервової системи. Існує сукупність факторів, що сприяють захисту від дії електромагнітного випромінювання: захист часом (обмеження перебування людини в межах дії електромагнітного випромінювання), захист відстанню (збільшується відстань), зменшення потужності випромінювання (використання спеціальних пристроїв у джерелі - поглиначів), екранування джерел випромінювання, засоби індивідуального захисту (окуляри).

Окремим видом електромагнітного випромінювання є інфрачервоне випромінювання – воно перебуває на межі між червоним кінцем видимого випромінювання та короткохвильових радіовипромінювань. Інфрачервона енергія діє перш за все на незахищені частини тіла людини (обличчя, руки, шию, груди). Коли густина потоку невелика – людина відчуває ледь помітне тепло, але коли густина потоку збільшується – людський організм не може витримувати дію ІЧ променів. Захист від інфрачервоного випромінювання передбачає: захист часом, захист відстанню, усунення джерела, екранування джерел, індивідуальні засоби захисту.

Ультрафіолетове випромінювання за способом генерації належить до теплової частини випромінювання, але за дією подібне до іонізуючого випромінювання. Природним джерелом випромінювання є сонце, штучними – газорозрядні джерела світла, електричні дуги, лазери, ртутні випрямлячі. Ультрафіолетове проміння діє діє на центральну нервову систему, викликаючи головний біль, підвищення температури. [3, 106] Основними заходами запобігання ультрафіолотевого випромінювання є конструкторські та технологічні рішення, екранування джерел випромінювання, індивідуальний захист. [3, 107]

Іонізуюче або радіоактивне випромінювання виникає внаслідок виділення у радіоактивних речовин. Гранично допустима доза опромінення- це найбільша доза, дія якої на організм не викликає в ньому утворення незворотних соматичних і генетичних змін, що виявляються сучасними методами дослідження. Фонове опромінення людини складається із опромінення природними і штучними джерелами.

Пит.. 15-16

Місць

Улаштування, розміщення й експлуатація обладнання повинні відповідати вимогам ГОСТу 12.2.061-81, ГОСТу 12.2.049-80, ГОСТ 12.2.124-90, ГОСТу 28693-90, правил і норм, затверджених у встановленому порядку, експлуатаційної документації заводів-виготовлювачів.

Приймання в експлуатацію всіх видів технологічного обладнання повинно проводитися відповідно до СНиП 3.05.05-84.

При отриманні обладнання від постачальників перевіряється наявність і справність усіх передбачених захисних засобів і пристроїв.

У разі потреби власник зобов'язаний вжити заходів щодо виготовлення й установлення допоміжних захисних засобів і пристроїв.

Розміщення виробничого обладнання у приміщеннях і на робочих місцях здійснюється з урахуванням вимог ергономіки. Ергономічні вимоги повинні відповідати ГОСТу 12.2.032-78 і ГОСТу 12.2.033-78.

Санітарно-гігієнічні параметри умов праці у виробничих приміщеннях і на виробничих майданчиках мають відповідати стандартам і нормативній документації з безпеки праці:

- рівень шуму - ДНАОП 0.03-3.14-85 (СН №3223-85), ГОСТ 12.1.003-83;

- рівень вібрації - ДНАОП 0.03-3.12-84 (СН №3044-84), ГОСТ 12.1.012-90;

- рівень запиленості - ДНАОП 0.03-3.01-71 (СН 245-71);

- вміст шкідливих речовин в повітрі робочої зони -ГОСТ 12.1.005-88;

- освітлення - СниП-П-4-79.

При розміщенні обладнання слід забезпечити зручність обслуговування і безпеку евакуації працівників в аварійних ситуаціях.

Пульти керування стаціонарними машинами і технологічними лініями повинні розміщуватися так, щоб органи керування знаходилися у зручному й безпечному місці і оператор із-за пульта міг спостерігати за ходом технологічного процесу.

Пускові пристрої стаціонарних машин повинні мати чіткі написи, які вказують:

- місце розміщення загального вимикача;

- вид і номер керованої машини;

- порядок запуску й зупинки машини.

Написи наносять на кришки магнітних пускачів або на окремі таблички над ними.

Обладнання, що обслуговується кількома працівниками, з метою попередження про його запуск, устатковують звуковою й світловою сигналізаціями. Світлова сигналізація технологічних ліній (включити-виключити, відкрити-закрити) повинна розрізнятися за кольором. Засоби звукової сигналізації встановлюються на пульті керування відповідно до ГОСТу 21786-76.

Попереджувальна сигналізація повинна бути зблокована із системою пуску машин так, щоб тривалість передпускового сигналу (звукового чи світлового) становила 5... 14 с, після чого сигналізація має автоматично відключатися.

Великогабаритні машини, під час обслуговування яких оператор переміщується, а також конвеєри (транспортери) і рольганги, які мають довжину понад 10 м, повинні мати аварійні кнопки "Стоп". Кількість аварійних кнопок має бути такою, щоб відстань між ними була не більше 10 м і був забезпечений вільний доступ до них з будь-якого місця перебування обслуговуючого персоналу.

При розміщенні обладнання в суміжних приміщеннях аварійні кнопки "Стоп" повинні бути у кожному приміщенні.

Комунікації виробничого обладнання повинні бути виконані і

розміщені з таким розрахунком, щоб не було можливості травмування працівників. Пускові кнопки, рукоятки, вимикачі необхідно встановлювати так, щоб виключалась можливість довільного їх включення.

Трубопроводи над робочими місцями й проходами потрібно розміщувати на висоті не менше 2,2 м від рівня підлоги або площадки.

Всі стики й з'єднання трубопроводів повинні забезпечувати надійну герметизацію.

Всі засувки, вентилі, крани, які розміщені вище 2 м від рівня підлоги (площадки) або заглиблення, повинні мати пристрої (важільні, штангові та ін.) для їх відкривання і закривання з робочого місця або стаціонарної площадки.

Відстань між огорожами стаціонарних машин і конструкційними елементами будівель (стіни, колони тощо), а також ширина постійних проходів, вільних від обладнання й комунікацій, повинна бути не менше 1,1 м.

Робочі місця, розміщені на висоті не менше 1 м від рівня підлоги або перекриття, повинні мати огородження заввишки не менше 1 м з перилами або поручнями і з бортовою дошкою знизу огородження. Дошка має бути заввишки не менше 15 см. Площадки й містки повинні мати суцільний неслизький настил.

Виробниче обладнання з кількома приводними двигунами слід обладнати пристроями одночасної негайної зупинки приводів.

Транспортери довжиною понад 45 м необхідно обладнати перехідними містками з перилами. Кількість і місце їх установлення визначаються вимогами безпеки і виробничою потребою.

Стаціонарні транспортери, розміщені нижче рівня підлоги, в усіх місцях, де обслуговуючий персонал може їх пересікати, повинні мати міцні перекриття, які витримують сумарне навантаження до 150 кг (середня маса людини і вантажу, який вона може нести згідно з граничними нормами підіймання та переміщення вантажів).

Приміщення, в яких розташовані робочі місця для приготування робочих розчинів пестицидів, змішування чи подрібнення добрив, протруювання насіння або встановлені машинні агрегати й лінії, під час роботи яких можливе виділення у приміщення пилу чи газу, Повинні обладнуватися витяжною вентиляцією.

Місця приготування розчинів пестицидів і заправлення ними машин повинні бути забезпечені аптечкою першої допомоги, питною

водою в бачку з краном, умивальниками або душовою установкою^

На робочих місцях, де за умов технологічного процесу підлога постійно мокра або холодна, встановлюють стійкі підніжні решітки, виготовлені з матеріалів, які виключають ковзання і легко піддаються санітарній обробці.

Пневматичні системи, які забезпечують пневмо-транспорт і вентиляція зони пиловидалення повинні бути герметичні в місцях з'єднань.

Електроприводи та електрообладнання стаціонарних установок повинні бути встановлені й експлуатуватися відповідно до ПУЕ та ДНАОП 0.00-1.21-98.

Струмопідвідні проводи до електрифікованих машин і установок на робочих майданчиках і у виробничих приміщеннях повинні бути ізольовані і захищені від механічних пошкоджень.

У виробничих приміщеннях слід позначати маршрут та швидкість руху транспортних засобів.

Додаткове змінне обладнання, інструмент та інвентар повинні бути розміщені у спеціально відведеному місці виробничого приміщення так, щоб не захаращувати проходи для людей і підступи до машин.

Під час обслуговування агрегатів групою працівників з операторів призначається старший, який відповідає за організацію й безпеку робіт, що виконуються.

Роботи на приставних драбинах допускається проводити на висоті не більше 5 м. Драбини повинні мати гострі металеві наконечники при установленні на ґрунт, а якщо на твердішу основу - гумові башмаки. Допустимий нахил драбини відносно вертикальної площини має бути не менше 30°.

Пит..17

Режим праці та відпочинку -це встановлені для кожного виду робіт порядок чергування та тривалості періодів роботи й відпочинку, які підтримують високу працездатність, зберігають здоров 'я трудящих; він передбачає правильне чергування часу роботи з мікропаузами та перервами на відпочинок з урахуванням специфіки виробництва або виконуваних функцій.

Мікропаузи- дуже короткі, тривалістю кілька секунд, перерви між окремими елементами операції, які викликані перебудовою процесів збудження та гальмування у нервовій системі людини при закінченні однієї дії та переходом до іншої. Вони можуть складати до 9-10 % оперативного часу та включаються до норми.

Працездатність людини змінюється протягом доби. Найвища працездатність спостерігається в ранкові та денні години - з 8 до 12 та з 14 до 17 години відповідно. У період з 12 до 14 години, а також у вечірній час, як правило, працездатність дещо знижується, а у нічний час досягає свого мінімуму. З урахуванням цього встановлюється змінність роботи підприємств, початок та закінчення роботи у змінах, перерви на відпочинок та сон. Основним періодом для відпочинку упродовж зміни є обідня перерва, яка має ділити робочий день на дві рівні частини. Нормальна тривалість обідньої перерви складає 40-60 хвилин.

Слід мати на увазі, що на початку робочого дня (зміни) темп роботи поступово підвищується (це період входження в роботу, він триває від 20 хвилин до 1,5 години). У період високої працездатності показники продуктивності та якості роботи на 2-2,5 години стабілізуються. Ближче до середини дня (зміни) починається спад. Після обідньої перерви працездатність знову підвищується, хоча й не досягає того найвищого рівня, що був у першій половині робочого дня. Потім знову починається спад, з' являється втомленість, іноді різко виражена наприкінці зміни.

При визначенні часу на відпочинок протягом зміни необхідно враховувати такі виробничі чинники:

o фізичні зусилля;

o розумові зусилля;

o нервове напруження, темп роботи, робочу позу, монотонність роботи;

o психологічний мікроклімат у колективі;

o умови праці (шум, вібрація, температура повітря, загазованість, запиленість, освітлення тощо);

o міру відповідальності та можливі серйозні наслідки допущених помилок при виконанні функцій.