Сучасна електронна археографія

Сучасну електронну археографію дослідники окреслюють як окремий розділ (напрям) класичної (традиційної) науки про публікацію та оприлюднення документів, пов’язаний з імплементацією спеціальними історичними науками джерелознавчого циклу сучасних комп’ютерних та Інтернет-технологій, поглинанням історичних документів, народжених у попередні епохи, модерним електронним середовищем. Спеціальним предметом її виступають специфічні методи і засоби виявлення, описування, створення інструментів пошуку й оприлюднення (включаючи забезпечення оприлюднення і віддаленого доступу до них) історичних документів у такому середовищі, незалежно від первісної (вихідної) форми самої пам’ятки, факту її попередньої публікації (оприлюднення).

Електронна археографія зберігає тріаду завдань, притаманних класичній (традиційній) археографії: виявлення, описування, оприлюднення. Однак за своє професійне завдання вона має, насамперед, розкрити наукові засади складного процесу виявлення історичного документа, обраного для електронної публікації, наступної дігіталізації (оцифровування) – створення цифрової копії документа, її коментування, оздоблення різноманітним пошуковим інструментарієм, розміщення такої копії в електронному середовищі: у Всесвітній інформаційній мережі; нарешті – засадничі особливості її побутування і функціонування у згаданому середовищі.

На сьогодні електронна археографія здебільшого виступає формою цифрової презентації й поширення в електронному середовищі здійснених у попередні роки звичайних (паперових) документальних видань. Електронні публікації, вихідною основою яких слугують оригінали історичних документів, відповідним чином оцифровані та археографічно опрацьовані, не кажучи вже про сучасні електронні документи – поки що займають серед них незначне місце. Але саме вони мають скласти основу майбутньої електронної археографії.

Електронне середовище є надзвичайно рухливим, і не завжди певні веб-вузли, інформаційні ресурси та бази даних тривалий час продовжують своє існування. Тому на публікатора документів в Інтернеті покладається додаткова відповідальність щодо забезпечення необхідної стабільності їхнього зображення, змісту і контексту, захисту від несанкціонованого втручання з метою внесення якихось змін до них, продовження існування (якщо це можливо) у випадку припинення існування відповідних Інтернет-сторінок та сайтів.

Основні джерела інтернет-археографії:

1) спеціалізовані електронні бібліотеки та архіви;

2) сайти, для яких публікація документів в електронному вигляді є важливою, проте не основною, складовою наповнення змісту (напр., офіційний портал Держкомархіву України, сайти НБУВ, вищих навчальних закладів);

3) інтернет-представництва інституцій, формально не пов’язаних з археографічною діяльністю (напр., офіційний портал КМУ, сайт МЗС України тощо), які регулярно розміщують окремі електронні публікації писемних документів певної тематики;

4) незалежні (приватні) сайти й тематичні інформаційні проекти, які подають електронні версії окремих історичних пам’яток, відібраних згідно з власними вподобаннями (напр., інформаційно-освітній ресурс «Гайдамака»). Такою на сьогодні є провідна тенденція інтернет-археографії – розміщувати електронні варіанти текстів і зображень документів не стільки на спеціалізованих джерельних сайтах, скільки у складі веб-ресурсів інституцій та приватних порталів, які займаються різнобічною діяльністю;

5) періодичні інтернет-видання, які вміщують публікації документів.

Класифікація електронних публікацій (рос. дослідниці О. Бобрової):

1. «клони» паперових публікацій – електронні перевидання існуючих збірників документів або окремих журнальних публікацій зі збереженням усіх притаманних їм особливостей;

2. віртуальна публікація, що не має паперового оригіналу, тобто не опублікована традиційним способом;

3. перевидання в електронній версії вже існуючої у традиційному вигляді публікації, переробленої самим автором;

4. електронне перевидання широковідомого і неодноразово виданого у традиційному вигляді документа, що супроводжується коментарями розробника сайту або його особистий переклад окремих документів;

5. перевидання в електронній версії вже існуючої у традиційному вигляді публікації, включаючи всі супровідні тексти, але при цьому творці сайту виправляють помилки в коментарях, примітках і т.д.