Методичні вказівки для студентів

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС

з курсу «Археологія»

(посібник для студентів)

Розробник: к.і.н., доцент Папанова В.А.

Приклади завдань підсумкової контрольної роботи………….с.103-106

Питання для самоконтролю та самоперевірки………………..с.107-108

Список літератури з курсу………………………………………..с.108-111

Короткий термінологічний словник…………………………….с.112

Додатки……………………………………………………………..с.112-118

Вступ

Мета -вивчення студентами iсторичного минулого людства, закономiрностей його становлення та розвитку, виникнення й розвитку матерiальної та духовної культури людей внаслiдок археологiчних дослiджень. Сформувати мiцнi знання з древньої iсторiї України, виховати критичне ставлення та осмислення рiзних джерел. Сформувати навики самостiйної та практичної роботи.

Завдання курсу:

- розкрити специфiку джерельної бази археологiї як науки;

- простежити шлях становлення та розвитку археологiї на Українi;

- детально ознайомити студентів з унiкальними рiзно­манiтними культурами та пам'ятниками України;

- розкрити самостiйний неповторний хiд iсторичного роз­витку стародавнього населення України.

Місце навчальної дисципліни в системі професійної підготовки фахівцянавчальна дисципліна "Археологія" є складовою циклу професійної підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр".

Інтегровані вимоги до знань і вмінь з навчальної дисципліни: навчальний курс озброює майбутнього вчителя знаннями, вміннями та навичками з теорії та практики археології України, а також законодавчим і нормативним забезпеченням археологічних розкопок.

У результаті вивчення курсу „Археологія”

студент повинен знати:

- законодавство з охорони пам'яток iсторiї та культури;

- закономiрностi розвитку матерiальної культури рiзних археологiчних епох;

- основнi елементи соцiально-економiчного розвитку суспiльства та його свiтогляд за археологiчними джерелами;

- основнi положення методики польових археологiчних дослiджень;

- як вiдбувалося становлення та формування археологiї як науки;

- предмет, методи та специфiку археологiчного дослiдження;

- археологiчну перiодизацiю, археологiчнi культури кожного перiоду;

- правила технiки безпеки у польових умовах.

студент повинен вмiти:

- здiйснювати археологiчнi розкопки;

- визначати культурно-хронологiчну приналежнiсть археологiчних джерел;

- здiйснювати попередню консервацiю та реставрацiю археологiчних матерiалiв;

- застосовувати археологiчнi джерела у науково-дослiднiй та викладацькiй роботi.

- давати характеристику загального та часткового характеру перiодам та культурам;

- вмiти аналiзувати матерiальнi джерела та робити їх iсторичну iнтерпретацiю;

Міждисциплінарні зв’язки навчальної дисципліни:курс „Археологія” тісно пов’язаний з курсами „Історія України”, „Історія первісного суспільства”, „Історія стародавнього Сходу”, „Історія стародавніх Греції та Риму”, „Історія середньовічної Європи”, „Допоміжні історичні дисципліни”, „Музєєзнавство”, „Історичне краєзнавство”, „Історична географія”.

Тема 1.

«Вступ до курсу археології України»

Методичні вказівки щодо роботи над темою.Під час роботи над темою студенти повинні засвоїти становлення археології як самостійної історичної науки, її предмет, методи та принципи.

Робота над темою передбачає засвоєння лекційного матеріалу, участь у обговоренні питань під час семінарських занять, написання реферату (окремими студентами), самостійну роботу над окремими питаннями теми, контроль у формі тестування.

Лекція 1

Тема: „Предмет і завдання археології як історичної науки”

План

1. Археологія — самостійна галузь історичних наук

2. Археологічне датування

3. Методика археологічних досліджень

Основна література

Авдусин Д. А. Полевая археология СССР. М., 1980.

Арциховский А. В. Археологїя // Очерки истории историческои науки в СССР: В 3 т. М„ 1955. Т. 1.

Бачинский А. Д. Викентий Вячеславович Хвойка (1850—1914) //Зап. Одес. археол. о-ва. 1960. Т. 1. (34).

Брайчевська А. Т. Археологія в житті і творчості Т. Г. Шевченка // Археологія. 1964. Т. 17.

Брей У., Трамп Д. Археологический словарь. М., 1990.

Каменецкий И.С., Маршак Б.И., Шер Я.А. Анализ археологических источников (возможности формализованного подхода). М., 1975.

Мезенцееа Г. Г. Музеєзнавство. К., 1980.

Монгайт А. Л. Археология Западной Европы: В 2 т. М., 1973. Т. 1.

Проблемная ситуация в современной археологии. К., 1988.

Спицын М. С. Развитие археологии в Одессе // Зап. Одес. археол. о-ва. 1960. Т. 1 (34).

Чмихов М. О., Черняков І. Т. Хронологія археологічних пам'яток епохи міді—бронзи на території України. К., 1988.

Чмихов М.О., Шилов Ю.О., Корнієнко П.Л. Археологічні дослідження курганів. К., 1989.

Стислий зміст лекції

Археологія—самостійна галузь історичних наук. За одним із найпоширеніших визначень, наука — це форма суспіль­ної свідомості, спрямована на одержання нового знання та ви­явлення закономірностей із метою їх подальшого застосування на практиці. Отже, будь-яка галузь знання є наукою лише то­ді, коли вона має власні предмет (іноді до предмета додають ще й об'єкт), джерела й методику дослідження. Переважна час­тина археологів виходить із того, що їхня наука є історичною наукою, котра на підставі переважно речових пам'яток (або їх­ніх решток) давноминулих часів вивчає історію людства (як правило, первісної, рабовласницької та феодальної епох), реконструюючи при цьому історичний процес за допомогою спе­ціальних, притаманних лише їй методів. Тому предметом архео­логії є вивчення історії людства відповідно до основних етапів розвитку його матеріальної культури (кам'яний, мідний, бронзо­вий, залізний віки), окремих археологічних пам'яток, комплек­сів, культур.

Крім дослідження окремих аспектів стародавньої історії, археологія до­помагає також з'ясувати глобальні проблеми, що становлять основу світо­гляду сучасної людини (наприклад, проблеми антропогенезу, виникнення праці, появи людського суспільства, розвитку виробництва та переходу до відтворюючого господарства, розкладу первісного суспільства та появи держав).

Археологія всеосяжна не лише в часовому, а й у просторо­вому аспектах: скрізь, де жили люди, на будь-якій частині Зем­лі лишилися сліди їхньої діяльності (це стосується не тільки суші, а й морського дна). Безумовно, часово-просторові можли­вості археології остаточно визначені для території лише нашої планети і в часових межах історії людського суспільства, однак не виключено, що невдовзі будуть знайдені матеріальні свідчен­ня існування попередників найдавніших людей. Можливо також, що відбудеться вихід земних археологів на інші планети Со­нячної системи. Все це приведе до переосмислення традиційних обріїв археології.

Археологічна періодизація узгоджується із загальноісторичною так: кам'яний вік відповідає первісному ладові, в бронзо­вому віці виникли найдавніші держави, в ранньому залізному — держави вторинного типу. За традиційною періодизацією, ка­м'яний вік на території України тривав не з олдувайської (най­давнішої), а з ашельської епохи (з 1,5—1 млн. років тому) по неоліт включно (по IV тис. до н. е.), епоху мідного віку да­тують IV—III тис. до н. е., бронзового віку—II тис. до н. е.— VIII ст. до н. е., а раннього залізного віку—VIII ст. до н. е.— IV ст. н. е. Ми вважаємо, що на території України кам'яний вік та епоха неоліту закінчилися близько 2800/2750 р. до н. е. Складовою частиною цієї епохи на деяких територіях був мід­ний вік (між 3300—2800/2750 рр. до н. е.). Епоху бронзового віку слід датувати періодом із 2800/2750 по 1200 р. до н. е., а епоху ранньозалізного — періодом із XII ст. до н. е. по IV ст. н. е.

Методика археологічних досліджень. Як самостійна наука, археологія має свої методи, найголовнішими серед яких є ме­тоди польових досліджень археологічних пам'яток. Археологіч­ними пам'ятками вважаються всі матеріальні рештки діяльності .людини або змінене людською працею (із слідами діяльності людини) природне середовище. Вони можуть бути умовно по­діленими на кілька груп: місця проживання давніх людей — стоянки, поселення, городища (поселення, оточені ровами, вала­ми, мурами), окремі житла; поховальні пам'ятки — поля похо­вань, кургани, окремі могили; місця культового характеру — храми, святилища; споруди та місця для роботи (майстерні, рудники, шахти); окремі предмети (знаряддя праці, прикраси, предмети побуту, зброя та ін.).

Пам'ятки майже ніколи не бувають абсолютно відірваними одна від одної. Значні групи синхронних археологічних пам'я­ток, що мають комплекс спільних ознак у специфічних типах знарядь, жител, поховальних споруд, ритуалів, формах та ор­наментації посуду тощо (а також однотипну еволюцію цих оз­нак) й розташовані на певній обмеженій території, називаються археологічними культурами. Переважна більшість науковців уважає: кожна археологічна культура відповідала, очевидно, окремому соціально-історичному організму. Декілька археологічних культур із спорідненими, хоча й дещо відмінними, побутом і духовною культурою, близькими рисами, рівнями розвит­ку й напрямами господарської діяльності тощо, становлять “культурно-історичну область”, або “блок культур” (іноді за­мість терміна “культурно-історична область” уживається термін “культурно-історична спільність”. Вважаємо, що таке ототож­нення не зовсім правильне, бо “культурно-історична область” є характеристикою території поширення споріднених пам'яток, а “культурно-історична спільність” стосується населення цієї області).

Археологічні пам'ятки доходять до нас найчастіше у вигляді культурного шару, утвореного із “суміші” землі з рештками ма­теріальної культури давніх людей. Культурний шар рідко коли залягає на поверхні,— як правило, його перекриває пізніший за часом грунт. Опис особливостей розташування та структури культурного шару називається стратиграфією. Цим терміном в археології користуються у двох випадках: коли треба підкреслити, в яких геологічних відкладах залягає пам'ятка (наприк­лад, починаючи з епохи бронзи всі пам'ятки перебувають у су­часному грунті, а раніші — нижче нього); коли необхідно вказа­ти на послідовність утворення пам'яток різних епох на одній і тій же площі або де їхні площі перекривають одна одну (на­приклад, коли на печерній стоянці палеолітичний шар розташо­вується під мезолітичним, або коли поселення бронзового віку перекриває собою поселення неоліту, або коли катакомбне по­ховання впущене до насипу більш раннього ямного кургану).

Культурний шар вивчають у три етапи. Перший — це польові досліджен­ня на місці розташування пам'ятки. Розвідка буває загальна (коли виявляють усі без винятку археоло­гічні пам'ятки, що трапляються на пошуковому маршруті) або цільова (коли шукають лише ті пам'ятки, які особливо цікавлять дослідника). Найповніше вивчення пам'ятки в польових умовах досягається її роз­копками. Сучасна розкопна методика вимагає якнайповнішого вивчення всіх без винятку частин досліджуваного об'єкта, тож науковці прагнуть роз­крити всю або максимально можливу площу пам'ятки та всі її шари, ви­значити стратиграфію.

На другому етапі відбувається дослідження археологічної пам'ятки в ла­бораторії. Тут можна зробити пилковий аналіз рослинних решток грунтів, спектральний аналіз металу, визначити за кістками тварин видовий склад стада, вирахувати ті або інші статистичні закономірності тощо. Дослідження археологічної пам'ятки завершує третій етап — історична реконструкція розкритого в полі об'єкта.

Таким чином, як і кожна самостійна наука, археологія має свій власний предмет дослідження, свою методику та (як і кож­на окрема історична наука) свою періодизацію. При цьому вона користується і власними джерелами, і джерелами інших наук, прогресує у взаємозв'язках з іншими науками. Проте своєрід­ність археології не обмежується вищеназваним. Особливо ви­разно вона проявляється в одному з основних завдань археологічних досліджень — визначенні часу існування пам'ятки, тобто в археологічному датуванні.

Семінарське заняття №1

Тема : “Предмет археології. Становлення археології як науки”

Питання для обговорення

1. Археологія як наука

2. Принципи, джерела та методи археології.

3. Етапи розвитку археологічної науки

а) початок розвитку;

б) розвиток археології у XVIII- на початку XX ст.

в) розвиток археології у ХХ ст.

г) сучасний етап розвитку української археології.

Методичні вказівки для студентів

Перше питанння. Археологія (грецькою "археос" — стародавній і "логос" — вчення) — наука, яка вивчає Історію людства на основі аналізу решток матеріальної культури.

Під рештками (речами) матеріальної культури розуміють знаряддя пра­ці, предмети побуту і культу, прикраси, зброю, житло, поховання, тобто все те, що було результатом життя й діяльності людини і частково чи пов­ністю збереглося до наших днів. Більшість цих речей виявляють найчас­тіше у процесі археологічних розкопок.

Дослідження археологічних матеріалів допомагає вченим пізнавати історію первісного суспільства, а також глибше і повніше відтворювати картини життя у ті часи, коли вже існували письмові джерела. Важко, на­приклад, визначити, звідки вчені більше дізналися про життя та історію скіфів і сарматів: із записів Геродота та інших античних авторів чи у процесі розкопок стародавніх курганів, поселень, городищ.

Отже, археологія є самостійною історичною наукою. Як і будь-яка інша наука, вона має свій предмет, методи його дослідження і завдання, яке полягає у всебічному вивченні історії племен і народів давніх епох — етно­культурного складу населення, рівня виробництва і розвитку продуктивних сил, виробничих відносин і соціального устрою, духовної культури, вірувань, мистецтва тощо.

Друге питання. Принципи археології: детермінізм, універсалізм, уніформізм, актуалізм, системність, опредмечування, принципова достатність даних, індетермінізм, індивідуалізація, історизм. Неупорядкованність, полісемизм, недостатньость археологічних даних.

Трете питання. Археологічні дослідження. Емперічний рівень. Добування джерел (розкопки).

Четверте питання. Археологічні дослідження. Емперічний рівень. Добування джерел (розкопки). Культурний шар. Стратиграфічний метод. Культурно-хронологічна атрибуція. Історична реконструкція в археології. Принципи розкопок: речовий, сенсаційності, автентичності, востановительний, індивідуального підхіду.

Історія розвитку археології України. Розкопки Десятинної церкви П.Могилою (1636). Заснування у 1718 р. Кунсткамери у Петербурзі. Розкопки Литої могили у 1763 р. О. П. Мельгуновим. Експедиції до Північного Причорномор’я В.Ф. Зуєва, П.С. Палласа, П.І. Сумарокова, І. М. Муравйова.-Апостола. Діяльність Н.Ю. Патініоті (1812), В.В. Каховського, І.П. Бларамберга, П.А. Дюбрюкса, І.О. Стемпковського

Організація музеїв на початку XIX ст. у Миколаїві, Феодосії, Одесі, Керчі. Одеське товариство історії і старожитностей (1839) та його діяльність. М.Н. Мурзакевич.. “Записки Одесского общества истории й древностей” (1844-1919).

Формування слов’янської археології. З. Доленга-Ходаковський, В.Н. Каразін, К.А. Лохвицький, митрополит Київський Євгеній (Є.О. Болховітінов), М.Ф. Берлінський. Розкопки в Київі – Десятинної церкви (1824), Золотих воріт (1838). Археологічний музей Київського університету. Тимчасова комісія для розбору ста­родавніх актів (Київ). Музеї в Катеринославі (1849), Херсоні (1890), Києві (1899), Археологічний музей при Київській духовній академії (1872), Херсонеський музей у Севастополі (1892).

Розкопки Ф.І. Камінського, К.С. Мережковського, В.Б. Антоновича, М.І. Веселовського, І.Є. Забєліна, Д. Я. Самоквасова, В.В. Хвойка, В.О. Городцова та інш.

Антична археологія. В.В. Латишев, Б.В. Фармаковський, К.К. Косцюшко-Валюжинич, К.Є. Думберг, Р.X. Лепер, Е.Р. Штерн та інш.

Українська археологія в радянські часи. ВУАН. Археологічна ко­місія. Всеукраїнський Археологічний комітет (ВУАК.) Одесь­ка комісія краєзнавства (1923—1930).. Постійно дію­чі експедиції. Кабінет антрополо­гії ім. Ф. К. Вовка АН УРСР. Інститут археології АН УРСР. Репресії археологів. Здобутки археології у 20-90-ті рр. ХХ ст.

Основна література

Археологія України // За ред. Л.Л. Залізняка. – К., 2005. – С.7-22.

Археология Украинской ССР. - К., 1985. - Т.1

Беляєва С. О., Петрашенко О. М. Про основні напрямки та результати застосування автоматизованої системи обробки джерел в Інституті археології НАН України // Археологія. – 1995. – №2. – С.120-126.

Бунятян К.П. Давнє населення України. – К.,1999. – Розділ І.

Винокур І.С., Телєгін Д.Я. Археологія України. - Тернопіль, 2002. – С.5-16.

Гершкович Я. П. Псевдоархеологія на пострадянських просторах: неусвідомлена небезпека // Археологія. – 2011. - №2. - С. 110-115.

Жебелев С.А. Введение в археологию. История археологических знаний. – Пг., 1923. – Електроний ресурс

Керам К. Боги, горобницы, ученые. – М.,2005.

Керамика как исторический источник. – Новосибирск,1989.

Клейн Л.С. Археологические источники. – СПб, 1995. – С.181-241. – Електроний ресурс

Клейн Л.С. Принципы археологии. – СПб.,2001. – С.56-62. – Електроний ресурс

Конспект лекций по дисциплине “Методика полевой археологии” // Сост. Н.А. Гаврилюк, В.С. Ветров. – Луганськ, 2003. – Лекция 1.

Кузін-Лосєв В. І. Деякі зауваження з приводу інтерпретації археологічного матеріалу // Археологія. – 1995. – №2. – С.94-101.

Кулатова І. М., Супруненко О. Б. Археологія в діяльності Полтавської вченої архівної комісії // Археологія. – 1995. – №2. – С. 122-127.

Лебедев Т.С. История отечественнной археологии 1700 - 1917. – СПб, 1992.– Електроний ресурс

Папанова В.А. Урочище Сто могил: некрополь Ольвии Понтийской. – К.,2006. – С.

Отрощенко В. В. Деякі зауваження з приводу «кризи української археології» // Археологія. – 1995. – №2. – С. 118-124.

Ростовцев М.И. Избранные публицистические статьи. – М.,2002.

Скифский роман // Под. общей ред. Г.М. Бонгард-Левина. – М.,1997.

Тункина И.В. Русская наука о классических древностях юга России (XVIII – середина XIX в.) - СПб,2002.

Шовкопляс І. Г. Археологічні дослідження на Україні, 1917—1957: Огляд вивчення археологічних пам'яток. - К., 1957.

Шовкопляс І. Г. Археологія // Історія Академії наук Української РСР: У 3 кн. – К., 1967. -Кн. 1.

Шовкопляс Й. Г. М. Я. Рудинский (1887—1958) // Крат. сообщ, Ин-та археологии АН УССР. - 1959. - Вип. 8.

Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України. – К., 1992. – Лекція 1.

Самостійна робота

Охорона пам'яток iсторiї та культури в Українi

1. Питання охорони пам'яток у Росiйській імперії у ХIХ - на початку ХХ ст.

2. Становлення законодавства про охорону пам'яток у радянський час.

3. Види пам'яток iсторiї та культури.

4. Державний облiк, умови зберiгання пам'яток iсторiї.

5. Вiдповiдальнiсть за порушення законодавства

Індивідуальне творче завдання

Теми рефератів

1. Методи археології.

2. Організація музеїв на початку XIX ст. у Миколаїві, Феодосії, Одесі, Керчі.

3. Розкопки Ольвії у ХІХ- на початку ХХ ст.