Методичні вказівки для студентів. Перше питання. Культура Гумельниціодержала свою назву за розкопаним ще у 30-х роках XX ст

Перше питання. Культура Гумельниціодержала свою назву за розкопаним ще у 30-х роках XX ст. однойменним поселенням у Румунії, була поширена на Ниж­ньому Подунав'ї в Румунії, Болгарії і на півдні України. У межах Одеської області відомо близько 20 гумельницьких поселень, зокрема поблизу сіл Озерне, Болград, Утконосівка та ін. Досліджували цю культуру Т. С. Пас-сек, І. Т. Черняков, Л. В. Суботін, В. С. Бейлекчі та ін.

Район поширення пам'яток Гумельниці безпосередньо межує з трипіль­ськими. Склалася ця культура в Балкансько-Дунайському регіоні приблизно у той самий час, що і Трипілля (початок IV тисячоліття до н.е.), і тривала близько тисячі років (3800-2800 рр. до н.е.). Вважається, що носії культури Гумельниця переселилися на лівобережжя Дунаю у першій половині IV тис. до н.е. Тут формується один з варіантів культури Гумельниця — культура Болград — Алдень. Як на території Болгарії та Румунії, так і на лівобережжі Нижнього Дунаю ці племена зазнали впливу неолітичної нижньодунайської культури Хаманжії, про що свідчить і знахідка глиняної статуетки "Мислитель" на Вулканештському поселенні. В нижніх шарах деяких поселень культури Гумельниці цього регіону помітні виразні риси племен культури Хаманжії, слідами якої відбувалось освоєння цієї території.

За складом матеріальної культури Гумельниця загалом досить близька до Трипілля. Як і трипільській культурі, Гумельниці властиві наземні гли­нобитні напівземлянкові житла. Під поселення обиралися місця, зручні для захисту. Основними заняттями були землеробство та розведення свій­ських тварин. Можливо, землеробство тут було вже ральним: на території одного з поселень у Румунії знайдено рештки рала. Кераміка високоякісна, складається зі столового і кухонного посуду. Перший інколи розписаний фарбами, але є багато лощеного і так званого канельованого (з рельєфною поверхнею) посуду. Саме ці типи орнаментації на кераміці, як і відмінності в характері пластики, дають підставу виділяти гумельницькі поселення в окрему культуру. Відрізняється культура Гумельниця від сусідніх синхрон­них культур і набором амулетів, виготовлених з глини та кістки. В одних з них вбачають стилізовані зображення людської постаті. Інші тлумачать як частину примітивного сонячного годинника, яким користувалося населення гумельницької культури, тощо.

З культурою Гумельниця в Болгарії пов'язують мідні копальні АЇ-Бунар.

Друге питання. У той час, як на Правобережжі України розвивалася трипільська культура середнього та пізнього етапів, Волинь, Поділля і Закарпаття засе­ляли кілька інших груп племен мідного віку. Деякі з них були близькими сусідами з трипільцями, інші жили далеко від них. Переважна більшість культур, носіями яких були ці групи племен, склалися за межами України проникли на нашу територію у вже сформованому стані. Так, починаючи з епохи пізнього неоліту, на Середньому Дунаї розвивалися культури лен-дельського типу (циклу), що в IV тисячолітті до н.е. проникають на територію Польщі, а звідти, в обхід Карпат з півночі, — на Волинь. Пізніше, у другій половині III тисячоліття до н.е., на Волині і Поділлі розвивалися дві інші культури, які за типом кераміки отримали назви культур лійчастого посуду і кулястих амфор. Склалися ці культури також за межами України (Польща, Німеччина). Першою на території України з'явилася культура лійчастого посуду, вона розвивалася одночасно з пізнім Трипіллям, потім набула поширення культура кулястих амфор. Племена полгарської і баденської культур жили в Закарпатті.

Лендельська культура була поширена на Волині (до р. Горинь) і частково на лівобережжі Верхнього Дністра. Відомо понад 30 поселень і шість неве­ликих могильників. Деякі з поселень, як, наприклад, Гоща, Зимно, Костянець, Листвин та інші, розкопані на досить значній площі, тут виявлено напівзем-лянкові житла із залишками глиняних печей, крем'яні майстерні та ями госпо­дарського призначення. Поселення, зазвичай, розміщувались на високих мисах, деякі з них мали укріплення.

У розвитку культури виділяється два етапи — ранній та пізній, що роз­різняються, головним чином, за складом кераміки, знарядь праці, прикрас та деталями поховального обряду. В цілому для культури характерна наяв­ність досконалої кераміки. Вона виготовлена з відмуленої глини, добре за­гладжена, іноді лощена, гарно випалена. Представлена значною кількістю форм — округлі амфори двох типів, біконічні горщики, миски з харак­терними виступами, або вушками, чаші на високому піддоні тощо. Орна­ментація, якщо не рахувати рідкісну для культури розписну кераміку, в цілому бідна. Це окремі наліпи, насічки по зрізу вінець, ряди поодиноких наколів. На поселеннях зрідка зустрічаються зразки глиняної пластики — фігурки людей і тварин.

Знаряддя праці — великі ножі, скребки, скобелі — виготовляли пере­важно з кременю. Знайдено також кам'яні зернотерки, сокири-молоти з рогу оленя. Мідні речі зустрічаються рідко. Це, головним чином, прикраси: обручки, буси тощо.

Культура лійчастого посуду в межах України була поширена на тери­торії Львівської і на північному заході Волинської областей, де виявлено понад 40 поселень та окремих місцезнаходжень. Поселення цієї культури —Винники, Тадені, Малі Грибовичі на Львівщині, Зимне на Волині—розкопані на значній площі. Поховань на території України відомо мало; вивчені вони слабо. В с. Дружелюбівка на Львівщині досліджена лише одна могила цієї культури. Проте в Польщі і Німеччині вивчено багато поховань цього типу.

Топографія розміщення поселень цієї культури досить своєрідна — вони локалізуються, здебільшого, на мисах високих берегів Західного Бугу та його приток або на плато, що зумовлено необхідністю захисту від ворогів. Під час розкопок виявлено сліди фортифікаційних споруд — вали, рови (Зимне). Досліджено два типи жител — напівземлянкові заглиблені і на­земні стовпової конструкції, а також ями, вимазані глиною, в яких зберігали збіжжя. Важливе місце в житлах займала піч. Глинобитні печі були досить великими — інколи до двох метрів у поперечнику.

Серед знарядь праці переважали крем'яні вироби. З кременю виготов­ляли великі ножі, сокири з шліфованою робочою частиною, вістря стріл і дротиків тощо. Виявлено бойові сокири-молоти з каменю, а також зерно-терки. Відомі мідні сокири та тиглі для плавлення цього металу.

Кераміка дуже своєрідна. Вона характеризується переважанням широ­когорлих форм посуду з розширеними (лійчастими) вінцями, звідки і по­ходить назва культури. Посуд відносно тонкостінний, добре згладжений і випалений, представлений біконічними горщиками, мисками, черпаками, друшляками. Орнамент небагатий, але досить характерний. Основними заняттями населення були скотарство і землеробство. Мож­ливо, перше у житті цих племен відігравало більшу роль. У свійському стаді переважали велика рогата худоба (40 %) і свині (30 %), менше було , кіз, коней. Землеробство, можливо, було вже ральним із використан­ням тяглової сили вола: на одному з поселень цієї культури в Польщі ви­явлено виліплене з глини зображення пари биків у ярмі.

Культура кулястих амфорохоплювала східну частину Німеччини, Польщу, Чехію, а в Україні займала територію Волині й Поділля. Східна група пам'яток цієї культури датується серединою і другою половиною III тисячоліття до н.е. Нині в Україні відомо 116 місцезнаходжень культури кулястих амфор, у тому числі 7 поселень. Найбільш східні пам'ятки ви­явлено в Київській області. Розкопками досліджено одне поселення (по­близу с. Межиріч Рівненської області) та кілька десятків могил. Найвідо-міші з них поховання біля сіл Колодяжне (Житомирщина), Довге, Увисла та Хартонівці (Тернопільщина).

Поховання цієї культури здійснювались інколи під невисокими курга­нами, а в переважній більшості — без них, але обов'язково у гробницях, складених з великих кам'яних брил. Виділяють два типи цих мегалітичних споруд: дольмени і кам'яні скрині. Останні менші за розмірами і мають кам'яне дно. У таких гробницях виявлено одне або кілька поховань, для яких характерне сидяче або скорчене трупопокладення. В окремих випад ках відзначено трупо спалення (Кикове на Житомирщині). У похованнях буває значна кількість посуду, знарядь праці, бойових сокир-молотів тощо. Найбільш цікавою і важливою для розуміння обряду поховання є гробниця поблизу с. Колодяжного (Житомирська область). Найпоширенішою формою посуду культури є вузькогорлі опуклобокі (кулясті) амфори або кулясті, але більш широкогорлі, горщики і кубки, кришки з високим бортиком. На плічках амфор і горщиків завжди є по 2 або 4 вушка. Орнамент покриває лише верхню частину посуду. Кришки орнаментовані по всій поверхні. Мотиви візерунка досить складні і включають горизонтальні ряди, вертикальні смуги, зигзаг, шеврони і фестони. Основним характерним елементом орнаменту є відбитки прямокутного чи напівкруглого (лускопо­дібного) штампа.

Знаряддя праці (сокири, ножі) і предмети озброєння (сокири-молоти) значною мірою нагадують вироби культури лійчастого посуду. Своєрідності культурі надають прикраси, серед яких багато виготовлених з янтарю. Цікавими є також кістяні напівкруглі пряжки, зазвичай, багато орнамен­товані. Племена культур лійчастого посуду і кулястих амфор, що існували на території України наприкінці мідного віку, відіграли певну роль у форму­ванні культур шнурової кераміки епохи бронзи.

Полгарська культура.На Закарпатті відомі дві культури мідного віку — полгарська і баденська. Основним районом поширення цих культур є території Чехії, Словаччини й Угорщини. Звідси вони проникли на Закар­паття. Полгарська культура сформувалася тут ще в другій половині IV тисячоліття до н.е. Нині на території Закарпаття відомо 12 поселень і один могильник цієї культури. На розкопаних поселеннях Берегове, Дрисине, Малі Гаєвці, Заставне досліджено рештки наземних жител стовпової кон­струкції зі стінами, обплетеними лозою і обмазаними глиною; у заглибинах долівки виявлено сліди відкритих вогнищ або печей. У цілому посуд поділяється на кухонний і столовий. Перший виго­товлявся з глини, до якої додавали значну кількість подрібненої соломи. Це переважно товстостінні горщики, іноді орнаментовані наліпними ши­шечками чи валиком. Столова кераміка формувалася з добре відмуленої глини, вона тонкостінна, старанно згладжена. За формою це горшки, кубки, чаші, миски, в тому числі чотирикутні та з хвилястим оформленням краю, вази на високій ніжці, кришки тощо. Орнаментація порівняно багатша, ніж на кухонному посуді. Вона також наліпна або виконана насічками, лініями, защипами тощо. Серед елементів наліпного орнаменту дуже харак­терними є виступи у вигляді пташиних чи зміїних голівок. Зустрічається розпис чорною, вишневою і білою фарбами. Серед глиняних виробів трапляються і жіночі фігурки, прясла, важки, буси тощо. На поселеннях зібрано велику кількість шліфованих кам'яних сокир, тесел, долот, зернотерок, а також знарядь з кременю та обсидіану — ножів, вістер, скребків, свердел тощо. На середніх етапах розвитку культури з'яв­ляються мідні, у тому числі "важкі", вироби, зокрема провушні сокири. Обряд поховання—скорчене на боці трупопокладення у ґрунтових моги­лах, причому жінок ховали на лівому, а чоловіків — на правому боці. На заключних етапах культури з'являються курганні поховання, зрідка за обрядом трупоспалення. Похованих супроводжували, зазвичай, посуд, при­краси, кам'яні і мідні знаряддя.

Баденська культурав середині III тисячоліття до н.е. змінює полгарську. Велика кількість пам'яток цієї культури відома в Подунав'ї на території Чехії, Словаччини, Угорщини та інших сусідніх країн. На Закарпатті баденські поселеннь відомо всього близько десяти (Великі Лази, Мукачеве та ін.). На першому з них розкопано рештки напівземлянкового житла підпрямокутної форми глибиною до 0,4 м, розчищено сліди вогнища, ямки від стовпів, що підпирали двосхилу покрівлю. Основним джерелом для характеристики баденської культури є кера­міка, як з точки зору форми посуду, так і з точки зору його орнаментації. За формою переважає опуклобокий товстостінний горщик. Побутували також кружки-кубки з високою ручкою, що мала форму петельки, глечики, друшляки тощо. Орнаментація багата, але візерунок складається з прямих врізних ліній, що створюють прості геометричні фігури — трикутники, ромби, паралельні смуги тощо. Часто зустрічаються нігтьоподібні загли­бини, розміщені у три, чотири ряди. Цим орнаментом прикрашали виключ­но горщики з вінцями, що нагадували у профіль стопи. Деякою своєрідністю відрізняються і знаряддя баденської культури, серед яких переважають бойові сокири-молоти, побутують також вістря стріл із кременю й обсидіану, теслярські кам'яні шліфовані сокири, тесла, долота тощо. Знайдено багато прясел. У житті племен баденської культури, як і в біль­шості населення кінця мідного віку, важливу, чи навіть основну, роль починає відігравати скотарство. Людині були вже відомі всі види нинішніх домашніх тварин. Розвивалися також землеробство, мисливство, рибальство. За даними сусідніх територій відомо, що основним обрядом поховань у досліджуваній культурі було трупопоюіадення на боці, рідше зустрі­чається трупоспалення.

Третє питання. Скотарські культури степової зони та Криму. На Середньому і Нижньому Подніпров'ї, степовому Лівобе­режжі, у Причорномор'ї і Криму в мідному віці розвивалися три основні скотарські культури — середньостогівська, ямна та кемі-обинська.

Середньостогівська культурабула поширена в лісостеповій і степовій частині межиріччя Дніпра і Дону. Окремі місцезнаходження цієї культури виявлено на захід від Дніпра, зокрема в межах Кіровоградської області. Назву культурі дало розкопане А. В. Добровольським поселення в урочищі Середній Стіг (нині на території м. Запоріжжя). Всього тепер відомо близь­ко 100 пунктів цієї культури — поселень, могильників, поховань чи окремих знахідок. Про склад і характер матеріальної культури найповніше уявлення дає поселення Дереївка. Тут на площі 2000 м² розкрито невеликий "дворик", оточений трьома трохи заглибленими в землю житлами прямокутної форми. Багаття в житлах горіло у невеликих ямках, часто обкладених камінням. Виявлено багато господарських ям, культові поховання собаки, а також че­репа коня в супроводі двох собак. На "дворику" поблизу одного з жител виділяються місця "гончара" і "точильника", де формували глиняний посуд та виготовляли за допомогою шліфування кістяні знаряддя. На поселенні зібрано більше 10 тис. знахідок. Це, перш за все, кераміка, знаряддя праці, прикраси. Пластика представлена жіночими статуетками і фігурками тварин. Кераміка (горщики, глечики) середньостогівської культури майже ви­ключно гостродонна, лише невелика частина мисок мають плоске дно. Вінця, як правило, досить високі, інколи трохи "роздуті". У глиняне тісто додавали велику кількість товчених черепашок. Орнамент, що покривав лише верхню частину посуду, у дошнуровий період наносили гребінцевим штампом, пізніше з'явився гусеничний орнамент. За деріївського періоду посуд прикрашали за допомогою скобкоподібних штампів чи відбитками шнура. Середньостогівська культура була першою на Україні, в якій виникає шнуровий орнамент, що потім відіграв велику роль у культурах мідного і бронзового віків Європи. Серед знарядь праці середньостогівської культури багато крем'яних ножів, скребків, вістер дротиків і стріл, кам'яних зернотерок, мотик, лощил, рибальських гачків з рогу і кістки. З рогу оленя виготовлялися бойові молоти та псалії (деталь кінської вуздечки). Металевих речей ще дуже мало. Основним заняттям середньостогівських племен було скотарство, голов­ним чином, розведення коней — серед фауністичних решток їхні кістки становлять інколи до 60-80 %. Середньостогівські племена були одними з перших у Європі, які почали використовувати коня для верхової їзди. Зай­малися вони також мисливством, рибальством, землеробством, про що свідчать знахідки відповідних знарядь праці і кісток тварин. Проте ці види занять відігравали другорядну роль. Могильники середньостогівської культури, зазвичай, невеликих роз­мірів, ґрунтові, плоскі, хоча поява перших невеликих насипів над похо­ваннями цього часу не виключається. Поховання окремі, рідко —парні. Поховані лежали на спині, з підігнутими в колінах ногами. На багатьох скелетах виявлено порошок червоної вохри, супровідний інвентар — посуд, знаряддя праці.

Ямна культуравиділена В. О. Городцовим після розкопок курганів у басейні Сіверського Дінця, поблизу м. Ізюм та на річці Бахмут. Названа так за типом поховань у простих ґрунтових ямах. Історію і культуру ямних племен вивчають, в основному, за матеріалами поховань, яких лише в межах України досліджено понад 1000. Здебільшого це поховання під курганами, на Дніпрі розкопано і кілька безкурганних могильників.

Пам'ятки ямної культури поширені у степових районах від Заволжя до пониззя Дунаю. На цій величезній території виділяється кілька місцевих локальних варіантів культури, що різняться, передусім, особливостями ке­раміки.

Для визначення віку культури одержано близько 150 радіокарбонних дат, на підставі яких її пам'ятки відносять до ХХУЇЇ-ХІХ ст. до н.е. У розвитку культури виділяється два етапи — ранній, що тривав одне-два століття, і пізній. Найпізніші пам'ятки ямної культури відносять до бронзового віку.

Племена ямної культури, як і всі степовики періоду міді-бронзи, зай­малися переважно скотарством. Вони розводили велику рогату худобу, коней, овець, кіз. Роль коня в господарстві ямних племен була не завжди однакова: помітно більша на ранньому етапі і менша у пізньоямний час. Скотарі ямної культури вели, очевидно, досить рухливий спосіб життя, пересуваючись за своїми стадами. Все домашнє начиння вони перевозили на гарбах, запряжених биками. Про це свідчать знахідки решток таких гарб (Сторожова Могила) та їх зображень (Кам'яна Могила)/Під час роз­копок у Подніпров'ї в могилах ямної культури вдалося виявити також решт­ки ярма, ручок від батогів-нагайок та інші речі, пов'язані з запряганням биків. У ямному похованні кургану Курбан-Байрам у Криму разом з рештка­ми возика знайдено залишки саней-волокуші.

На просторах степового півдня Східної Європи лише як острівці іс­нували окремі поселення ямних племен, що інколи були досить великими і довготривалими. Відкриття і дослідження поселень дали матеріали для всебічної характеристики культури. Одне з таких поселень розкопане О. Ф. Лагодовською в 1951-1955рр. поблизу с. Михайлівка на Херсонщи­ні. Воно розмістилося на трьох горбах вздовж берега р. Підпільної (рукав Дніпра) і займало площу близько 1500 м². Розкопками встановлено три різночасові культурні горизонти. Спочатку, ще за доямного часу, тут існу­вало невелике ("нижньомихайлівське") поселення. Потім виникають два культурні шари ямних племен: раннього і пізнього етапів. Саме стратигра­фія Михайлівського поселення і була основним критерієм для виділення в розвитку ямної культури двох зазначених вище етапів.

На пізньому етапі існування Михайлівське поселення вже було обнесене кам'яною стіною, висота якої сягала понад 2 м. На площі поселення розко­пано рештки численних жител, побудованих на кам'яній основі, виявлено сліди вогнищ, господарських ям та зібрано велику кількість знахідок. По­близу поселення виявлено ґрунтовий безкурганний могильник того ж часу.Кераміка ямної культури досить примітивна і в цілому одноманітна. Серед форм домінує округлобокий гостродонний горщик з високими (на ранньому етапі) або низькими (в пізньоямний час) вінцями. Орнаментація скупа. Візерунок розміщений, зазвичай, у верхній частині горщика. Найчасті­ше це ряди відбитків шнура чи гребінцевого штампа. Зустрічаються за­штриховані трикутні фігури. Інколи невеликі горщечки мають петельчасту ручку. На поверхні посуду досить помітні сліди згладжування рідкозубим гребінцем. Крім горщиків, трапляються також невеликі мисочки, інколи на ніжці.Серед знарядь праці і предметів озброєння ямної культури мідні речі зустрічаються набагато частіше, ніж у середньостогівській. З появою в степах Східної Європи ямних племен поширюється курган­ний обряд поховання. Кургани раннього періоду мали невеликі розміри, У пізньоямний час виникають насипи висотою 10 і більше метрів. У біль­шості випадків можна простежити різночасове досипання насипу у зв'язку з окремими похованнями. Кургани містять інколи до 20 і більше ямних могил. Пізніше в цих курганах часто влаштовували могили інші племена.

Покійників ямної культури клали на дно ями здебільшого прямокутної форми зазвичай у скорченому положенні на спині, часто посипали порош­ком червоної вохри; біля них інколи ставили горщик, очевидно, з водою, залишали їжу і знаряддя праці та озброєння — списи, бойові сокири-молоти тощо. Поряд з похованими часто знаходять кістяне намисто, що складається здебільшого з трьох типів прикрас: кістяних трубочок з гвинто­вою нарізкою, молоточкоподібних шпильок з того ж матеріалу і просвердлених зубів хижака (собаки, вовка). Такий набір прикрас є характерною рисою культури ямних племен. У кількох випадках на території України і Калмикії вдалося простежити глиняні маски (?) на лицевій частині черепа померлих.

За антропологічними ознаками носії ямної культури, як і середньосто-гівської, були далекими нащадками племен пізніх кроманьйонців. Племена ямної культури відіграли помітну роль в історії населення Схід­ної Європи у другій половині III — на початку II тисячоліття до н.е. Вони, потіснивши пізньотрипільські і кемі-обинські племена, проникли далеко на захід від Дніпра, аж до Прикарпаття і на Балкани, та на південь — у Крим, про що свідчить поява тут "степових поховань з вохрою". У носіїв ямної культури існували тісні контакти з населенням Північного Кавказу і лісо­степових районів Східної Європи. Історична доля ямних племен остаточно не з'ясована. На початку П тисячо­ліття до н.е. ямну культуру на значній території змінює катакомбна, що, здається, генетично з нею не була пов'язана. Вважають, що у Поволжі на базі ямної культури розвинулася полтавкинська культура.

Кемі-обинська культура.Серед культур мідного віку України кемі-обинська культура виділяється рядом характерних особливостей. Племена цієї культури досягай виняткових успіхів в обробці каменю, їм належать перші на території України зразки монументальної кам'яної скульптури, у них склався своєрідний обряд поховання в скринях, часто розписаних фарба­ми. Кемі-обинська кераміка досить помітно виділяється серед глиняних виробів інших синхронних культур.

Дані стратиграфії поховань під курганами і нашарувань на поселеннях свідчать про те, що кемі-обинська культура розвивалася паралельно з ям­ною, але на ранніх своїх етапах вона передувала їй, а на пізніх — пережила її. Вона склалася у першій половині III тисячоліття до н.е. Пізню, верхню, дату цієї культури доводять до середини П тисячоліття до н.е. Ці пізні пам'ятки кемі-обинської культури належать уже до віку бронзи. Важливим джерелом для вивчення кемі-обинської культури є курганні поховання, яких уже виявлено кілька сотень. Під насипами курганів часто зустрічаються кам'яна обкладка — панцир, а також кромлехи. Переважапоховання в скринях — кам'яних або дерев'яних. Кам'яні скрині споруджені, зазвичай, із кількох великих плит, підігнаних одна до одної на кутах спеціальними пазами. Зверху скрині перекриваються такою самою плитою, щілини між плитами замазані глиною, найчастіше зеленого кольо­ру. З середини стінки часто мають візерунок у вигляді сосонок, драбинок, трикутників, ромбів тощо, виконаних червоною вохрою. Рідше зустріча­ються заглиблений орнамент, антропоморфні або зооморфні зображення.Поховання окремі або парні. Покійників клали у скорченому положенні на спині чи на боці головою на схід або північний схід. Поховальний інвентар досить багатий—посуд, кістяні, кам 'яні або металеві речі.

Кераміка кемі-обинської культури темного чи зовсім чорного кольору, виготовлена з додаванням товчених черепашок або вапняку, з зовнішнього боку часто досить старанно вилощена. Горщики і амфори опуклобокі з плос­ким або заокругленим дном. Характерною ознакою цієї кераміки є відсут­ність будь-якого орнаменту. Якщо візерунок і зустрічається, то він скла­дається лише з кількох рядків насічок або відбитків шнура.

Серед кам'яних і крем'яних виробів Кемі-Оби виділяються вістря спи­сів і стріл, підтрикутної форми ножі-серпи, бойові сокири-молоти. Останні досить досконалої техніки виготовлення, інколи з рельєфним орнаментом. Металеві знаряддя більш численні і різноманітні, ніж у сусідніх племен, зокрема ямних. Тут уже зустрічаються провушні сокири, тесла, своєрідні вироби у вигляді двозубої вилки, вістря стріл, браслети тощо. Важливою рисою кемі-обинської культури є висічені з каменю антропо­морфні стели різних розмірів, у тому числі інколи на повний зріст людини.

З кемі-обинською культурою пов'язують дві унікальні знахідки із зображеннями сю­жетних сцен. Це плита з Єні-Бахчі-Єлі поблизу Сімферополя і наскельний розпис під навісом Таш-Аїр біля Бахчисарая. На плиті з Єні-Бахчі-Єлі вирізьблено людські постаті, сокиро- чи ралоподібні фігури та ін. Ці зображення витлумачують як боротьбу добра і зла або як сцену, пов'язану з культом врожайності й землеробства.

Кемі-обинська культура справила помітний вплив на формування ямної й усатівської культур, з якими певний час розвивалася паралельно. Від ке-мі-обинських племен звичай поховань у кам'яних скринях проник до ямної культури; носії останньої з часом почали запозичувати від кемі-обинців і техніку виготовлення стел. У другій половині III тисячоліття до н.е. кемі-обинці, очевидно, були витиснуті з Північного Причорномор'я пізньоямни-ми племенами.

Отже, епоха міді стала новим кроком у розвитку економіки, культури та соціальних відносин населення України в ІУ-ІП тисячоліттях до н.е. Лю­дині почав слугувати перший метал — мідь.

У мідному віці стабілізується племінна організація, виділяються більш-менш постійні ареали окремих культурних і етнічних груп населення, за­початковується процес виникнення сучасних лінгвістичних сімей, у тому числі індоєвропейської, фіно-угорської та ін.

Основна література

Археологія Української РСР. - К., 1971. - Т.1

Археология Украинской ССР. - К., 1985. - Т.1

Бобринский А.А. Гончарство Восточной Украины. – М.,1978.

Бунятян К.П. Давнє населення України. – К.,1999. – Розділ І

Буров Г.М. Использование морских ресурсов первобытным населением Крыма // Старожитності степового Причорномор’я і Криму - Запоріжжя, 2001. – Вип.Х. - С.11-21.

Давня історія України / За ред. П.П.Толочко. – К., 1994. – Кн.1.

Іванова С. В., Субботін Л. В. Про статево-вікову стратифікацію населення ямної спільноти Північно-Західного Причорномор’я // Археологія. – 2001. – №3. – С.44-58.

Лазаренко А. В. Пивихинська культура Середнього Подніпров’я // Археологія. – 2000. – №3. – С. 3-11.

Николова А.В. О месте «репинских» памятников в ямной культурно-исторической общности (некоторые вопросы историографии) // Проблемі археології Подніпров’я. – Дніпропетровськ, 2002. – С.37-60.

Нікітенко М. М. Реконструкція первинної позиції померлих в похованнях ямної культури та їх класифікації // Археологія. – 1996. – №2. – С.17-32.

Позіховський О. Л., Самалюк В. О. Енеолітичний кремаційний могильник в околицях Острога на Західній Волині // Археологія. – 2008. – №1. – С.28-41.

Ранние земледельцы: этнографические очерки. – Л.,1980

Ричков М. О. Індоєвропейська спільність і ямна культура // Археологія. – 2008. - №2, С. 60-65.

Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України. – К., 1992.

Шаповалов Г.І. Найдавніші уявлення про водну стихію та її прояви обожнювання (від мезоліту до бронзової доби) // Старожитності степового Причорномор’я і Криму - Запоріжжя, 2001. – Вип..ІХ. - С.11-21.

Етнічна історія давньої України. – К.,2000.

Семінарське заняття №2

Тема: „Епоха бронзи”

Питання для обговорення

1. Загальна характеристика епохи бронзи

2. Культури степового Причорномор'я, Подніпров'я та Лівобережжя:

- Катакомбна культурно-історична спільнота;

- мар'янівська;

- бабинська;

- багатовалікової кераміки;

- зрубна культурно-історична спільнота;

- сабатинівська;

- білогрудівська;

- бондарихинська

3.Культури епохи бронзи Правобережжя, Волині та Поділля:

- шнурової кераміки;

- тшинецько- комарівська культурно-історична спільнота;

- білогрудівська та Ноа.

4.Культури бронзового віку Закарпаття.