Методичні вказівки для студентів. Перше питання. Бронзовій вік — останній великий період первіснообщинної формації

Перше питання. Бронзовій вік — останній великий період первіснообщинної формації. Наприкінці його починають формуватися класові суспільства. У межах Східної Європи вік бронзи датується II — початком І тисячоліття до н.е. Таке поширене визначення цього періоду останнім часом зазнало серйозних змін щодо його початку та кінцевого етапу, Застосування у хронології археологічних культур радіовуглецевого аналізу вказує на те, що, наприклад, така культура бронзової доби, як катакомбна, розвивалася ще в III тис. до н.е., а культури кінцевого етапу розвитку доби бронзи отримали більш ранні дати. Тому бронзовий вік України на сучасному етапі може датуватись III — кінцем II тис. до н.е. Останнє вказує на більш рівномірне входження стародавніх племен України до бронзової доби разом з іншим стародавнім населенням Передньої Азії, Кавказу та Східного Середземномор'я. На півдні України бронзовий вік змінюється кіммерійсько-скіфським періодом раннього залізного віку.

Бронза є першим штучним металом: вона являє собою сплав міді й олова (інколи олово замінювали сурмою або миш'яком). Бронза витіснила мідь, бо знаряддя з неї були твердішими за мідні. Перевага бронзи над міддю полягає також у значно нижчій температурі плавлення. Температура плавлення бронзи становить 800-900°, а міді — понад 1000° С.

Бронзу плавили в печах — горнах, у невеликих гостродонних товсто­стінних глиняних тиглях. Розливали по формах глиняними ложками — ллячками. Форми-матриці виготовляли, здебільшого, з м'якого каменю. Кожна матриця складалася з двох половинок, на яких вирізалася форма речі. Існував ще спосіб лиття по восковій моделі у глиняних формах.

На території України досліджено багато майстерень, де виготовляли бронзові речі. Наприклад, на площі такої майстерні біля с. Волоське в Над-поріжжі знайдено близько 70 кам'яних і глиняних матриць для виготов­лення 17 предметів — серпів, ножів, сокир-кельгів і кинджалів. Багато подібних майстерень досліджено у Причорномор'ї. Одну таку пам'ятку роз­копано поблизу с. Острівець Івано-Франківської області.

Серед знахідок зустрічаються керамічні трубочки, що служили соплами при штучному дутті міхами у бронзоплавильних горнах. Про значний розвиток бронзоливарного виробництва та посилення обміну між племенами свідчить також велика кількість скарбів бронзових виробів, знайдених, зокрема, у Причорномор'ї і Закарпатті. До їх складу найчастіше входять щойно виготовлені бронзові речі ще без слідів використання, а також зливки металу. Досить цікавими і багатими були, наприклад, Бориславський (з нижнього Подніпров'я) та Інгульський (с. Антонівка Привільнянського району Миколаївської області) скарби. Останній містив понад 50 серпів, 13 сокир-кельтів, два кинджали, кілька прикрас, а також 20 зливків бронзи загальною вагою близько 11 кг.

На думку спеціалістів, Північне Причорномор'я за кількістю відкритих тут металургійних майстерень з численними матрицями періоду міді-брон-зи не має собі рівних.

Мідь, що була основною складовою частиною бронзи, плавили з руди, яку добували в копальнях. Залишки таких копалень виявлено, наприклад, у басейні р. Бахмут, притоки Сіверського Дінця поблизу м. Артемівськ До­нецької області. Біля сіл Мідна Руда, Климівка, Пилипчатине та інших до­тепер на поверхні збереглися котловани глибиною до 2-3 м, звідки була вибрана мідна руда, представлена тут мідистими пісковиками.

У високих відвалах породи, що лежать навколо котлованів, знаходять сліди поселень бронзового віку та рештки мідеплавильних печей (дослі­дження С. Й. Татаринова).

Важливими міднорудними центрами Європи, звідки метал надходив до Східної Європи, були Балкани, Прикарпаття, Кавказ та Урал. Важливе значення для розвитку металообробки на Україні в добу енеоліту та бронзи мали і місцеві поклади міді Донецько-Бахмутського та Волинського районів.

Бронзові знаряддя праці в житті населення відігравали досить помітну роль, але вони не могли повністю витиснути з ужитку кам'яні вироби. По­ряд з бронзовими серпами, вістрями до списів досить широко використо­вувались і крем'яні знаряддя цього типу. З каменю виготовлялися також бойові сокири-молоти, зернотерки, прикраси тощо.

У бронзовому віці триває поглиблення першого суспільного поділу праці. У степових племен посилюється роль кочового скотарства. Первісні па­стухи поступово освоюють усі пасовиська, у тому числі і на плато, розмі­щених досить далеко від долин великих рік. Люди в цей час, мабуть, уже оволоділи технікою спорудження криниць-колодязів.

У лісостепових племен важливу роль відігравало землеробство. З опану­ванням більш досконалих знарядь, виготовлених з бронзи, набуло поши­рення орне землеробство. Асортимент культурних рослин значно зріс. По­ряд з кількома сортами пшениці, ячменю тепер культивуються льон, коно­плі, горох, сочевиця. Розвивається садівництво. На розкопках виявлено кісточки вишні, сливи-угорки, насіння ріпи, цибулі, часнику та маку.

Зі зростанням продуктивності праці створилися умови для посилення майнової нерівності. Про це красномовно свідчать виявлені скарби дорого­цінностей і перші багаті поховання віку бронзи.

Один такий скарб знайдено у 1912 р. поблизу с. Бородино Бессараб­ської губернії (тепер в Одеській області). Він містив 11 цілих і 6 фрагменто-ваних предметів: два срібні вістря до списів, втулку від третього, срібний кинджал і чотири шпильки з ромбічною головкою, бронзові платівки від облямівки дерев'яної чаші, чотири кам'яних сокири-молоти і уламки п'ятої, три булави з нефриту, змійовика і алебастру. Частина срібних речей має позолоту. Кам'яні вироби гарної, досконалої форми, відполіровані до блиску. Такі речі в ті часи становили, безперечно, велику цінність. Датується Бородинський (Бессарабський) скарб серединою II тисячоліття до н.е. У бронзовому віці далі посилюється роль батьківського права в роді, що завершується встановленням патріархальних відносин. Доказами по­силення влади чоловіка — патріарха в сім'ї і роді — є парні поховання чоловіка і жінки катакомбної культури, де засвідчено сліди насильницького умертвіння жінки.

За бронзового віку почали частіше споруджувати малі за площею житла, де могла мешкати лише одна сім'я. Цей факт свідчить, напевно, про по­дальший процес виділення парної сім'ї в роді. З удосконаленням способів пересування по воді і суходолу у бронзовому віці збільшується рухливість населення. Це зумовило розвиток обміну металевими виробами, прикра­сами тощо. Пересування і змішування племен бронзового віку були більш властиві південним степовим районам України. Вони нерідко супроводжу­вались військовими сутичками. У цей час виникали великі етнокультурні утворення.

Археологічне вивчення культур бронзового віку разом з даними порів­няльного мовознавства і топоніміки має важливе значення для розв'язання проблеми формування і поширення основних груп індоєвропейців (у тому числі слов'ян, балтів, фракійців, германців, іранців та ін.) та походження багатьох сучасних народів. Дослідження археологічних культур роблять зримим цей процес уже на рубежі III і II тисячоліть до н.е. Умовно бронзовий вік поділяють на три періоди: ранній (ХХУ—XVII ст. до н.е.), середній (ХУІІ-ХУ ст. до н.е.) і пізній (ХУ-ІХ ст. до н.е.). Куль­тури цих трьох періодів виявлено як у степовій, так і в лісостеповій части­нах України. Карта розселення племен на Україні і суміжних територіях була досить строкатою. За найновішими даними, протягом II тисячоліття до н.е. в межах України виділяється близько 20 археологічних культур. За типом господар­ства, етнографічними і територіальними ознаками їх можна поділити на три основні групи, а саме: а) скотарські і землеробсько-скотарські культури лісостепового Право­бережжя, Полісся, Волині і Прикарпаття; б) група культур скотарських племен Північного Причорномор'я, При-азов'я та Лівобережжя; в) культури Закарпаття.

Друге питання. Культури лісостепового Правобережжя України, Полісся, Волині і Прикарпаття. До найбільш ранніх пам'яток бронзового віку на території лісостепового Правобережжя України, Полісся, Волині і Прикарпаття нале­жать поселення і могильники культур шнурової кераміки. Середнім періо­дом бронзового віку датуються тшинецька і комарівська культури, пізнім — білогрудівська, культура Ноа та ін.

Наприкінці III і в першій половині II тисячоліття до н.е. великі простори Східної і Центральної Європи заселяли скотарські племена культур шнурової кераміки, або бойових сокир. На території України до числа цих культур належать городоцько-здовбицька і стжижовська на Волині, підкарпатська у верхньому Подністров'ї та середньодніпровська культура в долині Дніпра. У лісовій зоні Східної Європи (Волго-Окський басейн, Пониззя Ками) була поширена своєрідна культура шнурової кераміки, що отримала назву фатьянівської. У Прибалтиці виділяється дві групи пам'яток зі шнуровою керамікою — човнуватих сокир і поодиноких поховань. Ряд культур шнуро­вої кераміки — саксо-тюринзька, чесько-моравська, злотська та інші — відомі в Центральній Європі. Проблема походження культур шнурової кераміки, питання етнічної приналежності та історичної долі їх носіїв остаточно ще не розв'язані і є предметом гострих дискусій спеціалістів. Одні дослідники вважають, що культури шнурової кераміки України мають місцеве походження, інші виводять їх із заходу чи сходу. Доведеним можна вважати, що район по­ширення культур шнурової кераміки охоплював територію Центральної і Східної Європи від Ельби та Одера до Прип'яті і Дніпра. Помітна спільність У матеріальній культурі цього населення пояснюється досить рухливим характером життя окремих племен та тісними культурними контактами. Вважають, що носії культур шнурової кераміки в етнічному плані належали до індоєвропейської групи населення, на базі якої розвинулися потім пле­мена германців, балтів і слов'ян. Як і племена інших культур шнурової кераміки, населення Прикарпаття і Волині вело, очевидно, відносно рухливий спосіб життя, особливо на ранніх етапах розвитку їх культур. Для підкарпатської культури раннього етапу характерні лише тимчасові поселення-стоянки, виявлені, наприклад, при розкопках житлових бугрів у с. Кавське на Львівщині. Осілість населення помітно зростає лише на пізніх етапах городоцько-здовбицької та стжижовської культур. На поселеннях Городок, Зозів, Здовбиця на Рівненщині виявлено сліди наземних і напівземлянкових жител цих культур. Зростання осілості йшло паралельно зі зменшенням ролі скотарства в господарстві та посиленням значення землеробства. На поселеннях стжижовської культури виявлено багато зернотерок, розтиральників, серпів тощо. Пам'ятками, що характеризують культури шнурової кераміки Волині, є скарби і копальні. Два скарби бронзових речей стжижовської культури виявлено поблизу сіл СтеблІвка (Стубло) і Липа на Рівненщині. ДоСтеб-лівського скарбу входили дві вислообушні сокири, місяцеподібна підвіска, дев'ять браслетів та десять скроневих кілець.

Городоцько-здовбицька, стжижовська і підкарпатська культури.Основні роботи з вивчення цих культур шнурової кераміки Волині і Поділля належать І. К. Свєшнікову. Городоцько-здовбицька і сгжижовська культури займали практично одну й ту саму територію Волині. Спочатку тут розвивалася перша, пізніше — друга, їх пам'ятки виявлено на Західному Бузі І правих притоках Прип'яті — Турії, Стоході, Старі й Горині. Пам'ятки підкарпатської культури виявлено, головним чином, у басейні верхньої частини Дністра і частково у верхів'ях Прута та на території Південної Волині. За складом матеріалів, основними формами ведення господарства і поховальним обрядом ці культури дуже близькі між собою. Спеціалісти розрізняють їх лише за деякими особливостями кераміки. Всі вони датуються першою половиною II тисячоліття до н.е.

У копальнях городоцько-здовбицької і стжижовської культур видобу­вали кремінь, з якого виготовляли знаряддя, що часто ставали предметами обміну. Сокири, ножі, вістря списів, серпи з волинського кременю знахо­дять далеко за межами Волині: аж до Вісли на заході і Дону на сході.

Обряд поховання цих культур Волині і Прикарпаття включає трупо-покладення (скорчені або випростані скелети) і трупо спалення. Поховання курганні або безкурганні. Зустрічаються поховання в кам'яних скринях (Здовбиця, Стрільне Івано-Франківської області). Кількість безкурганних поховань у більш пізніх культурах (стжижовська) помітно зростає, Інколи трапляються плоскі безкурганні могильники досить значних розмірів (Торчин Волинської області — 19 поховань). Супровідний інвентар поховань складається з кераміки, кам'яних, кістяних і бронзових речей.

Глиняний посуд культур шнурової кераміки Прикарпаття і Волині харак­теризується наявністю значної кількості двовухих амфор, глечиків і циліндричних мисок з ручкою тощо. Більшість цього посуду орнаментована шнуровим візерунком. У стжижовській культурі з'являється валикова орнаментація, а поверхня посуду має сліди характерного штрихування, очевидно пучком трави, по сирій глині. Серед керамічних виробів трапляються прясла біконічноїформи.З крем'яних виробів, крім сокир, вістер до стріл і списів, знайдено значну кількість серпів та кинджалів, виготовлених у техніці двобічного оббивання. Виявлено два типи мідно-бронзових сокир — вислообушні і плоскі; рибальські гачки; чимало кістяних і рогових знарядь — кайла (з рогу оленя), голки з вушком; знайдено свисток для принаджування птахів тощо.

Асортимент прикрас представлений досить повно у згаданому вище Стеблівському скарбі, крім того, відомі ще бочкоподібні і "гофровані" кістяні пронизки, персні з кінцем, загнутим у щиток, сережки тощо. В одному з курганів, розкопаному в с. Колпець Івано-Франківської області, знайдено намисто, виготовлене з єгипетської склоподібної маси — фаянсу (?).

Середньодніпровська культура склалася наприкінці III тисячоліття до н.е.; її розквіт припадає на першу половину II тис. до н.е. Вона займає територію Середнього та Верхнього Подніпров'я і басейн Десни в межах України, Білорусі, Росії. Представлена поховальнимипам'ятками, виявленими в курганах (розкопано близько 100) і ґрунтових могильниках, та посе­леннями (розкопано 27). Найвідоміші з розкопаних курганів: у селах Гатне і Стретівка на Київщині, Зеленьки, Бурти поблизу Канева. Поселення роз­міщені або в заплавах річок на піщаних узвишшях (Ошитки, Козинці, Вишеньки Київської області), або на виступах надзаплавних терас (Євмин-ки Чернігівської обл.).

Вперше на пам'ятки середньодніпровської культури звернув увагу В. О. Го-родцов. їм присвятила статтю Т. С. Пассек. У наш час середньодніпровську культуру вивчали 1.1. Артеменко, М. М Бондар, С. С. Березанська та ін. Вона є однією з найповніше досліджених культур шнурової кераміки України і суміжних територій.

На поселеннях середньодніпровської культури виявлено залишки жител стовпової конструкції. Вони мали прямокутну форму, складалися з двох приміщень, підлога і стіни були з глини, стеля—двосхила. У житлах і за їх межами виявлено господарські ями.

Кургани середньодніпровського населення, споруджені на початку II тисячоліття до н.е., е найдавнішими в лісостепових районах Подніпров'я. Обряд поховання — трупопокладення у випростаному стані або трупо-спаяення. В обох випадках копали велику яму і досить часто клали багато речей: посуд, знаряддя праці, прикраси, мідні і бронзові речі. Є, проте, і зовсім безінвентарні поховання. Інколи поховання здійснювали без ями і зверху перекривали курганним насипом. В одному з таких поховань, розко­паному поблизу с. Стретівка, виявлено, наприклад, сім невеликих посудин, у проміжках між якими лежали дві крем'яні сокири, три сокири-молоти та крем'яне вістря до стріли.

Кераміка культури своєрідна як з точки зору форми посуду — округло-донні глечики, чаші, округлобокі амфори, горщики, так і за орнаментом, що, зазвичай, покриває всю або майже всю поверхню посудин. Візерунок має вигляд насічок, відбитків палички, шнура, прокреслених ліній. Мотиви досить різноманітні — заштриховані трикутники (паркетний орнамент), вертикальні колонки (рушнички з гарною оторочкою), горизонтальні смуги тощо. Посуд має явні сліди закріплення мотузяної ручки для перенесення. Великих, незручних для транспортування посудин тут мало.

Знаряддя праці і предмети озброєння виготовлятися з каменю (бойові сокири-молоти), кременю (теслярські сокири, вістря стрії і списів, скребки), а також з бронзи (вислообушні сокири, вістря списів з втулкою або довгим черенком, шила тощо). Виявлено багато прикрас з міді і бронзи, кістки, зубів тварин, бурштину, Деякі з них нагадують прикраси ямної культури, інші подібні до зразків культур шнурової кераміки більш західних територій (мідні верболисті підвіски). Є також пронизки, виготовлені з прибалтійського янтарю, "окуляроподібні" підвіски у вигляді двох спарених спіралей, скручених з мідного дроту, персні з того ж метшгу. У скарбі мідних речей, виявленому в Києві, крім інших знахідок є місяцеподібна підвіска і так звана діадема у вигляді широкого обруча, що поступово звужується до кінців, яким надано форму закруток.

Знахідки прикрас вказують на широке коло зв'язків племен середньо-дніпровської культури, що йшли, перш за все, взахідному і північно-захід­ному напрямку до населення інших культур шнурової кераміки. Хімічний аналіз металевих виробів свідчить про те, що мідь і бронзу середньодніп-ровці одержували в основному з Карпато-Балканського району, а частко­во — з Кавказу.

Комарівська і тшинецька культури. В середині II тисячоліття до н.е. на зміну культурам шнурової кераміки приходять дві культури середнього брон­зового віку—шмарівська і тшинецька, що займали великі території від Дніпра до Віспи і Одера і розвивалися тут протягом трюх-чотирьох століть. Назви від досліджених пам'яток: могильника і поселення поблизу с. Комарів Івано-Франківської області та Тшинецького поселення в Польщі.

Комарівська і тшинецька культури мають дуже багато спільних рис у типах знарядь праці, кераміки, прикрас, поховальному обряді тощо. Інколи ці дві культури, між пам'ятками яких навіть не завжди вдається провести точне територіальне розмежування, зараховують до однієї, тшинецько-комарівської культури.

Комарівські племена жили переважно на більш південних територіях, у Прикарпатті та південній частині Волині, а тшинецькі — в долині Серед­нього Дніпра, басейні Прип'яті в межах України і Білорусі і далі на захід на території Польщі. Пам'ятки, споріднені з тшинецькими, відомі і на схід від Дніпра, в басейні Десни і Сейму.

Більшість дослідників (І. К. Свєшніков, С. С. Березанська та ін.) вва­жають, що у формуванні комарівської і тшинецької культур важливу роль відіграли культури шнурової кераміки, з якими вони генетично споріднені, та інші місцеві культури — пізньотрипІльська, пізньонеолітична культура гребінцево-накольчастої кераміки, а також культури сусідніх південних те­риторій, зокрема культура Монтеору, відома в Румунії.

Основними заняттями племен комарівської і тшинецької культур були землеробство і скотарство, про що свідчить наявність зернотерок, крем'я­них серпів та кісток свійських тварин — великої рогатої худоби, свиней, коней, рідше — овець і кіз. Землеробство вже було підсічним і плужним, що вимагало очищення від лісу значних ділянок землі. Останнє здійсню­валось за допомогою крем'яних і бронзових сокир.

Спосіб життя населення обох культур був осілий, про що свідчить наяв­ність досить великих поселень. У с. Комарів досліджено, наприклад, за­лишки наземних жител прямокутної форми довжиною 4-5 м. Збереглися обгорілі залишки дерев'яних стін на кам'яних підвалинах. В одному з кут­ків житла стояла глинобитна піч, а попід стінами — ряди напівукопаних великих посудин.

Знаряддя праці і предмети озброєння комарівської та тшинецької культур за асортиментом і матеріалом, з якого їх виготовлено, значною мірою повторюють відповідні вироби культур шнурової краміки. У с. Зазим'я під Києвом виявлено кам'яну матрицю для відливання кельтів, відомі глиняні ллячки, що свідчить про наявність тут власного бронзоливарного виробництва.

Набагато краще за поселення досліджені поховальні пам'ятки. Племена обох культур — комарівської і тшинецької—ховали померлих під курганами або в ґрунтових могильниках. Кургани, зазвичай, розмішені на підвищених ділянках великими групами. У с. Комарів, наприклад, досліджено 65 курганів, по одному похованню в кожному. Переважають трупопо кладення, скорчені на боці або, рідше, випростані, а також трупоспалення. Навколо поховань, що залягали на горизонті чи в неглибоких ямах, виявлено багато шматків дерев'яного вугілля та численний інвентар. Найбільше тут глиняного посуду (інколи до 12 посудин під насипом), а також крем'яні сокири, серпи, скребки, вістря до стріл, шила, важки, зрідка — бронзові прикраси. Деякі поховаїшя відносно багаті — з бронзовими речами та золотими прикрасами. Безкур-ганні поховаїшя комарівсьюї кульїури у кам 'яних скринях досліджені поблизу сіл Білий Потік на Тернопільщині і Ставок у Волинській області.

Поховання тшинецької культури вивчені дещо гірше, ніж комарівські. В селі Колосівка (Войцехівка) на Хмельниччині розкопано кургани цієї куль­тури, а на Дніпрі поблизу Києва (Вишеньки, Плютовище та ін.) — без-курганні могильники з обрядом трупоспалення.

У типах кераміки та її орнаментації, що є найбільш чутливим показником етнографічноїсамобутності племен, шмарівська і тшиненька культури мають також багато спільних рис, хоча помітні і деякі відмінності.

Обом культурам властиві, наприклад, дуже характерні за формою високі горщики з розведеними вінцями, що отримали назву тюльпаноподібних. У тшинецькій культурі їх, однак, помітно більше, в той час як серед комарів-ських пам'яток переважають приземисті широкогорлі горщики. Орнамен­тація на посуді обох культур, в основному, прокреслена, але в комарІвській, крім того, часто застосовувались канелюри, наліпні шишечки. Комарівська кераміка взагалі орнаментована помітно пишніше. З інших форм посуду в обох культурах зустрічаються миски, глиняні ложки тощо. У тшинецькій культурі були поширені так звані "рогаті прясла"—вироби невідомого при­значення. На деяких з них помітні загадкові знаки.

Прикраси численні й різноманітні; їх помітно більше в комарівській культурі. Виготовлені вони, в основному, з міді і бронзи, хоча трапляються і срібні, і золоті. У Подніпров 'ї та на Волині відомі й інші знахідки бронзового віку із загад­ковими зображеннями, наприклад, амулети (?) з Бондурівки на Вінниччині, Сахнівки Черкаської області та ін.

Білогрудівська культура.У пізньому періоді бронзового віку розвиток культур лісостепового Правобережжя України, Волині і Прикарпаття відбу­вався в різних напрямках. У лісостеповій частині Правобережжя та в І Іівденних районах Волині була поширена білогрудівська культура, що склалася, в основному, на базі комарівсьмої і тшинецької" культур. У Попруття І Верхнє Подністров'я з заходу І південного заходу проникають племена двох інших культур: спочатку культури Ноа, які в ХШ ст. до н.е. витиснули або частково асимілювали кома-рівські племена, а на початку залізного віку—культури фракійського гальштату. Племенам усіх цих культур властивий осілий спосіб життя. Населення за­ймалося, головним чином, землеробством та розведенням свійських тварин. Білогрудівська культура отримала назву від Білогрудівського лісу на Уманщині; датується кінцем П — початком І тисячоліття до и.е. Представ­лена поселеннями, похованнями і зольниками. Найбільш повно досліджене поселення на правому березі Дніпра біля с. Велика Андрусівка Кіровоград­ської області, де розкопано десять споруд, розміщених в один чи два ряди. Житла за конструкцією нагадують тшинецькі і комарівськІ. Вони трохи заглиблені, прямокутні в плані, довжиною до 12 м. Долівка глиняна.

Могильники курганні і грунтові безкурганні. Кургани невеликі. Під на­сипами в неглибоких ямах виявлено кістяки у скорченому положенні на боці. Рідко зустрічаються поховання за обрядом трупо спалення. У могиль­никах знайдено кераміку та бронзові прикраси. Курганні могильники до­сліджені біля с. Печери на Вінниччині, Макіївка поблизу м. Біла Церква. Ґрунтовий могильник розкопано біля с. Білий Камінь Вінницької області.

Зольники — невеликі горби попелу висотою до 0,8 і до 40-50 м у діа­метрі, що створювались на рівній площадці. Тут трапляються фрагменти ке­раміки, знарядь праці, інші поламані речі, а під ними — сліди вогнищ. Золь­ники зустрічаються групами (до 5 шт.). Про їхнє походження єдиної думки немає. Одні дослідники вбачають у них залишки житлових споруд або прості попелища поблизу них. На думку інших, зольники слід пов 'язувати з культом вогню і хатнього вогнища, який вшановували білогрудівці.

Білогрудівська кераміка представлена горшками, мисками і черпаками. Горшки високого профілю, тюльпаноподібні. Посуд орнаментований харак­терним для культур бронзового віку валиком. Валик буває суцільний або з незамкненими кінцями, що звисають. Зустрічається прорізний орнамент, а також зроблений зубчастим колесом. Населення займалося переважно землеробством. Розводили також усіх свійських тварин. Тут, як і втшине-цькій культурі, знаходять глиняні цідилки, якими, можливо, користувалися при виготовленні сиру, значну кількість зернотерок, крем'яних серпів, у тому числі складаних. З металевих виробів були поширені сокири-кельти, вістря списів, шила, а також прикраси, які нагадують тшинецькі і комарівськІ, — спіральні підвіски, пронизки, шпильки, накладки тощо.

Серед кістяних знарядь знайдено лощило, шило і т. Ін. Відомі псалії, що свідчить про використання білогрудівським населенням коня для верхової їзди. У невеликій кількості виявлено глиняну пластику — фігурки тварин. З глини ліпили також прясла, модельки "хлібців" І "коржики". Останні вияв­лені в основному в зольниках, вони мали, очевидно, культове призначення. У IX ст. до н.е. білогрудівська культура на значній території південної частини Лісостепу змінюється культурами передскіфського часу.

Племена культури Ноа (ХШ-ХІІ ст. до н.е.) в пізньому бронзовому віці утворюють досить велику етнічну спільність, що займала територію Південно-Східної Трансильванії, частину Румунії, Молдови і Середнє Подністров'я. У межах України відомо близько 20 поселень цієї культури, зольники, могильники і скарби бронзових виробів.

Найповніше досліджено поселення біля сіл Магала Чернівецької області (розкопки Г. І. Смирнової), Острівець і Бовшів на Івано-Франківщині (розкопки Е. А. Балагурі). В Ос­трівці поблизу поселення розкопано і могильник, де виявлено 183 ґрун­тових скорчених на боці поховання та два групоспалення. Біля скелетів знай­дено глиняний посуд і бронзові прикраси. Зольники, виявлені на поселеннях культури Ноа, аналогічні білогру-дівським, але часто значно більші за розмірами.

Скарби культури Ноа виявлено поблизу Заліщиків на Тернопільщині, Держена на Львівщині. Складалися вони, в основному, з бронзових серпів та прикрас. Скарб із Держева містив, зокрема, хрестоподібну підвіску, що нагадує стилізоване антропоморфне зображення. Цікаво, що єгипетський такої форми є символом життя, Можливо, цим підвіскам, вияв­леним також і з інших скарбах України, наприклад в Інгульському, старо­давнє населення теж надавало якогось магічного значення.

Для кераміки культури Ноа характерна наявність значної кількості двовухих широко відкритих ваз та одновухих черпаків, часто з потовщенням і виступами у верхній частині ручок. В Острівецькому комплексі таких ваз знайдено більше 100. Крім того є горщикл, серед яких зрідка трапляються тюльпаноподібні, миски, друшляки тощо. Орнаментація бідна: на горщиках це наліпний валик, на черпаках і вазах — прокреслена лінія, від якої "звисають" пучки рисок. Більшість знарядь і прикрас виготовлені з бронзи Я кістки, хоч трапляю­ться і вироби з каменю. Виділяються, зокрема, кілька видів бронзових кельтів, у тому 'гаслі так звані семиградський і східногрансильваиський, чотири типи серпів, долота, шила з бронзи, а також наконечники списів, мечі та численні прикраси (кілька типів шпильок, браслети, намисто, хрестоподібні підвіски). Більшість бронзових речей походить з карлато-дунайського ареалу, але частину з них виготовляли вже на місці, у Прикарпатті. На поселенні Острівець виявлено, наприклад, кам'яні матриці для відливання кельтів.

Вироби з бронзи доповнювали кістяні та кам'яні знаряддя, серед яких є кістяні псалії, проколки, так звані штампи з лопаток тварин, крем'яні серпи.

За кількістю й асортиментом бронзових виробів, особливо прикрас, культуру Ноа можна порівнювати, очевидно, лише зі станівською культурою Закарпаття, що розглядатиметься далі.

Третє питання. Культури Північного Причорномор'я, Приазов'я та Лівобережжя

У ранньому бронзовому віці на території Північного Причор­номор'я, Приазов'я та Лівобережжя України жили племена ямної і кемі-обинської культур, про які йшлося в попередньому розділі. За середнього періоду бронзового віку тут розвиваються катакомбна культура та культура багатоваликової кераміки. У пізньому бронзовому віці їх змінили зрубна, сабатинівська і білозерська культури. Завершується розвиток пізньобронзових культур появою кіммерійських старожитностей, тобто пам'яток, що їх пов'язують з першим народом на Україні, про який вже є письмові згад­ки. У північних лісостепових і лісових районах Лівобережної України у брон­зовому віці побутують мар'янівська і бондарихинська культури, що ста­новлять окрему лінію культурного розвитку.

Катакомбна культура. Племена катакомбної культури змінили ямне населення. Чи були вони генетично споріднені між собою? Дехто з дослід­ників висловлюється за це, але більшість схиляються до думки про відсутність такого зв'язку, вважаючи, що катакомбні племена і на Сіверсь-кому Дінці, і в Подніпров'ї були прийшлими. Однак певно вказати вихідну територію поки що нікому не вдалося. Про відсутність генетичного зв'язку ямних і катакомбних племен свідчать значні відмінності у поховальному обряді та характері кераміки. Хронологічно катакомбна культура, що розвивалася в першій половині П тисячоліття до н.е., йде безпосередньо за ямною. Деякий час ці дві куль­тури, мабуть, співіснували.

Район поширення пам'ягок катакомбної культури охоплює степові прос­тори від Дністра до Дону, відомі вони в Криму і на Маничі у Передкавказзі. Спеціалісти виділяють кілька локальних варіантів катакомбної культури — донецький, дніпро-азовський, харківсько-воронезький, волго-маницький, інгульський, що багатьма археологами трактуються як окремі культури катакомбної культурно-історичної спільності. Розрізняються вони, головним чином, за типом кераміки, формою, стилем орнаменту та його місцем на посуді, формами катакомб, деякими особливостями знарядь праці. У най­більш "чистому" вигляді катакомбна культура виступає на Сіверському Дінці. У Подніпров "ї, Приазов'ї і в Криму вже відчуваються значні впливи чи традиції ямної культури, а на Маничі—півні чнокавказької. Наявність локальних груп вказує на значну етнографічну строкатість населення цієї культури.

Тривалий час до складу катакомбної культури залучали також пам'ятки так званої багатоваликової кераміки, ніші виділені в окрему культуру. Досить своєрідний характер мають знахідки дніпровського варіанту (групи) катакомбної культури, де виділяється окремий інгульський керамічний тип (О. Г. Шапошникова).

Вивчають катакомбну культуру, головним чином, за численними курган­ними похованнями. Поселення цієї культури практично невідомі, за винятком хіба що місць тимчасових стійбищ з дуже бідним культурним шаром. Лише у степовому Подніпров'ї, зокрема в Нздпоріжжі, виявлено більш тривалі поселення катакомбних племен, що найчастіше розмішувались на островах або важкодоступних скелях. На о. Перун поблизу с. Августинівка в Над-поріжжі досліджено, наприклад, культурний шар товщиною до 0,5 м, насичений значною кількістю фрагментів кераміки, кісток тварин, кам'яних, кістяних та зрідка металевих знарядь праці.

У катакомбних племен побутував досить оригінальний поховальний обряд. Замість звичайної ями під насипом кургану споруджували спеціа­льну підземну камеру—катакомбу. Висікались такі підземні усипальниці в одній зі стінок вхідної ями, опущеної до рівня твердої глини, інколи на гли­бину до 6-8 м. Робота ця була досить трудомісткою, оскільки виконували її, в основному, за допомогою кирки. Сліди роботи таких інструментів вияв­лено на стінках багатьох катакомб.

Камери мали округло-овальну форму в плані і сферичну стелю. На дні катакомб розміщували одне, рідко — два чи кілька поховань. Покійників клали на боці, обличчям до виходу, ноги трохи підігнуті, кисті рук поблизу колін.

У поховальному обряді катакомбних племен певну роль відігравав вогонь. Камери, очевидно, очищували обкурюванням, про що свідчить наяв­ність у багатьох могилах глиняних курильниць у вигляді невеликих плос­ких мисочок на 3-4 ніжках. Курильниці, як і горщики, старанно орнамен­товані. Інколи в катакомбах курильниці замінювались простим уламком горщика, в який клали жарини і, очевидно, пахощі. Найпоширенішим, класичним, типом кераміки катакомбної культури є присадкуватий горщик з широким дном та невисокими вінцями й опуклими стінками. Орнамент досить пишний, часто складається з кругів або напівокруглих фігур, відбитих шнуром, зазвичай, сплетеним утроє. Рідше зустрічаються гребінцевий орнамент, відбитки спіральної черепашки тощо. Цей тип горщика характерний для донецького варіанту культури, але зустрічається і на інших територіях. У похованнях харківсько-воронезького варіанту більш поширеними були горщики високих пропорцій. На Маничі зустрічаються округлобокі (ріпчасті) горщики, а також курильниці.

У Подніпров'ї, на Інгулі та Інгульці виявлено багато своєрідних посудин у вигляді плоскодонних чаш з загнутими до середини краями і зі складним прокресленим орнаментом. За мотивами орнаменту, що складається з різноманітних фігур, виконаних широкими прогладженими лініями, вони значно відрізняються віл типового катакомбного посуду. Помічено, що така кераміка, зазвичай, супроводжує випростані на спині поховання. На деяких Інгульських посудинах візерунок має, очевидно, не лише орнаментальне значення, а є і піктограмою (М.О. Чмихов). На думку дослідників, пам'ятки з інгульською керамікою становлять окрему культуру.

З бронзи племена катакомбної культури виготовляли вислообушні соки­ри, тесла, жолобчасті долота, гаки. Останні походять, очевидно, з північного Кавказу, де мали значне поширення. Знайдено лавролисті дволезові ножі, шила, а також прикраси: кільцеподібні орнаментовані підвіски з припаяним вушком, краплеподібні підвіски, кільця прості і з напливом на кінцях, що заходять один за одного. Зустрічаються прикраси з срібла. Крім металевих прикрас, відомо багато виробів з кістки і зубів тварин, що повторюють типи прикрас ямної культури, наприклад, пронизки з гвинтоподібною нарізкою, молоточкоподібні шпильки, просвердлені зуби хижаків тощо. Хімічний склад бронзових виробів свідчить про кавказьке походження їх, хоч у катакомбних племен, безперечно, існувала і власна металургія бронзи. Так, в одному з могильників поблизу м. Краматорськ знайдено глиняну матрицю для відли­вання шслообушної сокири та інші пристосування для цього.

У похованнях зустрічаються також кам'яні бойові молоти, навершя булав, вістря стріл. В одному з поховань у кургані поблизу с. Князеве Лозівського району на Харківщині виявлено рештки шкіряного сагайдака, в якому лежало шість крем'яних стріл підтрикутної форми з виїмкою в основі. Збереглися також дуже перетрухлі древка стріл довжиною до 0,6 м. Для культури характерні абразивні інструменти у вигляді видовжених плиток з поздовжнім жолобком, що зустрічаються найчастіше попарно. Вважають, що їх використовували для шліфування древка стріл.

Носії катакомбної культури займалися, в основному, скотарством. У похованнях знаходять кістки вівці й корови. Припущення про рухливий характер цього заняття можна зробити на підставі виявлених решток возів-гарб, що мали шатро, виготовлене з лози. В якійсь мірі це населення, очевидно, займалося йральним землеробством, про що свідчить, наприклад, знахідка при одному з поховань у кургані Висока Могила поблизу с. Балки Запорізької області дерев'яного рала.

Історична'доля катакомбних племен, як і їх походження, також мало зрозуміла. Можливо, їх культура поступово розчинилася в ранньозрубній та культурі багатоваликової кераміки.

Пам'ятки багатоваликової кераміки вивчені не досить повно, хоча місцезнаходження з цією керамікою в Подніпров'ї відомі ще з кінця XIX — початку XX ст. Ареал їх поширення майже повністю збігається з зоною, зайнятою у попередній час катакомбною І частково середньодніпровською культурами. Після спеціальних досліджень поселень Бабине ПІ на Ниж­ньому Дніпрі і Волинцеве-городок на Сеймі С. С. Березанська виділила ці пам'ятки в самостійну культуру. Нині їх вивчає І. О. Післарій. Датується культура багатоваликової кераміки другою половиною XVII — XV ст. до н.е. Західна межа поширення її проходить приблизно по лінії Одеса — Ки­шинів — Вінниця — Житомир, східна — по долині р. Дон.

Відомо більше 200 пунктів з багатдааликовою керамікою. Це переважно поселення або їх сліди, курганні поховання, випадкові знахідки, скарби. Деякі поселення в Подніпров'ї та на Дону розміщені на високих мисах корінного берега, зручних для захисту. На поселеннях Бабине III, Волин­цеве-городок, Лівинцівське досліджено житла типу землянок, а також наземні глинобитні споруди розміром 9 х 4 м з коридором.

Поховання являють собою окремі могили, що влаштовувалися у старих курганах. Ховали померлих у простих ямах, інколи з підбоєм в одній зі стінок. Зустрічаються поховання в кам'яних скринях. Переважає скорчене на боці трупопокладення. Орієнтація кістяків нестала. Особливістю поховального обряду культури багатовалиювої кераміки є незначна кількість глиняного посуду серед супровідного інвентаря, що ускладнює культурну ідентифікацію поховань.

Кераміка культури відома за знахідками з поселень. Основною кера­мічною формою є горщик високих пропорцій, часто ребристий, з широким горлом і плоским дном. Менше поширені горщики з короткою шийкою, миски. Інші знахідки в комплексах багатоваликової кераміки дуже нечис­ленні. Орнамент багатий і оригінальний, складається з кількох наліпних вали­ків або прокреслених ліній. Мотиви візерунка включають прямі ряди ліній, заштриховані трикутники або чотирикуші поля.

Серед кістяних речей знайдено вістря, швайки, лощияа, рибальські гач­ки, рогові дископодібні псалії. Велику серію становлять кістяні овальні пряжки з двома отворами — великим центральним і маленьким бічним. Такі пряжки потім зустрічаються у похованнях зрубної культури періоду пізньої бронзи. Прикрас відомо дуже мало. На поселенні Бабине знайдено склоподібні "фаянсові" буси — прості циліндричні та з двома виступами по боках, їх, як і подібні знахідки комарівської культури, вважають виробами єгипетського походження.

Питання походження пам'яток багатоваликової кераміки, як і доля но­сіїв цієї культури, не досить з'ясовані. Деякі дослідники вважають, що вони генетичне пов'язані з катакомбною культурою, інші вбачають у них український варіант ранньозрубних пам'яток.

Зрубна, сабатинівська і білозерська культури. Зрубну культуру від­крив В. 0. Городцов одночасно з ямною і катакомбною в результаті роз­копок 1901-1903рр. на Сіверському Дінці. Пам'ятки цього типу — посе­лення, могильники, скарби, майстерні — мали значне поширення. Вони виявлені у степовій і лісостеповій зонах Східної Європи від Волги до Дунаю. Далі, в Заволжі, зрубна культура безпосередньо змикається з так званими андронівськими пам'ятками.

Поселень зрубної, а особливо сабатинівської і білозерської культур, значно більше, ніж катакомбних, що свідчить про осілий спосіб життя населення. Кількість поселень зростає в пізньозрубний період.

Щільне розташування поселень сабатинівської культури від Дніпра до Нижнього Дунаю і Прута свідчить про значну кількість землеробського населення у степах Північного Причорномор'я у другій половині II тис. до н. е. Йдеться про перший демографічний сплеск землеробського населення у степовій зоні, що повторився лише на початку І тис. н. е. появою значної кількості поселень черняхівської культури.

Основним заняттям населення були скотарство і землеробство. Серед свійських тварин, крім рогатої худоби, значне місце зайняло конярство. Палеозоологи відмічають існування у сабатинівських племен трьох порід коней, пов'язаних з виконанням оранки, перевезень у візках та верховою їздою. У скарбах металевих предметів відмічено наявність найдавніших бронзових псалій (Інгульський скарб). На сабатинівському поселенні Виноградний Сад у Південному Побужжі виявлено зерносховища для пшениці та ячменю. Щоправда, вирощували здебільшого просо. На ранньо­зрубних поселенняхЯнохино, Рубці в долині Осколу (притока СІверського Дінця) виявлено напівземлянкові житла прямокутної форми зі слідами відкритих вогнищ у центрі. Біля жител відзначено скупчення попелу. На р. Дон поблизу Ляпичевого хутора розкопано велике поселення, що складалося з жител землянкового типу. На сабатинівських і білозерських поселеннях Подніпров'я і Правобережжя виникають наземні житла, збудо­вані з використанням каменю. Так, на поселенні в долині Дніпра біля с. Зміїв-ка на Херсонщині досліджено десять таких будівель, підпрямокутних за формою, іноді з вузьким коридором. Для опалення жител використовувалися купольні печі з глинобитним подом.

Основним типом поховальних споруд досліджуваних культур е кургани; у пізньому періоді з'являються також безкурганні могильники. Покійників клали в дуже скорченому стані на боці, кисті рук — перед обличчям, головою, зазвичай, до сходу чи з деяким відхиленням у бік півночі або півдня. Переважна більшість вперше досліджених на Сіверському Дінці могил мала дерев'яні зруби, виготовлені з колод дерева. На інших тери­торіях поширення зрубних племен, зрубів у похованнях виявлено мало; останні залягають, звичайно, у простих ґрунтових ямах або кам'яних скри­нях. При похованих майже завжди стоїть один, рідше два горщечки; інший інвентар — вістря списів, пряжки, прикраси — зустрічається рідко. У моги­лах знайдено також кістки тварин—рештки покладеної померлому м'ясної їжі. У кургані сабатинівської культури біля с. Борисівка Татарбунарського р-ну Одеської обл. досліджено поховання воїна з бронзовим мечем та дерев'яним круглим щитом, оббитим шкірою. Поховальний ритуал у ґрун­тових могильниках дуже нагадує курганний. На могильнику поблизу с. Широке Скадовського району на Херсонщині виявлено близько 130 по­ховань, здійснених за обрядом скорченого трупопокладення, що залягали в простих ґрунтових ямах у кілька радів. Інвентар небагатий, складався переважно з кераміки. Іноді зустрічалися металеві прикраси, серед них і виготовлені з золота.

Важливою рисою зрубної, сабатинівської і білозерської культур с значна кількість бронзоливарних майстерень та скарбів бронзових виробів. За кількістю знахідок брошоливарних майстерень територія сабатинівської культури Північного Причорномор'я виявляється однією з найбільш пред­ставницьких в Європі. Виявлено принципову різницю у технології бронз о ливарного виробництва у племен зрубної та сабатинівської культур, одні з яких користувались здебільшого глиняними, а другі — талько-хлорисгими ливарними формами. До скарбів, яких лише на Північному Причорномор'ї виявлено більше 20, входять, зазвичай, вироби з бронзи та зливки металу. Найбагатші скарби виявлено поблизу сіл Рибаківка на Миколаївщині, Князе-Григорівка і Берислав Херсонської області. Рибаківський скарб містив 50 бронзових сокир-кельтів, князе-григорівський — сім серпів, сокири та зливки бронзи загальною масою 24 кг. Знайдені у другій половині XX ст. Інгульський, Курячелозівський, Лозівський і Новотроянівський скарби окреслюють напрямки торговельних шляхів, якими з те­риторії Прикарпатського осередку добування і переробки металу прямували стародавні купці з металевими виробами або металевим брухтом для переплавки його в майстернях Північного Причорномор'я. За складом знарядь, а нерідко й за їх типами, скарби степового Причорномор'я нагадують скарби культур Ноа і станівської в Закарпатті, хоча переважають у них все ж місцеві вироби.

У Причорномор'ї та Подніпров'ї в пізньому бронзовому віці складається свій бронзоливарний центр. Про це свідчать майстерні, виявлені в селах Малі Копані, Завадівка на Херсонщині, Дерев'яна на Київщині, Маяки поблизу Одеси тощо. В Малих Копанях знайдено, наприклад, 19 половинок ливарних форм, що служили для відливання коротких мечів, двох типів кинджалів, трьох типів кельтів, вістер до списів і дротиків, двох типів доліт, ножіа, різних бляшок і підвісок тощо.

Знаряддя праці виготовлені, в основному з бронзи. Серед них сокири-кельти, тесла, долота, шила, голки тощо. Були поширені ножі оригінальної форми — з перехватом, що є типовими лише для зрубної культури, особливо їїраннього етапу. Асортимент знарядь доповнюють кістяні і кам'яні вироби, 3 кістки виготовляли псалії, гарпуни, в тому числі поворотні, лощила, зубчасті штампи тощо; з каменю — матриці, молоти, зернотерки, вкладиші серпів.

Найбільш поширеним видом зброї у зрубних племен були черешкові кинд­жали з кільцеподібним упором; відомо кілька типів втульчастих вістер до списа тощо. Вістря стріл виготовлялися з кременю і кістки. У сабатинівській культурі поширеним видом зброї були короткі мечі, відомі за негативами Красно-маяцької майстерні та знахідкою в Інгульському скарбі. Виготовлення бронзових псалій племенами сабатинівської культури засвідчено не тільки їх знахідкою в Інгульському скарбі, але й наявністю негативів на кам'яній ливарній матриці з Андровського скарбу. У сабатинівській і білозерській культурі були поширені, крім вістря стріл з кістки, знахідки ливарних форм та бронзових наконечників з Кірово у Криму, Шушвалівки та Тарасівки IV у Подніпров'ї, Суворово, Новоселиці в Подунав'ї, Слободки у Південному і Іобужжі.

У зв'язку з розвитком металообробного виробництва з'являється мета­левий посуд, представлений клепаними з листів міді казанкамиметалеві та кістяні. Із бронзи виготовляли браслети, дротяні чи литі, скроневі підвіски, дротяні кільця, шпильки з кільцеподібною або цвяхоподібною головкою, різні бляшки та так звані шумливі підвіски. Зу­стрічаються хрестоподібні антропоморфні підвіски, особливо характерні для прикрас сабатинівської культури.

Найбільш поширеним типом керамічного посуду зрубної культури є гор­щик банкоподібної форми. На ранніх етапах культури поряд з ним вико­ристовувалися гостроребрі присадкуваті горщики. Орнамент, який покриває, зазвичай, лише верхню частину посуду, нанесено відбитками шнура або має вигляд прокреслених ліній. Орнамент зрубної культури інколи губить рит­мічність, повторюваність елементів; у складі фриза такого "візерунка" часто зустрічаються різноманітні знаки, хрестики, прямокутники, схематичні зображення тварин тощо. Вважають, що в даному випадку ми маємо справу з примітивним піктографічним письмом. На деяких горщиках такі "написи" нагадують в'язь. Найбільш цікавими с "піктограми", наприклад, на горщи­ках, знайдених біля с. Рубці на Осколі та м. Артемівськ, Донецької області. Всього відомо близько 300 знахідок посуду зрубного часу з загадковими знаками. Зміст цих "піктограм" поки що не розшифровано.

У сабатинівській і особливо білозерській культурі переважає округлобокий посуд—горщики, корчаги, черпаки, атакож миски, глиняні кришки, жаровні тощо. Горщики часто прикрашені валиком під вінцями, наліпним орнаментом у вигляді шишечок-бугорків, у тому числі й на ручках. Поверхня посуду лощена. Всі відмінності в типах кераміки цих культур та орнаментації пов'язують, зазвичай, з впливами, що Йшли від інших синхронних культур, зокрема Ноа. Румунські дослідники навіть об'єднують їх в одну культуру Сабатинівка-Ноа, додаючи до них придунайську культуру Кослоджені. Але, крім тісних економічних та культурних зв'язків представників цих племен, у спорідненості рис їх культур мають значення і генетичні загальні основи в культурах Монтеору та культури багатоваликової кераміки, між якими існували тісні зв'язки.

Серед керамічних виробів сабатинівського типу зрідка зустрічаються предмети пластики — фігурки тварин, а також невеликі глиняні "хлібці" різної форми. Дослідники культів хліборобських племен Південно-Східної і Центральної Європи пов'язують їх зі святами, приуроченими до посіву та збирання врожаю.

Дослідження пам'яток сабатинівської та білозерської культур у межах розвитку зрубної спільності археологами та лінгвістами приводило до висновку про належність останніх до іранського етносу. Але вивчення зв'язків племен цих культур з населенням Прикарпаття, Подунав'я (культури Ноа, Кослоджені), Ахейською Грецією і Троєю засвідчили етнічну спорід­неність їх представників з протофракійськими етносами. Аналіз всього археологічного комплексу білозерської культури свідчить про її безумовний генетичний зв'язок з пам'ятками сабатинівської культури Північного Причорномор'я. Останнє надає археологам логічну можливість встанов­лення більш давнього розвитку кіммерійського етносу на теренах Південної України.

Мар'янівська культура датується XVIII—XII ст. до н.е., хронологічно стикується і еволюційно переростає в бондарихинську, яка тривала протягом ХП-УШ ст. до н.е. У більшості вчених не викликає сумніву той факт, що мар'янівська і бондарихинська культури генетично пов'язані між собою, інколи їх вважають однією мар'янівсько-бондарихинською культурою. Основним фактом, що доводить такий зв'язок, є спорідненість кераміки. У цьому плані інтерес становлять поселення Малі Будки, Студенок V, де знайдено типово мар'янівський посуд і кераміку, характерну для бондари-хинської культури, оскільки це свідчить про те, що життя тут тривало без перерви протягом усього бронзового віку і жили на цих поселеннях племена близьких між собою мар'янівської і бондарихинської культур, остання з яких послідовно змінила першу. Що ж до питання про походження мар'янівської культури, то більшість вчених відзначають типологічну близькість між нею та неолітичною культурою ямково-гребінцевої кераміки за крем 'яними ви-) робами та за формою, орнаментом і технологією виготовлення глиняного посуду. Територія поширення обох культур на Україні в основному та сама.

Племена мар'янівської і бондарихинської культур вели досить осілий спосіб життя. На всіх розкопаних поселеннях виявлено рештки жител напівземлянкового. типу. Вони були прямокутні за формою, в центрі — відкрите, обкладене каменем, вогнище. Житло, розкопане на поселенні Студенок, мало два виходи—"літній" і "зимовий". Останній мав вигляд довгого напівпідзємного коридора. Населення, в основному, займалося розведенням великої і дрібної ро­гатої худоби, свиней та землеробством.

Знаряддя праці досліджуваних культур виготовлялися часто з кременю і кварциту. Вони ще досить примітивні: зернотерки, прості клиноподібні;' сокири, скребки, ножі; виявлено також крем'яні вкладиші серпів і вістря. стріл з двобічною оббивкою. На більш пізніх етапах культур з'являються бронзові речі — кинджали, шила. В житлах Студенка і Боьщарихи знайдено матриці для відливання сокир-кельтів. Знахідки на найпізніших поселеннях,. бондарихинської культури перших залізних речей — шил, ножів — свід­чать про те, що ці пам'ятки доживають до початку залізного віку.

Кераміка своєрідна, відмінна від посуду сусідніх синхронних культур. Представлена, е основному, горщиками з широковідкритим горлом і неве­ликим плоским дном. Орнамент, що складається з ямок різної форми, відбитків гребінцевого штампа чи відрізків так званого перевитого шнура ("гусеничка"), покриває, зазвичай, всю поверхню посуду. На мар'янівському посуді візерунок більш густий, ямки, звичайно, круглі, частіше зустрічаються гусеничний і гребінцевий штампи. На бондарихинських горщиках орнамент дуже розріджений, інколи він нанесений лише під вінцями, на зрізах яких часто Є насічки. Для бондарихинського посуду характерний також оригінальний тип візерунка у вигляді наколотих трикутників, а також валиковий елемент орна­менту. Як і в зрубній культурі, зустрічається посуд із загадковими знаками. Один такий горщечок з "піктограмою" знайдено, наприклад, у житлі на поселенні Бондариха. Його поверхня покрита прокресленими фігурами і знаками у вигляді хрестиків, наколотих трикутників тощо. Горнятко висотою всього кілька сантиметрів, безперечно, мало якесь культове призначення.

Нам 'ятки мар 'янівської культури виявлено лише на більш північних тери­торіях (Десна, Сейм), а бондарихинські поселення зустрічаються і в південних районах Лісостепу, що свідчить про поступове розселення протягом віків носіїв цих культур у південному напрямку.

Четверте питання. Культури Закарпаття.

Культури Закарпаття бронзового віку, як і більш ранніх часів, •значною мірою відрізнялися від культур інших територій України. За складом і характером знахідок пам'ятки культур Отомань і Станове (відомі за дослід­женнями Е. А. Балагурі), що були поширені тут протягом середнього і пізнього І Ісріодів бронзового віку, тяжіють до культур сусідніх країн Подунав 'я. Лише на межі бронзового і раннього залізного віків у Закарпатті І Передкарпатті поширюється так звана культура фракійського гальцгтату і на територіях України по обидва боки від Карпат настає певна одноманітність.

Культура Отомань.Втой час коли на Поділлі мешкали комарівські племена, Закарпаття заселяли носії отаманської культури, названої так за розкопаним поселенням Отомань (Трансільванія). Ця своєрідна культура датується ХУІІ-ХIІІ ст. до н.е. В межах Закарпатської області досліджено кілька поселень отаманської культури, часто розміщених на підвищеннях серед боліт, наприклад поблизу сіл Дідове в урочищі Товвар, Дякове. Інколи ці поселення оточені високим валом і ровом (Отомань, Барца). Кераміка отоманської культури відрізняється від глиняних вирйбів сусідніх культур помітно пишнішою орнаментацісю, де в композиціях візерунка важливу роль відіграє спіраль. За орнаментом та за формами посуду (гост-роребрі, присадкуваті горщики і вази) ця кераміка дещо нагадує землероб­ські культури мідного віку Прикарпаття і Закарпаття, які, можливо, відіг­рали певну роль у формуванні отоманської культури.

Землеробсько-скотарські племена отоманської культури, починаючи з се­редини II тисячоліття до н.е., зазнають утисків з боку інших племен, що призводить до звуження їхньої території. Згодом на базі отоманської куль­тури в Закарпатті складається станівська культура пізньобронзового періоду.

Станівська культурагенетичне пов'язана з отаманською. Вона да­тується ХІУ-ХІІ ст. до н.е. Відома за поселеннями, могильниками, скарба­ми бронзових виробів. У могильнику в с. Станове Закарпатської області досліджено 20 похо­вань в урнах (обряд трупо спалення), що залягали на глибині 40-50 см від сучасної поверхні без будь-яких позначень на ній. Крім урнових поховань, інколи трапляються поховання перепалених кісток просто у невеликих ямках. Супровідний інвентар складається з ваз, черпаків, мисок, іноді зустрі­чаються прясла, глиняні намистини тощо.

Кераміка за формами посуду і орнаментом дещо нагадує знахідки отаман­ської культури. Столовий посуд здебільшого пишно орнаментований спіралями, меандровими хвилястими лініями, конічними опуклостями то­що. Кухонні горщики, миски, зазвичай, орнаменту не мають.

Бронзоливарна справа у станівських племен була на дуже високому рівні. В Дяковому виявлено ли варні матриці, а в солі Медведівці — зливки бронзи і залишки бронзоливарних печей. Вироби з бронзи виявлено на поселеннях і в похованнях. Відомі також понад 50 скарбів — МужІєве, Підмонастир, Медведівці та ін. До складу цих скарбів входять, зазвичай, знаряддя праці і прикраси з бронзи. Серед бронзових знарядь праці, крім сокир-кельтів, плоских сокир, серпів, ножів, виявлено своєрідну групу мотик з загнутими крильцями, а також два типи бронзових псалій та інші предмети кінської збруї. Чис­ленна і різноманітна зброя з бронзи — мечі, кинджали, чекано-молоти, булави, вістря списів і стріл. Але найчисленнішу групу виробів з бронзи становлять прикраси, серед яких домінують браслети (округлі, еліпсо­подібні), часто орнаментовані. Є також прикраси у вигляді спіралей-пружин, що мають до 15 витків, багато різноманітних шпильок, обручки, гривни, нараменники, окуляроподібні спіральні підвіски тощо.

Етнічна приналежність станівського населення остаточно не визначена. Вчені вважають, що ці племена відіграли певну роль у формуванні фра­кійського етнічного масиву карпатського ареалу.

В період неоліту і міді-бронзи з'являється велика кількість культур та їх локальних варіантів, етнокультурна строкатість стародавнього населення Європи досягає високого рівня. Починаючи з цього часу, вчені — архео­логи, ангропологи, лінгвісти — роблять спроби простежити корені сучас­них народів цієї території. Вважають, що носіїв культур зі спірально-меандровою керамікою періоду міді-бронзи Карпатського ареалу і Подністров'я (трипільська, Ноа, ста-нівська) слід пов'язувати з дако-фракійською групою індоєвропейців. Степові середньостогівські, ямні, зрубні племена займали територію, де, за даними археологів та лінгвістів, починаючи з IV тисячоліття до н.е., формувалася індоіранська етнічна спільність. Є підстави вважати, що процес індосвропеїзації охопив первісне населення і північних районів України та Білорусь, де за неоліту жили численні племена дніпро-донецької культури та інших культур гребінцево-накольчастої кераміки Вісло-Дніпровського межиріччя. За даними лінгвістів, ці території в ІV-ІIІ тисячоліттях до н.е. були зоною формування прабалто-слов'янської мовної групи. Час формування прадавньої слов'янської спільності більшість учених відносять до II тисячоліття до н.е. і пов'язують цей процес із залісеними районами межиріччя Вісли і Дніпра, передусім із прип'ятським Поліссям і територією на північ від Карпат, де в епоху бронзи були поширені культури шнурової кераміки, хшинецька і комарівська культури. Племена тцшнецької культури багато вчених прямо пов'язують зі слов'янським етносом. Процес етногенезу сучасних народів простежується з більшою віро­гідністю в ранньому залізному віці, тобто починаючи з VIII—VII ст. до н.е., коли археологічні матеріали доповнюються письмовими джерелами.

Основна література

Археологія Української РСР. - К., 1971. - Т.1

Археология Украинской ССР. - К., 1985. - Т.1

Бобринский А.А. Гончарство Восточной Украины. – М.,1978.

Бунятян К.П. Давнє населення України. – К.,1999. – Розділ І.

Давня історія України / За ред. П.П.Толочко. – К., 1994. – Кн.1.

Духовная культура древних обществ на территории Украи­ны. - К., 1991.

Красильніков К. І. Антропоморфні стели доби середньої бронзи із Подонців’я // Археологія. – 2001. - №3, С. 134-143.

Кобаль Й. В. Скарб металевих виробів доби пізньої бронзи з с. Квасове Закарпатської області // Археологія. – 1996. - №2, С. 143-148.

Махнєва О. О. Поселення епохи пізньої бронзи в Сакському районі Криму // Археологія. – 1996. – №1. – С.84-91.

Монгайт А.Л. Археология Западной Европы. – М.,1974.

Николова А.В. О месте «репинских» памятников в ямной культурно-исторической общности (некоторые вопросы историографии) // Проблемі археології Подніпров’я. – Дніпропетровськ, 2002. – С.37-60.

Палагута І. В. Культурна належність пам’яток середньої т пізньої бронзи Черкаського Лівобережжя// Археологія. – 1996. – №1. – С.61-69.

Ранние земледельцы: этнографические очерки. – Л.,1980.

Токарев С.А. Ранние формы религии и их развитие. - М.,1964.

Черных Е.Н. Древняя металлообработка на Юго-Западе СССР. – М.,1976

Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України. – К., 1992.

Етнічна історія давньої України. – К.,2000.

Самостійна робота

Скласти тези

Епоха енеолiту-бронзи. Загальна характеристика енеолітичної доби. Перший великий суспільний розподіл праці. Походження, міграції та розвиток Кукутені-Трипілля. Дослідники - В.В. Хвойко, Т. С. Пассек, С.М. Бібіков, Ю.М. Захарук, К.К. Черниш, Т. Г. Мовша, В. І. Маркевич, М.М. Шмаглій, В.Г. Збенович, В.О. Круц, О.В. Цвек, М.Ю. Відейко та ін.

Групи кукутень-трипільських пам'яток – середньо бузька, косенівська, томасівська, коломищинська, лукашівська, чапаївсько-лукашівська, софіївська, західно волинська,городсько-касперівська. Загальна характеристика топографії, планіграфії та архітектури поселень, керамічного виробництва, обробки неорганічного та органічного матеріалу. Базові галузі господарства. Духовна культура культурно-історичної спільноти (КІС) Кукутені-Трипілля.

Доба бронзи. Загальна характеристика ранньої доби. Походження курганів. Доба пізньої та фінальної бронзи. Зрубна КІС – покровська, бережнівсько-мваївська культури. Тшинецько-комарівська КІС – тшинецька, комарівська, сосницька культури та пам’ятки мало половецького типу.

Індивідуальне творче завдання

Теми рефератів

1.Загальна характеристика топографії, планіграфії та архітектури поселень трипільців.

2.Духовна культура культурно-історичної спільноти Кукутені-Трипілля

3. Світ, створений з глини

4. Соціальна структура населення ямної культури

5. Поховальні пам’ятки ямної культури

6. Катакомбна КІС