Розділ 4. ОБГРУНТУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ З ТВАРИННИЦТВА 2 часть

Методикапланування — це сукупність методів, прийомів розробки, обґрунтування та аналізу прогнозів, стратегічних програм і планів усіх рівнів і часових горизонтів, системи розрахун­ків планових показників, їх взаємного узгодження.

Методологія науки — це вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання, сукупність методів пла­нування.

При плануванні діяльності підприємства використовують різні методи, вибираючи які слід ураховувати певні вимоги до них.

У багатьох підприємствах планування фактично йде від витрат до випуску (ресурсний метод планування): спочатку визначають, якими ресурсами і за якими цінами може розпоряджатися підприємство (ресурсна стратегія), а потім, спираючись на ці дані, підприємство визначає свою продуктово-ринкову стратегію.

При вирішенні неструктурованих і слабоструктурованих проблем використовують експертні чи евристичні методи ( метод інтуїції, експертів).

Метод екстраполяції застосовують у разі визначення проміжних та кінцевих планових показників на основі їх динаміки в минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягнені на момент розробки плану, будуть збережені в майбутньому.

Дослідно-статистичний метод передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки при встановленні планових показників.

Факторний метод більш обґрунтований, оскільки за цим методом планові значення показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших факторів (чинників), що обумовлюють зміни цих показників.

Нормативний метод розраховують, застосовуючи прогресивні норми використання ресурсів з урахуванням їх змін у результаті освоєння організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Умова – створення на підприємстві відповідної нормативної бази.

Суть балансового методу полягає в тому, що план розвитку підприємства, галузі обґрунтовується шляхом попереднього складання балансів (матеріальних, трудових, фінансових), що включають у себе потреби господарства в ресурсах і джерелах задоволення цих потреб.

Типовим недоліком всіх вище перелічених планів є їхня одноваріантність. Тому більшого поширення на підприємствах набуває розрахунково-конструктивний метод (метод варіантів). Цей метод досить трудомісткий.

Економіко-математичні методи і ПК підвищують ефективність планування. Це дає можливість здійснити моделювання складних економічних процесів, передбачити найбільш імовірні напрями розвитку економічної системи залежно від тих чи інших параметрів і цільових функцій, значно прискорити розрахунки і підвищити їх точність, а також забезпечити визначення оптимального варіанта плану з усіх можливих.

Економічне прогнозування (передба­чення) являє собою наукове обґрунтування можливих змін або якісного стану економіки в майбутньому,

а також альтернатив­них шляхів і строків досягнення цього стану. Прогнозування є не самостійним видом планування, а лише од­нією з чотирьох його стадій (аналіз досягнутого рівня економіки; науковий прогноз можливих і ефективних напрямів розвитку еко­номіки і вибір оптимального напряму; розробка плану; виконання плану, його контроль і коригування), яка передує складанню плану і охоплює більший період, ніж план. Прогнозування має здійсню­ватись на будь-якому рівні і стосуватись усіх видів планів — дов­го-, середньо- і короткострокових , проте особливо велике значення воно має для перспективного планування.

Спільними рисами прогнозування і планування є те, що, по-перше, вони є видами передбачення, оскільки мають справу з одержанням інформації про майбутнє. По-друге, в основі науко­вого прогнозування, як і планування, лежить наукове передба­чення.

Однак між ними є істотнівідмінності:

♦ у прогнозах ураховують імовірно можливі досягнення нау­ково-технічного прогресу, очікувані й прогнозовані, а також наукові відкриття, що ґрунтуються на наукових пошуках.

♦ у планів значно вищий, порівняно з прогнозами, ступінь обо­в'язковості їх виконання підприємством чи його підрозділами;

♦ на відміну від планів прогнози не містять конкретних за­вдань.

Завданнями прогнозування є: аналіз соціально-економічних і науково-технічних процесів; виявлення закономірностей, чин­ників і тенденцій, які визначають подальший соціально-еконо­мічний розвиток; вивчення та оцінка можливостей для досягнен­ня поставленої мети.

Якість прогнозів залежить від методів прогнозування, якими визначають сукупність прийомів та оцінок, що дають змогу на підставі аналізу минулих внутрішніх і зовнішніх зв’язків, притаманних об’єктові, а також їхніх змін з певною ймовірністю зробити висновок щодо майбутнього розвитку об’єкта. За принципом інформаційного обґрунтування методи прогнозування можна класифікувати таким чином:

♦ фактографічні методи, що базуються на фактичному матеріалі про об’єкт прогнозування і його минулий розвиток (екстраполяції та інтерполяції, кореляційно-регресійний аналіз, факторні моделі, математичні, історичні, методи аналізу динаміки патентування, публікаційні методи прогнозування);

♦ експертні методи, що базуються на суб’єктивній інформації, яку надають спеціалісти-експерти в процесі систематизованих процедур виявлення й узагальнення їхньої думки щодо майбутнього стану справ (експертного опитування, експертного аналізу, метод «комісій», метод «мозкових атак», метод Дельфі, балансові моделі, оптимізаційні моделі);

♦ комбіновані методи.

1.4. Система планування та види планів підприємств

Дієвість та ефективність планування на підприємстві знач­ною мірою залежать від ступеня освоєння його системи, яка охоплює:

♦ види планів;

♦ об'єкти планування;

♦ підсистеми управління плануванням, організаційного та інформа­ційного забезпечення планування, прийняття рішень.

Розрізняють такі види (форми) планування і відповідно види планів:

1. З поглядуобов'язковості планових завдань виокремлюють дирек- тивне та індикативне планування:

♦ директивне планування — це процес прийняття рішень, які мають обов'язковий характер (силу закону) для об'єктів плану­вання. Директивні плани мають адресний характер і відзначають­ся надмірною деталізацією. Директивне планування за ринкових умов практикується не тільки державою, але й самим бізнесом. При складанні перспективних планів використовують індикативне планування, а в поточних планах – директивне. На відміну від плану (індикатора) зобов’язання (директива) пов’язане з прийняттям рішення щодо конкретних дій;

♦ індикативне планування є антиподом директивного, тому що інди- кативний план не має обов'язкового для виконавця ха­рактеру. Завдання індикатив­ного плану називаютьсяіндикаторами, тобто параметрами, що характеризують стан і напрями розвитку економіки, які розроб­лені органами державного управління під час формування соці­ально-економічної політики і визначення засобів державного впливу на господарські процеси з метою досягнення зазначених параметрів.

2. Залежно від тривалості планового періоду розрізняють пер­спективне і поточне планування:

♦ перспективне планування на підприємстві буває довгострокове (стратегічне) і середньострокове.

Довгострокове планування охоплює період більше п'яти років, наприклад 10; 15; 20. Такі плани визначають довгостроко­ву стратегію підприємства, включаючи соціальний, економічний, науково-технічний розвиток;

Середньострокове планування здійснюється на період від двох до п'яти років. На деяких підприємствах середньострокове планування поєднують з поточним. У цьому разі складають так званий перехідний п'ятирічний план, в якому перший рік деталі­зується до рівня поточного плану і є по суті короткотерміновим планом;

♦ поточне планування полягає в розробці річних планів на всіх рівнях управління підприємством та з усіх напрямів його дія­льності, а також планів на коротші періоди (квартал, місяць). Така часова градація планів забезпечує найраціональніше ви­рішення довгострокових, середньострокових і поточних завдань розвитку економіки.

3. За змістом планових рішень виділяють:

♦ стратегічне планування орієнтується на довго­строкову перспективу і визначає основні напрями розвитку об'єкта господарювання. У результаті такого планування підприємство ставить перспективні цілі й розробляє засоби їх досягнення;

♦ у тактичних планах відображаються заходи, спрямовані на розширення виробництва і підвищення його технічного рівня, оновлення і зростання якості продукції. У результаті тактичного планування складається план економічного і соціального розвит­ку підприємства;

♦ оперативно-календарне планування є завершальним ета­пом у плануванні господарської діяльності фірми. Основним його завданням є конкретизація показників тактичного плану з метою організації повсякденної планомірної і ритмічної роботи підпри­ємства та структурних підрозділів.

4. За ступенем охоплення об'єктів плануваннярозрізняють:

♦ загальний план підприємства і плани окремих його підроз­ділів;

♦ плани усіх видів діяльності чи цільові плани, що розробля­ються для одного напряму роботи (виробничий план, фі­нансовий, план маркетингу).

5. За черговістю в часі виокремлюють:

♦ упорядковане планування, за якого після завершення одно­го плану розробляють інший;

♦ перехідне планування, коли після закінчення певного запла­нованого строку план продовжується на наступний період (на­приклад, п'ятирічний план щорічно продовжується на один рік);

.

1.5. Організація планової роботи на сільськогосподарських

підприємствах

Успішність, ефективність системи планування значною мірою визначається рівнем її організації, яка включає такі структурні елементи:

♦ плановий персонал, що сформований в організаційні струк­тури;

♦ процес обґрунтування, прийняття і реалізації планових рі­шень;

♦ засоби, що забезпечують процес планування (інформаційне, технічне, програмно-математичне та організаційне забезпечення).

Плановий персонал складається зі спеціалістів, які тією чи іншою мірою виконують функції планування.

Причому для одних із них планові функції можуть бути основним видом діяльності, наприклад для працівників планово-економічного відділу, а для інших працівників (агроном, інженер, бухгалтер тощо) ці функції можуть поєднуватись з іншими видами діяльності.

Основними видами діяльності плановиків на підприємстві є:

♦ розробка стратегії підприємства і збалансування довго- і короткострокових його цілей;

♦ здійснення, поряд з іншими спеціалістами, аналізу та оцін­ки зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

♦ участь у розробці прогнозів щодо майбутнього фірми;

♦ надання порад і консультацій іншим спеціалістам з питань техніки планування; сприяння розповсюдженню професійних ме­тодів планування; допомога вищому менеджменту в організації і проведенні навчання, необхідного для того, щоб усі учасники планування були готові до освоєння ефективних нововведень.

Склад і чисельність служб планування на підприємстві за­лежать від типу організаційної структури (централізована чи де­централізована), від уявлень про стиль управління. Одним із важ­ливих факторів, що визначають побудову служби планування, є розмір підприємства:

♦ невеликі фірми, не маючи можливості утримувати плановика, що працює на повну ставку, нерідко припускаються помилки, відмовлюючись зовсім від його послуг;

♦ у середніх за розмірами фірмах функції спеціаліста з питань планування виконує один постійний працівник на повній ставці;

♦ на великих підприємствах створюються планово-економічні відділи з двох-трьох чоловік, але при цьому спостерігаються різні підходи.

Традиційним є варіант розподілу між ними обов’язків за функціональним принципом: головний економіст, економіст з нормування та оплати праці, економіст із госпрозрахунку.

Основними функціями планово-економічного відділу є:

1. У галузі планування: організація і загальне керівництво розробкою проектів перс­пективних і поточних планів підприємства; участь у плануванні виробничо-господарської діяльності структурних підрозділів підприємства; обґрунтування внесення відповідних змін у плани підпри­ємств та їхніх підрозділів у разі зміни виробничо-господарської ситуації.

2. У галузі організації планово-економічної роботи: підготовка необхідних матеріалів для розгляду проектів планів, підсумків роботи підприємства та його підрозділів у різ­них органах управління підприємством; організація госпрозрахунку на підприємстві; організація роботи з нормуваннята оплати праці, а також з ціноут-ворення на підприємстві; організація розробки заходів щодо виконання планів.

3. У галузі аналізу та оперативно-статистичного обліку: контроль за виконанням підрозділами підприємства річних та оперативних планів; організація і керівництво роботою з комплексного, економіч­ного аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства; подання необхідних узагальнювальних матеріалів і довідок за результатами такого аналізу.

4. У галузі методологічної роботи: методичне керівництво, розробка форм і документації, по­рядку і строків планово-економічної роботи; вивчення і розповсюдження передового досвіду планової роботи, оперативного обліку та аналізу господарсь­кої діяльності підприємства та його підрозділів.

Контрольні питання:

1. Що таке внутрішньогосподарське планування підприємств?

2. Що є предметом та об’єктом планування як науки?

3. Назвіть основні фактори зростання ролі планування сільськогосподарських підприємств в сучасних умовах?

4. В чому полягає необхідність планування?

5. Назвіть основні особливості планування в сільському господарстві?

6. Які принципи планування є основними?

7. Що розуміють під методом планування?

8. Що таке методика планування?

9.. Подайте класифікацію методів планування за різними ознаками.

10. Що таке економічне прогнозування?

11. Назвіть основні відмінності між плануванням та прогнозуванням.

12. Які завдання прогнозування Ви знаєте?

13. Які види (форми) планування і відповідно види планів Ви знаєте?

14. Які структурні елементи організації планування Ви знаєте?

15. Які працівники входять до складу персоналу планового відділу?

16. Які основні види діяльності виконуються плановиками?

Розділ 2. ПОТОЧНЕ ТА ОПЕРАТИВНЕ ПЛАНУВАННЯ

2.1. Суть, завдання, зміст і показники поточних (річних) планів підприємств

Річний (поточний) план сільськогосподарського підприємст­ва - це науково обґрунтована програма його виробничо-фінан­сової діяльності на календарний рік. У ньому передбачається та­кож комплекс організаційно-економічних, агрономічних, зооветеринарних, технічних і фінансових заходів, що забезпечує найбільш раціона­льний обсяг і структуру виробництва, рівень прибутку і рентабе­льності господарства, підвищення його конкуренто- спроможності, а також сприяє розв'язанню соціальних питань. Річний план ґрун­тується на перспективних планах господарства, є їх конкретиза­цією і деталізацією на певний рік.

Головними завданнями при розробці річного плану є:мобілізація внутрішніх резервів підприємства на збільшення виробництва і реалізації продукції, підвищення її якості та конкурентоспромож­ності, зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції і якнайповніше використання ресурсного потенціалу, збільшення прибутку (валового доходу), підвищення рівня рен­табельності виробництва, зростання добробуту працівників під­приємства. Річні плани сільськогосподарські підприємства розробляють за типовими формами, рекомендованими Міністерством аграрної політики України.

Порядок розробки планових показників і заповнення відповід­них форм річного плану викладено у «Методичних рекомендаці­ях по складанню бізнес-плану розвитку сільськогосподарського підприємства», затверджених Міністерством аграрної політики України.

Річний план підприємства охоплює всі сторони діяльності підприємства і має 12 розділів:Резюме. Характеристика підприємства. Ринкова діяльність. План маркетингу. Виробнича програма. Основні засоби виробництва. Енергетика. План з праці й соціального розвитку колективу. План витрат і визначення собівартості продукції. Фінансовий план. Інвестиційна діяльність. Ризики підприємст­ва та запобіжні заходи.

Кожен розділ річного плану складається з кількох форм з роз­рахунками, які є в самому бланку плану і в робочих таблицях до нього.

Узгодження і взаємозв'язок розділів, визначення обґрунтованих, правильних пропорцій між обсягом продукції і необхідними для її виробництва матеріально-грошовими і трудо­вими ресурсами забезпечуються складанням балансових розра­хунків. У річному плані розробляються такі баланси: натуральні (земельних угідь, насіння і садивного матеріалу, кормів, добрив, енергетичних ресурсів та ін.), трудові (баланс робочої сили) та грошові (фінансовий план). Головна проблема методології планування є вибір системи показників, що характеризують зміст плану.

Групи систем показників планів за ознаками можна розділити :

♦ за економічним змістом — натуральні та вартісні. Нату­ральніпоказники призначені для матеріально-речового виразу та обґрунтування плану: кількість продукції, що виробляється, та її якість; необхідні матеріали за їх видами (корми, добрива, насіння тощо), технічні засоби. Вартісніпоказники використовують для характеристики загальних обсягів виробництва, темпів його роз­витку, розмірів витрат, доходів;

♦ за економічним призначенням — кількісні та якісні. Перші характеризують абсолютні обсяги виробництва і використовува­них ресурсів: обсяг продукції, чисельність працюючих, виробни­чі фонди тощо. Другі відображають ефективність використання виробничих ресурсів і всього процесу виробництва (урожайність культур і продуктивність худоби, продуктивність праці, матеріа­ломісткість, фондовіддача, собівартість одиниці продукції тощо);

♦ за способом характеристики предмета — абсолютні й від­носні. Перші характеризують те чи інше явище абсолютно, без порівняння з іншими показниками. Другі дають змогу зро­бити таке порівняння.

2.2. Поточні плани підрозділів та організація їх внутрішньогосподарського розрахунку

Кращих результатів досягають ті господарства, де планування доповню­ється і роботою у внутрішньогосподарських підрозділах.

Долю аграрної реформи вирішать забезпечення належної мотивації праці на низовому рівні, коли творча можливість працівників на ефективну роботу буде сприяти його особистим інтересам власника.

Основними шляхами адаптації підприємства до ринкових умов є:

♦ чітка структуризація (виділення у складі великих і се­редніх підпри- ємств виробничих, сервісних та управлінських під­розділів);

♦ надання підрозділам якомога більшої виробничої та еконо­мічної само- стійності на основі організації підприємницького (комерційного) розрахунку.

Основним плановим документом підрозділів є їхнірічні пла­ни, що розробляються виходячи із загальних завдань підприємс­тва з урахуванням спеціалізації, умов і досягнутого підрозділами рівня розвитку. Ці плани є основою для госпрозрахунку підрозділів з господарством.

План госпрозрахункових підрозділів містить чотири групи по­казників. Перша характеризує забезпеченість його трудовими ре­сурсами і засобами виробництва. Подається обліковий склад колективу і характеристика кожного працівника (професія, посада, рік народження, стаж роботи, класність, громадські обов'язки), за­значаються закріплені за колективом угіддя, будівлі і споруди, трактори і сільськогосподарські машини, худоба і птиця, інвентар.

Друга група показників є виробничою програмою підрозділу і визначає посівні площі та багаторічні насадження за культурами, урожайність, ва­лові збори (у тваринництві відповідно поголів'я худоби, її продуктивність і виробництво тваринницької продукції), вартість вало­вої продукції, річну потребу матеріальних (насіння, корми, доб­рива, пестициди тощо) і трудових ресурсів, що забезпечують до­сягнення планового обсягу виробництва продукції. У садівничих і виноградарських бригадах, крім того, планують капітальні вкладення на закладку, відновлення і реконструкцію насаджень. Третя група показників об'єднує планові ліміти прямих витрат праці й матері­ально-грошових коштів за культурами і галузями тваринництва. Четверта група показників використовується для організації матеріального стимулювання працівників підрозділів за вико­нання планів виробництва і реалізації продукції, підвищення її якості, економію окремих витрат.

Плани госпрозрахункових підрозділів є основою для укладан­ня договорів підряду, оренди і т. д.

Важливим питанням єчерговість розробки річного плану го­сподарства і планів госпрозрахункових підрозділів. Загальноприйнятою формою організації економічної роботи є внутрішньогосподарський розрахунок. Для його організації необхідно: чітко визначити склад внут­рішньогосподарських підрозділів, що будуть переведені

на госп­розрахунок; розробити і затвердити Положення про внутрішньогосподарський розрахунок; скласти річні плани підрозділів; органі­зувати облік і контроль за виконанням планів; здійснити матеріаль­не стимулювання працівників госпрозрахункових одиниць залежно від результатів роботи кожної з них; визначити економічну ефекти­вність запровадження внутрішньогосподарського розрахунку.

В останні роки, з розширенням використання при побудові внут- рішньогосподарських відносин реальних ринкових інстру­ментів господа- рювання, зокрема, ринкових цін на продукцію, ре­сурси, все частіше використовуються поняття підприємни­цький і комерційний розрахунок.

Суть розрахунку в наступному:

♦ максимальній децентралізації управління на підприємстві;

♦ використанні реальних ринкових інструментів господарю­вання, зокрема ринкових, а не розрахункових цін на продукцію, ресурси тощо;

♦ наданні виробничим і сервісним підрозділам максимально можливої економічної свободи на межі створення юридичної особи.

Це знаходить свій вияв у тому, що:

1) грошова виручка від продажу продукції незалежно від кана­лів реалізації є власністю підрозділу і надходить на його особис­тий рахунок у фінансово-розрахунковому центрі підприємства;

2) за власні кошти підрозділи придбавають необхідні ресурси (корми, насіння, добрива, пестициди, техніку тощо) і оплачують послуги, надані обслуговуючими підрозділами і сервісними під­приємствами;

3) за рахунок одержаних доходів від реалізації продукції і по­слуг покривають витрати на її виробництво. За необхідності бе­руть під гарантію підприємства кредит в установах банку, спла­чують проценти за нього і повертають в установлені строки;

4) за власні кошти відновлюють і поповнюють основні й обо­ротні засоби, що закріплені за підрозділом, добровільно страху­ють своє майно, сплачують земельний податок та здійснюють інші платежі, що передбачені законодавством України;

5) упродовж року нараховують основну оплату праці членам свого

підрозділу, найманим особам за чинними нормами і тариф­ними ставками, виплачують додаткову оплату праці;

6) за результатами господарського року визначають прибуток підрозділу як різницю між виручкою від реалізації продукції і ви­тратами на її виробництво. З одержаного прибутку сплачують проценти за кредит, повертають довгострокові позички банку, відповідно до затверджених нормативів здійснюють відрахуван­ня в централізований фонд розвитку підприємства. Решту прибу­тку підрозділи залежно від потреб розподіляють на фонд нагро­мадження і додатковий фонд споживання. Перший використо­вується для примноження власності підрозділу, а другий як фонд матеріального стимулювання призначається для виплати праців­никам підрозділу й обслуговуючих підрозділів за кінцеві резуль­тати роботи.

Слід відзначити, що діловий світ країн з ринковою економі­кою цього терміна (внутрішньогосподарський розрахунок) не вживає. Тут використовують поняття «центри витрат», «центри прибутку», що в останні роки застосовуються і в практиці еконо­мічної роботи підприємств в Україні.

2.3. Виробничі бюджети

Бюджет - це кіль­кісний план у грошовому вираженні, підготовлений і прийнятий до визначеного періоду, який звичайно показує планові величини доходів і витрат, що повинні бути досягнуті протягом цього пері­оду, і капітал, який необхідно залучити для досягнення даної мети.

Виділяють дві групи бюджетів: операційні та фінансові. У свою чергу, операційні бюджети складаються з бюджетів: про­дажу, виробництва, прямих матеріальних витрат, прямих витрат на працю, виробничих накладних витрат, збутових та адміністра­тивних витрат, прибутків і збитків. Фінансовий бюджет склада­ється з бюджету готівки і прогнозу балансового звіту.

Сільськогосподарські підприємства розробляють часткові та загальні бюджети, бюджети галузей.

Бюджет — це логічно вивіренийінструмент вивчення альтернативних напрямів господарської діяльності, а також оцінки ефективності кожного з цих напрямів [64. с. 144].

Частковий бюджетвикористовується для оцінки ефектив­ності

альтернативних рішень, які зачіпають окремі сторони гос­подарської діяльності, не змінюючи підприємства в цілому. У ча­стковому бюджеті розглядаються лише доходи і витрати, що підлягають змінам. Він є різновидом маржинального аналізу. Кін­цевим результатом розробки такого бюджету є визначення при­росту - зниження прибутку від запланованих змін.

Залеж­но від їх ефекту передбачувані зміни чи альтернативні господар­ські рішення на підприємстві можуть приймати одну з трьох форм:

1. Затрати-випуск. Така зміна збільшує або зменшує величи­ну вводимого ресурсу з наступним ефектом на випуск продукції. Наприклад, збільшення норми внесення добрив чи використання пестицидів.

2. Затрати-затрати. Один ресурс змінюється на інший без зміни випуску продукції. Прикладами можуть бути наймання техніки, замість її купівлі, перехід до інших способів обробітку грунту.

3. Випуск-випуск. Зміни видів господарювання. Наприклад, рілля стає пасовищем, кукурудза заміняє в господарстві ячмінь.

Загальний бюджет включає в себе всі витрати і доходи під­приємства і застосовується, коли альтернативні рішення зачіпають всі або більшість факторів виробництва. Хоч такі значні пе­ретворення не дуже часті, їх наслідки через їх значущість вима­гають всебічного аналізу.

Розробляють такожбюджети галузі, що містять такі частини як «Дохід», «Змінні виробничі витрати», «Постійні виробничі ви­трати», «Результативні показники». Бюджет галузі охоплює весь виробничий процес і характеризує прибутковість виробництва.

Особливості розробки виробничих бюджетів:

1) виробничий бюджет відображає прибутковість виробництва в цілому по галузі, а не окремого виду її продукції;

2) продукція власного виробництва, що використовується для власного споживання (корми, гній), оцінюється не за собівартістю, а за можливими цінами реалізації на ринку.