Методи розрахунків потреби в електроенергії

Прогресивним є нормативний метод визначення потреби в електроенергії, де використовують питомі норми на окремі види робіт і укрупнені нормативи, визначені з розрахунку на 1 га посіву культур, 1 м2 посіву овочів закритого грунту, одну голову тварин, 1000 голів птиці, 1т обробленої чи виготовленої продукції, на одного жителя населеного пункту.

Ці нормативи узгоджені з виробничими потужностями, обсягами виробництва продукції, чисельністю населення. Однак цей метод має недоліки.

Другий метод – господарства самостійно обгрунтовують питомі нормативи витрат для роботи електроустановок:

О = W • D • T ,

де О - потреба конкретної електроустановки в електроенергії;

W - її потужність, кВт;

D - кількість днів роботи установки;

Т - тривалість роботи установки протягом доби, год..

Визначають слідуючі планові витрати на експлуатацію електрогосподарства: оплата праці; та інші витрати по обслуговуванню установи. Обчислення собівартості 1 кВт.год електроенергії таке: всі витрати по електроцеху ділять на кількість використаної електроенергії в кіловат-годинах.

Контрольні питання:

1. Для чого необхідні обслуговуючі виробництва в господарствах?

2. Які види виробництв належать до обслуговуючих?

3. Назвіть основне призначення обслуговуючих виробництв.

4. Назвіть особливості планування обслуговуючих виробництв.

5. Від чого залежить загальна сума транспортних витрат?

6. Що впливає на обсяг вантажообігу?

7. Назвіть фактори зниження витрат на транспортні роботи.

8. Які види транспорту існують?

9. В яких випадках використовують тракторний транспорт?

10. В яких випадках використовують гужовий транспорт?

11. В яких випадках використовують автомобільний транспорт?

12. Як планувати обсяги транспортних робіт і витрати на них?

13. Назвіть формулу визначення планового вантажообігу автопарку.

14. Як визначається виробнича програма автопарку?

15. Які показники та коефіцієнти використовують при плануванні техніко-економічних коефіцієнтів?

16. Які витрати належать на утримання і використання власного вантажного автотранспорту?

17. Як обчислюють плановий фонд оплати праці шоферів?

18. На основі яких основних показників визначають вартість палива і мастильних матеріалів для роботи вантажних бортових автомобілів?

19. Як розподіляються накладні витрати визначені в цілому по автопарку?

20. Як розраховується собівартість одиниці роботи транспортних засобів?

21. Як визначити загальний річний запас коне-днів?

22. Як розрахувати кількість днів роботи живого тягла?

23. Як визначають затрати коне-днів у рослинництві, тваринництві?

24. Які витрати визначаються при плануванні витрат на утримання кожного виду робочої худоби?

25. Як розрахувати собівартість 1 дня роботи живого тягла?

26. Які особливості при плануванні витрат електроенергії в сільському господарстві Ви знаєте?

27. Назвіть методи розрахунків потреби в електроенергії на аграрних підприємствах.

Розділ 9. ПЛАН З ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ КОЛЕКТИВУ

Планування затрат праці й чисельності працюючих. Баланс трудових ресурсів

План з праці включає такі розділи: розрахунок затрат праці, чисельності та складу працівників господарства і баланс трудо­вих ресурсів; розрахунок планової продуктивності праці та тру­домісткості виробництва продукції; план з оплати праці. Головна мета планування чисельності працівників- визначи­ти необхідну і достатню для виконання виробничої програми підприємства чисельність працівників і забезпечити найбільш повне і раціональне використання трудових ресурсів. Весь пер­сонал сільськогосподарського підприємства склада­ється з трьох груп: персонал, зайнятий у сільському гос­подарстві; на промислових виробництвах; в обслуговуючих та інших виробництвах. Залежно від строку роботи в господарстві працівники розпо­діляються на постійних, тимчасових і сезонних. Постійними вва­жають працівників, які прийняті на роботу без установлення строку закінчення робіт. До сезонних відносять працівників, яких беруть на роботу в господарства на період сезонних робіт (стро­ком не більше шести місяців), а до тимчасових - прийнятих на строк до двох місяців, а при заміщенні тимчасово відсутніх працівників - до чотирьох місяців. Сюди відносять студентів ви­щих і середніх навчальних закладів, учнів шкіл, котрих направ­ляють на сільськогосподарські роботи або які працюють у період канікул і в окремі дні, а також осіб, яких залучають для роботи в господарстві за спеціальними договорами з іншими організація­ми та підприємствами, пенсіонерів тощо.

За характером участі у виробничому процесі робітників роз­поділяють на основних і допоміжних. Перші безпосередньо вико­нують технологічні операції виробництва продукції, а другі за­йняті забезпеченням основного виробництва усім необхідним (транспортом, інструментами, ремонти тощо). Службовці поді­ляються на зайнятих безпосередньо в цехах (цеховий персонал) і загальногосподарський персонал.

Середньорічна чисельність працівників є сумою показників чисельності працюючих за галузями, виробництвами і службами.

Середньорічна чисельність працюючих при плануванні, є часткою від ділення нормативного часу на проведення робіт у даній галузі (виробництві) на показ­ник реального (ефективного) фонду робочого часу одного пра­цівника. Цей показник має назву балансу робочого часу. Його складають по підприємству, виробничій дільниці, бригаді, фермі. Цю роботу виконують у три етапи: розраховують середнє фактичне число робочих днів у плановому періоді, встановлюють середню тривалість робочого дня; визначають у годинах реаль­ний (ефективний) фонд робочого часу працюючого у плановому періоді. Планову чисельність працівників визначають за всіма галузями сільськогосподарського виробництва включаючи чисельність апарату управління. Так, у рослинництві середньорічну чисельність працівників (Ч_р) визначають за фор­мулою:

,

де Т_в — трудомісткість виробничої програми, людино-год;

Ф_ч — ефективний фонд робочого часу одного працюючого, год;

К_н— коефіцієнт виконання норм виробітку.

При цьому затрати праці в людино-годинах обчислюють множенням нормативів затратпраці з розрахунку на 1 га площі сільськогосподарських культур чи іншу технологічну одиницю робіт (1 т вивезення органічних добрив, 1 м² теплиць, 1 т закладення силосу, сінажу тощо) на планові посіви площі чи обсяги виконання робіт.

Плануючичисельність працівників тваринництва, урахо­вують середньорічне поголів'я худоби і птиці за їхніми видами і технологічними групами (П), технічно обґрунтовані норми об­слуговування тварин одним працівником, що прийняті в даному господарстві (П_об), а також коефіцієнт змінності (К_з). Середньо­річну потребу працівників певної професії для обслуговування поголів'я конкретної технологічної групи тварин (Ч) обчислюють за формулою:

.

Трудові процеси в тваринництві повто­рюються щодня, тому потрібно планувати чисельність підмінних пра­цівників. Її визначають як добуток

чисельності основних праців­ників на співвідношення між кількістю неробочих і робочих днів у році. Кількість неробочих днів залежить від тривалості відпусток, періодичності підміни, кількості вихідних і святкових днів. При 52 вихідних днях у році, 10 - святкових і 24 - відпустки, співвідношення неробочих і робочих днів становить 0,3082, або 30,82 %.

Більш детально методики розрахунку планової чисельності працівників у рослинництві, тваринництві, промислових та обслу­говуючих виробництвах (водіїв, працівників, зайнятих на будів­ництві, ремонті будівель і споруд; працівників житлово-кому­нального господарства і громадського харчування, дошкільних закладів), керівників і спеціалістів та інших категорій працівни­ків подано в [86, с. 145—150].

Для визначення забезпеченості господарства трудовими ре­сурсами, виявлення нестачі чи зайвої робочої сили, обґрунтуван­ня джерел покриття нестачі чи можливостей раціонального вико­ристання її лишків складаютьбаланс трудових ресурсів.У ньому показують, з одного боку, запас праці в людино-годинах і трудових ресурсів (середньомісячних працівників), а з друго­го, - потребу в них .

Річний фонд робочого часу одного працівника визначають згідно з чинними законодавчими актами України. Його розрахо­вують так: із 365 (кількість календарних днів за рік) виключають 52 (кількість вихідних днів), кількість святкових днів за рік, а також тривалість відпустки. Одержана різниця і є річним фондом робочого часу одного працівника (у днях). Для перерахунку цієї величини в людино-години необхідно помножити кількість робочих днів на середньорічну тривалість робочого дня в людино-годинах. При 40-годинному робочому тижні, що встановлений на підприємс­твах АПК, незалежно від форм власності і господарювання, середня тривалість робочого дня становить 6,67 год. (40 год. : 6 дн.).

У зв'язку зі значною сезонністю сільськогосподарського ви­робництва та пов'язаною з нею нерівномірністю застосування працібаланс праці розробляють за місяцями. При цьомуфонд робочого часу за місяцями може відрізнятись не тільки внаслі­док неоднакової кількості робочих днів, а й через можливі коли­вання тривалості робочого дня за періодами року, чергових від­пусток кожної професійної групи працівників, затрат праці в особистому господарстві. У напружені періоди сільськогос­подарських робіт

(сівба, догляд за посівами, заготівля кормів, збирання врожаю та ін.) у разі потреби тривалість робочого дня для працівників рослинництва може збільшуватись до 10 год. з наступним зниженням в інші періоди польових робіт чи взимку до 5 год. Середньорічна тривалість робочого дня має становити 7 або 8 год. (згідно з прийнятим у господарстві розпорядком), ви­ходячи з 40-годинного робочого тижня. Визначаючи планову кі­лькість робочих днів на одного зайнятого на підприємстві, ура­ховують також установлений мінімум вихододнів на рік за категоріями працівників. Вихідною інформацією для визначення людських ресурсів є дані обліку працівників підприємства та їхніх сімей, звітність сільських рад про статевий і віковий склад сільського населення на початок планового року, а також звітні дані господарства.

Значно трудомістким у процесі складання балансу трудо­вих ресурсів є визначенняпотреби у витратах праці за місяця­ми, передусім у рослинництві. Використовують такі методичні підходи:

♦ складають зведені плани механізованих і ручних робіт у ви­гляді графіка чи таблиці. Підсумки за місяцями показують помі­сячну потребу у витратах праці;

♦ витрати праці в рослинництві за місяцями року визначають множенням планових посівних площ сільськогосподарських культур на місячні нормативи затрат праці, обчислені на основі технологічних карт вирощування цих культур;

♦ ураховуючи значну трудомісткість і певне наближення роз­рахунків потреби витрат праці й чисельності працівників за місяцями, допускається розподіл їх з урахуванням фактичного стану за попередні роки з коригуванням на плановий період.

Витрати праці інженерно-технічних працівників, службовців і молодшого обслуговуючого персоналу, несезонних у промислових та обслуговуючих виробництвах, працівників тваринництва та ін­ших сфер діяльності, де використання праці приблизно рівномір­не протягом року, планують за місяцями на основі середньоріч­них даних.

Заключним етапом планування балансу трудових ресурсів є визначення надлишку чи нестачі робочої сили за місяцями ро­ку на основі порівняння планової потреби в ній із запасами праці, а також джерел

покриття нестачі чи, навпаки, шляхів раціональ­ного використання надлишку трудових ресурсів. Серед джерел додаткової робочої сили в першу чергу враховують наявні місце­ві ресурси праці (зайняті в особистому підсобному і домашньому господарствах, незайняті в громадському виробництві пенсіоне­ри), можливості залучення до сільськогосподарських робіт учнів, студентів та відпочиваючих шляхом створення таборів праці й відпочинку, використання на польових роботах службовців та інженерно-технічних працівників. Поряд із цим ряд господарств планують залучення працівників підприємств і установ міста.

У разі виникнення надлишку робочої сили передбачають роз­ширення можливостей застосування праці й поліпшення її вико­ристання шляхом збільшення обсягів виробництва як сільсько­господарської, так і несільськогосподарської продукції, робіт і послуг населенню, іншим підприємствам та організаціям.

9.2. Планування фонду оплати праці

Регулювання соціально-економічних і трудових відносин на підприємствах незалежно від форм власності та господарювання здійснюються відповідно до Законів України «Про колективні договори і угоди», «Про підприємство в Україні» [3], «Про опла­ту праці» [11], «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», КЗпП України, інших актів чинного законодавства, на основі Ге­неральної угоди між Кабінетом Міністрів України, Конфедера­цією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками та профоб'єднаннями галузей, регіональних угод та колективних договорів.

Згідно із Законом України «Про оплату праці» [11] підприємство самостійно встановлює форми і системи оплати праці,норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запро­вадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та ін­ших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат.

Це передбачається в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузе­вими угодами. Плануючи фонд оплати праці, ураховують те, що держава здійснює певною мірою регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом [11]:

♦ установлення величини мінімальної заробітної плати (у роз­мірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу) та інших державних норм і га­рантій;

♦ оподаткування доходів працівників;

♦ установлення умов і розмірів оплати праці керівників під­приємств, заснованих на державній, комунальній власності; пра­цівників підприємств, установ, організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

♦ регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що його визначає Кабінет Міні­стрів України.

Слід особливо наголосити, що рівень оплати праці в сільсько­му господарстві перебуває на останньому місці серед галузей економіки і вдвічі нижчий, ніж у цілому по народному господар­стві.

Це потрібно враховувати як при побудові системи держав­ного регулювання і підтримки сільськогосподарського вироб­ництва, так і на рівні підприємств при удоско­наленні системи оплати праці і матеріального стимулювання працівників.

Як при плануванні, так і під час обліку витрат на оплату праці, відповідно до діючого на підприємстві Положення про оплату праці, до складу цих витрат включають:

♦ основну і додаткову оплату праці грішми і натурою, нарахо­вані за обсяг виконаних робіт, вироблену продукцію, відпрацьо­ваний час за прийнятими в господарстві нормами і розцінками;

♦ оплату за своєчасне та якісне виконання робіт;

♦ підвищену оплату на збиранні врожаю;

♦ доплати за майстерність, класність, стаж роботи за спеціаль­ністю, за підвищення продуктивності й збереження поголів'я тощо;

♦ оплату праці за роботу у святкові дні та дні релігійних свят;

♦ оплату відпусток.

Плануючи фонд оплати праці, слід також ураховувати, що при відрядно- і акордно-преміальних системах оплати праці в рос­линництві й тваринництві тарифний фонд оплати праці для ви­значення розцінок збільшується на 25-30 % залежно від особли­востей виробництва у кожному підрозділі.У річному фонді оплати праці підприємства і за ка­тегоріями працюючих передбачають виплати з прибутку та інші виплати на матеріальне

стимулювання працівників. До цих ви­плат відносять матеріальну допомогу; оплату додатково наданих за рішенням трудового колективу (понад передбачену законодав­ством) відпусток працівникам; надбавки до пенсій; одноразові допомоги; доходи (дивіденди і відсотки), що виплачуються за ак­ціями трудового колективу і вкладами працівників у майно під­приємства, а також інші виплати, котрі здійснюються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, і спе­ціальних джерел.

Оплату праці керівників, спеціалістів та службовців (обслуго­вуючого персоналу), які не ввійшли до складу первинних госп­розрахункових підрозділів, планують за рахунок відповідної час­тини фонду оплати праці. Її розмір затверджує рада трудового колективу разом з профспілковим комітетом господарства, вихо­дячи з чисельності цих категорій працівників згідно зі штатним розписом, фондом оплати праці за посадовими окладами і плано­вими доплатами за результатами роботи за рік. При цьому допла­ти і премії за підсумками року керівникам і спеціалістам понад установлені їм посадові оклади не можуть перевищувати серед­нього розміру доплат і премій у процентах до тарифного фонду оплати праці, нарахованого основним працівникам, зайнятим у виробничих галузях без надбавки за класність і стаж роботи.

Порядок оплати праці спеціалістів, які працюють у виробни­чих підрозділах, визначають колективи цих підрозділів самостій­но за рахунок і в межах їхнього госпрозрахункового доходу (чис­тої продукції). Оплата праці керівників і спеціалістів, котрі відповідають за роботу певної галузі (рослинництва, тваринницт­ва, промислового виробництва), здійснюється за результатами роботи галузей.

Річний фонд оплати праці для працівників усіх професій роз­раховують на 12 місяців за винятком тих, кого потрібно заміняти під час відпустки (працівники тваринництва, сторожі та ін.). Для цих професій фонд оплати праці визначають на 12 місяців і без кількості робочих днів відпустки.

Стосовно професій, що належать до категорій робітників, річ­ний фонд оплати праці планують з урахуванням оплати відпустки, за відсотком до річного планового фонду оплати праці. Розмір відсотка визначають як відношення тривалості відпустки до кіль­кості робочих днів у році за відповідною категорією працівників. Для посадових осіб, інженерно-

технічних працівників і обслу­говуючого персоналу кошти на оплату відпусток передбачають тільки тоді, коли ці працівники під час відпустки заміщаються іншими. У разі заміщення в порядку поєднання посад передбаче­на тільки доплата за поєднання. В умовах широкого переходу трудових колективів на підпри­ємницький (комерційний) розрахунок, господарський підряд, оренду, коли матеріальне стимулювання працівників здійснюється зі створеного ними валового (госпрозрахункового) доходу (чи­стої продукції) і може визначатися із застосуванням біржових державних, ринкових, розрахункових та інших видів цін, розцінок (нормативів) від валового доходу і т. д., фонд оплати праці цих колективів планують на рівні базового, установленого під час розрахунку цін, нормативів, розцінок і змін, що плануються у виробництві.

9.3. Планування продуктивності праці

У планах економічного і соціального розвитку та річних звітах сільськогосподарських підприємств розраховують такіпоказники продуктивності праці: вартість валової продукції рослинництва і тваринництва (у порівнянних цінах 200_ р.), виробленої з розрахунку на одного середньорічного працівника, зайнятого в сільськогосподарському виробництві, і на одну людино-годину з виокремленням у тому числі в рослинництві й тваринництві. Поряд з цим визначають трудомісткість виробництва (витрати праці на одержання одини­ці кожного виду продукції). Оцінюючи продуктивність праці трактористів-машиністів, як допоміжний показник приймають виконання норм виробітку, змінний та сезонний виробіток в умов­них еталонних гектарах; комбайнерів — зібрану площу й масу намолоченого зерна; шоферів — обсяг вантажоперевезень у тон­нах і вантажообігу в тонно-кілометрах.

Обчислюючи вартість валової продукції рослинництва, обчислюють збір урожаїв всіх видів продукції (основної, супутньої і використовуваної побічної) планового року, посіви культур на зелене добриво, роботи, пов’язані із закладенням та вирощуванням молодих багаторічних насаджень і враховують зміни вартості незавершеного виробництва. При цьому вартість зерна і насіння олійних культур обчислюють за масою після доробки, а цукрових буряків – за заліковою вагою, кукурудзи на зерно в повній стиглості – за масою зерна (а не качанів), соломки льону і коноплі – за виходом продукції в перерахунку на волокно. Важливо не допустити повторного підрахунку однієї й тієї продукції. Так, зелену масу, використану для одержання силосу, сінажу, трав'яного борошна та інших штучно зневоднених кормів повторно у вартості цих продуктів не враховують.

Для садів, ягідників, виноградників та інших багаторічних на­саджень у плодоносному віці обчислюють вартість вирощеного врожаю, а на закладенні й вирощуванні молодих насаджень -— вартість на кінець першого року садіння і щорічний приріст їх­ньої вартості під час вирощування (за порівняльними цінами).

У валовій продукції рослинництва враховують зміни вартості не­завершеного виробництва у плановому році, зіставляючи його вартість на кінець і початок планового року. Обчислюючи вар­тість незавершеного виробництва, площі, засіяні озимими куль­турами і багаторічними травами, та площі, підготовлені для посі­ву ярих культур, множать на відповідні порівняльні ціни.

У валову продукцію тваринництва включають вартість продуктів, одержаних під час вирощування й господарського ви­користання сільськогосподарських тварин (молока, вовни, яєць, меду, воску, каракульських шкурок, шкурок кроликів і хутрових звірів, гною тощо), вартість вирощеного малька і виловленої то­варної риби в ставках і природних водоймах в умовах культурно­го рибництва; вартість вирощування худоби, птиці та інших тва­рин.

Вартість поголів'я, яке зважують, охоплює вартість маси приплоду й приросту за винятком падежу. Вартість валової про­дукції вирощування молодняку коней визначають множенням поголів'я молодняку, переведеного в основне стадо, і приросту (скорочення) поголів'я молодняку коней на кінець року, вклю­чаючи і реалізацію поголів'я, порівняно з наявністю на початок року, на відповідні порівняльні ціни.

Визначаючисередньорічну чисельність працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, а також планові витрати праці, поряд з прямими витратами праці й середньорічною чисе­льністю працівників у рослинництві й тваринництві обчислюють і розподілювані витрати на сільськогосподарське виробництво.

До затрат праці, що розподіляються на всі галузі господарства відносяться затрати з обслуговування живої тяглової

сили, ван­тажного автотранспорту, з поточного ремонту, заготівлі матері­альних цінностей (крім затрат праці житлово-комунального гос­подарства і т.д. Послідовність розрахунків наведено в [86, с. 160].

Особливу увагу при плануванні продуктивності праці приді­ляють аналізу темпів росту продуктивності та оплати праці у плановому році по відношенню до базового року, а також обґрунтуваннюшляхів підвищення продуктивності праці. Останнє можливе за рахунок:

♦ збільшення виробництва валової продукції сільського гос­подарства;

♦ скорочення чисельності працівників на підприємстві і змен­шення затрат праці внаслідок удосконалення технології та орга­нізації виробництва.

При плануванні росту продуктивності праці повинні бути вра­ховані такі фактори: освоєння нової техніки і технологій; здій­снення комплексної механізації та автоматизації виробничих про­цесів; удосконалення технології виробництва; введення в експлу­атацію нових цехів (виробництв) з промисловою технологією ви­робництва; впровадження прогресивних форм організації вироб­ництва і праці; раціональна організація і підвищення продуктив­ності праці робітників обслуговуючих виробництв шляхом механізації робіт і поліпшення нормування праці; підвищення професійної майстерності робітників і розповсюдження передо­вого досвіду; удосконалення організації і техніки управління ви­робництвом; спрощення структури апарату управління; комп'ю­теризації обліково-статистичних, розрахунково-бухгалтерських робіт. Слід ураховувати впливи на темпи росту продук­тивності праці зміни в структурі виробництва, видах та асорти­менту продукції; спеціалізації і концентрації виробництва. Поряд з показниками виробництва валової продукції на серед­ньорічного працівника і на одну людино-годину аграрні підприємства планують і обліковують трудомісткість продукції як витрати живої праці в людино-годинах на виробни­цтво натуральної одиниці продукції. Методика обчислення ви­трат живої праці з розрахунку на натуральну одиницю кожного виду продукції така сама, як і методика визначення собівартості.

Контрольні питання:

1. Які розділи включає в себе план з праці?

2. Назвіть головну мету планування чисельності працівників?

3. З яких груп складається персонал аграрного підприємства?

4. Як визначається середньорічна чисельність працівників?

5. Як визначається середньорічна чисельність працівників у рослинництві, у тваринництві?

6. Як складається баланс трудових ресурсів господарства?

7. Як розробляється баланс праці?

8. Які методичні підходи використовують при визначенні потреби у витратах праці?

9. Що є заключним етапом планування балансу трудових ресурсів?

10. Які основні Закони України Ви знаєте при регулюванні соціально-економічних і трудових відносин?

11. Які витрати включаються при плануванні витрат на оплату праці згідно Положення про оплату праці господарства?

12. Назвіть основні існуючи системи оплати праці.

13. Як планується оплата праці керівників господарства?

14. Як розраховується річний фонд оплати праці для працівників усіх професій господарства?

15. Які показники продуктивності праці розраховуються в господарствах?

16. Яка закономірність існує між темпами росту продуктивності та оплати праці у плановому році по відношенню до базового року?

17. За рахунок чого можливо обґрунтування шляхів підвищення продуктивності праці?

18. Які фактори враховуються при плануванні росту продуктивності праці?

Розділ 10. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ