Розділ 4. ОБГРУНТУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ З ТВАРИННИЦТВА 3 часть

2.4. Послідовність розрахунків поточних планів підприємств

Розробка поточних планів здій­снюється удва етапи:перший етап- підготовча робота; другий етап - розраховують відповідні планові показники.

Перший етап розробки поточних планів (підготовча робота).Мета підготовчої роботи - виявити невикористані резерви підвищення ефек­тивності господарювання, намітити шляхи їх освоєння і підготу­вати вихідну інформацію для складання плану.

Послідовність розробки плану на першому етапі:

а) проводять аналіз виробничо-фінансової діяль­ності господарства. Аналізують попередні підсумки роботи під­приємства та його підрозділів за звітний рік (за три квартали за даними бухгалтерського обліку на 1 жовтня та очікувані резуль­тати за четвертий квартал). Фактичні дані порівнюють з плано­вими і звітними за попередні 3—5 років, а також з показниками сусідніх і передових господарств і середніми в районі, області.

Завданнями аналізу є: об'єктивно оцінити досягнутий рівень розвитку виробництва і врахувати конкретні особливості та умо­ви виробництва, виявити успіхи й недоліки в роботі та їх причи­ни, віднайти резерви зміцнення ринкової позиції підприємства, підвищення конкурентоспроможності його продукції. Поглиб­ленню аналізу сприяє порівняння досягнутих виробничих і фі­нансових показників господарства з показниками інших підпри­ємств, передових господарств та середніми даними по району.

Основними етапами аналізу є:

1) обробка матеріалів, обчис­лення показників і підготовка їх для порівняння;

2) порівняння показників, виявлення й оцінка окремих причин, що вплинули на результати господарювання;

3) розробка висновків і пропозицій щодо поліпшення господарської діяльності підприємства.

До аналізу слід залучати всіх спеціалістів, керівників підроз­ділів, передових виробників, щоб повніше виявити і мобілізу­вати наявні резерви. Особливе значення має вивчення досвіду передовиків у своєму та в інших господарствах, а також досяг­нень науки з метою освоєння передової технології та організації виробництва;

б) за участю керівників підрозділів і передови­ків виробництва переглядають та уточнюють чинні та розробля­ють новінорми виробітку та обслуговування, розцінки та інші нормативи, приводять їх у відповідність

з досягненим рівнем продуктивності праці і розвитку підприємства;

в) уточнюють чи складаютьнормативні технологічні картив рослинництві й тваринництві з урахуванням освоєння передових технологічних процесів і одночасно переглядають норми витрат насіння, добрив, пестицидів, кормів і т. д.;

г) у процесі підготовчої роботи проводять такожінвентариза­цію засобів виробництва і грошових коштів на кінець року. Пе­ревіряють, зокрема, наявність і стан будівель, тракторів, машин, дрібного інвентарю; ступінь їх зношення і придатність для пода­льшого використання; установлюють відповідність наявного по­голів'я тварин обліковому; залишки продуктів та матеріалів; на­явність коштів у касі господарства і на поточних рахунках у банку;

д) на підготовчому етапі планування уточнюютьсклад госпроз­рахункових одиниць, орендних колективів з урахуванням спеціа­лізації господарства, у тому числі внутрішньогосподарської спе­ціалізації. Переглядають також Положення про оплату праці в господарстві з метою його вдосконалення. Особливу увагу при­діляють розробці плану освоєння нової техніки, прогресивної технології та організації праці на основі рекомендацій науки і пе­редової практики;

е) за даними аналізу господарської діяльності на основі бухгал­терського обліку та інвентаризації чи провізорських розрахунків визначають і вносять до бланку плану основні економічні показ­ники за звітний рік, а також дані на початок планового року щодо поголів'я худоби, наявності кормів, трудових та інших ресурсів.

У кожному гос­подарстві доцільно створюватигрупи з планування рослинниц­тва, тваринництва, промислових і обслуговуючих виробництв, які очолюють головні спеціалісти або керівники вказаних вироб­ництв. До складу груп входять досвідчені керівники внутрішньо­господарських підрозділів і передовики виробництва.

Головний економіст при цьому виконує роль ланки зв'язку між окремими групами з планування.

Він стежить за дотриман­ням ними загально господарських інтересів, складає синтетичні зведені таблиці й разом з головним бухгалтером господарства - фінансову частину плану.

Другий етап розробки поточних планів (розрахунки відповідних планових показників). Тісний взаємозв'язок між розділами плану зумовлює певну послідовність у його складанні. Після проведення підготовчої роботи кожна планова група розробляє проект свого розділу пла­ну. Провідним розділом, що становить основу всіх інших розділів плану, є виробнича програма з рослинництва, тваринництва і під­собних промислових виробництв.

Ці програми опрацьовують у першу чергу.

Обґрунтовуючи виробничу програму за галузями господарства, використовують показники його перспективних планів, дослідження ринку, маркетинг-план, вихідні дані планування (контракти на продаж продукції чи послуг і придбання ресурсів, державне замовлення, квоти, економічні нормативи), а також ураховують внутрішні потреби господарства в різних видах продукції та необхідність створення резервів. Використовують також дані аналізу економічної ефективності окремих галузей і продуктів. Виробничі програми з рослинництва, тваринництва і промислових виробництв узгоджуються за допомогою натуральних балансів.

Особливо тісно пов'язані між собою виробничі програми з ро­слинництва і тваринництва. У поточному плані уточнюють співвідношення галузей рослинництва і тваринництва, що його передбачено пер­спективним планом на даний рік. Структуру посівних площ не­можливо встановити без попереднього визначення поголів'я ху­доби та птиці, їхньої потреби в кормах, адже до складу посівних площ входять кормові культури. У свою чергу не можна плану­вати поголів'я тварин, не враховуючи надходження кормів від рослинництва. Тому розв'язувати це питання можна лише ком­плексно, коли обидві програми розробляються одночасно з де­яким випередженням складання виробничої програми з тварин­ництва. Показники виробничої програми господарства викорис­товують для опрацювання решти розділів плану: енергетика, план з праці й соціального розвитку колективу, план витрат і об­числення собівартості, фінансовий та інвестиційний плани.

Хронологічна послідовність планування. Сільсь­когосподарські підприємства розпочинають розробку річного плану після складання бухгалтерського балансу за третій квартал і розрахунку очікуваних (провізорних) результатів у четвертому кварталі.

З метою скорочення строків розробки і підвищення яко­сті річного плану підготовчу роботу слід закінчити до грудня. До цього ж часу потрібно скласти плани промислових виробництв та обслуговуючих підрозділів, план з будівництва, а також перегля­нути і уточнити нормативні технологічні карти на 1, 10 чи 100 га посівів окремих культур. Опрацювання і затвердження річного плану господарства та його підрозділів закінчують на початку планового року з тим, щоб підприємство з перших же днів здійс­нювало свою діяльність за планом. Підготовлений річний план обговорюють і затверджують на загальних зборах (зборах уповноважених) членів колективу (ак­ціонерів).

Так само приймають госпрозрахункові плани бригад, ферм, промислових та обслуговуючих виробництв, попередньо розглянувши їх на зборах працівників відповідних підрозділів. Плани державних підприємств та їхніх підрозділів розглядають і затверджують також відповідно на загальних зборах (конферен­ції) трудового колективу.

2.5. Оперативне планування

Суть оперативного планування полягає в детальній розробці планів підприємств та їхніх підрозділів (цехів, бригад, ферм, на­віть робочих місць) на короткі проміжки часу - окремий вироб­ничий період, місяць, декаду, робочий тиждень, добу, зміну. При цьому опрацювання планів поєднується з вирішенням питань організації їх виконання та поточного регулювання.

Особливості оперативного планування в сільському господар­стві пов'язані з сезонним характером виробництва, необхідністю виконання певних видів робіт у чітко визначені агротехнічні строки.

Врослинництві розробляють оперативні плани:

♦ робочі плани на періоди найважливіших сільськогосподарських робіт (весняних, догляду за посівами і насадженнями, збирання врожаю та ін.);

♦ плани-нарядина виконання робіт.

Робочі плани складають спочатку для підрозділів згідно з госпрозрахунковими планами і з урахуванням фактичних умов, а потім — для господарства в цілому.

У бригаді цю роботу вико­нує агроном галузі чи підрозділу і бригадир за участю механіка, обліковця та передовиків виробництва під керівництвом головно­го агронома.

План обговорюється на зборах бригади і подається на затвердження керівникові підприємства. Зведений план розроб­ляють головний агроном і головний економіст господарства.

У робочих планах на періоди окремих робіт передбачають:

• перелік і обсяги робіт у хронологічній послідовності та аг­ротехнічні вимоги до їх виконання. Вихідним матеріалом для ро­бочих планів є технологічні карти. Якщо останні складають для кожної культури окремо, то в робочому плані послідовність і обсяги робіт установлюють щодо всіх культур;

• кількість робочих днів, необхідних для виконання встанов­леного обсягу робіт в оптимальні агротехнічні строки;

• склад агрегатів, їх змінний, денний і сезонний виробіток;

• денну потребу в робочій силі, тракторах, машинах, комбай­нах, транспортних та інших засобах.

Для цього складають графіки потреби в ресурсах і визначають дні

найбільшої напруги; потім їх вирівнюють, змінюючи в межах допустимих норм календарні строки виконання окремих проце­сів. Як додаток до таких планів розробляють маршрути руху кож­ного агрегату на весь період проведення робіт, де вказують марку і номер трактора (комбайна), номер поля, назву й обсяг робіт, ка­лендарні строки їх виконання і послідовність пересування агрегату від одного поля до іншого. Плани-маршрути вручають тракто­ристам-машиністам.

Плани-наряди — це завдання на виконання тих чи інших робіт кон­кретними виробничими підрозділами, ланками та агрегатами.

Плани-нарядибувають двох типів:

♦ плани-нарядина певний ви­значений період - декаду, тиждень;

♦ плани-нарядина виконання конкретного виду й обсягу робіт.

Форма складання їх довільна — від письмової до усної. Письмовий наряд є одночасно і звітним документом, в якому після завершення строку керівник підрозділу зазначає фактичне виконання робіт та їхню якість.

Де відсутня сезонність праці (тваринництво, промислові виробництва) складаютькалендарні(квар­тальні, місячні, декадні) плани виходу і реалізації розсади та овочів, тваринницької чи промислової продукції певного асорти­менту і якості, а також обчислюють потребу в ресурсах.

На промислових підприємствах оперативно-календарне пла­нування розподіляється на календарне планування та диспетчер­ське регулювання. Останнє полягає у контролі виконання опера­тивних планів і поточній координації роботи задіяних цехів у процесі виконання завдання.

Контрольні питання:

1. Що таке річний (поточний) план аграрного підприємства?

2. Які головні завдання при розробці річного плану Ви знаєте?

3. З яких розділів складається річний план аграрних підприємств?

4. Які групи систем показників планів Ви знаєте?

5. Які основні шляхи адаптації підприємства до ринкових умов Ви знаєте?

6. Назвіть основний плановий документ підрозділів господарства, які знаходяться на госпрозрахунку.

7. Перелічите основні показники, які входять до чотирьох груп показників плану госпрозрахункових підрозділів.

8. Плани госпрозрахункових підрозділів є основою для укладання чо- го?

9. Що необхідно знати та визначати для організації внутрішньогоспо- дарського розрахунку?

10. В чому полягає суть підприємницького розрахунку?

11. Що таке бюджет?

12. Які дві групи бюджетів існує?

13. Що таке частковий бюджет аграрного підприємства?

14. Що таке загальний бюджет сільськогосподарського підприємства?

15. В чому полягають особливості виробничих бюджетів?

16. Назвіть два етапи, за допомогою яких здійснюється розробка річ- них (поточних) планів агропідприємства?

17. Назвіть послідовність розробки річного плану аграрного підприємства на першому етапі.

18. Назвіть послідовність розробки річного плану аграрного підприємства на другому етапі.

19. Яка існує хронологічна послідовність у плануванні?

20. В чому полягає суть оперативного планування?

21. Які оперативні плани розробляють в рослинництві, тваринництві?

Розділ 3. РОЗРОБКА МАРКЕТИНГОВОЇ ПРОГРАМИ

3.1. Суть і зміст маркетингової програми сільськогосподарського підприємства

Маркетинг —це комплексна система управління ринком (підприємствами), основними елементами якої є товар, ціна, стимулювання попиту, місцезнаходженнятовару..

Основна мета маркетингового планування — побудувати діяльність підприємства так, щоб органічно і найефективніше поєднати виробництво, задоволен­ня потреб споживачів, прибуток, розвиток підприємства.

Залежно від тривалості періоду, на який складають плани мар­кетингу, розрізняють:

♦ маркетингове стратегічне планування як процес ство­рення практичної реалізації генеральної програми дій підприєм­ства. Його мета — ефективне розміщення ресурсів для досягнен­ня цільового ринку. Найвідомішими маркетинговими стратегіями є такі:

1. «Ціна - кількість», що орієнтує на помірні ціни та значні обсяги збуту, виробництво та збут великої кількості стандартизо­ваної (масової) продукції на широкому ринку (недиференційований маркетинг) за рахунок використання добре опрацьованих технологій, які дозволяють знижувати витрати та ціни.

2. «Стратегія переваг», яка передбачає створення стабільної переваги над конкурентами через можливості зміни технологій виробництва, розвиток сервісу та логістики, що дозволяє вести нецінову конкуренцію за рахунок товарів, які «помітні» на ринку завдяки своїм унікальним характеристикам (диференційований маркетинг). Їх отримають ті аграрні підприємства, які освоять виробництво м’якозернових і твердих сортів пшениці, сої, рапсу, м’яса великої рогатої худоби м’ясних порід тощо. Крім двох основних, існує кілька модифікаційі перехідних форм маркетингових стратегій:

♦ тактичне планування маркетингу як ядра реалізації стратегічних планів. До нього належить планування фінансуван­ня та інвестицій, закупівель, збуту, персоналу та результатів, які має отримати підприємство протягом наступних 2—5 років. Тактичні плани маркетингу найбільше застосовуються у бізнес-плануванні як складова частина цих планів;

♦ оперативне (річне) планування маркетингу як конкретиза­ція планових маркетингових дій. Цикл річного планування почи­нається з детального дослідження споживачів і закінчується че­рез 48 тижнів (за 10 тижнів до початку планового року) затвер­дженням керівником.

Зміст і послідовність розробки маркетингової програми підприємства:ситуаційний аналіз; цільові ринкові підприємства; маркетингові цілі; маркетингова стратегія; комплекс маркетингових засобів (товар, ціна, закупівля, збут, просування); організація маркетингу; реалізація, оцінка, контроль.Особливості маркетингової діяльності на сільськогосподарських підприємствах пов’язані передусім з великою диференціацією їхніх розмірів, а також зі спеціалізацією підприємств.

3.2. Планування асортименту продукції та його оновлення

Рівень і рентабельність продажу значною мірою визначає від­повідність асортименту і номенклатури продукції запитам спожи­вачів. Під номенклатурою розуміють укрупнений перелік продукції, що її випускає підприємство. Асортимент слугує для деталіза­ції продукції за видами, типами, сортами і т. д.

Особливо широко поняття асортименту застосовується у харчовій і легкій промисловості, де кожен вид продукції має значно більшу кількість різновидів і способів виконань, ніж у сільському господарстві.

При плануванні номенклатура і товарнийасортимент можуть характеризуватись:

• шириною, виходячи з кількості номенклатурних позицій чи асортиментних груп, які пропонує підприємство. Широкий асор­тимент при плануванні дозволяє диверсифікувати продукцію, орієнтуватися на різні вимоги споживачів і стимулювати закупів­лю в одному місці;

• глибиною, виходячи із кількості позицій кожної асортимен­тної групи;

• порівнянністю, виходячи зі співвідношень між асортимент­ними групами з погляду спільності кінцевого споживання, кана­лів розподілу, груп споживачів і діапазону цін.

Номенклатура та асортимент продукції в ринкових умовах зазнають значних змін, причому асортимент змінюється значно більше, ніж номенклатура продукції. У сільському господарстві порівняно з іншими галузями народного господарства на асортимент і номенклатуру продукції істотний вплив справляють погодні умови.

Перспективні напрями оновлення продукції в найближчі роки:

1) у галузях рослинництва:

♦ розширення посівних площ ярої пшениці за одночасного скорочення площ озимої пшениці;

♦ різке збільшення посівів ріпаку при скороченні площ посі­ву соняшнику;

♦ значне розширення посівів сої;

♦ розширення асортименту овочевих культур за рахунок культивації нових для України культур (наприклад, айдіві);

♦ відновлення посівів льону-довгунця і посадок хмелю в по­ліських господарствах;

2) у галузях тваринництва:

♦ різке збільшення поголів'я м'ясних порід великої рогатої худоби;

♦ розвиток беконного напряму у свинарстві;

♦ відновлення поголів'я овець.

При плануванні оновлення продукції слід мати на увазі, що нові товари у короткотерміновому періоді погіршують економіч­ні показники роботи підприємства через збільшення виробництва і реалізації, порушення ритмічності виробничого процесу. Однак у довгостроковому періоді існує пряма залежність між фі­нансовою стійкістю підприємства та його інноваційною діяльніс­тю.

3.3. Планування якості продукції

Особливості маркетингового планування на сільськогосподар­ських підприємствах, порівняно з промисловими, пов'язані з від­носно високою стабільністю асортименту продукції. Аграрні підприємства вимушені основну увагу приділяти вдосконаленню товару та його обслуговуванню. Останнє означає забезпечення сталості відповідних характерис­тик товарів, що впроваджені на ринок і користуються попитом споживачів. Основним у цій частині маркетингової товарної по­літики є контроль за якістю продукції, своєчасне інформування виробника щодо необхідності її поліпшення, збереження харак­теристик товарів у процесах розподілення та продажу. У реаліза­ції заходів маркетингової товарної політики головним є управ­ління якістю і конкурентоспроможністю продукції.

Якість продукції — це сукупність її властивостей, що харак­теризують міру спроможності даної продукції задовольнити по­треби споживачів згідно з її цільовим призначенням. Підвищення якості продукції справляє багатоспрямований вплив на виробни­цтво та імідж підприємства, оскільки:

• впливає на зростання продуктивності суспільної праці, тем­пи та ефективність науково-технічного прогресу, структуру ви­робництва і функціональний розподіл потужностей;

• забезпечує краще використання основних фондів, економіюпраці, матеріалів, сировини, палива, енергії;

• сприяє повнішому задоволенню різноманітного попиту спо­живачів, підвищенню конкурентоспроможності продукції на рин­ку, збільшенню експорту, формуванню іміджу підприємства як надійного партнера.

Конкурентоспроможність продукції визначається її здатністю бути виділеною споживачем з аналогічних товарів, які пропону­ють на ринку підприємства-конкуренти. Її визначають, порівню­ючи параметри товару підприємства з відповідними конкурент­ними аналогами. Умовою конкурентоспроможності товару (К) є максимізація питомого споживчого ефекту:

споживчий (корисний) ефект

К = ————————————— → мах .

ціна споживання

Підвищення якості продукції пов’язане з додатковими витратами як інтелектуальної праці, так і матеріально-грошових коштів. Ці витрати можуть бути вищі за прибуток, одержаний від реалізації продукції з поліпшеними якісними показниками. Тому потрібно обчислювати як планову, так і фактичну економічну ефективність підвищення якості продукції.

Для цього зіставляють декілька можливих варіантів виробництва і споживання однакової за призначенням продукції. Економічний ефект від поліпшення якості продукції (Е) визначають за формулою:

Е= [(Ц_н – Ц_б) – (С_н – С_б)] • О,

де Ц_н , Ц_б , С_н ,С_б - відповідно нова і базова ціна та собівартість одиниці продукції;

О – обсяг реалізованої продукції.

Підвищення якості продукції вимагає не тільки поточних, але й капітальних витрат. У цьому разі кращим визнається той варіант, в якому величина приведених витрат є мінімальною:

С_{i +} Е_{н· •} К_i → min,

де С_i , К_i - поточні й капітальні витрати в i-тих варіантах;

Е_н – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладів.

Річний економічний ефект визначається як різниця між величинами приведених витрат за варіантами. Оптимальним рівнем якості продукції вважається такий, за якого різниця між додатковим ефектом від поліпшення якості продукції у сфері споживання і додатковими витратами на виготовлення високоякісної продукції є найбільшою.

Системи управління якістю передбачають чітке визначення та комплексне використання всіх можливих шляхів підвищення якості виробів, які можна об’єднати в три взаємозв’язані групи: технічні, організаційні й соціально-економічні.

Серед технічних шляхів (заходів) підвищення якості продук­ції визначальне місце належить постійному вдосконаленню проектування техніко-технологічної бази підприємства. Підвищенню якості продукції, її конкурентоспромо­жності на світовому й національному рівнях сприяє поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації і забезпечення заданого рівня якості. Найжорсткіші вимоги щодо якості містять­ся у міжнародних стандартах, які розробляє Міжнародна органі­зація стандартизації (ІСО) і які використовуються для сертифіка­ції виробів, що експортуються в інші країни і реалізуються на світовому ринку.

Доорганізаційних чинниківпідвищення якості продукціїналежать: запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління ним, які уможливлюють ефективне застосування прогресивної (бездефектної технології); удоскона­лення методів технічного контролю і розвиток масового самокон­тролю на всіх стадіях виготовлення продукції; вивчення і осво­єння вітчизняного і зарубіжного досвіду щодо проектування і ви­готовлення високоякісних виробів.

На особливу увагу заслуговують розробки і використання різних форм і

методів дійового соціально-економічного впливу на всю низку процесів формування та забезпечення виробництва високоякісної і конкурентоспроможної продукції.

3.4. Планування каналів та строків реалізації продукції

У ринкових умовах на особливу увагу заслуговує планування вигіднихканалів реалізації продукції. Товаровиробники одержали право вибору: продавати будь-яким переробним підприємствам чи заготівельним органі­заціям незалежно від їхньої форми власності, на біржах, на екс­порт, на міських і сільських ринках, безпосередньо своїм праців­никам та іншим громадянам. Спеціалісти господарств повинні вміти обґрунтовувати і ви­бирати найбільш ефективні для умов конкретного підприємства канали реалізації. Особливо це важливо для продукції, що визна­чає спеціалізацію.

Прогнозуючи кон'юнктуру ринку конкретного виду продукції, канали і ціни його реалізації, особливу увагу слід приділити експортно-імпортним операціям. Найскладнішими для виробників за процедурою (формування та сертифікація великих однотипних партій товару, замовлення залізничного чи морського транспорту, оформлення необхідних документів для митного контролю, податкової інспекції) є операції з експорту-імпорту сільськогосподарської продукції.

Майбутнім аграрним менеджерам необхідно мати певні навички у справі імпортно-експортної торгівлі. По-перше, за умови значних обсягів експорту продукції в господарстві доцільно мати спеціаліста з реалізації; такий фахівець може обслуговувати кілька госпо­дарств. По-друге, випускники факультетів аграрного менеджмен­ту користуються попитом і серед компаній - трейдерів.

Більшість компаній - трейдерів займається закупівлею продукції на лінійних елеваторах (ЕХW, франко-елеватор) з подальшою до­ставкою її до кордону — у разі відвантаження продукції на умовах DАF (доставка до кордону сухопутним транспортом), або в порт (СРТ) та вантаження на судно — у разі відвантаження на умовах FОВ (завантажено на судно). Ця схема не враховує доставки продук­ції до кінцевого споживача (СІF, С&F, DDU або інші) внаслідок то­ргівлі основної кількості компаній-експортерів на умовах постачан­ня: СРТ, FОВ, DАF.

Значним резервом підвищення доходів підприємства є плану­вання ефективних строків реалізації продукції. Всі види сільсько­господарської продукції залежно від сезонності її виробництва і строків реалізації можна поділити надві групи:

♦ продукція типово сезонного виробництва, споживання якої, однак, відбувається більш-менш рівномірно від урожаю до уро­жаю (зерно продовольче і фуражне, насіння соняшнику, карто­пля, більшість овочевих культур, фрукти пізніх сортів, більшість кормів, вовна). Як правило, це високоліквідна продукція, яку можна реалізувати протягом цілого року;

♦ продукція, що виробляється більш-менш рівномірно впро­довж року, але погано зберігається, і тому реалізувати її потрібно терміново (молоко, яйця, худоба і птиця у живій масі, овочі й гриби захищеного ґрунту, окремі види овочів відкритого ґрунту, ягоди, виноград, фрукти ранніх та осінніх сортів).

Ціни на сільськогосподарську продукцію під дією сезонності змінюються через зміну попиту і пропозиції упродовж року. При цьому спостерігається така закономірність: найнижчі ціни на рин­ку встановлюються одразу після збирання врожаю (одержання тваринницької продукції). Тому аграрні підприємства при плануванні, у першу чергу пер­спективному, можуть передбачити продовження строків реаліза­ції продукції. Зокрема, для продукції, що віднесена до другої групи, застосовують такіспособи продовження строків реалі­зації продукції (і, відповідно, підвищення реалізаційних цін і прибутку):

• консервування овочів, фруктів, ягід;

• переробка молока, м'яса худоби і птиці на власних промис­лових виробництвах;

• виробництво сухого яєчного порошку або роздільне консер­вування білка і жовтка яєць для наступного їх використання у хар­човій промисловості.

Що до продукції типово сезонного виробництва, споживан­ня якої відбувається більш-менш рівномірно від урожаю до урожаю, то в нормальних ринкових умовах зі зростанням ви­трат на зберігання продукції ціни на неї збільшуються. Перед са­мим збиранням ціна може різко падати. Обов'язковою умовою нормального функціонування ринку впродовж року є те, що різ­ниця між ціною майбутнього періоду (Цм) і теперішньою (Цт) дорівнює витратам на зберігання продукції (Вз):

Цм - Цт = Вз.

Якщо ця умова не дотримується, зберігати продукцію немає сенсу. Плануючистроки реалізації сільськогосподарської продукції слід ураховувати також їїбіологічні особливості. Так, зерно пше­ниці проходить період післязбирального дозрівання (1—2 місяці), унаслідок чого вміст клейковини в зерні за цей час може підвищи­тись на 1—1,5 %, а зерно може перейти з одного класу якості в ін­ший.

3.5. Методи планування галузевої структури підприємства

Визначення раціонального поєднання галузей у господарст­ві - одне з головних і найскладніших завдань перспективного внутрішньогоспо- дарського планування. Складність його зумов­люється великою кількістю можливих комбінацій поєднання га­лузей. При цьому враховують дві протилежні тенденції: спеціалі­зація виробництва і ведення багатогалузевого господарства. У кожному господарстві на ці тенденції впливає багато факторів, які можна поділити на дві групи.

До першої групи належать фактори, що сприяють поглиблен­ню спеціалізації виробництва і скороченню кількості галузей у господарстві(фактори спеціалізації): сприятливі природні умо­ви для розвитку даної галузі; можливість підвищення рівня кон­центрації виробництва; менші порівняно з багатогалузевими пи­томі капітальні вкладення на придбання комплексів машин, адже кількість їх у спеціалізованих господарствах значно скорочуєть­ся; близькість пунктів реалізації сільськогосподарської продукції;