Бандунзька конференція та «Рух неприєднання»

Здобуття реальної політичної незалежності країнами Азії іі Африки перетворило їх на рівноправних суб'єктів міжнародних відносин. Кожна з них отримала можливість вибору шляхів розвитку. 28—24 квітня 1955 р. в Бандунзі (Індонезія) з ініціативи Індонезії, Бірми, Індії, Пакистану та Цейлону відбулася конференція, в якій взяли участь 29 країн та територій Азії й Африки, зокрема КНР і Японія. Азію представляли 23 делегації, Африку — 6. Той факт, що учасниками конференції були як соціалістичні країни — ДРВ і КНР, так і країни, що входили у військово-політичні блоки з країнами Заходу — Пакистан, Туреччина, Таїланд, Ірак, зумовив значні розбіжності в позиціях сторін.

Головна увага на конференції приділялась розробці практичної програми мирного співіснування та незалежного розвитку країн Азії й Африки, подальшій боротьбі проти колоніалізму. Заключне комюніке містило «Декларацію щодо сприяння загальному миру й співробітництву» . Узгодженою платформою конференції, як це зафіксовано в ЇЇ заключному комюніке, стали антиколоніалізм і антиімперіалізм. У комюніке дістала відображення й ідея мирного співіснування держав, що належать до різних систем, були сформульовані 10 принципів мирного співіснування. Ці принципи конкретизували ідеї п'яти принципів мирного співіснування («папча шила» —п'ять принципів), проголошених раніше в преамбулі угоди між КНР та Індією про торгівлю і зв'язки Тибетського району Китаю з Індією.

Вони передбачали: 1) взаємну повагу до територіальної цілісності і суверенітету; 2) ненапад; 3) невтручання у внутрішні справи; 4) рівноправність і взаємну вигідність; 5) мирне співіснування. До 10 принципів мирного співіснування ввійшли: 1) повага до основних прав людини, а також цілей за принципів Статуту ООН; 2) повага до суверенітету та територіальної цілісносц всіх країн; 3) визнання рівноправності всіх рас і націй, великих і малих; 4) утримання від Інтервенції й втручання у внутрішні справи Інших країн; 5) повага до права кожної країни на індивідуальну чи колективну оборону згідно зі Статутом ООН; 6) утримання від використання угод щодо колективної оборони в інтересах якоїсь із великих держав і від тиску на інші країни; 7) утримання від агресії проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої країни; 8) врегулювання всіх міжнародних спорів мирним шляхом; 9) сприяння взаємним інтересам і ствробітництву; 10) повага до справедливості й дотримання міжнародних зобов'язань. Бандунзька конференція мала велике міжнародне значення. По-перше, вона свідчила про зміцнення незалежного зовнішньополітичного курсу країн, що визволилися. По-друге, її рішення сприяли як подальшому розвиткові національно-визвольного руху, так і утвердженню в міжнародних відносинах принципу мирного співіснуваїшя.

Нарешті, кошреренція заклала засади Руху неприєднання — нового напряму у світовій політиці. Подальші міжнародні конференції 50-х років за участю країн, що визволилися, (Конференція солідарності народів Азії й Африки в Каїрі 1957 р.; Конференція незалежних країн Африки в Аккрі 1958 р.; Конференція народів Африки в Тунісі 1958 р. та Ін.

Організаційно Рух неприєднання сформувався на Першій конференції голів держав і урядів (Белград, 1-6 вересня 1961 р.) у роботі якої взяли участь делегації 25 країн світу.

Ініціаторами проведення Белградського саміту стали Індія, Єгипет, Індонезія, Гана та Югославія. Керівники перелічених країн відстоювали принципи демократії, рівності та виключення з міжнародних відносин будь-яких проявів диктату, зверхності та претензій на гегемонію. У виступі на Белградській конференції позаблокових країн Дж. Неру відзначив, що "…ми називаємо себе конференцією позаблокових країн. Слово «неприєднані» можливо трактувати по різному, але по суті воно означає «неприєднані до блоків великих держав».

Цілі й принципи Руху неприєднання, які сформульовано в програмних документах його форумів, побудовано на загальнодемократичних засадах. Це — боротьба проти колоніалізму і неоколоніалізму, апартеїду, расизму і усіх форм гегемонізму й експансіонізму, за мирне співіснування держав, забезпечення миру і безпеки, розрядку міжнародної напруженості, припинення гонки озброєнь, особливо ядерних, досягнення загального і повного роззброєння під ефективним міжнародним контролем, прагнення до перебудови міжнародних економічних відносин на справедливих і демократичних засадах, встановлення нового міжнародного інформаційного порядку.

47.Організація Об’єднаних Націй в 1950-80-х рр.

У 1946році були створені такі міжурядові організації - Організація Об'єднаних Націй із питань просвітництва, науки і культури (ЮНЕСКО, Париж), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ, Женева), і Міжнародна організація по справах біженців ООН (ІРА, припинила своє існування в 1952 році). У цьому ж році були встановлені контакти ООН з Організацією Об'єднаних Націй із питань продовольства і сільського господарства (ФАО, Рим. 1945).

У 1947 році статус спеціалізованого установи одержала Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО, Монреаль, 1944). У наступні роки в процесі створення спеціалізованих установ йшов не настільки інтенсивно, у 1958році з'явилася Міжнародна морська організація (ІМО, Лондон), у 1967році - всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОИС, Женева), у 1977 році - Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД). Саме «молоде» спеціалізоване установи ООН - Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНІДО), створена в 1967 році як допоміжний орган ООН. У рамках ЮНІДО ще в 1975 році було прийняте рішення про її перетворення в спеціалізоване установи ООН, пророблена велика робота з виробітку установчого документа - Статуту, і після його ратифікації 80 державами-членами ЮНІДО в 1985 році одержала цей статус. У системі ООН відомою своірідністю відрізняється положення двох міжнародних організацій - МАГАТЕ і ГААТТ.

Міжнародне Агентство по атомній енергії (Відень, 1956) діє під егідою ООН, тому що пов'язано з останньої не через ЭКОСОС, а через Генеральну Асамблею. Складніше зв'язок ООН у Генерального угода з тарифів і торгівлі, що формально не є спеціалізованим установимим, але пов'язано із системою ООН через угоди з Конференцією по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966) і групою СБ. Розвиток ГАТТ припускає створення нової міжнародної організації в області торгівлі. У ході функціонування системи ООН, що включала вже названі елементи ООН, спеціалізовані установи, МАГАТЕ і ГАТТ, з'являється необхідність у створенні міжурядових інститутів особливого роду. Створення їх було викликано мінливими потребами міжнародного економічного і соціального співробітництва, що має тенденцію до поглиблення і розширення.

Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД)Заснований у 1976 році на конференції ООН. Цілями Фонду є надання всебічної помочі в розвитку сільського господарства країнам, що розвиваються.

Створена за рішенням ООН у 1956 р. у Нью-Йорку. Штаб-квартира - Відень. Не має статусу спеціалізованого установи ООН.

Програма ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП) Створена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 15 грудня 1972 року. Ціль Програми - налагодження співробітництво в справі захисту і поліпшення навколишнього середовища.