Тема ролі поета в житті народу в ранній поезії Тараса Шевченка

Важливе місце в ліриці раннього періоду посідає тема призначення поета і поезії в суспільстві («Думи мої, думи мої...», «Перебендя»). Вірш «Думи мої, думи мої...» став не тільки поетичним заспівом до збірки «Кобзар», а і визначенням спрямованості подальшої творчості.
Предметом творчості поета є Україна, де «...родилась, гарцювала козацькая воля», до якої поет спрямовує всі свої помисли, бо впевнений, що тільки в Україні знайде розуміння своїх вболівань за минуле, сучасне і майбутнє народу, тільки ненька Україна привітає його: думи, « як свою дитину ».
Тему ролі митця і мистецтва в суспільстві Шевченко розвинув у вірші «Перебендя». Сліпий народний співець Перебендя, опиняючись серед людей різних соціальних верств, виконує різні пісні, догоджаючи їм. Звідси — незадоволення собою, бо справжнє щастя Перебендя відчуває тільки тоді, коли його
...Серце поволі з Богом розмовля,
То серце щебече Господнюю славу,
А думка край світа на хмарі ґуля.
Звертаючись до теми призначення митця і мистецтва, Шевченко заохочує українських письменників відтворювати героїчне минуле України. Бо й сам Тарас Григорович усе своє життя цікавився героїчним минулим рідного народу. У вірші «До Основ'яненка» поет сумує за Запорозькою Січчю, за козацькою волею, згадує колишню славу рідного краю:
Не вернуться запорожці,
Не встануть гетьмани,
Не покриють Україну
Червоні жупани!
Поет вірить, що здобутки запорозького лицарства мають пробудити гідність у нащадків, бо:
Слава не поляже,
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Але сам Шевченко скаржиться на власне безталання, вважає, що йому не під силу віршованим словом пробудити національну свідомість українців:
...Тяжко, батьку,
Жити з ворогами!
Поборовся б і я, може,
Якби малось сили;
Заспівав би, — був голосок,

Та позички з'їли.
Блуджу в снігах та сам собі:
Ой не шуми, луже!
Не втну більше...
«Батьком» Шевченко називає Основ'яненка. Звертаючись до старшого друга, якого «люде поважають» за «добрий голос», закликає його відтворювати історичне минуле України, бо впевнений, що:
Наша дума, наша пісня,
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України.

92. Тематичні джерела та історія написання поеми Т. Шевченка «Кавказ»

Поет пише поему "Кавказ" 18 листопада 1845р. в Переяславі. Безпосереднім поштовхом до написання твору стала загибель під час Даргинського походу царських Військ Якова де Бальмена – друга Тараса Шевченка. Де Бальмен Яків Петрович (1813-1845) – граф, офіцер, художник-аматор. З роду офранцужених шотландців, які наприкінці XVII - на початку XVIII ст. переселились у Росію і дослужились до дворянського звання, мали маєток на Полтавщині. Яків де Бальмен захоплювався літературою, писав повісті з великою пошаною ставився до Шевченка, з яким познайомився 1843р. в селі Мойсівка. Художник-офіцер разом з М.Башиловим ілюстрував рукописний "Кобзар", що мав поширюватися серед слов`янських народів. Загинув у бою на Кавказі. У смерті де Бальмена поет звинувачує не горців, а царат, який вів війну проти кавказьких народів. Т.Шевченко радів, що серед народів Російської імперії знайшовся хоч один, який протягом багатьох років захищав свою волю, мужньо вів боротьбу проти війська та завдавав йому поразки за поразкою. Горці, на жаль, не перемогли, та якщо об’єднаються всі народи, самодержавство впаде.

Фольклорист і письменник Олександр Афанасьєв-Чужбинський, який повернувся з Кавказу, зустрівшись з Шевченком у Лубнах, розповів йому про найменші подробиці побуту горців. Захоплений їхньою мужністю, палаючи гнівом не до тих, хто вбив його друга, а до хижих колонізаторів, які змусили де Бальмена воювати за імперські інтереси, Тарас Григорович написав поему "Кавказ", в якій піднімає питання про право на щастя всіх поневолених народів.

Російський царат постійно проводив жорстоку колонізаторську політику. У 1840-1845 роках на Кавказі йшла війна, кінцевим результатом якої було входження його до складу Росії. Приєднання цих народів було проведено насильницькими методами, властивими царату. Тривала героїчна боротьба Кавказьких народів проти царських військ принесла горцям найбільшу славу.

Поема "Кавказ" не призначалася для друку, але поширювалася в рукописних списках. У час перебування на Україні Шевченко читав поему селянам, а також фрагмент твору поет декламував Варфоломію Шевченкові (троюрідний брат Шевченка) наприкінці вересня 1845 року. У грудні 1846р. поет передав рукопис твору через члена Кирило-Мефодіївського братства М. Савича, який їхав за кордон, А.Міцкевичу. У квітні-червні 1846 року, перебуваючи в Києві, Шевченко переписав поему з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа», зробивши виправлення в кількох рядках. Текст поеми набув остаточного вигляду. Вперше поема опублікована за кордоном у збірці "Новые стихотворения Пушкина и Шевченки" (1859 року у Лейпцігу).