У руслі традиції «Наталки Полтавки». Побутово-етнографічна драматургія

Орієнтуючись на «Наталку Полтавку», у якій вперше була представлена правда народного життя, драматурги головним об’єктом зображення обрали селянство з його традиційним побутово-звичаєвим укладом життя. Творчість українських драматургів тією чи іншою мірою відбивала народні погляди на життя і завдяки використанню усної поезії. Пісня облагороджувала образи дійових осіб з народу, вносила у твір ліричний струмінь, її образність і мова ставали мірилом художності.

Основні творці нової української драматургії — І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, навіть Т. Шевченко.П’єса «Сватання на Гончарівці» (1835) була написана під прямим впливом драматургії І. Котляревського. Соціально-побутовий характер конфлікту, композиційне розташування дійових осіб, широке використання пісенного матеріалу ріднять п’єсу з «Наталкою Полтавкою». Водночас створення водевільних ситуацій, шаржоване загострення образу бувалого солдата Скорика, що зумів обійти всі перешкоди на шляху до одруження Уляни й Олексія, свідчать про орієнтацію автора й на «Москаля-чарівника». Героїня Квіткової«малоросійської опери» «Сватання на Гончарівці» (1835) опиняється перед вибором: або нелюбий, та ще й наче дурнуватий, хоч і багатий, або — кріпак, хоч і вродливий, і розумний, і коханий; тож і щасливий фінал п'єси не відкриває героям радісних перспектив. Розвинув утверджену І. Котляревським тенденцію зображувати — відповідно до життєвої реальності. «Сава Чалий» (1838) 1-ша п'єса на історичну тему , відчутно пов'язана з фольклорною традицією, М. Костомаров пише оригінальну національно-історичну героїчну трагедію у віршах «Переяславська ніч» (опублікована 1841 p.). Метою поета не так відображення історичної події з періоду початку визвольної війни під проводом Б. Хмельницького (народного повстання напередодні Великодня проти польських загарбників), як обґрунтування внутрішніх духовних причин того повстання: репресії щодо православних віруючих та служителів культу. Ідеологічний конфлікт твору має ще один, не менш важливий аспект: вибір засобів виборювання справедливості. «Гріх великий,— православний священик Анастасій,— Відплачувать злочинцям по-злодійськи, Бо нам не помсти треба, а свободи». Відповідно до християнської гуманістичної етики письменник переконує, що не можна злом перемогти зло і майже одночасно з Т. Шевченком (поема «Гайдамаки») приходить до думки про глибокий, безмежний трагізм, а зрештою — безперспективність і бездуховність взаємної помсти ворогуючих сторін, що веде лише до зростання кривавої різанини. Отже, перевага ідеї прощення й примирення над ідеєю помсти, стверджувана у творі, виходить за межі релігійних заповідей, виявляє свою громадянську, суспільно-політичну значущість.
За костомарівською «Переяславською ніччю» публікується третя дія драми Т. Шевченка «Никита Гайдай» 1842 p зверненої до того самого часу, з точністю до року, й до тієї само проблеми: «Славяне! несчастные славяне! Так нещадно и так много пролито храброй вашей крови междоусобными ножами...» Подібним чином і мирну розв'язку драми Т. Шевченка «Назар Стодоля» (1843) . «Назар Стодоля» є другим після «Наталки Полтавки» ключовим твором, що так само визначив усі наступні напрями осмислення дійсності в цьому жанрі. «Шельменко-денщик» (1836 p.), яку вваж. найвизначнішим твором Г. Квітки-драматурга. Тут майстерно побудовано інтригу, дія розгортається динамічно, що виразно відтіняє сонну одноманітність життя поміщиків провінційної Росії. Меткий, веселий, винахідливий Шельменко (характеризує його й саме його прізвище) не лише втручається у події — допомагає капітанові Скворцову викрасти вподобану ним панянку та обвінчатися з нею, а й влучно коментує репліки й дії всіх персонажів. Уперше він з'явився в сатирі «Дворянские выборы». З усіх п'єс із участю цього персонажа популярною залишається «Шельменко-денщик», де відсутні моменти, які виявили б його підлабузництво, жорстокість чи інші негативні риси. На перший план виходить авторська симпатія до того ж таки безправного «простолюдина», який виявляється і діловитішим, і дотепнішим, і рішучішим, і просто розумнішим як за свого пана, досить обмеженого офіцера Скворцова, так і за примітивно-тугодумних поміщиків — батьків Прісіньки.

Уже перші твори нової української драматургії були наснажені просвітительсько-гуманістичним пафосом, вірою в людину, в силу її розуму і волі. Письменники у зображенні життя виходили з просвітительської тези, що всі люди від народження рівні, що під простою одежиною часто б’ється серце з глибокими і щирими поривами.

Становленню нової драматургії в Галичині сприяв Іван Озаркевич – священник з Коломиї, активний громадський діяч, він не тільки став першим організатором західноукраїнського національного театру, а й прославився переробками п’єс І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, С. Писаревського.

96. Українська дівчина. Характер і доля. (За Квіткою-Основяненком)

У повісті «Маруся», головна героїня зображена як утілення найвищих людських якостей – згідно з народним і авторським етичним та естетичним ідеалом. Дівчина «на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна та ще к тому тиха, і смирна, і усякому покірна». Основну увагу в характеристиці Марусі письменник приділяє показу її почуттів і переживань. Тут, крім переживання традицій сентименталістів, велику роль відіграє ліризм народної пісенності, народнопоетичне зображення внутрішнього світу людини, сильних і піднесених почуттів. Повість «Маруся», ця поетична картина з багатьма точно відтвореними істотними реаліями тогочасної дійсності й водночас з ідеалізованими героями (Маруся, Василь, Наум), значною мірою являла собою образ виміряного Квітчиною просвітительсько-демократичною уявою народного життя України.

«Маруся»- ідеал сімейної дівчини. Старанна вдома і у господарстві, гарна хазяйка, шанує батьків, вірна чоловікові. Померла через нещасливий випадок – змокла і застудилась. Якщо в «Марусі» автор у трактуванні розвитку подій дотримується ідеї божественної наперед визначеності всього сущого, то в «Козир-дівці» та «Сердешній Оксані» життєвий шлях, доля героїв залежить від станових взаємин і волі до діяння самого героя. «Козир-дівка» - ідеал ділової дівчини. Тримає все в своїх руках і може постояти не лише за себе, а й за чоловіка. І доля її, завдяки старанням, щаслива. «Щира любов» - ідеал самопожертви. Як і Маруся ідеальна господиня, але заради щастя коханого вбиває своє щастя. Помирає від неможливості кохання. «Сердашна Оксана» - ідеал сильної і енергійної дівчини. В юності – душа села, ставши покриткою вона не здається і сміливо приходить додому з дитиною. Проте доля її – велика несправедливість. «Панна сотниківна» - ідеал віруючої дівчини. Заради своєї честі готова віддати життя. Як ми бачимо, кожна дівчина має свою долю і трохи протилежний характер. Але усі вони є ідеальними у свому характері. У більшості з них нещаслива доля, як і у всіх українських дівчат. А ще всі вони простого роду, із селянської родини. Сюжетна, основна частина більшості повістей і оповідань Квітки-Основ’яненка побудована за фольклорними зразками й своєю лінійною композицією, одномотивністю сюжету близька до народних казок, оповідань, переказів, балад. Оповідання будується за зразком анекдоту: в кінці сюжету – різкий злам.