Тріада «минуле ­– сучасне – майбутнє» в поемі Т. Шевченка «Гайдамаки»

Близько 70 р. проміжку між описуваним і дійсним. Автор прославляє минуле, сумує за ним. (Минулося, розійшлося, і сліду не стало. Серце мліє, як згадаю... чому не зосталось».) Минуле -козацькі часи. Автор згадує колишніх гетьманів, за правління яких Чигирин був містом козацької вольниці. Теперішнє – події Коліївщини, які описуються у творі (1768 р. ). Описані вони у теперішньому часі. Це ще одна спроба піднятися. Минув час, і в Чигирині, «як у домовині». Герої сподіваються, що повернеться влада гетьмана і козацька слава. Для твору час, з якого пише автор, є майбутнім, аля автора він теперішній. Але він для Шевченка не є таки ідеальним, як козаччина чи Коліївщина. Він спокійний: «не чуть плачу, ні гармати... нехай мовчить, така Божа воля». Історію, яку він оповідає, каже, що чув од старих людей, тож не обіцяє точності. Отже на меті не описати історично події, а прославити їх. Майбутнє – абстрактне, те за що борються гайдамаки. Священик їм пророкує важку боротьбу: «Молітесь, діти! страшний суд Ляхи в Україну несуть — І заридають чорні гори». Ярема ідучи у Черкаси розповідає: «Козак оживе. Оживуть гетьмани в золотім жупані; Прокинеться доля; козак заспіва .... блисне булава».

Великий Кобзар не просто фіксував історичні події, процеси, а намагався з’ясувати причинно-наслідкові зв’язки. У поемі «Гайдамаки» поет замислювався: Все йде, все минає – і краю немає. / Куди ж воно ділось? відкіля взялось?

У ряді випадків Т. Г. Шевченко вказував на конкретні причини тих чи інших історичних процесів та явищ. Так, винуватцем історичного роз’єднання українців і поляків поет вважав ксьондзів, єзуїтів, магнатів. «Творцем зла» у стосунках українців і росіян поет називав царя. Особливо багато уваги Т. Г. Шевченко приділив аналізу минулого України.. Прикметами тієї історичної доби стали, на думку Кобзаря, «воля», «слава козацькая». Історична значущість цього періоду для України полягала в тому, що запорозькі козаки, гетьмани вели наполегливу боротьбу проти різних ворогів свого народу і, як зазначав поет, «добували і славу і волю», «вміли пановати». Саме тому козацьке минуле України предстає в Шевченкових творах у романтичному ореолі. Тодішнє козаколюбство раннього Т. Г. Шевченка виявлялося в мотивах великої туги за колишніми часами. Ліквідація козацької Гетьманщини, на думку поета-мислителя, стала трагедією для України. Адже її втрата означала загибель козацтва, загибель славної минувшини й Батьківщини.

Українсько-польський історичний двобій тривав і у ХVІІІ ст. Яскравим свідченням цього стала Коліївщина 1768 р., на чолі якої були ватажки гайдамаків І. Гонта і М. Залізняк. Згадуючи про ці факти в поезіях «Могили синіють», «Червоний бенкет», «Бенкет у Лисянці», «Епілог», Т. Г. Шевченко таким чином розширив історичний час боротьби проти Речі Посполитої до другої половини ХVІІІ ст. включно. Прикметно, що український поет-мислитель точно передав історичний колорит тієї епохи, надзвичайну напруженість, драматизм українсько-польського протистояння: Крові море... мало моря... / Пекло червоніє.
Т. Г. Шевченко переконував читача, що союз України з Московією не дає щасливої долі й волі, що при його укладанні і здійсненні необхідно дотримуватись шани до себе.
Прикметно, що в «Тарасовій ночі» Т. Г. Шевченко показав Кобзаря, який виспівує: Як москалі, орда, ляхи /
Бились з козаками.

Т. Г. Шевченко дуже добре розумів історичну безперспективність перебування Гетьманської
України у складі монархічної Московії. У вірші «Свято в Чигирині» поет порівняв столицю Гетьманської України з домовиною: І смерклося, а в Чигирині, / Як у домовині...

У вірші «Епілог» поет застосував образ смерті України, що співвідніс з періодом ліквідації Запорозької Січі: А Україна навіки, / Навіки заснула.

«Гайдамаки» 1. Посвята. 2. Інтродукція. Конфедерати, які мали державність захищати, грабували Україну— гайдамаки готувалися до повстання, «ножі освятили». 3. Галайда «сирота багатий, бо є з ким заплакать, є з ким заспівать» 4. Конфедерати. Прийшли до Лейби. Відправив до вільшанського титаря, де дочка Оксана. Зустріч Яреми і Оксани під гаєм. Батька вбили, її ляхи забрали з собою. 5. Свято в Чигирині . Поміж возами ходили попи з кропилами і святили зброю 6. Треті півні. Ярема іде вночі у Черкаси. «Гомоніла Україна».. блисне булава. 7. Червоний бенкет. «Задзвонили в усі дзвони по всій Україні». Ярема у Залізняка. 8. Гупалівщина. У Вільшані ляхів вже вбили. 9. Бенкет у Лисянці. Лютував Ярема. Побачив Лейбу. Забрав Оксану до Лебедина. 10. Лебедин. Оксана у монастирі. Повінчався і до Залізняка. 11. Гонта в Умані. Повстання від літа до весни. Так було і в Трої. Привели синів Гонти. «Бо не я вбиваю, А присяга». Епілог. Рік було повстання , Ґонту стратили. Залізняк вмер з горя. Зруйновано Січ. Україна «навіки заснула». Колишні повстанці співають гайдамацьких пісень.