Поняття «опера». Історія розвитку

О́пера (італ. opera — «дія», «праця», «твір») — музично-драматичний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії. В опері сценічна дія органічно поєднується з вокальною (солісти, ансамблі, хор), та інструментальною (оркестр) музикою, досить часто — з балетом і пантомімою, образотворчим мистецтвом (гримом, костюмами, декораціями, світловими ефектами, піротехнікою тощо). У більшості випадків опери пишуться за літературними сюжетами. Основою вокальних номерів є текст, який називається лібрето.

Опера може складатися з кількох дій, дії можуть поділятися на сцени. Опери можуть будуватися з окремих вокальних форм, таких як арія, речитатив, вокальний ансамбль,хори, оркестрові номери (увертюра, антракти), або відрізнятися наскрізним розвитком, що не передбачає поділу на такого роду форми.

Опери розраховані на виконання партій оперними співаками в супроводі оркестру. В багатьох країнах світу існують спеціально обладнані будівлі для виконання опер — оперні театри.

Опера виникла наприкінці XVI сторіччя в Італії, як спроба групи вчених-гуманістів, літераторів і музикантів відродити давньогрецьку трагедію у вигляді dramma per musica. Першим операм передували з одного боку, форми ренесансного театру, в яких музика відігравала поступово все більше значення, з іншого — розвитком сольного співу з інструментальним супроводом. На думку Асаф'єва передвісником опери став «найглибший в історії музики переворот, що змінив якість інтонації, тобто виявлення людським голосом і говіркою внутрішнього змісту, душевності, емоційної налаштованості»[1].

Першою оперою вважають написану 1597 року оперу «Дафна» Якопо Пері, представника мистецького об'єднання Флорентійська камерата. Подібними творами, також вперше поставленими у Флоренції, стали «Еврідіка» Пері (пост. 1600), «Еврідіка» Каччіні (пост. 1602). Дотепер фігурує в репертуарах сучасних оперних театрів опера «Орфей» Клаудіо Монтеверді, написана і вперше виконана в Мантуї 1607 року. Протягом наступних десятиліть оперні спектаклі поширились по всій Італії і за її межами. Зокрема в Речі Посполитій опери ставились при дворі Владислава IV Ваза у Варшаві починаючи з 1628 року. Серед перших поставлених у Варшаві опер — «Звільнення Ружеро» Франчески Каччіні - перша опера, автором якої є жінка.

В другій половині XVII столітті жанр опери з'являється і в творчості композиторів інших країн. Зокрема однією з перших англійських опер є «Дідона і Еней» Генрі Перселла (вперше поставлена 1688), а першою французькою оперою вважається «Кадмус і Герміона» Ж.-Б. Люллі, поставлена 1673 року в паризькій опері, відкритій Людовіком XIV 4 роками раніше. Основоположником німецької опери вважається Генріх Шютц — його опера «Дафна», лібрето якої є німецькомовним перекладом лібрето однойменної опери Пері була виконана у Торгау в 1627 році, проте музика була втрачена. В Іспанії паралельно формувався жанр народної опери — сарсуели, перший зразком цього жанру зазвичай вважають El Laurel de Apolo Хуана Ідальго де Поланко (1657).

У другій половині 19 століття жанр опери започатковується в музичних культурах народів східної Європи. В 1836 на світову арену виходить російська опера, основоположником якої вважається М. Глінка, автор історичної опери «Життя за царя» та казкової — «Руслан і Людмила». Його послідовником став Даргомизький («Русалка» (1855), «Кам'яний гість» 1866-69), а в 1870-ті роки — такі композитори як П. Чайковський (автор 10 опер), М. Римський-Корсаков та М. Мусоргський. Ці опери об'єднує тяжіння до реалізму, притаманному й російській літературі цього періоду. В той же час жанрова палітра російських опер багатоманітна: Римський-Корсаков переважно звертався до казкових сюжетів, його операм властива колористичність, барвистість, використання народно-пісенної мелодики; натомість М. Мусоргському вдалося зобразити найгостріші соціально-історичні конфлікти, змалювати динамічні масові народні сцени і яскраві глибоко-психологічні індивідуальні характеристики героїв. Тонкий психологізм властивий і операм П. Чайковського.

У середині XIX століття опера з'являється і в інших національних культурах. Так, в 1848 році з'являється перші польські опери — «Галька» С. Монюшко (1847) та «Зачарований замок» (1865), однак надалі польські композитори до оперного жанру зверталися рідко. В цей же час з'являються перші хорватські опери В. Лисинського — романтична опера «Любов і злоба», 1846 і історична драма «Порін», 1851. У Чехії опера пов'язана з творчістю Б. Сметани, який є автором опер на легендарно-історичні сюжети («Бранденбуржці в Богемії», 1863; «Далібор», 1867; «Лібуше», 1872) а також комічні («Продана наречена», 1866). 1863 рік також є роком появи першої української опери — «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського

Різноманіття стилів, властиве музиці першої половини XX століття, позначилося і на оперному жанрі цього періоду.

Тенденція до відмови від тональності і тяжіння до речитативності, що намітилася в пізніх операх Вагнера, знайшла своє продовження у творчості композиторів експресіоністичного напрямку — Ріхарда Штрауса, і, насамперед, композиторів нововіденської школи — А. Шенберґа і А. Берга. В їх творах на зміну тональності приходить додекафонія, а речитатив переходить у декламації, що окреслюється авторами як «шпрехштіме» (Sprechstimme) або «шпрехгезанг» (Sprechgesang).

Першою цілковито атональною і «безтемною»[4] стала моноопера Шенберґа «Очікування» («Erwartung», 1909), натомість А. Берг став першим і фактично єдиним композитором, якому вдалося стати автором масштабної додекафонічної опери — «Воццек», 1925.

Риси експресіонізму, хоча й без використання додекафонії, характерні також операм Б. Бартока ("Замок Герцога Синя Борода", 1918) Д.Шостаковича («Ніс», 1928; «Катерина Ізмайлова», 1934).

З увиразненням поділу музики на академічну і популярну в XX століття, жанр опери цілковито підпадає в русло академічної традиції, тоді як в популярній музиці, одразу за оперетою, з'являються такі жанри як мюзикл (Дж. Келлі, Е. Л. Веббер), і нарешті, рок-опери («Ісус Христос — суперзірка», 1971). Принципи класичної оперної структури з лейтмотивами і наскрізним розвитком у поєднанні з виразними засобами популярної музики властиві сучасним операм —Les Misérables (1980), Rent (1996) і Spring Awakening (2006). В СРСР жанр мюзиклу представлений у творчості О. Рибникова («Зірка і смерть Хоакіна Мурьєти», 1976; «Юнона і Авось», 1980).