Як називали перших естрадних виконавців у Середньовіччі?

(Голіарди, трубадури, менестрелі)

Голіарди - на германських землях використовували слово «ваганти». Вагантами ставали безробітні клірики, студенти та школярі, які часто веселими юрбами переходили з одної школи до іншої та й після закінчення навчання перебиралися з місця на місце, не маючи постійної роботи. Вираз «голіарди» набув поширення у Франції та Англії.

Поезія голіардів та вагантів виникає на базі поезії про життя мандруючих «вчених кліриків», про події, свідками яких їм судилося бути. У середні віки латина була мовою освіти й науки. В університетах, монастирських школах усі предмети викладалися цією мовою. Вже у ХІІ столітті соборні школи почали випускати надмірну кількість кліриків, багатьом із них не вистачало місць при соборах і монастирях, вони залишались без своєї парафії. Чимало з них мандрували шляхами Європи. Знання латини вирізняло вагантів з-поміж невігластва натовпу, вони відчували себе інтелектуальною елітою, хоча їхній соціальний рівень був невисоким. Вони знали, що таке бідність, приниження. Це зближувало їх із простим людом. Високо цінуючи Овідія, Горація, вони знали й народну творчість, використовували у своїх творах мотиви та форми народних пісень. Вони не прагнули прикрашати життя, і навмисне уникали куртуазності.

Слово «трубадур», на думку більшості істориків, походить від окситанського дієслова trobar, що означає «вигадувати, винаходити, знаходити». Значення слова надзвичайно підходить до трубадурів — складаючи свої витончені вірші, трубадури вміли підібрати точне слово або риму. Вірші складалися з урахуванням того, що їх обов'язково мала супроводжувати музика. Мандруючи з міста до міста, нерідко в супроводі професійних музикантів, що називалися жонглерами, трубадури виконували свої пісні під арфу, віолу, флейту, лютню або гітару.

У замках аристократів, на ринках, лицарських турнірах, ярмарках будь-які святкування неодмінно супроводжувались музикою і часто запрошувалися саме трубадури.

Уже на кінець ХІ століття з'являється перший трубадур Провансу — Гільом (Гійом, Вільгельм) ІХ Трубадур : 22 жовтня 1071 —10 лютого 1126 рр.), також граф Вільям Пуат'є (Гійом VII) і герцог Аквітанії, прадід Річарда І Левове Серце. Хронологічно, перший із відомих трубадурів, Гільом Аквітанський, вважається родоначальником не лише провансальської, а й європейської поезії. За «відою» ХІІ століття повідомляється, що «Граф Пуат'є був одним із найкуртуазніших людей у світі, та одним із найбільших ошуканців жінок, і був він добрим лицарем, галантним і щедрим; і добре складав вірші та співав…»До нас дійшло одинадцять віршів, написаних ним окситанською мовою: шість жартівливих «кансон», чотири куртуазні «кансони» та «покаянна пісня». Дослідники творчості Гільома Аквітанського відзначають поетичну довершеність віршів та їхню яскраву індивідуальність.

Менестре́ль - 1)загальна назва поета-музиканта (у тому числі жіночої статі), професійного артиста Середньовіччя (з 12 ст.) та раннього Відродження, який заробляє співом і грою на музичних інструментах з пам'яті. Близьке за значенням слово «жонглер» (фр. jongleur) зазвичай трактується ширше, тобто це не тільки музикант, а й оповідач, блазень, фокусник, акробат.

2) середньовічний поет-співак в романтичній літературі XIX століття;

3) починаючи з XX століття — поети-музиканти і виконавці авторської пісні (професіонали або аматори) у рольовому середовищі, або виконавці з рольовим ухилом.

У середньовічних латинських текстах менестрелями називали різних за своїм соціальним станом осіб, що перебували на особистій службі у сеньйора і виконували при ньому певні обов'язки ; міністеріалем в цьому сенсі, тобто «служителем», міг називатися і придворний поет або блазень , але слово «менестрель» не означало виключно поетичне ремесло.

У пізньосередньовічних французьких і англійських текстах (після XIII століття) цей термін вживається як синонім до термінів трувер, жонглер.

З XIV століття словом менестрель називають, переважно, світських професійних музикантів. Отже всі відомості, які маємо про менестрелів XIV—XVIII ст., зокрема, про їхні цехові організації (ménestrandie) у містах Франції та Англії, відносяться радше до історії музичного, а не літературного побуту.

10. Назвіть українських композиторів, які своїми піснями створили передумови виникнення жанру естрадної української пісні.

Володи́мир Микола́йович Верме́нич (3 серпня 1925, с. Бориси Полтавської обл. — 10 грудня 1986, Київ) — український композитор, хоровий диригент, педагог.

1934 року сім'я переїхала до Горлівки, потім до Краснодона. В евакуації на Уралі спочатку працює на воєнному заводі, вступає до музичного училища. Його здібності помітили під час призову в ряди армії, направивши у музичну команду. У 1943 році пише першу пісню, яку зважується показати іншим. По війні закінчує музичне училище в Луганську.

Закінчив Київську консерваторію по класу хорового диригування (1954), по класу композиції М. Дремлюги (1970). Викладач співу і керівник хорів у школах Києва (1952—60), Київського педагогічного інституту (1963—65). 3аслужений діяч мистецтв УРСР (1976). Член СКУ.

Твори:

Кантата «Пісня про Буревісника» (за М. Горьким, 1970),

Хори — «Дніпро-Славутич» (сл. І. Неходи), «Клятва батькам»

(сл. Л. Татаренка), «Світанок» (сл. А.Каспрука) та ін.;

Пісні — «Чорнобривці» (сл. М. Сингаївського), «Іду я росами»

(сл. О. Богачука), «Зіронька донецька» (сл. М. Чернявського), «Я мрію про море» (сл. В.Сосюри), «Ти снишся мені, мамо» (сл. В. Коротича), «Польова царівно» (сл. М.Сома), «На калині мене мати колихала», «Підкручу я чорні вуса» (обидві на сл. А. М'ястківського)та інші;

Пісні для дітей

Олекса́ндр Іва́нович Біла́ш (6 березня 1931, Градизьк — 6 травня 2003 Київ), український композитор жанрів класичної та популярної музики, народний артист УРСР і СРСР, Герой України.

Народився 6 березня 1931 року у селищі Градизьку Полтавської області.

В 1948—1952 роках навчався в Житомирському музичному училищі імені

В. С. Косенка за класом баяна; у 1957 році закінчив Київську Державну консерваторію імені П. І. Чайковського за класом композиції у

М. Вілінського; у 1950—1961 роках — викладач теорії музики в Київському педагогічному інституті; між 1976—1994 роками — голова правління Київської організації Спілки композиторів України; автор ряду поетичних збірок.

Був першим головою Полтавського земляцтва в Києві.

Помер 6 травня 2003 року. Похований на Байковому цвинтарі у Києві (ділянка № 52а).

Лауреат премії імені М. Островського(1967);

Лауреат Всесоюзної премії Ленінського комсомолу (1968),

Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1969 року);

Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1975);

Народний артист УРСР (1977);

Народний артист СРСР (1990);

Герой України (2001).

Твори:

Опери

«Гайдамаки» (за однойменною поемою Тараса Шевченка, 1965)

моноопера «Балада війни» (1971)

моноопера «Сповідь білого тюльпана»

«Прапороносці» (1985)

Ораторія

«Вишневий вітер» (1989)

Оперети

«Легенда про Київ» (1982)

«Дзвони Росії» (1982)

«Чиста криниця»

мюзикл «Пригоди Буратіно»

Для симфонічного оркестру

«Скерцо», «Весняна сюїта»(1959), балетна сюїта «Буратіно» (1961), поема «Павло Корчагін» (1965)

Для голосу у супроводі симфонічного оркестру

«Вокаліз» для мецо-сопрано в 5 частинах(1965)

Романси

«Кленова алея», слова С. Щипачова «Ви знаєте як липа шелестить», слова П. Тичини.

Пісні:

Значний вклад його творчості займають пісні, які стали майже народними. Серед них: «Ой не ріж косу», «Ясени» сл. М.Ткача, «Два кольори», сл. Д. Павличка, а також «Цвітуть осінні тихі небеса», «Журавка», «Впали роси на покоси», «Сину, качки летять».

Музика для спектаклів і радіопередач.

Написав музику до художнього біографічного фільму про Тараса Шевченка «Сон» (1964, режисер Володимир Денисенко, Київська кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка). Побудована на українському народному мелосі, вона посилює емоційне звучання твору, сприяє глибшому розкриттю образу поета.

Музика для художніх кінофільмів.

1960 — «Катя-Катюша»

1960 — «Роман і Франческа»

1962 — «Мовчать тільки статуї»

1962 — «Сейм виходить із берегів»

1964 — «Сон»

1966 — «Бур'ян»

1967 — «Київські мелодії»

1968 — «На Київському напрямку»

1969 — «Небезпечні ґастролі»

1969 — «Важкий колос»

1970 — «Між високими хлібами»

1970 — «Чортова дюжина»

1971 — «Лада з країни Берендеїв»

1973 — «Новосілля»

1973 — «До останньої хвилини»

1973 — «Повість про жінку»

1976 — «Дніпровський вітер» (кіноальманах — новели «Чари-очерети», «На косі»),

1983 — «Вир»

1985 — «Женихи»

Легендарний Севастополь

Дума про місто.