Які жанри вокальної музики вам відомі?

Вокальна музика – це музика, в якій голос є головним або рівноправним з інструментальним супроводом чи «a cappella».

Головними жанрами вокальної музики є:

Пісня– музично-поетичний твір, призначений для співу( народна, класична, естрадна).

Романс( від латинської «по-романськи») – так називали народною мовою в Іспанії невеликий за обсягом музичний твір для сольного співу з акомпанементом.

Арія(з італійської перекладається як «повітря») - композиція для співака-соліста з інструментальним супроводом в опері, кантаті, ораторії. Порівняно з піснею та романсом, арія має більш складну та багаточастинну будову.

Основними жанрами вокального мистецтва у класичній музиці є:

опера та оперета , де у єдиному музично- театральному дійстві поєднуються вокал (соло), ансамбль(хор), симфонічний оркестр, драматургія, декорації, хореографія;

камерний спів – концертне виконання арій, романсів, пісень;

кантати, ораторії, меси, літургії – великі вокально-симфонічні твори з солістами, хором та симфонічним оркестром.

Основними вокальними жанрами популярної музики є:

Джаз – форма музичного мистецтва, що виникла в кін. 19 ст. – на поч.. 20 ст. у США, в наслідок синтезу африканської та європейської культур .

Естрада – різновид сценічного музичного мистецтва, як окремий жанр та синтез жанрів(спів, танець) та синтез музичних напрямків – ритм-енд-блюз, соул, фанк( різні напрямки афроамериканської музики, представниками якої є Сем Кук, Джеймс Браун та ін.), рок-н-рол (Елвіс Преслі), електронна музика(Depeche Mode) та ін.

Вокальна музика епохи бароко.

Бароко (з італ. перекладається як «химерний», «дивний») – стиль європейської культури і, зокрема, музичної культури з кін. 16ст. – перша пол. 18 ст., центром якої була Італія. В історії вокального мистецтва епоха бароко характеризується розквітом виконавських шкіл європи та, насамперед, італійської школи belcanto.

Це також період розквіту високої майстерності співаків – кастратів, серед яких найвидатнішими були Сенезіо (Франческо Бернарді) та Фарінеллі (Карло Броскі).

Вокальна музика бароко - це особлива манера виконання та чітка передача її стилістичних особливостей. Цей особливий стиль вимагає ряд умінь та навичок у вокаліста, це:

- наявність рівного діапазону та м`якого звуковидобування;

- спів на опорі (глибоке дихання) і також уміння використовувати різні види співочого дихання;

- застосування усіх видів атаки звуку;

- володіння різною вокальною технікою (використовування мелізмів у вигляді форшлагів, нахшлагів, групетто, трелей і.т.д. Тобто повне володіння мелодичною орнаментикою та імпровізацією в вокальних творах епохи бароко).

Критерієместетичної оцінки педагогів з вокалу того часу, був музичний слух, орієнтований на мистецтво гри на струнних та духових інструментах, які вирізнялись свободою звукоутворення, рухливістю, гнучкістю та повною свободою звучання. Тобто вокал епохи бароко – це, в деякій мірі, момент імітації музичного інструменту людським голосом. Музика у цьому стилі писалась, як правило, для невеликих оркестрових складів , частіше струнних чи духових, а також клавесину та м`якого регістру органа, сила звучання яких не була дуже високою(старовинні інструменти), тому звукова подача голосу вимагала повноцінного, м`якого, польотного, тембрально забарвленого вокального звуку на опорі.

Провідне місце в бароковій культурі посіли музично- театральні жанри, зокрема – опера. Опери писались переважно на героїко-міфологічні чи легендарно – історичні сюжети. Серед інших монументальних жанрів – жанр ораторії, який досяг піку свого розвитку в роботах Й.С.Баха. та Г. Ф.Генделя. В операх та ораторіях часто використовувались схожі музичні форми - арія dacapo. Окрім концертних арій, канцон, мотетів, мадригалів, стиль бароко торкнувся і таких музичних творів з вокальними номерами як: меси, кантати.

Для стилю бароко характерно контрастність, динамічність образів, прагнення до величі . Вокальні твори бароко найчастіше зображували якусь одну конкретну емоцію – сум, радість, гнів, набожність, любов та ін.

Композитори епохи бароко:

А. Скарлатті (опери «Флавіо», «Грізельда»);

К. Монтеверді (опери «Орфей», «Коронація Помпеї»);

Г.Ф. Гендель (опери «Нерон», «Альміра»);

Дж. Каччині (опера «Евридіка»); К.В. Глюк (опери»Орфей та Евридіка», «Альцеста»); А. Вівальді (опера «Торжествуюча Юдиф») ; Й.С. Бах кантата «Страсті за Матвієм» та ін.

Співаки епохи бароко: кастрати – Пістоккіо (Франческо Пістоні), Фарінеллі (Карло Броскі), АннібалєФабрі, Сенезіо(Франческо Бернарді) та ін., і також сучасні співаки стилю бароко – це ЧічеліяБартолі (сопрано, меццо-сопрано), Магдалена Кожена( меццо-сопрано ), Марко Біслі (тенор) та ін.