Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості. Відмінність від зґвалтування

Безпосереднім об'єктом цього злочину є статева недоторканість особи, а також нормальний розвиток неповнолітніх.

Потерпілою є особа жіночої або чоловічої статі, яка не досягла статевої зрілості. Вжите у тексті КК поняття статевонезрілого стану дозволяє врахувати стан індивідуального розвитку конкретного потерпілого. Разом з тим вказівка у ст. 155 КК на особу, яка не досягла статевої зрілості, створює небезпеку об'єктивного інкримінування, адже встановлення статевої зрілості шляхом проведення судово-медичної експертизи ускладнює (щоб не сказати унеможливлює) усвідомлення винною особою цієї ознаки потерпілого.

Статева зрілість є винятково біологічним поняттям, яке не стосується соціальних факторів, зокрема, підготовленості до виконання функцій материнства, здатності виховувати дитину та матеріальної спроможності утримувати її. Статева зрілість - це такий фізіологічний стан організму людини, досягнення якого дозволяє їй належним чином і без шкідливих наслідків для здоров'я виконувати репродуктивну функцію. При встановленні статевої зрілості слід виходити з того, що її настання відбувається не в один день, а поступово, протягом кількох років. Питання про досягнення статевої зрілості особою вирішується у кожному конкретному випадку на підставі висновку судово-медичної експертизи, яка за таких обставин є обов'язковою (п. 5 ч. 2 ст. 242 КПК 2012 р.).

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні природного статевого акту з особою, яка не досягла статевої зрілості. Такий висновок випливає із системного тлумачення кримінального закону - зокрема, із використання у тексті ст. 152 КК тотожного терміна "статеві зносини" і потреби розмежування складів злочинів, передбачених статтями 155 і 156 КК. Також береться до уваги та обставина, що процес статевого дозрівання не порушується щодо так званих неприродних форм сексуального спілкування.

Статеві зносини при вчиненні злочину, передбаченого ст. 155 КК, не поєднуються із застосуванням фізичного насильства, погрозою його застосуванням або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Мотивами згоди особи, яка не досягла статевої зрілості, на статеві зносини з нею є цікавість, бажання привернути до себе увагу партнера, намір задовольнити свою статеву пристрасть, корисливі спонукання тощо.

За загальним правилом, склад злочину, описаного у ст. 155 КК, передбачає згоду потерпілого на вчинення статевого акту з ним. Однак у тому разі, коли статевим зносинам з особою, яка не досягла статевої зрілості, передувало примушування жінки або чоловіка до вступу у статевий зв'язок (ст. 154 КК), статевий акт у плані відповідальності за ст. 155 КК носить вже недобровільний характер. У такому разі дії винного потребують кваліфікації за сукупністю вказаних злочинів. Отже, маємо справу із винятком із загального правила про добровільний характер статевих зносин із статевонезрілою особою. Однак навряд чи це один такий виняток. Зокрема, постає питання про те, чи є підстави вести мову саме про добровільну згоду на статеві зносини, отриману від статевонезрілої особи шляхом обману, при тому, що останній не є способом зґвалтування і насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

Нині під ознаки статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, підпадають статеві зносини з відповідною особою, якщо відсутні ознаки зґвалтування. Але ж відсутність у вчиненому ознак зґвалтування ще не означає, що статеві зносини носили добровільний характер.

З урахуванням викладеного злочинне діяння у ст. 155 КК щодо вдосконалення законодавства може бути позначене як вчинення статевого акту або іншої дії сексуального характеру (варіант - іншого акту статевого проникнення) з особою, якій завідомо не виповнилось 16 років, за відсутності ознак злочинів, передбачених ст. 152 і ст. 153 КК.

Якщо потерпіла особа з тих чи інших причин (малолітній вік, розумова відсталість, непритомний стан тощо) не розуміла характер і значення вчинюваних з нею дій, статеві зносини слід розцінювати як зґвалтування малолітньої або неповнолітньої особи з використанням її безпорадного стану. Якщо особа, яка не досягла статевої зрілості, була спочатку зґвалтована, а потім погодилась на вступ у статеві зносини, дії винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 152 і 155 КК. Разом з тим у випадку зґвалтування малолітньої особи, яка не досягла статевої зрілості, такі дії охоплюються ч. 4 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 155 КК не потребують.

Злочин, передбачений ст. 155 КК, вважається закінченим з початку вчинення статевого акту. На кваліфікацію за ст. 155 КК не впливає, були статеві зносини одноразовими або, наприклад, набули форми так званого фактичного шлюбу. Остання обставина, не впливаючи на наявність складу злочину, водночас може братись до уваги у визначенні заходів кримінально-правового впливу щодо винного.

Щодо вчинення злочину, передбаченого ст. 155 КК, не виключається можливість замаху (наприклад, суб'єкту не вдалося вчинити статевий акт через фізіологічні чинники).

Оскільки чинна редакція ст. 155 КК передбачає відповідальність як за одиничний статевий акт, так і за повторні, систематичні, такі, що тривають певний проміжок часу, статеві зносини, визнавати повторність обставиною, що обтяжує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК), у цьому разі безпідставно. Водночас кількість статевих актів із статевонезрілою особою, час, протягом якого мали місце відповідні зносини, все ж мають впливати на обрання винному конкретної міри покарання - в порядку застосування судом п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, згідно з яким покарання призначається зокрема з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину.

Суб'єкт злочину- особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилось 16 років, у тому числі особа, яка сама не досягла статевої зрілості. Оскільки у ст. 155 КК йдеться про природний гетеросексуальний акт, стать винного завжди протилежна статі потерпілої особи.

Логічним видається законодавче підвищення віку за розглядуваний злочин до 18 років. Адже для особи, якій виповнилось 16 років, очевидною є антисоціальна спрямованість насильницьких дій сексуального характеру, але від неї важко вимагати, щоб вона виступала як контролер сексуальної поведінки іншого неповнолітнього. Усвідомлювати суспільну небезпеку злочину проти неповнолітнього може лише дорослий. Крім цього, якщо під кримінально-правовою охороною перебуває не лише статева недоторканість, а й нормальний (у тому числі статевий) розвиток всіх учасників статевих зносин, то кожного з них треба визнавати потерпілим. Звідси випливає, що суб'єктом аналізованого злочину може бути лише повнолітня особа.

Особливістю суб'єктивної сторони злочину є те, що психічне ставлення до стану статевої зрілості потерпілої особи може бути не лише умисним, а й необережним.

Згідно з п. 16 постанови Пленуму статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, утворюють склад злочину, передбаченого ст. 155 КК, як тоді, коли винний усвідомлював (достовірно знав або припускав), що потерпілий чи потерпіла не досягли статевої зрілості, так і у тому разі, коли він міг і повинен був це усвідомлювати. Це питання вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням обізнаності винного про вік потерпілої особи, її зовнішнього вигляду і поведінки, інших факторів. Сумлінна помилка щодо досягнення статевої зрілості особою, з якою здійснювались статеві зносини, відповідальність за ст. 155 КК виключає. Наприклад, це може мати місце у випадку того чи іншого порушення статевого дозрівання, обумовленого патологією ендокринної системи або генетичними аномаліями.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 155 КК) визнається вчинення його: 1) батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього; 2) заподіяння безплідності чи інших тяжких наслідків.

Порядок визначення походження дитини від батьків залежно від того, перебувають вони у шлюбі або ні, внесення відповідних записів до документів про народження дитини, а також порядок оспорювання батьківства і материнства встановлено главою 12 СК. До батьків належать і усиновителі, оскільки відповідно до закону вони у відношенні до усиновлених прирівнюються в особистих та майнових правах та обов'язках до родичів за походженням (ст. 232 СК).

Відповідно до глави 10 СК опіка і піклування встановлюються над дітьми, які залишились без батьківського піклування (батьки померли, визнані в судовому порядку безвісно відсутніми, померлими, недієздатними або обмежено дієздатними, позбавлені батьківських прав, відбувають покарання у місцях позбавлення волі, тривалий час хворіють тощо), і має на меті забезпечення виховання таких дітей, а також захист їх особистих немайнових і майнових прав та інтересів. Опікун - це призначена органом опіки та піклування за її згодою повнолітня дієздатна особа, яка здійснює опіку над дитиною, котрій не виповнилось 14 років, а піклувальник - це зазначена особа, яка здійснює піклування над дитиною у віці від 14 до 18 років.

До осіб, на яких покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, слід відносити: патронатного вихователя (згідно з главою 20 СК - це особа, яка на підставі договору про патронат взяла у свою сім'ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування); прийомних батьків і батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу; фактичного вихователя (особа, яка взяла у свою сім'ю дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, і яка згідно зі ст. 261 СК зобов'язана виховувати таку дитину і піклуватись про неї так само, як опікун чи піклувальник); особу, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої дитини або нагляд за нею на підставі договору (няня, гувернантка, домашній вчитель тощо); відповідних працівників закладів охорони здоров'я, навчальних, позашкільних навчальних та інших закладів, зобов'язаних наглядати за дітьми і піклуватись про них (лікарні, будинки дитини, школи, дитячі садочки, оздоровчі табори, дитячі будинки, дитячі будинки-інтернати, школи-інтернати, притулки для дітей служби у справах дітей тощо).

Безплідність - це нездатність особи жіночої або чоловічої статі до запліднення, а в особи жіночої статі - це також нездатність до виношування плоду та розродження (пологів). Безплідність може бути зумовлена механічними пошкодженнями статевих органів дівчинки або хлопчика, перенесеними інфекційними хворобами.

Некоректність законодавчого закріплення безплідності як кваліфікуючої ознаки статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, полягає у тому, що безплідність особи як така може бути встановлена судово-медичною експертизою лише щодо того, хто досягнув статевої зрілості. Крім цього, статеві розлади у потерпілих від злочину, передбаченого ст. 155 КК, як правило, не носять незворотного характеру і не впливають на подальше формування дітородних органів дівчат і хлопців. Інакше кажучи, вказівка у ч. 2 ст. 155 КК на безплідність, за загальним правилом, суперечить процесуальній здійсненності кримінального переслідування як одному з принципів криміналізації. Не виключені, щоправда, випадки, коли в результаті статевих зносин малолітній дівчинці або хлопцю потрібно зробити хірургічну операцію на статевих органах, яка є життєво необхідною за клінічними показниками, що унеможливлює здійснення у майбутньому репродуктивної функції. У такій ситуації наявність зазначеної кваліфікуючої ознаки сумнівів не викликає.

До інших тяжких наслідків як кваліфікуючої ознаки статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, потрібно відносити, зокрема, смерть або самогубство потерпілої особи, тяжке тілесне ушкодження (у частині, що не охоплюється згаданою у ч. 2 ст. 156 КК безплідністю), зараження вірусом імунодефіциту людини або іншою невиліковною інфекційною хворобою, вагітність.