Поняття та види злочинів проти життя

Злочини проти життя прийнято вважати найнебезпечнішими посяганнями на особу25. Таке твердження потребує деяких уточнень з урахуванням положень чинного законодавства. Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються у нашій державі найвищою соціальною цінністю. Утім таке фундаментальне положення не усуває диференціації кримінальної відповідальності за різні за своєю соціальною спрямованістю та юридичною природою посягання на життя особи. Як відомо, до вказаної групи злочинів належать вбивства (статті 115-119 КК) та доведення до самогубства (ст. 120 КК).

Своєю чергою, вбивства поділяють на вчинені умисно (статті 115-118 КК) або з необережності (ст. 119 КК). Умисні вбивства розрізняються за ступенем суспільної небезпеки на прості (ч. 1 ст. 115 КК), кваліфіковані (ч. 2 ст. 115 КК) та привілейовані (статті 116-118 КК).

В оцінці злочину проти життя як суспільно небезпечного діяння особливого значення набуває ознака його протиправності. Правомірне позбавлення життя іншої особи, як це має місце, наприклад, за умов необхідної оборони (ст. 36 КК), крайньої необхідності (ст. 39 КК), знешкодження ворога в умовах збройного конфлікту або бойового зіткнення не тільки не є суспільно небезпечними, а й набуває рис суспільно корисних або принаймні суспільно нейтральних вчинків.

Самогубство та замах на самогубство як акт самостійного добровільного уходу особи з життя не розглядається як злочин за чинним українським законодавством, однак згідно з релігійними поглядами вважається тяжким гріхом.

Родовим об'єктом цієї групи злочинів є суспільні відносини, що забезпечують недоторканність життя27 будь-якої іншої людини, тобто біологічне та суспільне її існування від народження до загибелі у результаті насильницького впливу.

Безпосереднім об'єктом вбивства є суспільні відносини, що забезпечують недоторканність життя будь-якоїокремої іншої людини. Як відомо, будь-яке конкретне суспільне відношення складається принаймні з його предмета, суб'єктів і соціального зв'язку. Як предмет конкретного суспільного відношення виступає життя окремої людини, яка бере участь у таких відносинах. Елементом суспільних взаємовідносин, який безпосередньо зазнає злочинного впливу й таким чином усувається, що, своєю чергою, призводить до припинення існуючих взаємовідносин, є людина як унікальна особистість, яка має природне та конституційно гарантоване право на життя. Вона потерпає від незворотного наслідку - винного протиправного заподіяння смерті. Іншими неодмінними учасниками цих стосунків є особи, які мають будь-які законні інтереси, пов'язані з біологічно обумовленою тривалістю життя конкретного члена суспільства (родичі, друзі, знайомі, колеги тощо, за великим рахунком навіть держава, яка позбавляється свого громадянина). Розрив соціального зв'язку проявляється в тому, що потерпіла особа позбавляється фактичної можливості реалізувати своє природне право на життя та виконувати всі соціальні функції. Зацікавлені особи позбавляються фактичної можливості реалізації своїх інтересів, пов'язаних з продовженням життя іншої людини, та не можуть виконувати обов'язки щодо неї.

Для злочинів проти життя особливе значення має визначення моментів початку життя особи та її припинення в біологічному сенсі. У кримінальному праві існує загальноприйнята аксіома, відповідно до якої посягання на життя є можливим з моменту початку пологів у фізіологічному сенсі. Внутрішньоутробна ліквідація плоду до початку пологового процесу, якщо вона здійснюється особою, яка не має спеціальної медичної освіти, або незаконне знищення плода, що спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність, смерть потерпілої є посяганням на існування плода майбутньої людини. Такі дії тягнуть за собою відповідальність за ст. 134 КК як незаконне проведення аборту (кримінальний аборт). Посягання на плід після початку пологів вважається вже вбивством чи замахом на вбивство, наприклад, спроба позбавити життя дитину, що народилася мертвою (при помилці в об'єкті посягання).

Кінцевим моментом життя30 юридичною практикою вважається біологічна смерть. У разі біологічної смерті життя в організмі незворотно припиняється і його життєздатні функції не можуть бути відновлені. Біологічній смерті нерідко передує так звана клінічна смерть, коли у людини припиняється дихання і серцебиття, але протягом дуже короткого часу зберігається можливість повернення особи до життя внаслідок своєчасної медичної допомоги. Посягання на життя людини, яка перебуває в стані клінічної смерті, за умови усвідомлення цієї обставини винним, може бути кваліфіковане як закінчене вбивство, якщо результатом цього буде біологічна смерть, або замах на вбивство, якщо біологічна смерть не настала з причин, що не залежали від волі винного.

Для будь-якого складу злочину проти життя необхідною конструктивною ознакою є потерпілий, тобто будь-яка інша фізична особа, якій злочином заподіяно фізичну шкоду у вигляді смерті. У разі доведення до самогубства потерпілим може бути й особа, яка вчинила замах на самогубство. Спеціальний потерпілий є обов'язковою ознакою таких складів злочинів проти життя: умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК); умисне вбивство заручника або викраденої людини (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК); умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК); умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого (ст. 116 КК); умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів (ст. 117 КК); умисне вбивство, вчинене з перевищенням меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, потрібних для затримання злочинця (ст. 118 КК); доведення до самогубства, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винного (ч. 2 ст. 120 КК); доведення до самогубства, якщо воно було вчинене щодо неповнолітнього (ч. 3 ст. 120 КК).

З об'єктивної сторони вбивство становить суспільно небезпечне, протиправне діяння. Переважна більшість убивств вчиняється шляхом дії. Частіше за все такі дії мають інформаційний вираз у вигляді таких дієслів і дієслівних оборотів: "забити", "зарізати", "заколоти", "зарубати", "замордувати", "застрелити", "підірвати", "розірвати", "задушити", "задавити", "утопити", "спалити", "заморозити", "отруїти", "вдарити чим-небудь", наприклад, електричним струмом, "скинути з висоти", "фатально злякати", "непоправно морально травмувати", "створити смертельно небезпечну довготривалу психотравмуючу ситуацію" тощо.

Це не відкидає можливості вчинення вбивства шляхом бездіяльності, коли особа повинна та може запобігти смерті, але свідомо не робить цього. Наприклад, мати, маючи умисел позбавити життя немовля, не годує його; лікар з наміром заподіяти смерть хворому не надає останньому належної медичної допомоги.

За особливостями конструкції об'єктивної сторони всі без винятку злочини проти життя є матеріальними за складом, тобто вони вважаються закінченими тільки після настання смерті потерпілої особи, а у разі доведення до самогубства (ст. 120) - суспільно небезпечного наслідку у вигляді самогубства або замаху на нього. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складів убивства та доведення до самогубства є наявність причинного зв'язку між діянням і наслідком.

Якщо біологічна смерть не настає незалежно від волі винного, який діє з прямим умислом, має місце замах на вбивство. В інших випадках, коли винний діяв з непрямим умислом або з необережності, ненастання смерті слід кваліфікувати виходячи з фактичних наслідків як відповідні злочини проти здоров'я, оскільки будь-яке вбивство завжди вчиняється за допомогою нанесення тілесних ушкоджень або заподіяння іншої шкоди здоров'ю.

Як правило, для кваліфікації злочину проти життя не має значення час його скоєння. Виняток - умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини, конструктивною ознакою якого є його вчинення під час пологів або відразу після пологів (ст. 17 КК).

Для більшості складів злочинів проти життя спосіб їх вчинення не має значення для кваліфікації. З другого боку, у деяких випадках спосіб здатен змінювати кваліфікацію (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК - умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю; п. 5 ч. 2 ст. 115 КК - умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб). Також спосіб є конструктивною ознакою у доведенні до самогубства (ч. 1 ст. 120 КК).

Обстановка скоєння злочину проти життя в деяких випадках здатна змінювати основний (простий) склад злочину на кваліфікований (п.п. 10, 11 ч. 2 ст. 115 КК) або привілейований (ст. 118 КК).

Суб'єктом злочинів проти життя є фізична особа, яка згідно з ч. 1 ст. 22 КК до вчинення злочину досягла шістнадцяти років (статті 118-120 КК) або згідно з ч. 2 ст. 22 КК вчинила злочин проти життя у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років (статті 115-117 КК).

Якщо злочин проти життя вчиняється спеціальним суб'єктом, то основний (простий) склад цього злочину змінюється на кваліфікований або привілейований. Так, наявність кваліфікованого складу вбивства пов'язана зі скоєнням цього злочину: ґвалтівником або особою, яка насильницьки задовольняє статеву пристрасть неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК); особою, яка діє на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК); особою у складі групи, що діє за попередньою змовою (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК); особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 КК. Встановлення кваліфікованого складу самогубства (ч. 2 ст. 120 КК) залежить у тому числі від факту його вчинення особою, у матеріальній або іншій залежності від якої знаходився потерпілий.

Якщо посягання на життя особи вчинено суб'єктом, який перебував у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, то скоєне утворює привілейований склад умисного вбивства, передбаченого ст. 116 КК. Мати новонародженої дитини є обов'язковою ознакою іншого привілейованого складу умисного вбивства (ст. 117 КК). Також обов'язковою ознакою привілейованого складу умисного вбивства, передбаченого ст. 118 КК, є особа, яка перевищує межі потрібної оборони або заходи, необхідні для затримання злочинця.

Суб'єктивна сторона злочинів, що посягають на життя, характеризується виною у формі як умислу, так і необережності. Необережна форма вини у разі вбивства (ст. 119 КК) може бути виражена як у вигляді злочинної самовпевненості, так і злочинної недбалості. У разі доведення до самогубства (ст. 120 КК) суб'єктивна сторона може мати вигляд умислу або необережності. Теоретично не виключено, що у разі доведення до самогубства двох або більше осіб (ч. 2 ст. 120 КК) щодо деяких з них у наявності буде умисел, а щодо інших - необережність.

Умисне вбивство є кваліфікованим за умови його вчинення: з корисливих мотивів (п. б ч. 2 ст. 115 КК); з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК); з мотивів помсти за виконання особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК); з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (п. 14 ч. 2 ст. 115 КК). Умисне вбивство стає кваліфікованим і за наявності мети приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК). Емоційний стан у вигляді сильного душевного хвилювання є конструктивною ознакою окремого привілейованого складу умисного вбивства, передбаченого ст. 116 КК.